Постанова

від 17.05.2011 по справі 2а/0270/1552/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

    ПОСТАНОВА

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

17 травня 2011 р.                     Справа № 2а/0270/1552/11

                                        м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,

при секретарі судового засідання:  Задерей Ірині Василівні,   

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача: ОСОБА_3,

свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "Вінниччина-АВТО"   

до:   державної податкової інспекції у м. Вінниці  

про: скасування податкових повідомлень - рішень  №0000362300 від 21.03.2011 року та № 000372300 від 21.03.2011 року,

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось публічне акціонерне товариство "Вінниччина-АВТО" (далі - ПАТ "Вінниччина-АВТО") з позовом до державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - ДПІ у м. Вінниці) про скасування податкових повідомлень - рішень  №0000362300 від 21.03.2011 року та № 000372300 від 21.03.2011 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ "Вінниччина-АВТО", в тому числі: відокремлений виробничий підрозділ "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року, за наслідками якої складено акт №25/23/0312811 від 04.03.2011 року. 21.02.2011 року позивачем на адресу відповідача направлено заперечення на акт перевірки №25/23/0312811 від 04.03.2011 року, проте згідно листа ДПІ у м. Вінниці №10942/23 від 01.03.2011 року заперечення до уваги не прийняті. На підставі акту перевірки №25/23/0312811 від 04.03.2011 року, ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення №000362300 від 21.03.2010 року, яким ПАТ "Вінниччина-АВТО" нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 68498,0 грн., у т.ч.: за основним платежем - 54798,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13700,0 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000372300 від 21.03.2010 року, яким ПАТ "Вінниччина-АВТО" нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну  суму 14269,0 грн., у т.ч.: за основним платежем - 11415,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2854,0 гривень.

Позивач, не погоджуючись з вказаними податковими рішеннями, звернувся до суду з проханням скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці №000362300 від 21.03.2010 року на суму 38476,18 грн., у частині порушення п.п. 5.1, 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо включення до складу валових витрат витрати на роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг, отриману від ПАТ "Українська автомобільна корпорація"; та податкове повідомлення-рішення - №0000372300 від 21.03.2010 року на суму 5000,0 грн., у частині порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість податкових накладних, отриманих від ТОВ "Лако".

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали повністю та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні  заперечував проти  позову та просив суд відмовити у його задоволені, оскільки, ПАТ "Вінниччина-АВТО" та відокремленим виробничим підрозділ "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО", порушено вимоги Законів України "Про оприбуткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість".

Свідок ОСОБА_4, головний бухгалтер ПАТ "Вінниччина-АВТО", у судовому засіданні зазначила, що вказані порушення товариством не допускалися, до податкового обліку  внесено підтверджені первинними документами витрати на оплату наданих товарів (робіт, послуг) ТОВ "Лако" та з їх врахуванням сформовано податковий кредит і визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість. Крім того, ОСОБА_4 вказала, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" до суми валових витрат включено витрати за використання товарного знаку, що посадовими особами відповідача при проведенні перевірки враховано не було.

Свідок ОСОБА_5, державний податковий інспектор, у судовому засіданні вказав, що у ході проведення перевірки позивача встановлено факт отримання виробничим підрозділом "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" від ПАТ "Українська автомобільна корпорація" роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг, які в подальшому включено до складу валових витрат позивача. Документів, що підтверджують фактичне використання даної торгівельної марки, її пов'язаність з господарською діяльністю відокремленого виробничого підрозділу "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" та перерахування коштів за її використання до перевірки не надано. Вказане, на думку свідка ОСОБА_5, є порушенням пп. 5.1, 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Свідок ОСОБА_6,  державний податковий інспектор, у судовому засіданні вказала, що позивачем у порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" до податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено витрати на оплату послуг від ТОВ "Лако", тоді, коли згідно бази Державної податкової адміністрації у Вінницькій області щодо ТОВ "Лако" внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про вказане товариство. Остання декларація з податку на додану вартість ТОВ "Лако" подана за липень 2008 року. За період з 01.01.2008 року по 01.08.2008 року підприємство подавало податкові декларації з податку на додану вартість з нульовими значеннями, а позивач відображав у своєму обліку податкові накладні, отримані від ТОВ "Лако" за листопад та грудень 2008 року. Свідок вказала, що згідно системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту встановлено, що ТОВ "Лако" не вносило до складу податкових зобов'язань суми ПДВ по вищевказаним податкових накладних. Тому правочини про надання послуг, укладені між ТОВ "Лако" та ПАТ "Вінниччина-АВТО" не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ПАТ "Вінниччина-АВТО" підлягає  повному задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 №643113 (а.с. 8), ПАТ "Вінниччина-АВТО" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 27.04.2004 року з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи - 03112811.

На підставі направлення №323/23 від 28.01.2011 року, виданих ДПІ у м. Вінниці, згідно зі ст. 20, п. 77.2 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ВВП "Прогрес Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" (код  ЄДРПОУ 33088663) за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №576/2301/33088663 від 17.02.2011 року (а.с. 19-59).

У ході вказаної вище перевірки посадовими особами ДПІ у м. Вінниці констатовано порушення законодавства, допущені позивачем, про які зазначено в акті перевірки  №576/2301/33088663 від 17.02.2011 року (а.с. 19-59). Зокрема, вказано про порушення ВВП "Прогрес Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" п.п. 5.1, 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки, в результаті включення до складу валових витрат витрати на роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг, отриману від ПАТ "Українська автомобільна корпорація, занижено податок на прибуток у 2008 році на загальну суму 11074, гривень.

Позивач, не погоджуючись з висновками, вказаними в акті перевірки №576/2301/33088663 від 17.02.2011 року, 21.02.2011 року звернувся з запереченнями до ДПІ у м. Вінниці (а.с. 188).

Листом від 01.03.2011 року №10942/23 ДПІ у м. Вінниці повідомило ПАТ "Вінниччина-АВТО" про результати розгляду заперечень від 21.02.2011 року, в якому вказало про їх залишення без розгляду (а.с. 189-191).

Крім того, на підставі направлень №11/23 від 31.01.2011 року та №25/23 від 14.02.2011 року, виданих ДПА у Вінницькій області, згідно із ст. 77 Податкового кодексу України та на виконання наказу ДПА у Вінницькій області від 17.01.2011 року №19, посадовими особами органів Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку ПАТ "Вінниччина-АВТО" (код  ЄДРПОУ 03112811) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №25/23/03112811 від 04.03.2011 року (а.с. 60-149).

У ході вказаної вище перевірки посадовими особами органів Державної податкової служби констатовано порушення законодавства, допущені позивачем, про які зазначено в акті перевірки  №25/23/03112811 від 04.03.2011 року (а.с. 60-149), зокрема, вказано про порушення ПАТ "Вінниччина-АВТО" п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 11415,0 грн., в тому числі, у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість податкові накладні, отримані від ТОВ "Лако" у листопаді 2008 року на суму 2066,0 грн. та в грудні 2008 року на суму 2000,0 гривень.

Поряд з тим, в акті перевірки №25/23/03112811 від 04.03.2011 року вказано про порушення позивачем п. 3.1 ст. 3; п.п. 4.1.4, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4; п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.2, п.п. 5.4.10 п. 5.4, п.п. 5.6, п.п. 5.7.1 п. 5.7, п.п. 5.2.5, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5; п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8; п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 54798,0 гривень.

На підставі вищезазначених порушень, ДПІ у м. Вінниці прийняло податкові повідомлення - рішення:

-  №000362300 від 21.03.2010 року, яким ПАТ "Вінниччина-АВТО" за порушення п. 3.1 ст. 3; п.п. 4.1.4, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4; п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.2, п.п. 5.4.10 п. 5.4, п.п. 5.6, п.п. 5.7.1 п. 5.7, п.п. 5.2.5, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5; п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8; п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 68498,0 грн., у т.ч.: за основним платежем - 54798,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13700,0 грн.;

- №0000372300 від 21.03.2010 року, яким ПАТ "Вінниччина-АВТО" нараховано за порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкове зобов'язання з податку на додану вартість загальну на суму 14269,0 грн., у т.ч.: за основним платежем - 11415,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2854,0 гривень.

Позивач, не погоджуючись з вказаними податковими рішеннями, звернувся до суду з проханням скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці №000362300 від 21.03.2010 року на суму 38476,18 грн., у частині порушення п.п. 5.1, 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо включення до складу валових витрат витрати на роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг, отриману від ПАТ "Українська автомобільна корпорація"; та податкове повідомлення-рішення - №0000372300 від 21.03.2010 року на суму 5000,0 грн., у частині порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість податкових накладних, отриманих від ТОВ "Лако".

Судом встановлено та сторонами по справі у судовому засіданні підтверджено, що частково податкове повідомлення - рішення №000362300 від 21.03.2010 року на суму 38476,18 грн. винесене за порушення позивачем п.п. 5.1, 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо включення до складу валових витрат витрати на роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг, отриману від ПАТ "Українська автомобільна корпорація".

Обґрунтування виявленого відповідачем порушення наведено в п. 3.1.2 акту перевірки  №576/2301/33088663 від 17.02.2011 року (а.с. 23-28) та п. 3.1.2 акту перевірки №25/23/03112811 від 04.03.2011 року (а.с. 82).

Так, позивачем віднесено до складу валових витрат, отримані виробничим підрозділом "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" від ПАТ "Українська автомобільна корпорація" роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг. Оскільки, документів, що підтверджують фактичне використання даної торгівельної марки, її пов'язаність з господарською діяльністю відокремленого виробничого підрозділу "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" та перерахування коштів за її використання до перевірки не надано, посадові особи ДПІ у м. Вінниці прийшли до думки, що позивачем порушено вимоги пп. 5.1, 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Суд не погоджується з вказаною позицією посадових осіб відповідача з наступних підстав.

Як з'ясовано у судовому засіданні та підтверджено представниками сторін у судовому засіданні, між позивачем та ПАТ "Українська автомобільна корпорація" 02.04.2007 року укладено Ліцензійний договір №803 (а.с. 192-196). Так, ПАТ "Українська автомобільна корпорація" належать майнові права інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг), захищену свідоцтвом №13940. Згідно п. 1.1 вказаного Ліцензійного договору, ПАТ "Українська автомобільна корпорація" надає ПАТ "Вінниччина-АВТО" невиключну ліцензію на використання торгівельної марки для ідентифікації товарів і послуг, захищену свідоцтвом №13940, оплата за використання якої визначена ч. 5 даного Ліцензійного договору.

Позивачем надано до суду докази використання виробничим підрозділом "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" торгівельної марки (знак для товарів і послуг), майнові права на яку належать ПАТ "Українська автомобільна корпорація" на праві, зокрема: розклад роботи, куточок споживача, бейджі, бухгалтерські документи, витяг з сайту, копія рекламних щитів (а.с. 233-242 а), розрахунок сум роялті (а.с. 242 б).

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори,  твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за  придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки,  дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5  Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають   амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника  податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Крім того, у листі Державної податкової адміністрації України від 16.11.2007 року №11482/6/15-0316 (а.с. 223-225) викладено правову позицію, відповідно до якої документами, якими підприємства-ліцензіати підтверджують використання торгівельної марки у виробничій діяльності, є акти виконаних робіт (наданих послуг), договори надання послуг тощо.

Вказаний лист є роз’ясненням у розумінні пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент виникнення спірних відносин), тоді як за змістом підпункту "д" цієї ж норми Закону не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.

Позивачем надано до суду Ліцензійний договір від 02.04.2007 року  № 803 (а.с. 192-196) та акти з надання послуг по користуванню торгівельною маркою ПАТ "Українська автомобільна корпорація" за 2008 рік (а.с. 214-222).

Відповідачем не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність використання позивачем торгівельної марки ПАТ "Українська автомобільна корпорація".

За таких обставин суд приходить до висновку про неправомірність нарахування позивачеві податкових зобов’язань за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та про скасування податкового повідомлення-рішення №000362300 від 21.03.2010 року на суму 38476,18 грн., у частині порушення п.п. 5.1, 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо включення до складу валових витрат витрати на роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг, отриману від ПАТ "Українська автомобільна корпорація".

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0000372300 від 21.03.2010 року, то судом встановлено, що частково, а саме: на суму 5000,0 грн. воно винесене за порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість податкові накладні, отримані від ТОВ "Лако".

Обґрунтування виявленого відповідачем порушення наведено в п. 3.2.1 акту перевірки  №25/23/03112811 від 04.03.2011 року (а.с. 123-124).  Так, на думку відповідача, позивачем у порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" до податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено витрати на оплату послуг від ТОВ "Лако", тоді, коли згідно бази Державної податкової адміністрації у Вінницькій області щодо ТОВ "Лако" внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про вказане товариство. Правочини про надання послуг, укладені між ТОВ "Лако" та ПАТ "Вінниччина-АВТО", на думку посадових осіб органів Державної податкової служби України не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Суд не погоджується з вказаною позицією посадових осіб відповідача з наступних підстав.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено ст. 203 ЦК України, зокрема:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча позивач і використав в акті перевірки та адміністративному позові такий термін, як "нікчемний правочин", позивач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. ДПІ у м. Вінниці, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими  на  це  її  установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання право чинів недійсними" зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Cудом встановлено та представниками позивача у судовому засіданні підтверджено, що причиною визнання правочину на поставки послуг, укладеного між ТОВ "Лако" та ПАТ "Вінниччина-АВТО", є факт подання останньої декларація з податку на додану вартість ТОВ "Лако" за липень 2008 року; докази про подання підприємством за період з 01.01.2008 року по 01.08.2008 року податкові декларації з податку на додану вартість з нульовими значеннями, результати системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту, якими  встановлено, що ТОВ "Лако" не вносило до складу податкових зобов'язань суми ПДВ по податкових накладних виписаних  позивачу. Разом з тим, суду надано договір позивача з ТОВ "Лако",  укладений 16.10.2008 року (а.с. 169), довідки про виконання робіт від 25.12.2008 року (а.с. 170, 179), акти приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року (а.с. 171-178, 180), податкові накладні від 17.11.2008 року №2 (а.с. 185) та №3 від 25.12.2008 року (а.с. 185).

Крім того, згідно даних офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, анулювання свідоцтва ТОВ "Лако" відбулося 31.08.2009 року (а.с. 187).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Позивачем надані докази проведення будівельних робіт по яких ТОВ "Лако" виписано податкові накладні. Одночасно, відповідачем не  надано до суду, будь-яких доказів на підтвердження не виконання будівельно-монтажних робіт ТОВ "Лако" згідно умов договору, укладеного з позивачем 16.10.2008 року, та безпідставне внесення до довідок про виконання робіт від 25.12.2008 року (а.с. 170, 179) та актів приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року (а.с. 171-178, 180) інформації про не виконанні будівельно-монтажні роботи. Також відповідач не зміг надати інформацію про інших осіб, які могли б виконати будівельні роботи замість ТОВ "Лако".

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем, суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №0000372300 від 21.03.2010 року на суму 5000,0 грн., у частині порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість податкові накладні, отримані від ТОВ "Лако".

Позивач просить скасувати податкові повідомлення рішення лише в частині сум, донарахованих за порушення, які оскаржені до суду та розглядались у даній справ. Однак, враховуючи те, що крім донарахованих податків визначено ще й суми штрафних санкцій виокремити частину податків та застосованих з їх урахуванням штрафних санкцій є не можливим без проведення додаткового розрахунку. За таких обставин, суд  приходить до висновку скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці №000362300 від 21.03.2010 року та №0000372300 від 21.03.2010 року повністю.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.   

Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 72 КАС України).

З урахування встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Оскільки, платіжним квитанцією №25 від 31.03.2011 року підтверджено сплату позивачем судовий збір у розмірі 3,4 грн., то дана сума має бути стягнута з Державного бюджету України на користь ПАТ  "Вінниччина-АВТО".

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Податкові повідомлення - рішення №0000362300 від 21.03.2011 року та № 000372300 від 21.03.2011 року скасувати, як протиправні.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача, публічного акціонерного товариства "Вінниччина-АВТО" (21011, м. Вінниця, вул. Ватутіна, 172, код ЄДРПОУ 03112811) 3,4 грн. (три гривні сорок копійок) державного мита, сплаченого згідно квитанції №25 від 31.03.2011 року, що знаходиться в матеріалах адміністративної справи №2а/0270/1552/11.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя          Загороднюк Андрій Григорович