Постанова

від 07.06.2011 по справі 5023/1629/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2011 р.                                               Справа № 5023/1629/11   

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В. Я., суддя Гончар Т. В., суддя Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився,

відповідача -  ОСОБА_1 за довіреність  б/н від 14.01.2008 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1780Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2011 року у справі № 5023/1629/11

за позовом Приватної фірми "Ранал", м. Луцьк

до  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 20 612,49 грн.,

встановила:

У березні 2011 року  позивач –Приватна фірма "Ранал", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, 20 612,49 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу за договором б/н від 02.11.2010р..

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року у справі № 5023/1629/11 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Приватної фірми "Ранал" 10 500,00 грн. основного боргу, 105,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині вимог щодо стягнення з відповідача 800.00 грн. боргу в позові відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року у даній справі  скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених в рішенні суду фактичним обставинам справи. Вимоги скарги відповідач, зокрема, обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції мав керуватися не положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, а положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України, так як у п. 6.1. договору перевезення б/н від 02.11.2010р. сторони встановили строк виконання зобов’язання відповідача з оплати наданих позивачем послуг вказівкою на певну подію., а саме – одержання коштів від замовника перевезення. А оскільки у даних правовідносинах з позивачем відповідач діяв від імені та за рахунок KING TRANS SP. Z O.O. і мав сплатити надані позивачем послуги після одержання відповідних коштів від цього замовника.

Позивач  відзиву на апеляційну скаргу відповідача суду не надав,  у судове засідання свого уповноваженого представника не направив, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи, тому, враховуючи, що явка сторін у судове засідання не була визнана обов‘язковою, суд реалізує своє право в межах статті 75 ГПК України, а відповідач саме таким чином використав своє диспозитивне право щодо участі у судовому процесі. Враховуючи належне повідомлення сторін, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиву на скаргу доводи позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом  першої інстанції та під час апеляційного провадження,  02 листопада 2010 року між Фізичною особою підприємцем - ОСОБА_2 (відповідачем) та Приватною фірмою "Ранал" (позивачем)  був укладений договір б/н про надання послуг з перевезення вантажу (далі Договір), у відповідності до умов якого відповідач (експедитор), який діє від імені та за рахунок коштів 3-ї особи - замовника, залучає позивача (перевізника) для доставки вантажів автомобілями у міжнародному сполученні, тобто - позивач доставляє замовлений відповідачем вантаж, а відповідач сплачує послуги позивача із коштів замовника на узгоджених  умовах.

Пунктом 2.1.1 Договору сторони правочину встановили, що експедитор надає перевізнику факсом, електронною поштою або іншими видами зв’язку транспортну заявку не пізніше, ніж 48 годин, завірену підписами та печатками експедитора. Усі транспортні заявки між експедитором та перевізником є невід’ємною частиною даного Договору.

04 листопада 2010 року сторонами Договору було підписано заявку № 04/1 на перевезення вантажу автотранспортом за маршрутом: DABROWA GORNICZA (Польща) –Київ (Україна) з терміном доставки - 08.11.2010 р., з сумою фрахту (вартості перевезення) - 10 500,00 грн., з порядком і формою оплати –б/н після представлення оригіналів документів (рахунок, акт виконаних робіт, CMR з відміткою вантажоодержувача) на протязі 10.-14 банківських днів. Тобто, в заявці № 04/1 визначена провізна плата, термін доставки, маршрут, вид вантажу.

На виконання зазначених правочинів, вантаж був завантажений за вказаною відповідачем адресою та доставлений у місце призначення, що підтверджується печаткою відправника в графі 22 та печаткою вантажоодержувача в графі 24 міжнародної товарно - транспортної накладної CMR А № 045388 і не заперечується відповідачем.

12 листопада 2010 року позивачем, за результатами фактично наданих послуг з перевезення вантажу, було сформовано рахунок - фактуру № 1019 на суму 11 300,00 грн.

23 листопада 2010 року на виконання умов п. 6.1 Договору, позивачем на адресу відповідача були направлені рекомендованою поштою: рахунок-фактура №1019 від 12.11.2010р., акт виконаних робіт та оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної CMR А № 045388, що підтверджується копією поштового чеку № 7053 від 23.11.2010 року.

Приймаючи оскаржуване рішення господарський суд Харківської області виходив з того, що позивач виконав свої обов'язки за умовами заявки, доставив вантаж за маршрутом DABROWA GORNICZA (Польща) –Київ (Україна), що підтверджується накладною СМR А № 045388. Митний контроль вантаж пройшов 08.11.2010 року, про що свідчить відмітка на вказаній накладній СМR. При цьому суд послався на те, що позивач наданими до справи документами довів виконання свого обов'язку з надання послуг по перевезенню вантажу.

09.02.2011 року за № 1Х позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити вартість наданих послуг в сумі 11 300,00 грн., яка 14.02.2011 року була отримана відповідачем, доказом чого є наявна в матеріалах справи  копія поштового повідомлення.

Відповідач відповіді на претензію позивачеві не надав, свої обов'язки щодо сплати коштів за отримані послуги в сумі 11 300,00 грн. не виконав (що не заперечується і самим відповідачем у суді апеляційної інстанції), що змусило Приватну фірму "Ранал" за захистом своїх порушених прав звернутися до господарського суду Харківської області з відповідним позов.

Проте, відповідач такі вимоги позивача не визнає та стверджує, що замовник перевезення - KING TRANS SP/Z O.O., не розрахувався з Фізичною особою підприємцем - ОСОБА_2 за надані послуги по перевезенню вантажів, у зв'язку з чим, строк виконання зобов'язання відповідача по оплаті наданих послуг позивача не настав.

Колегія суддів апеляційного суду, не погоджується з такими доводами відповідача, враховуючи наступне.

У своїх запереченнях відповідач посилається на те, що замовником перевезення, здійсненого позивачем є KING TRANS SP/Z O.O. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, Фізичною особою підприємцем - ОСОБА_2 не надано жодного належного доказу, який би пов'язував KING TRANS SP/Z O.O. із спірним перевезенням, оскільки в наданому Договорі немає жодної вказівки на те, що саме цей замовник і є належним. Вантажовідправником та вантажоодержувачем згідно з міжнародною транспортною накладною були зовсім інші юридичні особи. Заявка № 04/1 на перевезення вантажу автотранспортом від 04.11.2010 підписана уповноваженими особами позивача та відповідача, та скріплена печатками сторін, будь-які посилання на заявника у зазначеній заявці відсутні.

Відповідно до умов договору №27/2010 про надання транспортно-експедиційних послуг по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, укладеного відповідачем ( експедитор 2) з замовником ( експедитор 1) 02.11.2010 р. ( п.1.2 а.с.31) відповідач зобов’язувався за плату замовника виконувати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з  міжнародним перевезенням вантажів, відповідно з діючим законодавством. Пунктом 2.1. договору передбачено, що Експедитор1 ( замовник) діє від свого імені за дорученням Клієнта, Експедитор 2 ( відповідач ) може заключати договори від свого імені з іншими особами для виконання зобов’язань по цьому договору з організації перевезень. Конкретні умови по кожному замовленню оговорюються в заявці. Отже вказаним договором не передбачено покладення на відповідача повноважень представника замовника. Тому твердження відповідача, що він у правовідносинах з позивачем діяв від імені замовника є таким, що не відповідає умовам договору № 27/2010 та ч.1 ст.237 ЦК України, згідно якої представник вчиняє правочин від імені особи, яку він представляє, а не від власного імені та ч.2 цієї ж ст. 237 згідно якої не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені. Із змісту заявки №04/1 на перевезення очевидно, що відповідач був замовником перевезення і укладав договір від свого імені, а позивач був його виконавцем. Відповідач є експедитором у відношенні тільки для його замовника і платника, але не для позивача. За своєю правовою природою укладений між сторонами даного спору договір є договором перевезення, відповідно до якого (ст. 909 ч. І ЦК України) одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно п.3.2.1 - п.3.2.3  вищевказаного договору № 27/2010 експедитор 1 зобов’язується  своєчасно передавати експедитору 2 заявки на організацію міжнародних автомобільних перевезень  вантажів чи надання інших послуг за договором, узгоджувати з останнім ставки на кожну з послуг, забезпечувати завантаження / вивантаження транспортного засобу, його таможенну  обробку  і оформлення документів та своєчасно оплачувати  експедитору 2 надані послуги.

Однак відповідачем в обґрунтування позову не було надано заявку на організацію спірного  перевезення.

Надана ж відповідачем  суду апеляційної інстанції копія транспортної накладної № 655/2010 від 04.11.2010р. не є належним доказом підтвердження того факту, що відповідач у правовідносинах з позивачем діяв від імені замовника.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, погоджуючись з висновками місцевого господарського суду зазначає, що у суду відсутня об'єктивна можливість встановити, хто є належним замовником для відповідача у спірному перевезенні, а тому відсутня можливість встановлення факту настання подій, а саме - факту отримання від замовника коштів, з яким пов'язане настання строку виконання зобов'язання відповідачем.

Згідно статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (Закон України № 57-\/ Про приєднання від 01.08.2006р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу ч. 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Керуючись ч. 2 ст. 307 ГК України перевізник зобов’язаний забезпечувати відправників бланками перевізних документів, а згідно ч. 5 ст. 308 ГК України про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином. Позивач не надав доказів передачі вантажовідправнику такого документу.

Стаття 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»вказує, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від  виконання зобов’язання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Аналізуючи дані положення чинного законодавства та, враховуючи докази та доводи, надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, колегія суддів вважає, що Приватна фірма "Ранал" виконала свої зобов’язання щодо надання послуг по перевезенню вантажу, проте Фізична особа підприємець - ОСОБА_2 за дані послуги вчасно та у повному обсязі не розрахувався.

Враховуючи доведеність Приватною фірмою "Ранал" існування договірних стосунків між ним та Фізичною особою підприємцем - ОСОБА_2, у зв’язку з цим - виникнення  заборгованості  останнього перед позивачем та, застосовуючи вимоги вищезазначених статей:  526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Приватної фірми "Ранал" підлягають задоволенню в узгодженому сторонами в заявці № 04/1 від 04.11.2010 року. розмірі, тобто: 10 500, 00 грн. - заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажів за Договором.

Разом з цим, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 800,00 грн., оскільки ця сума нарахована позивачем понад суму, визначену та узгоджену сторонами в зазначеній заявці, а позивач не  надав належних та допустимих доказів правомірності її нарахування та підстав її виникнення.  

Положеннями пунктів 2, 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У контексті статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 3 Цивільного кодексу України, кожна особа має   право   звертатися   до господарського    суду   згідно   з   встановленою   підвідомчістю господарських справ за захистом своїх  порушених  або  оспорюваних прав   і  охоронюваних  законом  інтересів.

Судова колегія вважає, що дії відповідача є неправомірними та такими, що вчинюються з наміром завдання шкоди своєму контрагенту - Приватній фірмі "Ранал", що є порушенням її прав і охоронюваних законом інтересів і стало підставою для звернення її до господарського суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2011 року у справі № 5023/1629/11 прийнято без порушень норм матеріального  та процесуального права, які б могли бути підставою для його скасування, воно обґрунтоване, прийняте при всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, яким суд надав відповідну правову оцінку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,  колегія суддів,-                               

                                                   постановила:

Апеляційну скаргу  відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2011 року у справі № 5023/1629/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                            В.Я. Погребняк

Суддя                                                                                   Т. В. Гончар

Суддя                                                                                   М.М. Слободін          

Повний текст постанови підписано   06.06.2011 р.