Постанова

від 12.09.2006 по справі 14/256

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/256

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.09.2006  року                                                                      Справа № 14/256

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                        Медуниці О.Є.

суддів                                                  Бойченка К.І.

                                                            Семендяєвої І.В.

Секретар судового засідання:          Антонова І.В.

за участю представників сторін:

від позивача                                        Татарченко В.Ю.,  представник за

довіреністю № 1095 від 31.05.2006;

від відповідача                                        Шемяков Д.М., представник за довіреністю

б/н  від 26.06.2006;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу                            Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                            „Полілак”, м. Луганськ

на рішення          

господарського суду          Луганської області

від          26.07.2006

по справі                                                  № 14/256 (суддя Лісовицький Є.А.)

за позовом                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                            „Полілак”, м. Луганськ

до  відповідача                                        Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                            „Виробничо – торгова компанія „НВК”,

м. Луганськ

про                                               стягнення 13770 грн. 41 коп.

          Дана справа розглядалась у судовому засіданні 07.09.2006, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у цьому судовому засіданні було оголошено перерву до 11 годин 30 хвилин 12.09.2006.

                                                            ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Полілак”, м. Луганськ  (далі – позивач по справі) звернулося з позовною заявою до господарського суду Луганської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо – торгова компанія „НВК”, м. Луганськ (далі – відповідач по справі) боргу за поставлену продукцію згідно договору №41 від 01.04.2003 у сумі 4596 грн. 18 коп., пені 363 грн. 51 коп., інфляційних втрат 1936 грн. 44 коп., зміни ціни продукції 1546 грн. 78 коп., збитків за зустрічними претензіями 2327 грн. 50 коп., упущеної вигоди 3000 грн. 00 коп.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3000 грн. 00 коп. згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Луганської області від 26.07.2006 у справі №14/256 (суддя – Лісовицький Є.А.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування у сумі 01 грн. 84 коп., витрати на сплачене держмито 00 грн. 01 коп., інформаційно – технічне забезпечення 00 грн. 01 коп.   

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач не надав суду доказів, що поставлена продукція здійснювалась у рамках договору №41 від 01.04.2003.

Відносно нарахованої позивачем пені за період з 17.06.2003 до 05.03.2004, то суд першої інстанції зазначив, що на її стягнення минув річний строк позовної давності встановлений ст. 258 Цивільного кодексу України.

Стосовно вимог про стягнення інфляційних нарахувань, місцевий господарський суд вказав, що вони необґрунтовані, оскільки нараховані на кошти, що мають бути сплачені після заявлення вимоги за не договірними поставками.

В задоволені вимог про стягнення з відповідача збитків за зустрічними претензіями відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів, що розірвання договору поставки від 15.08.2003 на суму 33250 грн., укладеного з ТОВ “Поліцентр”, та укладання з даним підприємством договору від 25.01.2004 на 36250 грн. на менш привабливих на думку позивача умовах, сталося внаслідок несплати відповідачем 4596 грн. 18 коп.

Щодо відмови у задоволенні витрат позивача на послуги адвоката, то господарський суд Луганської області зазначив, що відповідно до ст. 5 Закону України „Про адвокатуру” суду не представлені докази надання адвокатом Чуковським І.В. послуг позивачу у справі.

Не погоджуючись з даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Полілак”, позивач у справі, звернулося до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 07.08.2006 б/н, якою просить рішення господарського суду Луганської області від 26.07.2006 у даній справі скасувати та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог заявник посилається на те, що суд першої інстанції при прийнятті зазначеного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; неправильно застосував норми матеріального права, а також, що висновки, викладені у зазначеному рішенні, не відповідають обставинам справи.  

          Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо – торгова компанія „НВК”, м. Луганськ, відзивами б/н від 07.09.2006 та від 11.09.2006 з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить рішення господарського суду Луганської області залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розпорядженням першого заступника голови Луганського апеляційного господарського суду від 12.08.2006 відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” для розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду Луганської області від 26.07.2006 по справі №14/256 призначена судова колегія у складі: Медуниця О.Є. - суддя – головуючий, Семендяєва І.В., Парамонова Т.Ф. – судді.

Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду  від 06.09.2006 у справі №14/256 здійснено заміну у складі колегії суддів. Виключено зі складу колегії суддів, у зв'язку з відпусткою, суддю Парамонову та введено до складу колегії суддів суддю Бойченко К.І.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

01.04.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Полілак”, м.Луганськ, позивач по справі, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо – торгова компанія „НВК”, м. Луганськ, відповідач по справі, укладений договір на виготовлення поліграфічної продукції № 41 (далі - Договір) (а.с.12).

Згідно до розділу 1 Договору відповідач (замовник) замовляє, а позивач (виконавець) зобов'язаний виготовити поліграфічну продукцію: етикетки на напої. Сторони визначили, що разовий тираж має бути не меншим 150000 штук вартістю 3600 грн. з ПДВ.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що відповідач проводить розрахунки згідно рахунка - фактури позивача на замовлення протягом 14 календарних днів з моменту відвантаження продукції за накладними.

Відповідно до п.2.4 Договору на кожен тираж відповідач складає заявку, у якій зазначається найменування продукції, тираж та інше. Заявка може бути передана будь - яким способом за погодженням сторін.

Пунктом 2.7 Договору встановлено, що готова продукція приймається за кількістю згідно накладних, за якістю – шляхом складання акту здачі - приймання продукції згідно законодавства.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу продукцію за накладними:

-          № П-20030087 від 08.05.2003 на 3840 грн. за довіреністю ЯЖЗ №263702 від 08.05.2003 (рахунок № П-20030174 від 08.05.2003) (а.с.13-16);

-  № П-20030105 від 02.06.2003 на 3910 грн. 18 коп. за довіреністю ЯЖЗ №263744 від 02.06.2003 (рахунок № П-20030211 від 02.06.2003) (а.с.17-20);

- № П-20030151 від 21.08.2003 на 1920 грн. за довіреністю ИАЕ №509456 від 21.08.2003 (рахунок № П-20030303 від 18.08.2003) (а.с.21-24).

Відповідач частково сплатив отриману продукцію згідно банківських виписок:

- від 03.06.2003 – 2000 грн., призначення платежу – за рахунком №П-20030174 від 08.05.2003 (а.с.64);

- від 04.07.2003 – 1000 грн., призначення платежу – за рахунком №П-20030174 від 08.05.2003 (а.с.64);

- від 15.07.2003 –1218 грн., призначення платежу – за рахунком №П-20030174 від 08.05.2003 та рахунком № П-20030211 від 06.06.2003 (а.с.63);

- від 13.10.2003 – 856 грн., призначення платежу – за рахунком №20030303 від 18.08.2003 (а.с.62).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що у випадку затримки оплати відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, за кожен день затримки розрахунків, тобто сторони погодили порядок нарахування пені. У випадку подорожчання у період прострочення платежу вартості матеріалів, порушення оплати зустрічних договорів та іншого позивач має право провести перерахунок продукції у діючих на той момент цінах з урахуванням можливих змін.

У зв'язку з чим, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача боргу за поставлену продукцію згідно договору № 41 від 01.04.03 у сумі 4596 грн. 18 коп., пені 363 грн. 51 коп., інфляційних втрат 1936 грн. 44 коп., зміни ціни продукції 1546 грн. 78 коп., збитків за зустрічними претензіями 2327 грн. 50 коп., упущеної вигоди 3000 грн. 00 коп.

Відповідач заперечує проти доводів позивача, оскільки вважає, що позивачем за договором № 41 від 01.04.2003 поставлено продукції на суму 3600 грн. 00 коп., яку позивач сплатив.

Інша поставка етикеток, на думку відповідача здійснювалася не на підставі Договору.

Відповідач зазначив, що вказаний позивачем борг не має ніякого відношення до Договору № 41 від 01.04.2003, оскільки позивачем не надано жодних доказів того, що поставка продукції за накладними № П-20030105 від 02.06.2003 на 3910 грн. 18 коп. та № П-20030151 від 21.08.2003 на 1920 грн. здійснювалась у рамках Договору № 41 від 01.04.2003.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Загальний разовий об'єм замовлення складає 3600 грн. 00 коп. (п.2.2 Договору), а на кожний тираж замовник складає заявку, у якій вказується найменування продукції, тираж та інше. Заявка може туби передана будь – яким засобом (п.2.4 Договору).

Як вбачається із матеріалів справи, заявки на виготовлення продукції, які були підписані директором відповідача (а.с.12 зворот), позивач отримував факсом (а.с.58-61), що відповідає умовам Договору.

Виготовлена продукція отримана повноважним представником відповідача, що підтверджується довіреностями від 08.05.2003 серія ЯЖЗ №263702, від 02.06.2003 серія ЯЖЗ №265744 та від 21.08.2003 серія ИАЕ №509456 (а.с.16,20,24), а також видатковими накладними (а.с.14,18,22).

Позивачем, на оплату виготовленої продукції відповідачу пред'явлені рахунки – фактури (а.с.13,17,21), в яких кількість замовленої продукції відповідачем у заявках відповідає кількості отриманої їм продукції.

Відповідач не заперечував проти поставки продукції, прийняв її та частково сплатив її вартість, що підтверджується банківськими виписками (а.с.62-64), в яких у рядку „призначення платежу” зазначені рахунки – фактури позивача.

Крім того, у банківській виписки від 15.07.2003 на суму 1218 грн. 00 коп., в графі „призначення платежу” зазначено „за рахунком №П-20030174 від 08.05.2003 та рахунком № П-20030211 від 06.06.2003 (а.с.63), що оплата здійснюється одразу за двома рахунками – фактурами №П-20030174 від 08.05.2003 та № П-20030211 від 06.06.2003 (а.с.63).

Отже стверджуючи, що поставка продукції за накладними №П-20030105 та №П-20030151 здійснено не за Договором, відповідач разом із тим не тільки не відмовився від такої поставки, але здійснив її одержання на складі позивача, про що свідчать довіреності видані ним своїм представникам на одержання продукції зазначеної в Договорі.

Такі дії відповідача відповідають умовам п.2.5 Договору, де вказано, що вартість продукції не включає доставку.

Розрахунки здійснювалися згідно рахунків – фактур, як і зазначено в п.2.3 Договору. Рахунки – фактури оформлювалися на замовлення, який може бути оформлений будь – яким способом. Фактично замовлення передавалися факсом, що відповідає умовам Договору.

Оплату  продукції  здійснено  не  тільки  за  рахунком  –  фактурою    №П-20030174, але і частково за рахунками – фактурами №П-20030303 від 18.08.2003 (накладна №П-20030151) та №П-20030211 від 02.06.2003 (накладна №П-20030105).

Строк дії Договору – до 31.12.2003, але відповідно до п.5.1 Договору він діє до повного виконання зобов'язань та повного розрахунку сторонами.

Отже продукція одержана у період дії Договору.

Оцінюючи дії відповідача і фактичні обставини, судова колегія приходить до висновку, що посилання відповідача на позадоговірне виготовлення та поставку продукції є необґрунтованим, оскільки виготовлена позивачем продукція відповідачем була отримана під час дії Договору.

За таких обставин вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 4596 грн. 18 коп. є обґрунтованим.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 1936 грн. 44 коп. за період червень 2003 року – лютий 2006 року.

Розраховуючи інфляційні втрати, позивач неправильно врахував періоди існування певної суми боргу, тому стягненню підлягає сума інфляційних втрат – 1502 грн. 20 коп.

Щодо стягнення нарахованої позивачем пені в сумі 363 грн. 51 коп. за період з 17.06.2003 до 05.03.2004 судова колегія виходить з наступного.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (п.1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що у випадку затримки оплати відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, за кожен день затримки розрахунків, тобто сторони погодили порядок нарахування пені.

Позивач надав розрахунок пені з суми боргу за поставкою кожної партії  продукції (а.с.9).

Проте, судова колегія вважає, що нарахування позивачем пені зроблено невірно, зокрема:

- неправильно зазначив періоди існування боргу певного розміру;

- не врахував призначення платежу, що зазначено при сплаті відповідачем боргу за платіжним документом №201 за рахунком – фактурою №20030303 від 13.10.2003.

Отже стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 306 грн. 70 коп.

Щодо посилання суду першої інстанції, на сплинення строку позовної давності на стягнення пені встановленого ст.258 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає, наступне.

Згідно п.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленій до прийняття ним рішення.

Суд першої інстанції застосовуючи спеціальну позовну давність не зазначив в рішенні про наявність такої заяви сторони. Відповідна заява в матеріалах справи також відсутня.

Отже місцевий господарський суд застосував позовну давність неправомірно.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача суми подорожчання матеріалів у розмірі 1546 грн. 78 коп., збитків за зустрічними претензіями у розмірі 2327 грн. 50 коп. та 3000 грн. упущеної вигоди на підставі п.п. 3.1, 3.5 Договору, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В обґрунтування збільшення вартості продукції 1546 грн. 78 коп. позивач надав калькуляції по виготовленню поліграфічної продукції у червні 2003 року та травні 2006 року (а.с.32-35).

На думку позивача різниці суми зазначених калькуляцій і є сумою подорожчання матеріалів.

Проте, судова колегія вважає, що надані калькуляції позивача не дають можливості встановити, що саме ці матеріали використовувалися при виготовленні продукції одержаної відповідачем, оскільки вони ні чим не підтверджені, розмір цін на матеріали зазначені в калькуляціях також нічим не підтверджено.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків за зустрічними претензіями у розмірі 2327 грн. 50 коп. та 3000 грн. упущеної вигоди, судова колегія приймає до уваги наступне.

15.08.2003 між позивачем та ТОВ “Поліцентр” укладений договір поставки позивачу паперу етикеточного обсягом 5 тон і вартістю 33250 грн. 00 коп. Розрахунок – протягом місяця з моменту підписання договору, поставка – через 10 днів після оплати (а.с.27,28).

Позивач запропонував ТОВ “Поліцентр” розірвати вказаний договір, оскільки через скрутне матеріальне положення він не може виконати свої зобов'язання (лист від 15.09.2003 № 648 – а.с.29).

ТОВ “Поліцентр” повідомило позивача, що не заперечує проти розірвання договору від 15.08.2003 за умови сплати позивачем штрафу 2327 грн. 50 коп. (лист № 09-30/1457 від 30.09.2003 – а.с.30).

Отже, позивач сплатив ТОВ “Поліцентр” 2327 грн. 50 коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру (а.с.31). Призначенням платежу вказано: “Оплата згідно договору поставки від 15.08.2003 п.6.6 (штраф за необґрунтовану відмову від виконання зобов'язань).

Крім того, 25.01.2004 між позивачем та ТОВ “Поліцентр” укладений договір поставки позивачу паперу обсягом 5 тон і вартістю 36250 грн. 00 коп. Розрахунок – відстрочення платежу 15 днів з моменту поставки, поставка –через 10 днів після підписання договору (а.с.25,26).

Враховуючи зазначене вище, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів, що розірвання договору поставки від 15.08.2003 на суму 33250 грн. 00 коп., укладеного з ТОВ “Поліцентр”, та укладання з даним підприємством договору від 25.01.2004 на 36250 грн. 00 коп. на менш привабливих на думку позивача умовах, сталося внаслідок несплати відповідачем 4596 грн. 18 коп. (тобто не доведено причинно – наслідковий зв'язок).

Судовою колегією не розглядаються як судові витрати по даній справі, витрати позивача на оплату послуг адвоката, виходячи з наступного.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат  входить сплата  послуг  адвоката.

Вимоги, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються відповідно до Закону України „Про адвокатуру”.

Статтею 5 Закону України „Про адвокатуру” передбачений перелік видів юридичної допомоги адвокатом, проте адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

Позивач у підтвердження витрат на оплату послуг адвоката надав угоду про надання правової допомоги від 31.05.2006, укладеної позивачем з адвокатом Чудовським І.В., з якої вбачається, що адвокат Чудовський І.В. взяв на себе зобов'язання призначити Татарченко В.Ю. представляти інтереси позивача в суді та зберігати у таємниці питання з яких позивач звернувся до нього (а.с.36).

Отже, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не представлені суду належні докази надання адвокатом Чудовським І.В. послуг позивачу, які стосуються складу судових витрат у даній справі.

Отже судова колегія прийшла до висновку, що вимоги позивача з:

- суми основного боргу – 4596 грн. 18 коп.;

- пені – 306 грн. 70 коп.;

- інфляційних втрат – 1502 грн. 20 коп. підлягають задоволенню.

В решті позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати позивача щодо сплати державного мита та витрат на інформаційно – технічне забезпечення, понесені ним при зверненні з позовом та апеляційною скаргою, покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог (ст.49 Господарського процесуального кодексу України.)

У судовому засіданні за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст.43, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п.3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Луганського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Полілак” від 07.08.2006 б/н на рішення господарського суду Луганської області від 26.07.2006 у справі №14/256 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 26.07.2006 у справі №14/256 змінити, виклавши п.2 в такій редакції:

„Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо – торгова компанія „НВК”, м. Луганськ, вул. Лутугінська, 135, ідентифікаційний код 21810401, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Полілак”, м. Луганськ, кв. Ватутіна, 3 ”Б”, к. 46, ідентифікаційний код 30996154, загальний борг в сумі 4596 грн. 18 коп., пеню у сумі 306 грн. 70 коп., інфляційних втрат 1502 грн. 20 коп., витрати на сплачене державне мито 67 грн. 71 коп. і на інформаційно – технічне забезпечення 55 грн. 46 коп.”

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду в іншій частині залишити без змін.

5. Судові витрати за подання апеляційної скарги розподілити пропорційно:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо – торгова компанія „НВК”, м. Луганськ, вул. Лутугінська, 135, ідентифікаційний код 21810401, на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю „Полілак”, м. Луганськ, кв. Ватутіна, 3 ”Б”, к. 46, ідентифікаційний код 30996154, витрати зі сплати державного мита в сумі 32 грн. 36 коп.  

Доручити господарському суду Луганської області видати наказ.

Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                             О.Є. Медуниця  

Суддя                                                                                 К.І. Бойченко

Суддя                                                                                   І.В. Семендяєва