Постанова

від 14.06.2011 по справі 23/491

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2011                                                                                           № 23/491

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Я.Л.

суддів:            Скрипка І.М.

          Остапенка  О.М.

при секретарі:            

від позивача:          ОСОБА_1. - довіреність № 138 від  31.03.2011 року

від відповідача:          ОСОБА_2.- довіреність № 180 від 29.09.2010 року,

ОСОБА_3. - довіреність № 181 від 29.09.2010 року,

ОСОБА_4. - довіреність № 180 від 29.09.2010 року

від третьої особи:          не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу           

Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”

на рішення

Господарського суду          

м. Києва

від          09.11.2010 року

у справі          № 23/491 (суддя: Кирилюк Т.Ю.)

за позовом          Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”

до          Житлово-будівельного кооперативу „Молодіжний-2”

третя особа          Публічне акціонерне товариство “Київенерго”

про          стягнення 243 524, 84 грн.

В судовому засіданні 14.06.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2010 року у справі №23/491 позовні вимоги задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 8 555, 95 грн. основного боргу, 121, 59 грн. пені, 41,81 грн. 3% річних, 3, 65, грн. державного мита та 8, 45 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010 р. у справі №23/491 змінено та стягнуто з житлово-будівельного кооперативу “Молодіжний-2” на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 8 555,95 грн. основного боргу, 104,12 грн. пені; 18,07 грн. - 3% річних, 86,69 грн. державного мита та 8,40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2011 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 року скасовано, справу передано на розгляд до Київського апеляційного господарського суду. В обґрунтування підстав скасування постанови Київського апеляційного господарського суду Вищий господарський суд України зазначив, що апеляційним господарським судом не були з'ясовані питання щодо того, яким чином сторонами визначено точку розподілу, в якій відбувається передача послуг з водопостачання, чи надходила питна вода, в подальшому використана на гаряче водопостачання, у мережі відповідача, та яким чином вона відображалася у показниках зареєстрованих за відповідачем приладів обліку, ким та на якій підставі відпускалася вода з мережі для надання послуг гарячого водопостачання, хто надавав послуги з гарячого водопостачання споживачам.

В апеляційній скарзі позивач просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №23/491 в частині відмови у позові та прийняти в цій частині вимог нове рішення про задоволення позову. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що ВАТ „АК „Київводоканал” є виробником та постачальником послуг з питного водопостачання, не розділюючи їх на категорії в залежності від того, для яких потреб ці послуги будуть використані (питна вода (холодна) чи питна вода (холодна), яка використовується для виготовлення гарячої води).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2011 року розгляд апеляційної скарги було призначено на 24.05.2011 року.

В судовому засіданні 24.05.2011 року представник відповідача надав письмові пояснення, в яких просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

В письмових поясненнях відповідач зазначив наступне:

При укладанні договору № 5484/4-10 від 19.06.1998 року відповідачем було обладнано 1 водопровідний ввід за адресою м. Київ, вул. Бойченка, 8, на якому встановлено 1 зареєстрований позивачем засіб обліку - водомір № 042105 СТВ 80 з 09.01.2009 року по даний час, що підтверджується актом, актами про зняття показань з приладів обліку. Встановлення вказаного водоміра відповідає вимогам п. 5.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65 від 01.07.1994 року, які діяли на момент укладення договору,оскільки він розташований на межі балансової належності мереж відповідача та позивача. Показання вищезазначеного приладу обліку, зареєстрованого позивачем, знімалися у відповідності до умов договору та використовувалися для розрахунків за холодне водопостачання та водовідведення.

Саме для цього водопровідного вводу позивачем при укладанні договору було присвоєно відповідачу абонентський код 4-220. За цим абонентським кодом позивач обліковував розрахунки відповідача за послуги з постачання та відведення стоків холодної води, відведення стоків гарячого водопостачання, що випливає з наданих сторонами розрахунків.

Постачання гарячої води до будинку відповідача здійснюється через теплові мережі від виносного теплового розподільчого пункту за адресою м. Київ, вул. А. Малишка, 19. Межею розмежування балансової відповідальності відповідача та енергопостачальної організації є засувки на врізку для будинку 8 по вул. Бойченка, що підтверджується актами розмежування, які містяться в матеріалах справи.

На водопровідному вводі до вказаного виносного теплового пункту встановлено прилад обліку № 9884188. Цей прилад обліку обліковує воду, яка надходить до ТРП для виготовлення  гарячої  води.  Далі  гаряча  вода  розподіляється  по  теплових  мережах балансоутримувача ТПР та подається до мереж групи споживачів.

Вищевказаний прилад обліку розташований на межі балансової належності мереж позивача та балансоутримувача ТРП.

Таким чином, відповідач, який не має теплового розподільчого пункту, не має межі розподілу балансової належності з позивачем щодо води, яка подається до ТРП, і відповідно не має приладу обліку, встановленого відповідно до вимог п. 5.2 Правил № 190, який би міг здійснювати облік послуги з постачання води для виготовлення гарячої, яка надається балансоутримувачу ТРП, не має на балансі та не експлуатує теплові мережі від теплового пункту до будинку та від будинку до теплового пункту.

Таким чином, вода, яка використовується для виготовлення гарячої до мереж відповідача не надходила, оскільки він не є власником або балансоутримувачем теплового розподільчого пункту та приєднаних до нього теплових мереж.

Власник або особа, на балансі якого знаходиться тепловий пункт, є виробником гарячої води (п. 1 Розпорядження КМДА від 26.12.2002 року № 2306).

Укладеним між сторонами договором подача води балансоутримувачу ТРП для виготовлення останнім гарячої води та подальшої її подачі групі споживачів не передбачена.

П. 3.13 Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Мінжитлокомунгоспу № 190 від 27.06.2008 року, встановлено, що розрахунки за воду на потреби гарячого водопостачання повинні проводитися між постачальником води (позивачем) та суб'єктом господарювання, у якого тепловий пункт перебуває на балансі.

Як випливає з актів про зняття показань з приладів обліку зняття показань з приладу обліку абонентський номер 4-50212 присвоєно абонентському вводу у виносному бойлері за адресою м. Київ, вул. А. Малишка, 19, абонентом за цим кодом зазначено КП УЖГ Дніпровського району м. Києва ЖРЕО 403. Обсяги прийнятої на цей ввід води приймаються працівником балансоутримувача бойлера, а не повноважним представником відповідача.

При цьому, технічними умовами та правилами систем обліку та контролю водокористування та водовідведення в містах України, Законом України «Про Питну воду та питне водопостачання» не передбачено подачу питної води для виготовлення гарячої безпосередньо відповідачу, який не має теплового пункту на балансі або в користуванні, а лише передає готову послугу з гарячого водопостачання споживачам.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року було залучено Акціонерну енергопостачальну компанію „Київенерго” до участі у справі № 23/491 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; відкладено розгляд справи на 14.06.2011 року; зобов’язано позивача надіслати третій особі копію позовної заяви з додатками, рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010 року у справі № 23/491 та копію апеляційної скарги з додатками, та надати суду докази надсилання перелічених вище документів; зобов’язано відповідача до дня судового засідання надати суду письмові пояснення щодо існування між відповідачем та третьою особою договірних відносин, на підтвердження чого надати відповідний договір; зобов’язано Акціонерну енергопостачальну компанію „Київенерго” до дня судового засідання надати суду письмові пояснення щодо укладення договорів на виконання  послуг з постачання гарячої води чи теплової енергії у гарячій воді, щодо того хто є виробником гарячої води та хто саме постачає гарячу воду відповідачу, які засоби та порядок обліку об’ємів постачання гарячої води, у чиєму володінні та користуванні перебувають теплові пункти, на яких встановлені лічильники обліку всього обсягу води, яка постачається позивачем для підігріву; зобов’язано сторін надати письмові пояснення (та на їх підтвердження відповідні докази) щодо того:

- яким чином позивачем та відповідачем визначено точку розподілу, в якій відбувається передача послуг з водопостачання?

- чи надходила питна вода, в подальшому використана на гаряче водопостачання, у мережі відповідача та яким чином вона відображалася у показниках зареєстрованих за відповідачем приладів обліку?

- ким та на якій правовій підставі відпускалася вода з мережі для надання послуг гарячого водопостачання?

- хто надавав послуги з гарячого водопостачання споживачам?

- яким чином здійснюється відпуск з мережі іншим особам (зокрема тим, які не мають правових підстав для одержання послуг з водопостачання) питної води, що облікована за відповідачем?

10.06.2011 року від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що на сьогоднішній день між ПАТ „Акціонерна компанія „Київводоканал” та ПАТ “Київенерго” не існує договірних відносин, за яких ПАТ “Київенерго” здійснювало б купівлю у ПАТ „Акціонерна компанія „Київводоканал” питної води, яка б в подальшому використовувалася б ПАТ “Київенерго” для виготовлення гарячої води та її продажу. При цьому, представник третьої особи просив розглядати справу без його участі.

В судове засідання 14.06.2011 року з’явились представники позивача та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з’явився.

Представник позивача в судовому засіданні надав докази надіслання третій особі копії позовної заяви з додатками та копії апеляційної скарги з додатками.

В судовому засіданні 14.06.2011 року представник відповідача надав копію договору № 690048 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.1999 року, укладеного між АЕК „Київенерго” та Житлово-будівельним кооперативом „Молодіжний-2”, та додатки до нього.

При цьому, як пояснили обидві сторони лічильники обліку всього обсягу води, яка постачається позивачем для підігріву до теплових пунктів, встановлені на теплових пунктах, що перебувають у володінні т користуванні АЕК „Київенерго”.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу „Молодіжний-2” (далі – відповідач) заборгованості за договором №5484/4-10 від 19.06.1998р. про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі у розмірі 243 524,84 грн. (з них: 209 101,34 грн. - основний борг, 22 953,42  грн. - інфляційні нарахування, 5 766,44 грн. – 3% річних, 5 703,64 грн. –пеня), мотивуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що Договором №5484/4-10 від 19.06.1998р. не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання та водовідведення.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.06.1998р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір №5484/4-10 про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі –Договір).

Згідно з умовами Договору (розділи 1-3) позивач, як постачальник, зобов’язався надавати відповідачу, як абоненту, послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач в свою чергу зобов’язався здійснювати своєчасну оплату за надані послуги на умовах, визначених Договором. Кількість води, що подається Позивачем та використовується відповідачем визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками позивача та відповідача. Відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у 3-денний термін з дня представлення позивачем платіжних документів. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, відповідач зобов’язаний у 5-денний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи, письмово повідомити про це позивача та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем.

В п.4.3 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати за надані послуги, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ВАТ "АК "Київводоканал" про стягнення з ЖБК "Молодіжний-2" заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині проведення своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, зокрема, і щодо постачання холодної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 209 101,34 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути також пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість останніх належними доказами.

Суд першої інстанції відмовив в задоволення позовних про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання у розмірі 200 545,39 грн., посилаючись на те, що надання таких послуг Договором не передбачено, а також зменшив нараховані позивачем до стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, здійснивши перерахунок з урахуванням лише заборгованості за холодне водопостачання та водовідведення. При цьому, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за холодне водопостачання у сумі 8 555,95 грн. були визнані місцевим господарським судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відмови в задоволення позовних про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання у розмірі 200 545,39 грн. та щодо задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 8 555, 95 грн., пені та 3% річних, проте, вважає, що при проведенні перерахунку 3% річних та пені місцевим господарським судом були допущені певні неточності, у зв’язку з чим колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість, про стягнення якої позивачем подано позов, включає в себе борг за послуги як з холодного, так і з гарячого водопостачання та водовідведення.

Відносно вимог про стягнення заборгованості за холодне водопостачання та водовідведення у сумі 8 555,95 грн., апеляційним господарським судом  було встановлено наступне.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що за червень-липень 2010р. ним надано відповідачеві послуги з постачання питної води та водовідведення на загальну суму 26 425,64 грн.

Натомість, в порушення умов Договору, відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши 17 869,69 грн. Решта вартості наданих позивачем послуг сплачена не була, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 8 555,95 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання встановленого сторонами у Договорі порядку і строків здійснення розрахунків за надані позивачем послуги відповідач суду не надав.  

Посилання відповідача на платіжні доручення №173 від 01.09.2010р. та №174 від 15.09.2010р. на загальну суму 14 000,00 грн. не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, як зазначалось вище, позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості за холодне водопостачання та водовідведення за червень, липень 2010р., проте у вищевказаних платіжних дорученнях в графі “призначення платежу” чітко зазначено, що оплата здійснена за послуги, надані у серпні 2010р.

Оскільки станом на дату звернення з позовом до суду та прийняття рішення у даній справі відповідач не погасив заборгованість за холодне водопостачання і водовідведення за червень-липень 2010р. в розмірі 8 555,95 грн., позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4.2 Договору за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань за Договором, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим, однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, нараховану за період з серпня 2009р. по липень 2010р. включно.

Як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Натомість, позивач здійснив розрахунок пені без урахування обмежень, встановлених ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши перерахунок пені, суд першої інстанції зазначив про те, з відповідача підлягає стягненню лише 121,59 грн. за період з 01.07.2010р. по 31.07.2010р. включно.

Однак, встановлюючи період прострочення, судом не було надано належної оцінки умовам Договору, а саме п.3.6 Договору, згідно з яким відповідач повинен розрахуватись за послуги водопостачання та водовідведення у 3-денний термін з дня представлення позивачем платіжних документів.

З наявних у матеріалах справи дебетових інформаційних повідомлень за червень, липень 2010р. (том справи –1, аркуш справи –180-181) вбачається, що відповідач повинен був оплатити вартість послуг, наданих у червні 2010р., до 03.07.2010р. включно, а наданих у липні 2010р. –до 31.07.2010р. включно.

Оскільки суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони або третьої особи, а період прострочення, який визначений самостійно позивачем (до 31.07.2010р. включно) охоплює лише заборгованість за червень 2010 року, тому станом на 31.07.2010р. строк виконання грошових зобов’язань за липень ще не настав і, відповідно, відсутні підстави для нарахування пені за цей період.

За розрахунком апеляційного господарського суду за прострочення оплати вартості послуг, наданих у червні, відповідач повинен сплати пеню у сумі 104,12 грн., нараховану за період з 04.07.2010р. по 31.07.2010р. на суму боргу за червень 2010р. у розмірі 7 851,98 грн.

За той самий період судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок 3% річних, згідно з яким з відповідача підлягає стягненню 18,07 грн.

При цьому, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат, у зв’язку з тим, що в період нарахувань інфляційні втрати мали від’ємне значення.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин суду надано не було.

Відносно стягнення заборгованості за гаряче водопостачання та водовідведення у сумі 200 545,39 грн., виходячи з того, що умовами спірного Договору не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання (постачання води на підігрів), місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення вартості холодної води, яка була поставлена позивачем для підігріву до стану гарячої води та її подачі відповідачу, у вигляді гарячої води, не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі з ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду  (далі - енергію) споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопо стачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мініс терства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти  перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води , ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води. Даний висновок підтверджується також постановою Вищого господарського суду України від 03.03.11р. у справі 42/230. При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Крім того, умовами укладеного позивачем та відповідачем договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, яка споживається відповідачем та обліковується його лічильниками у кубічних метрах, та не передбачено оплати відповідачем питної води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів АЕК «Київенерго»у вигляді гарячої води за кількістю, визначеною позивачем розрахунковим методом.

Згідно зі ст. ст. 16, 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем були укладені будь-які додаткові угоди до спірного Договору №5484/4-10 від 19.06.1998р., в яких було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води, суду надано не було.

Зважаючи на вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача вартості послуг з гарячого водопостачання та водовідведення.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, але за результатами перегляду справи апеляційним господарським судом було встановлено неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, зокрема, щодо встановлення періоду прострочення виконання грошових зобов’язань за Договором.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, однак рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №23/491 має бути змінено в частині визначення суми пені та 3% річних. В іншій частині вищевказане рішення має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №23/491 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути житлово-будівельного кооперативу “Молодіжний-2” (02206, м. Київ, вул. О.Бойченка, 8, ідентифікаційний код 22894452, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 8 555,95 грн. (вісім тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять гривень 95 копійок) - основного боргу, 104,12 грн. (сто чотири гривні 12 копійок) - пені; 18,07 грн. (вісімнадцять гривень 07 копійок) - 3% річних, 86,69 грн. (вісімдесят шість гривень 69 копійок) - державного мита та 08,40 грн. (вісім гривень 40 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити”.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №23/491 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Я.Л.

Судді                                                                                          Скрипка І.М.

                                                                                          Остапенко  О.М.