Постанова

від 11.05.2011 по справі 3/80-10-3745

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "11" травня 2011 р.                                                                                    

Справа № 3/80-10-3745  

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого – судді     Козир Т.П.,

суддів:                             Малетича М.М.,

                                                           Прокопанич Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЛАТА” на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. у справі № 3/80-10-3745 господарського суду Одеської області за позовом Відкритого акціонерного товариства “Тираспільська автоколона-2809” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЛАТА” про розірвання договору купівлі-продажу, визнання права власності та повернення майна,

за участю представників:

Позивача: не з’явився,

Відповідача: Ізман В.В., дов. б/н від 11.02.2011р.

В с т а н о в и в :

Відкрите акціонерне товариство “Тираспільська автоколона-2809” (далі –ВАТ “Тираспільська автоколона-2809”, Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЛАТА” (далі –ТОВ “ЗЛАТА”, Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу будівель і споруд бази відпочинку “Тирас”, які знаходяться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, територія Будацької коси (біля селища Затока), від 18.12.2003р., витребування вказаного майна і визнання права власності.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.11.2010р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р., позов ВАТ “Тираспільська автоколона-2809” задоволено.

У поданій касаційній скарзі, Відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 261, 392, 653, 654 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст. 188 Господарського кодексу України (далі –ГК України), ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Заслухавши пояснення  представника Відповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх, 18.12.2003р. між Державним унітарним підприємством “Тираспільська автоколона-2809” в особі його начальника, який діє на підставі Статуту (Продавець), з однієї сторони і ТОВ “ЗЛАТА” в особі його засновника, який діє на підставі Статуту (Покупець), з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу будівель і споруд (далі –Договір), згідно умов якого (п. 1.1.), Продавець зобов’язався передати у власність Покупцю будівлі і споруди бази відпочинку “Тирас” у вигляді: будівлі їдальні і п’ятнадцяти дерев’яних будинків, розташованих на території Будацької коси Білгород-Дністровського району, Одеської області на земельній ділянці розміром 0,767 га, що знаходиться в тимчасовому користуванні на умовах оренди, укладеної 10.12.1996р. між Білгород-Дністровською райрадою та Тираспольською автоколоною 2809, а Покупець зобов’язався прийняти вказані будівлі і споруди та сплатити ціну згідно умов, визначених в даному договорі та пройти реєстрацію будівель і споруд в бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п. 1.2. Договору зазначені в даному договорі будівлі і споруди продані за 46350 грн.

Згідно пунктів 2.1., 2.2., 3.1. Договору Покупець зобов’язався внести 46350 грн. за придбані будівлі і споруди на протязі 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на будівлі і споруди. Плата за будівлі і споруди вноситься на підставі даного Договору. Розрахунок за придбаний об’єкт здійснюється Покупцем шляхом готівкового перерахування всієї суми. Передача об’єкта здійснюється Продавцем Покупцю в 3-х денний термін після підписання даного договору.

В наступному, 24.03.2004р. ТОВ “ЗЛАТА” було отримано Свідоцтво про право власності на будівлі і споруди бази відпочинку “Тирас”, що знаходяться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/р Шабівська, територія Будацької коси (біля селища Затока), з наступними об’єктами: їдальня, А, будинки відпочинку Е-У, ємкість № 1, 2.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №41522651 від 15.07.2004р., власником вказаних вище будівель і споруд бази відпочинку “Тирас” зареєстровано ТОВ “Злата”.

Вимогами Позивача у даній справі є розірвання Договору купівлі-продажу будівель і споруд бази відпочинку “Тирас”, витребування вказаного майна у Відповідача та визнання Позивача власником цього майна, з посиланням на ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611 ЦК України та, на невиконання Відповідачем свого обов’язку щодо оплати вартості спірного майна у встановлені у договорі строки.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі представлених матеріалів та встановлених обставин справи, з посиланням на положення ст.ст. 193 ГК України, ст.ст. 16, 256, 257, 261, 264, 321, 328, 651, 653, 697 ЦК України, дійшов висновку про те, що Відповідачем було порушено умови Договору щодо оплати вартості придбаного ним майна, яке є істотним порушенням його умов, у зв’язку з чим, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення.

Разом з тим, на думку колегії суддів, в порушення ст. 43 ГПК України, вказані висновки судів апеляційної та першої інстанцій не відповідають в повній мірі обставинам справи та були зроблені з порушенням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 321 цього ж Кодексу, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно п. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Крім того, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, згідно приписів ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу, та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 цього ж Кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як  вказувалось вище, згідно укладеного 18.12.2003р. між сторонами Договору, ВАТ “Тираспільська автоколона-2809” (Продавець) зобов’язалось передати у власність ТОВ “ЗЛАТА” (Покупець) будівлі і споруди бази відпочинку “Тирас” у вигляді: будівлі їдальні і п’ятнадцяти дерев’яних будинків, розташованих на території Будацької коси Білгород-Дністровського району, Одеської області на земельній ділянці розміром 0,767 га, що знаходиться в тимчасовому користуванні на умовах оренди, укладеної 10.12.1996р. між Білгород-Дністровською райрадою та Тираспольською автоколоною 2809, а останнє зобов’язалось прийняти вказані будівлі і споруди та сплатити ціну згідно умов, визначених в даному договорі –46350 грн. за придбані будівлі і споруди на протязі 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на це майно, та пройти реєстрацію будівель і споруд в бюро технічної інвентаризації.

При цьому, як було встановлено судами, 15.01.2004р. Відповідач звертався до Позивача із заявою про відстрочення виконання зобов’язання за Договором щодо оплати придбаного ним майна.

Також, як видно з матеріалів справи, Відповідачем в суді першої інстанції заявлялась заява про застосування наслідків спливу позовної давності.

При цьому, розглядаючи дану справу та відмовляючи у застосуванні наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вказував на те, що Позивач не пропустив строк позовної давності, з огляду на те, що Відповідач, своєю заявою від 15.01.2004р. про відстрочення виконання зобов’язання за Договором до 30.12.2007р., цим самим вчинив дії, які свідчать про визнання ним свого боргу і, згідно вимог ч. 1 ст. 264 ЦК України, переривають перебіг позовної давності.

Проте, суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про направлення 15.01.2004р. Відповідачем вказаної заяви та вручення її належним чином Позивачу, як і всупереч вимог ст. 651 ЦК України, відсутні відомості про надання останнім згоди на зміну умов Договору щодо строків оплати майна, переданого за цим договором, тоді як сам Відповідач повністю заперечував в суді існування згаданого листа від 15.01.2004р. Тому, висновки судів про те, що в даному випадку Позивачем не було пропущено позовної давності, на застосуванні якого наполягав Відповідач, не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах діючого законодавства.

У той же час, згідно вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Також, статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції задовольняючи  позов про визнання недійсним спірного Договору, витребування у Відповідача майна за цією угодою та про визнання права власності на об’єкти нерухомості за Позивачем, не звернув належну увагу і на те, що Позивач фактично не міг бути стороною спірної угоди, оскільки ВАТ “Тираспільська автоколона-2809” було зареєстровано, як юридичну особу тільки 17.04.2007р., тобто –більш ніж через три роки після укладення Договору від 18.12.2003р. В той же час, стороною вказаної угоди було не ВАТ “Тираспільська автоколона-2809”, а Державне унітарне підприємство “Тираспільська автоколона-2809”, яке у свою чергу не було власником спірних об’єктів нерухомості, оскільки зазначене майно знаходилось на його балансі тільки на праві господарського відання.

Разом з цим, приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції належним чином не проаналізував вищезазначених норм матеріального права та обставин справи, що призвело до прийняття судом неправильного рішення.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, зокрема, у мотивувальній частині вказується обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Також, згідно матеріалів справи і, зокрема, рішення суду першої інстанції, ухвалюючи вказане рішення, суд у резолютивній частині зазначив про задоволення позову. У той же час, у описовій частині повного тексту судового рішення зазначено, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказане, свідчить про порушення судом приписів ст.ст. 84, 85 ГПК України.

Разом з тим, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в  апеляційному порядку, апеляційний господарський суд не звернув належної уваги на зазначені порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, та не надав належну правову оцінку всім обставинам справи у їх сукупності, що призвело до порушень частин 1, 2 ст. 101 ГПК України, за якими, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу та не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій було в повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким була дана неправильна правова оцінка, суд касаційної інстанції вважає за можливе, скасовуючи попередні судові рішення у справі, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ВАТ “Тираспільська автоколона-2809”, відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЛАТА” задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. та рішення господарського суду Одеської області від 29.11.2010р. у справі № 3/80-10-3745 скасувати.

У позові Відкритого акціонерного товариства “Тираспільська автоколона-2809” відмовити повністю.

Головуючий - суддя                                                        Козир Т.П.

Судді                                                                                  Малетич М.М.

                                                                                                     Прокопанич Г.К.