Постанова

від 18.05.2011 по справі 30/290-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "18" травня 2011 р.                                                                                    

Справа № 30/290-09  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Дунаєвської Н.Г.

суддів :

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

Корпорації "Кепітал

Інвестментс Груп Інк"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2011 р.

та рішення

господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2010 р.

у справі

№ 30/290-09

за позовом

Корпорації "Кепітал

Інвестментс Груп Інк"

(надалі –Корпорація)

до

ЗАТ "Агра"

(Товариство)

про

стягнення коштів

за участю представників:

від позивача

- Абрамов С.Г.

від відповідача

- Горохов К.К.

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2009 року Корпорація звернулась до господарського суду з позовом до Товариства та просила суд, згідно заяви про уточнення позовних вимог, поданої в порядку ст. 22 ГПК України, стягнути з останнього 38 146 280 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що у 2007 році, на підставі укладеного між сторонами договору про дольову участь у будівництві, Корпорація передала Товариству нежитловий будинок, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 47. У 2008 році даний договір між сторонами було розірвано. Не зважаючи на те, що після розірвання договору у Товариства не було правових підстав утримувати у себе передане майно, воно не повернуло отримане майно Корпорації.

На цій підставі позивач просив суд стягнути з відповідача вартість будівлі –7 743 792 грн., вартість права землекористування –6 594 865 грн. та упущену вигоду –23 807 623 грн., що в сумі становить ціну позову.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2010 р. (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2011 р. (судді: Логвиненко А.О., Головко В.Г., Стрелець Т.Г.), в задоволені позову відмовлено.  

Рішення та постанова мотивовані необґрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Корпорація звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 07.08.2007 р. між Товариством та Корпорацією укладено договір про дольову участь в будівництві (надалі –Договір), згідно якого Товариство зобов'язалось своїми силами здійснити будівництво комплексу будівель та після введення їх в експлуатацію передати Корпорації у власність офісні приміщення. Корпорація, в якості дольової участі в будівництві, зобов'язалась передати Товариству під знесення належний їй нежитловий будинок, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 47 та надати свою згоду на оформлення за Товариством право землекористування вказаною земельною ділянкою.

10.08.2007 р. сторони підписали акт приймання-передачі будинку, яке було демонтовано відповідачем у вересні 2007 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області 14.10.2007 р. у справі №10/208-08 за позовом Товариства до Корпорації про розірвання Договору та за зустрічним позовом Корпорації до Товариства про зобов'язання вчинити певні дії, договір про дольову участь в будівництві розірвано у зв'язку з істотним порушенням Корпорацією умов договору, що полягало в невиконанні Корпорацією зобов'язання щодо передачі належно погодженої проектної документації. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Корпорація, звертаючись з вимогами про стягнення з Товариства вартості демонтованого приміщення, стверджує, що останнє набуло дане приміщення без достатньої на це правової підстави (безпідставно набуте майно), а тому, згідно ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, зобов'язане повернути їй це майно, або відшкодувати його вартість.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

В силу ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

В силу положень ст. 1212 ЦК України обов'язковими умовами існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із безпідставним збагаченням, є :

по-перше, набуття або збереження майна, це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

В даному випадку, правовою підставою набуття відповідачем будинку, для подальшого його знесення, є Договір, а тому у даних правовідносинах відсутня обов'язкова умова для існування між сторонами цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням.

З огляду на це, положення ст. ст. 1212, 1213 ЦК України до даних правовідносин, що виникли між сторонами, застосовуватись не можуть.

Позивач пов'язує відсутність правових підстав для знаходження спірного майна у відповідача з розірванням Договору.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що Договором правові наслідки дострокового розірвання договору не визначено.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що сам по собі факт розірвання Договору не є підставою для виникнення у Товариства обов'язку повернути все отримане на підставі нього або відшкодувати вартість демонтованого приміщення.

З огляду на це, суди правомірно відмовили позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь вартість будівлі та вартість права землекористування.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь 23 807 623 грн. упущеної вигоди, то суди також правомірно відмовили в цій частині позовних вимог з огляду на їх недоведеність.

Судами правомірно спростовані твердження позивача про порушення відповідачем умов Договору, а саме, що відповідач здійснив знесення будівлі до погодження сторонами проектної документації нової споруди.

Відповідно до п. 3.1.3 Договору Товариство повинно здійснити знесення будинку та закінчити будівництво на його місці нової будівлі в термін не пізніше 28 місяців з моменту отримання будинку.

Отже, внаслідок узгоджених дій сторін відповідач повинен був в обмежені строки здійснити демонтаж будинку, розпочати та закінчити будівництво нового приміщення. Це зобов'язання було забезпечено штрафними санкціями, сплата яких передбачена ст. ст. 6.2., 6.3 Договору.

Таким чином, підписавши акт-прийому передачі будівлі та не змінивши строків знесення будинку та закінчення будівництва на його місці нової будівлі, передбачених п. 3.1.3 Договору (28 місяців з моменту отримання будинку), сторони фактично дійшли згоди про можливість знесення будинку за відсутності узгодженої проектної документації.

Крім того, рішенням господарського суду Дніпропетровської області 14.10.2007 р. у справі №10/208-08 встановлено, що дії Товариства при знесенні будинку були законними та такими, що не порушували умови Договору.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч. ч.1, 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119,11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Корпорації "Кепітал Інвестментс Груп Інк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2011 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2010 р. у справі № 30/290-09 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                           Н. Дунаєвська

Судді                                                                                                         Н. Мележик

                                                                                                           О. Подоляк