Рішення

від 11.04.2011 по справі 15/2172-10-5023/961/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2011 р.                                                            Справа № 15/2172-10-5023/961/11

вх. № 961/11

Суддя господарського суду Аюпова Р.М. 

при секретарі судового засідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача -  не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1, дов від 29.12.2009 року.     

розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Хмельницький  

до  Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" , м. Харків  

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Хмельницької області звернувся ФОП ОСОБА_2 (позивач) з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача - АКІБ “Укрсіббанк” неустойку у розмірі 159390,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем обов’язку щодо повернення об’єкту суборенди,  після припинення дії договору  суборенди, внаслідок чого, позивачем нараховано неустойку  у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 02 лютого 2011 року справу направлено за підсудністю до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від  14 лютого 2011 року прийнято вказану справу до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22 лютого 2011 року об 11:00 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 22 лютого 2011 року, 25 березня 2011 року, 05 квітня 2011 року розгляд справи відкладався.

У призначене судове засідання представник позивача не з’явився,  про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

Відповідно до відмітки на наявної в матеріалах справи ухвали господарського суду Харківської області від 05 квітня 2011 року, оформленої відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), копії даної ухвали надіслано на вказану позивачем адресу 07 квітня 2011 року за вих. № 007309.

Згідно п.4.1.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають для місцевої - Д+2, де Д  -  день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання  збільшуються на один день.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує, просить відмовити в його задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позов та додаткової поданих  документах, підтримав  заяву  про застосування при вирішення спору по справ положень ЦК України щодо строків позовної давності . Також пояснив, що ним надані всі документи, необхідні для розгляду справи по суті, вважає за можливо розглянути справу по суті без участі представника позивача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд,  розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

02 січня 2008 року між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 (далі – позивач, суборендодавець) та відповідачем - АКІБ «УкрСиббанк» (далі – відповідач, суборендар,) укладено договір суборенди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого, позивач зобов’язався передати відповідачу в тимчасове платне користування  частину приміщення другого поверху, позначеного у поверхневому плані як приміщення № 6, загальною площею 230,00 кв.м, розташованого за адресою: м. Хмельницький, вул. Проскурівського підпілля (вул. Котовського), буд. 1, для розміщення відокремленого (структурного) підрозділу суборендаря.

Приміщення знаходиться у користуванні суборендодавця (позивача) на підставі договору оренди № 30/12/07 від 30.12.2007 року.

Відповідно до статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Згідно п.1.3. договору встановлено, що строк суборенди встановлюється: з моменту передачі приміщення по акту приймання-передачі  по 30 грудня 2010 р.

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 01 січня 2008 року, даний акт підписаний та скріплений печатками сторін.

Пунктом 3.1 договору (з урахуванням договору про зміни №1 від 01.03.2009 року, встановлено, що загальна сума суборендної плати за користування приміщенням складає 39847,50 грн.

Згідно п.4.3.договру встановлено, що дострокове розірвання  договору може мати місце в наступних випадках:

-при використанні Суборендарем Приміщення  не за призначенням, у тому числі у випадку неузгодженої здачі Приміщення в подальшу суборенду;

-при погіршенні внаслідок дії   Суборендаря технічного та санітарного стану Приміщення;

-у випадку повного чи часткового руйнування Приміщення, вилучення земельної ділянки, на якій знаходиться суборендоване приміщення;

-при виникненні обставин, що виключають можливість використання Приміщення відповідно до його призначення та\або діяльності Суборендаря;

-з інших підстав,передбачених законодавством України.

Відповідно до п. 4.4 Договору при бажанні звільнити приміщення і припинити дію Договору Суборендар попереджає про це Суборендодавця не пізніше ніж за 30 днів до такого звільнення. При відмові Суборендодавця прийняти повернене приміщення по акту по закінченні 30 днів з моменту  повідомлення про звільнення приміщення вважається належним чином повернутим Суборендодавцю, а договір вважається розірваним. Сторона, що відмовилась від підписання відповідного акту, зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки, завдані такою відмовою, або затримання підписання акту.

Згідно п.4.6. Приміщення вважається повернутим Суборендодавцю з моменту підписання Сторонами двостороннього Акту  приймання-передачі, або при відсутності такого у випадку, що передбачений п.4.4. даного договору.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 06.11.2009 р. відповідачем, на підставі п. 4.4 договору,  на адресу позивача було надіслано лист №132-2-881 з повідомленням про  рішення  звільнення приміщення та припинення договору суборенди від 02.01.2008 року, у зв’язку з чим, договір суборенди приміщення від 02.01.2008 року припинений сторонами 04.12.2009 року.

Проте, як зазначає позивач, відповідач порушив свій обов’язок щодо передачі (повернення) приміщення позивачу, у зв’язку з чим, за період з 04.12.2009 року по 04.02.2010 року позивач, відповідно до ст.. 785 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування приміщенням в сумі 159390,00 грн., що і стало  підставою для звернення позивача  з відповідним  позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ст. 188 Господарського кодексу України).

Статтею 631 Цивільного кодексу України встановлено, що строком договору є  час,  протягом  якого  сторони  можуть здійснити  свої  права  і  виконати  свої  обов'язки відповідно до договору.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк відповідно до ст.. 763 Цивільного кодексу України договір   найму   укладається   на   строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 4.4 договору при бажанні звільнити приміщення і припинити дію договору Суборендар попереджає про це Суборендодавця не пізніше ніж за 30 днів до такого звільнення. При відмові Суборендодавця прийняти повернене приміщення по акту по закінченні 30 днів з моменту  повідомлення про звільнення приміщення вважається належним чином повернутим Суборендодавцю, а договір вважається розірваним. Сторона, що відмовилась від підписання відповідного акту, зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки, завдані такою відмовою, або затримання підписання акту.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується представниками сторін у судовому засіданні, 06 листопада 2011 року відповідач, скористався своїм правом щодо припинення договору, встановленим п. 4.4 договору, надіслав на адресу позивача лист №132-2-881, в якому посилаючись на п. 4.4 договору суборенди, повідомив позивача про свої бажання достроково звільнити та повернути орендоване за договором суборенди від 02.01.2008 року договором приміщення.

Зазначений лист банку позивачем був отриманий про що свідчить лист останнього від 14.12. 2009 р. яким  ФОп ОСОБА_2 просив привести приміщення у стан, який був на момент здачі в суборенду. (а.с 72)

Згідно ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, враховуючи, що лист про припинення дії договору був надісланий 06.11.2009 року, договір суборенди нежитлового приміщення від 02.01.2008 року  припиненим з 07.12.2009 року відповідно до договору та закону за ініціативою банку.

Факт припинення договору суборенди нежитлового приміщення від 02.01.2008 року  підтверджуються матеріалами справи та не спростовується сторонами у судових засіданнях.

Відповідно до ст.. 785 Цивільного кодексу України, встановлено, що у  разі  припинення  договору  найму  наймач  зобов'язаний негайно  повернути  наймодавцеві  річ  у стані,  в якому вона булла одержана,  з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення річчі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідності до ст. 33  Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином позивач зобов’язаний довести належними та допустимими доказами те, що відповідач не виконав свій обов’язок щодо негайного повернення переданого в суборенду приміщення.

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідачем вжито заходи щодо виконання свого обов’язку щодо повернення приміщення позивачу (суборендарю).

Відповідач звільнив приміщення, надіслав повідомлення до охоронної організації  (УДСО при УМВС у Хмельницькій області) про зняття приміщення з охорони з 06.12.2009 року. 07 грудня 2009 року Орендарем (відповідачем) складено акт  повернення приміщення, який підписаний представниками відповідача, проте, як зазначає відповідач, позивач відмовився підписувати даний акт, про що складено акт відмови від підписання від 07 грудня 2009 року.

Таким чином, суд не вбачає порушення відповідачем свого обов’язку щодо повернення приміщення річчі, відповідальність за порушення якого передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

П. 4.6 Договору передбачено, що приміщення вважається повернутим Суборендодавцю з моменту підписання Сторонами двостороннього Акту приймання-передачі, або при відсутності такого у випадку, що встановлений п. 4.4 даного договору, а саме, якщо Суборендодавець відмовився прийняти повернене приміщення по акту по закінченні 30 днів з моменту  повідомлення про звільнення приміщення вважається належним чином повернутим Суборендодавцю, а договір вважається розірваним.

Отже, оскільки Позивач відмовився від підписання Акту прийому-передачі приміщення і Банк фактично перестав користуватися і звільнив приміщення, то відповідно до умов договору (п.4.4, 4.6) приміщення вважається належним чином повернутим Позивачу без підписання Акту.

Неповернення предмету оренди Орендарем пов’язано з відмовою Орендодавця прийняти таке майно та підписати  акт приймання-передачі, як це передбачено ст. 785 та 795 Цивільного України.  

Згідно до ст.612 ЦК  прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання  не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Ст.613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій встановлених договором.

Суд зазначає, що обов’язок орендаря (відповідача) повернути орендоване приміщення кореспондується з обов’язком Орендодавця (позивача) його прийняти та не позбавляє останнього права у подальшому  звернутися з позовом про відшкодування шкоди у разі наявності претензій щодо стану повернутого приміщення. До того ж  Позивач  не заперечує факт звільнення  спірного приміщення та намагання  банку передати його Орендодавцю.

Таким,  чином, суд дійшов висновку, що орендоване за договором суборенди від 02.01.2008 року приміщення було повернуто суборендарем  (відповідачем)  суборендодавцю (позивачу) 07 грудня 2009 року, а отже правові підстави для стягнення з відповідача 159390,00 грн. неустойки за прострочення повернення приміщення відсутні.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) позивач доказів на спростування викладених обставин не надав.

Викладене означає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не відповідають нормам чинного законодавства і тому не підлягають задоволенню.

Окрім того, суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення відповідачем з відповідним позовом до суду.

У відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 267 Цивільного кодексу, зазначається, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В даному випадку, оскільки, судом встановлено, що приміщення було повернуто позивачу 07 грудня 2009 року, строк позовної давності станом на 13 грудня 2010 року. (дата подачі позовної заяви) щодо нарахування заборгованості по  сплаті неустойки сплив і відповідач заявив про строк позовної давності щодо нарахування неустойки, то суд вважає , що позивачем пропущено строк позовної давності.

Проте, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю належними доказами, а не у зв’язку із пропуском строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11, 257, 258,525, 598, 612, 627, 629, 631, 651, 763, Цивільного кодексу України, статтями 173,174,188, Господарського кодексу України,  суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                 Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 18 квітня 2011 року