Постанова
від 02.10.2006 по справі 19/140
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

19/140

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

02 жовтня 2006 р.                                                                                   № 19/140  

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Карабаня В.Я.

суддів:                                               Ковтонюк Л.В.

                                                          Чабана В.В.

                                      

за участю представників:

позивача                                          Стойко В.М. –директор   

відповідача                                      Кожарін С.В. дов. № 14/03-35                                                           від 27.12.2005

                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційнускаргу

Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта”

на  постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.2006

у справігосподарського суду № 19/140Полтавської області

за  позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Поділля Агро Трейд”

до

Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта”

простягнення 73 114,79 грн.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2005 року  Товариство з обмеженою відповідальністю “Поділля Агро Трейд” (далі –ТОВ “Поділля Агро Трейд”) пред'явило в господарському суді Полтавської області позов до  закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” (далі –ЗАТ “Укртатнафта”)  про стягнення  51 161,88 грн. збитків, 4775,96 грн. суми, на яку збільшились збитки із врахуванням встановленого індексу інфляції, 2088,24 грн. 3% за користування чужими грошовими коштами, 15 088,71 грн. втрат від знецінення коштів в наслідок інфляції.

Позивач зазначав, що відповідачем не виконано належним чином зобов'язань за договором № 1932/2/2118 від 11.10.2004, а саме недопоставлено нафтопродукти, за які позивачем було здійснено попередню оплату. У зв'язку з тим, що нафтопродукти за договором № 1932/2/2118 не були поставлені, позивач не виконав своїх зобов'язань за укладеними із сільськогосподарськими виробниками договорами поставки нафтопродуктів і не отримав прогнозований дохід в сумі 51 161,88 грн. Вказану суму позивач просив стягнути як упущену вигоду на підставі статті 612 ЦК України, 224, 225 ГК України. Позивач вказував, що відповідач безпідставно користувався сплаченими як попередня оплата грошовими коштами позивача в сумі 373 630,99 грн. до фактичного повернення їх 19.01.2005. На підставі ст. 693 ЦК України просив стягнути відсотки, нараховані ним на вказану суму попередньої оплати. Також просив на підставі ст. 625 ЦК України стягнути втрати від знецінення коштів внаслідок інфляції.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що ніяких дій щодо одержання доходів, крім укладення договорів із сільськогосподарськими виробниками на поставку нафтопродуктів та отримання від цих виробників попередньої оплати, позивачем зроблено не було; позивачем не доведено наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором № 1932/2/2118 від 11.10.2004, оскільки за цим договором у відповідача перед позивачем існують зобов'язання по відвантаженню дизельного пального. Також відповідач послався на те, що ухвалою господарського суду м. Києва від 07.10.2004 було порушено справу № 15/467-б про банкрутство ЗАТ “Укртатнафта” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що унеможливлює здійснення розрахунків з позивачем.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.12.2005 (суддя Паламарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.2006 (колегія у складі суддів: Зеленіною Н.І., Андрейцевої Г.М., Швеця В.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ЗАТ “Укртатнафта” на користь ТОВ “Поділля Агро Трейд” 51 161,88 грн. збитків, 2088,24 грн. 3% річних, 15 088,71 грн. втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 683,39 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено. Господарські суди виходили із доведеності позивачем факту недопоставки відповідачем товару, можливості отримання ним прибутку у разі отримання від відповідача товару. Також суди визнали обставини, на яких ґрунтувались позовні вимоги про стягнення відсотків за користування  грошовими коштами та втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, встановленими та такими, що відповідають положенням статей 22, 525, 526, частин першої –третьої статті 612, частини другої статті 625, частини третьої статті 693 ЦК України та частини другої статті 20, частини першої статті 193, статті 224, частини першої статті 225 ГК України.  

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, ЗАТ “Укртатнафта” звернулось з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на те, що судами порушено норми матеріального та процесуального права: ст. 623 ЦК України, ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 33, 43 ГПК України, невірно застосовано норму частини другої ст. 625 ЦК України.

 Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного акта, знаходить необхідним  задовольнити касаційну скаргу частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.10.2004 між сторонами спору було укладено договір № 1932/2/2118, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити позивачу нафтопродукти (дизельне паливо ДСТУ 3868-99-“товар”) узгодженими партіями, а позивач зобов'язався оплатити узгоджені партії та прийняти їх в межах  1646 тонн. Ціну сторони узгодили в пункті 4.1 договору і встановили її по базису ЕХW (франко-резервуар АТ “Укртатнафта”) на підставі прейскуранта відпускних цін відповідача для нафтопродуктів, які відпускаються виробникам сільськогосподарської продукції. Відповідно до пункту 7.7 договору строк дії договору з моменту підписання договору до 30.11.2004. Згідно з п.п. 3.3, 3.4 договору поставка товару здійснюється окремими партіями. Поставка товару залізницею здійснюється на протязі 3-х робочих днів з моменту отримання оплати на розрахунковий рахунок відповідача, поставка окремої партії товару вважається узгодженою, а заявка позивача –прийнятою до виконання з моменту виписки відповідачем рахунку на передоплату. Об'єм заявки, прийнятої до виконання, визначається назвою продукту та його  кількості, вказаних в рахунку на передоплату. Згідно з п.п. 4.2, 4.4 договору позивач здійснює попередню оплату товару у повному обсязі. Підставою для перерахування є рахунок відповідача на передоплату. Перерахування коштів згідно рахунку на передоплату позивач повинен здійснити в строк не пізніше 2-х днів з моменту його виписки. У випадку перерахування позивачем коштів на розрахунковий рахунок відповідача після закінчення дводенного строку з дня виписки рахунку на передоплату відповідач має право не виконувати заявку позивача на відвантаження товару і повернути кошти позивачу. Поставка товару проводиться відповідачем тільки після повної оплати вартості товару.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.  

Відповідно до статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідачем було не виконано зобов'язання щодо поставки позивачу узгодженої сторонами партії дизельного пального, за яку позивач здійснив попередню оплату в сумі

373 630,99 грн. На вимогу позивача щодо передання оплаченого ним товару, викладену в претензії № 36 від 24.11.2004 та в листах № 42 від 03.12.2004,

№ 43 від 09.12.2004, відповідач 08.12.2004 направив позивачу по факсу відповідь за № 38/10-3404, в якій повідомив про припинення поставок нафтопродуктів у зв'язку з тим, що 30.11.2004 припинила дію Угода між Кабінетом Міністрів України та ЗАТ “Укртатнафта” на поставку дизельного пального сільгоспвиробникам в період проведення осінньо-польових робіт від 07.10.2004.

Відповідно до статей 526,530,611,623 Цивільного кодексу України  зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.  Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

        Аналогічні положення містять статті 224 та 225 Господарського кодексу України.

        Саме на зазначених положеннях чинного законодавства України  апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції на користь позивача  51 161,88 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку.

Доводи касаційної скарги про те, що сума збитків не підлягає стягненню з відповідача в силу положень частин 4 та 5 статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 за № 2343-ХІІ (далі - Закон 2343-ХІІ), оскільки ухвалою господарського суду м. Києва від 07.10.2004 у справі № 15/467-б порушено справу про банкрутство ЗАТ “Укртатнафта” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, є такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів –це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких  настав до дня введення мораторію.

Як зазначено в пункті 5.4 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 № 04-5/1193 “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у вирішенні питання про те, на які вимоги кредиторів поширюється мораторій, слід виходити з такого. Мораторій поширюється на задоволення вимог конкурсних кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також на задоволення вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною 10 статті 17 Закону  2343-ХІІ (частини 6 та 24 статті 1, частина 5 статті 12 Закону). Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів та виплату (стягнення) заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди (частини 6 та 24 статті 1, частина 6 статті 12 Закону 2343-ХІІ).  

Враховуючи, що у позивача виникли вимоги до відповідача після порушення 07.10.2005 провадження у справі № 15/467-б про банкрутство, на спірні правовідносини не поширюються приписи частини 4 статті 12 Закону   2343-ХІІ. Безпідставним є посилання у касаційній скарзі і на частину 5 статті 12 Закону 2343-ХІІ, якою передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону. Між тим, частиною 10 статті 17 “Винесення ухвали про санацію боржника, призначення керуючого санацією та його повноваження” Закону  2343-ХІІ передбачено право керуючого санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію у певних випадках відмовитись від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство. Вказана норма закону не поширюється на спірні правовідносини.

Відтак рішення господарського суду Полтавської області та постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду в частині задоволення вимог про стягнення збитків є законними і обґрунтованими.

Щодо вимог про стягнення втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, суд першої інстанції виходив з того, що ці суми підлягають стягненню на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач зобов'язаний був повернути позивачу суму попередньої оплати в розмірі

373 630,99 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за період прострочення виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте судом першої інстанції не було досліджено питання, коли саме у відповідача виникло перед позивачем грошове зобов'язання, враховуючи, що позивач не скористався передбаченим ч. 2 ст. 693 ЦК України своїм правом вимагати повернення суми попередньої оплати, а вимагав від відповідача виконання обов'язку в натурі.  

При прийнятті рішення про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами (нарахованих на суму попередньої сплати), судами не досліджено питання щодо розміру цих відсотків, оскільки ч. 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу, а відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.        

При розгляді справи не було забезпечено всебічний, повний і об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як це передбачено ст. 43 ГПК України. На вказані порушення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних втрат підлягають скасуванню, а справа в цій частині вимог –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.        

          

       Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1115, 1119 –11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

    Касаційну скаргу  Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта” задовольнити частково.

   Рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2005 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.2006  у справі № 19/140 в частині задоволення вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних втрат скасувати. Справу № 19/140 в цій частині вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.       

    В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2005 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.05.2006  у справі № 19/140  залишити без змін.

 Головуючий                                                                                       В.Карабань

                     

судді:                                                                                                     Л.Ковтонюк       

                                                                                                               В.Чабан

Дата ухвалення рішення02.10.2006
Оприлюднено20.08.2007

Судовий реєстр по справі —19/140

Ухвала від 12.10.2011

Господарське

Господарський суд міста Києва

Шаптала Є.Ю.

Ухвала від 25.08.2011

Господарське

Господарський суд міста Києва

Шаптала Є.Ю.

Ухвала від 10.02.2011

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Пелипенко Н.М.

Ухвала від 24.12.2010

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Пелипенко Н.М.

Ухвала від 13.01.2011

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Пелипенко Н.М.

Ухвала від 24.12.2010

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Пелипенко Н.М.

Ухвала від 09.02.2010

Господарське

Господарський суд Івано-Франківської області

Максимів Т. В.

Ухвала від 28.01.2010

Господарське

Господарський суд Івано-Франківської області

Максимів Т. В.

Ухвала від 09.02.2010

Господарське

Господарський суд Івано-Франківської області

Максимів Т. В.

Ухвала від 12.01.2010

Господарське

Господарський суд Івано-Франківської області

Максимів Т. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні