Постанова

від 02.10.2006 по справі 16/38пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/38пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

02 жовтня 2006 р.                                                                                   № 16/38пд  

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Карабаня В.Я.

суддів:                                               Ковтонюк Л.В.

                                                          Чабана В.В.

за участю представників:

позивача                                         Готін О.М. дов № 204 від 28.04.2006   

відповідача                                    Лобач О.М. дов. № 3809-П_П від 01.09.2006

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційнускаргу

Закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в особі Луганської філії

на  постановуЛуганського апеляційного господарського суду від 23.05.2006

у справі

господарського суду № 16/38пд

Луганської області

за  позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Редрейтранс-ЛТД”

до

Закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в особі Луганської філії

провизнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

В  січні 2006 року товариство з обмеженою  відповідальністю “Редрейтранс-ЛТД” (далі ТОВ “Редрейтранс –ЛТД”) звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до закритого  акціонерного товариства комерційний  банк “Приватбанк” в особі Луганської  філії (далі –ЗАТ КБ “Приватбанк”)  про визнання недійсним  на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР пункту 4.1  кредитного договору  № 2 від 05.01.2001 (далі - кредитний  договір). Позивач  зазначав, що пункт 4.1 кредитного договору, яким  передбачено обов'язок ТОВ “Редрейтранс-ЛТД” у разі порушення ним зобов'язань із погашенням кредиту, передбачених пунктом 1 цього договору, сплатити  банку  підвищену відсоткову ставку за користування  кредитом від суми залишку непогашеної заборгованості  за кредитом, суперечить  положенням статей 203, 204 Цивільного кодексу УРСР, Закону  України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, пунктам 26, 49 Положення  Національного банку України про  кредитування  (затверджено  постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 № 246). 15.02.2006 ТОВ “Редрейтранс ЛТД” подало до суду клопотання про поновлення пропущеного  ним строку позовної давності.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що пункт 4.1 кредитного договору  було укладено сторонами  під відкладальною умовою,  оскільки  сторони угоди поставили  виникнення прав і обов'язків щодо сплати  позичальником відсотків  за користування  кредитом в розмірі 96 % річних у випадку  настання обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (тобто повернення кредиту в передбачений кредитним  договором термін), також  просив застосувати  позовну давність. Окрім  того, ЗАТ  КБ “Приватбанк” зазначав, що рішенням  господарського суду Луганської області від 08.04.2005 у справі № 13/48, яке набрало законної сили, стягнуто з ТОВ “Редрейтранс-ЛТД” на користь відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 68 625,98 грн., відсотки за користування кредитом в сумі 127 996,43  грн. та пеню в сумі 3706,55 грн.

Рішенням  господарського суду Луганської області від 04.04.2006 (суддя Є.А. Лісовицький ) , залишеним  без змін постановою  Луганського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 (колегія у складі суддів: Л.Л. Лазненко, Л.В. Іноземцевої,  Д.Ю. Перлова), задоволено клопотання ТОВ “Редрейтранс-ЛТД” про поновлення строку позовної давності на пред'явлення позову. Позов задоволено. Визнано  недійсним пункт 4.1 укладеного між сторонами кредитного договору № 2 від 05.01.2001 в частині зобов'язання  сплачувати 96% річних від суми  залишку  непогашеної заборгованості. Стягнуто  з відповідача на користь ТОВ “Редрейтранс-лТД” 42,50 грн. витрат по сплаті державного  мита та 59 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. При цьому суди першої та апеляційної  інстанції виходили  з того, що зобов'язання  по оплаті 96 % річних за користування кредитом, яке виникло перед відповідачем у ТОВ “Редрейтранс-ЛТД” після настання терміну  погашення  останнім кредиту, відноситься до цивільно-правової відповідальності  юридичних осіб за порушення грошових зобов'язань у формі неустойки, щодо якої Законом визначено розмір, зміна якого за погодженням сторін  не допускається. У зв'язку з тим, що статтею 3 Закону України “Про відповідальність  за несвоєчасне виконання грошових  зобов'язань” передбачено, що розмір  пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати  подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тому п. 4.1 оспорюваного кредитного договору є таким, що суперечить чинному законодавству, є недійсним з підстав, передбачених ст. 48 Цивільного кодексу УРСР.

Не погоджуючись  з прийнятими у справі судовими рішеннями, ЗАТ КБ “Приватбанк” звернулось з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити  у задоволенні позовних вимог, з мотивів неправильного застосування судами норм матеріального права. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій помилково визначено правову природу підвищених відсотків за користування кредитом як неустойку. Встановлена сторонами  відповідальність позичальника у вигляді підвищених відсотків, які підлягають  нарахуванню за порушення терміну  повернення кредиту та відсотків за користування ним,  не суперечить  нормам матеріального права України та відповідно не тягне за собою таких правових наслідків як визнання  в цій частині угоди недійсною.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним  касаційну скаргу задовольнити частково.

Як встановлено судами попередніх  інстанцій, 05.01.2001 між  сторонами спору  укладено кредитний договір № 2 та додаткові угоди до нього від 04.05.2001, 10.05.2001, 10.01.2002, відповідно до яких ТОВ “Редрейтранс –ЛТД” надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії строком до 09.08.2002, позивач  зобов'язався  повернути кредит та  сплатити відсотки за користування  кредитом згідно з п.п. 2.2.2, 2.2.3  договору  в обумовлені договором строки. Пунктом  1  кредитного договору  передбачено сплату процентів за користування кредитом у розмірі 48% , а пунктом 4.1 договору передбачено у разі  порушення позичальником зобов'язань щодо  погашення кредиту сплату останнім  банку відсотків за користування  кредитом у розмірі 96% річних від суми залишку  непогашеної заборгованості за кредитом. Пунктом  4.3 кредитного договору встановлена відповідальність позичальника за порушення зобов'язань по сплаті  відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.3 та п.4.1 цього договору, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний  день прострочення платежу.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на можливість шляхом застосування положень ст. 61 ЦК УРСР підвищення відсоткової ставки за кредит  в разі настання  відкладальної  обставини, тобто неповернення  суми кредиту у передбачений кредитним договором строк, є безпідставним. Як зазначено судом апеляційної інстанції, несвоєчасне виконання позичальником зобов'язання по поверненню кредиту у визначений  кредитним договором строк тягне за собою не виникнення зобов'язання по сплаті відсотків за користування кредитом, який позичальнику на новий  строк не надавався, а відповідальність у формі неустойки.

Проте зазначені мотиви не ґрунтуються на законі.

Відповідно до п.9 Положення Національного банку України про кредитування (чинного на дату укладання основного договору) банківський кредит надається  суб'єктам кредитування усіх форм власності  у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними  із  них  є : забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова  направленість; принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною  сплатою  за його користування. Пунктами 15, 16 цього ж Положення було  передбачено, що кредитні взаємовідносини  регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються  між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають  взаємні зобов'язання  та відповідальність сторін  і  не можуть змінюватись в односторонньому порядку без згоди обох сторін. Розмір  відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюється банком і визначаються  в кредитному договорі в залежності від кредитного  ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 30 Закону України “Про банк і  банківську діяльність” від 20.03.1991 № 872-ХІІ (чинного на дату укладання кредитного договору № 2 від 05.01.2001) комерційні банки самостійно встановлюють  процентні ставки по своїх  операціях.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають із угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому  не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст. 61 Цивільного кодексу України УРСР угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Порушення грошового зобов'язання як правило полягає у формі прострочки повернення відповідних грошових коштів. Якщо зобов'язання позичальника щодо своєчасного повернення суми кредиту виконано неналежним чином, на нього як на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені статтею 214 ЦК УРСР (чинної на дату укладення кредитного договору № 2 від 05.01.2001).

Відповідно до статті 214 ЦК УРСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

У тому випадку, коли в кредитному договорі у зв'язку із прострочкою повернення кредиту передбачено підвищення розміру відсотків, розмір ставки, на яку збільшено плату за користування кредитом, є іншим розміром процентів, встановлених договором відповідно до ст. 214 ЦК УРСР.

Пунктом 4.1 кредитного договору  передбачено підвищений розмір відсотків, які підлягають нарахуванню за порушення позичальником  зобов'язань  щодо погашення кредиту, передбачених пунктом 1 цього договору. Зазначена умова кредитного договору  є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні  зобов'язань за договором та  будь-яких інших умов своїх  взаємовідносин, що не суперечать  закону України.

Посилання судів попередніх  інстанцій на те, що п. 4.1 кредитного договору  суперечить Закону України  “Про відповідальність  за несвоєчасне  виконання грошових зобов'язань”, не може бути  прийнято до уваги, оскільки положення цього Закону не встановлюють обмежень щодо  визначення розміру договірної  відповідальності, а передбачають  обмеження  розміру пені, що підлягає стягненню за невиконання грошового зобов'язання.

Допущені судом першої інстанції  порушення норм матеріального  права, на які не звернув  уваги суд апеляційної інстанції, призвели  до неправильного вирішення спору.

Тому ухвалені  у справі судові рішення підлягають  скасуванню, а справа –передачі  на новий розгляд.

Під час нового розгляду  суду першої інстанції  необхідно врахувати  викладене, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи, встановити дійсні права і обов'язки  сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та ухвалити  законне і обґрунтоване судове рішення.

             Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1115, 1119 –11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

    Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в особі Луганської філії задовольнити частково.

    Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 та рішення господарського суду Луганської області від 04.04.2006 у справі № 16/38пд скасувати.

   Справу № 16/38пд направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

 Головуючий                                                                                       В.Карабань

судді:                                                                                                  Л.Ковтонюк       

                                                                                                            В.Чабан