Ухвала

від 17.05.2011 по справі 1/244/05

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"17" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К-7871/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого  - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В.,  Рибченка А.О.,  Федорова М.О.                  

        при секретарі: Хомініч С.В.

        за участю представників:

        від  позивача:      Лемле Н.В., дов. №25 від 01.04.2011

        від  відповідача:  Кравець В.О., дов. №1/9/10-007 від 04.01.2011  

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Державної податкової інспекції  у Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2007 року  у справі  №1/244/05 за позовом Приватного підприємства «МАП»до Державної податкової інспекції   у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

          Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення  представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами  першої та апеляційної   інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Приватного підприємства «МАП»(далі-ПП «МАП», позивач) до Державної податкової інспекції у  Ленінському районі м. Миколаєва (далі-ДПІ  у Ленінському районі м. Миколаєва, відповідач) про визнання протиправними та скасування  податкових повідомлень-рішень №0000103500/0/758 про визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 257472,00грн. та штрафних санкцій  в сумі  257472,00грн. та №0000113500/0/757 про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 176710 грн. та штрафних санкцій в сумі 88355,00грн.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2007 року, позовні вимоги  задоволено. При цьому, суди виходили з того, що  позивач правомірно відніс до складу  валових витрат відповідних податкових періодів витрати по нарахованим процентам по простим векселям, та включив ці витрати  до складу податкового кредиту.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 03.04.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України,   який своєю ухвалою від 23.06.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі  відповідач просить   скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2007 року , прийняти нове рішення про  відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог  відповідач  посилається на  порушення судом   норм  матеріального права, зокрема, положень  п.п.7.9.3 п.7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п..4.8 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7  Закону України «Про  податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі  доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вірно  встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту перевірки №52/35-017/13862486 від 29.11.2004, складеного за результатами позапланової документальної перевірки  з окремих питань дотримання вимог   податкового законодавства ПП «МАП» за  період з  01.01.2002 року по 30.09.2004 року, відповідачем  було прийнято   податкові повідомлення-рішення №0000103500/0/758 про визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 257472,00грн. та штрафних санкцій  в сумі  257472,00грн. та №0000113500/0/757 про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 176710 грн. та штрафних санкцій в сумі 88355,00грн. За результатом адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення  залишені без змін.

Зі змісту акту  перевірки №52/35-017/13862486 від 29.11.2004 вбачається, що  за наслідками  проведеної перевірки відповідачем було встановлено  порушення позивачем  вимог п. п. 7.9.3 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.4.8 ст.4, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(підприємство у 2002 -2004 р.р. до витрат звітного періоду віднесло нараховані проценти в сумі 883550,00грн. по процентним векселям власної емісії,  які  були  емітовані позивачем на користь ТОВ КК «Фінком», ТОВ «Українська експортна компанія», ТОВ «Екостар»та  останніми до платежу не пред’являлись).

У відповідності до пп. 7.9.3 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за процентними цінними паперами, емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів.

Згідно п. п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного о періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За результатом розгляду справи, судами встановлено, що  у перевіряємому періоді позивач здійснював операції  купівлі-продажу товарів з ТОВ КК «Фінком», ТОВ «Українська експортна компанія», ТОВ «Екостар», розрахунки за товари проведені шляхом видачі простих процентних векселів власної емісії.  На виконання умов договорів, за актами приймання-передачі, позивач передав вищеназваним підприємствам прості процентні векселі власної емісії: №7432612601978 від 03.06.2002, №7432612602017 від 01.08.2002, №7432612602019 від 02.09.2002, №7432612601803712 від 03.03.2003,  №7432612602217 від 05.05.2003, №7432612602219 від 01.07.2003, №7432601803795 від 01.12.2003, №7432601804754 від 02.08.2004, в яких строк оплати вказаний «за пред’явленням»та зазначений розмір процентів по векселю за кожний день.  

Після пред’явлення названих векселів до оплати постачальниками товарів на підставі договорів обміну цінними паперами та актами прийому-передачі цінних паперів до цих договорів сума номіналів векселів на частину процентів, нарахованих на ці векселі, була погашена, шляхом обміну на векселі третьої особи (ПП. «Лакта»,  ТОВ «Компанія Агросервіс», ТОВ «Континент»,  АТВТ «Трест Південатоменергобуд», ТОВ «Білком»), а залишок непогашених процентів, нарахованих на прості векселі власної емісії, погашено шляхом обміну на прості векселі власної емісії №7432612601979 від 27.02.2002, №7432612602018 від 26.08.2002, №7432612602020 від 27.09.2002, №7432601803713 від 28.03.2003, №743261260221 від 29.05.2003, №743261260220 від 25.07.2003, №7432601803196 від 25.12.2003, №7432601804755 від 26.08.2004 і подальшого їх погашення шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Фінком», ТОВ «Українська експортна компанія»,  ТОВ  «Екостар».

За таких обставин,  позивач правомірно включив до  складу  валових витрат відповідних податкових періодів витрати по нарахованим процентам по простим векселям, та включив ці витрати  до складу податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що посилання відповідача на те, що за замісто п.п.7.9.3 п.7.9 ст. 7 Закону України «Про  оподаткування прибутку підприємств» сплата процентних зобов’язань  повинна відбуватися саме у грошовій формі є помилковим та таким, що  здійснений на основі припущень та вільного розуміння нормативно-правових приписів вказаного закону.

Крім того,  необґрунтованими є також твердження податкового органу  про  відсутність доказів   пред’явлення  векселів до сплати в документальній формі, оскільки  чинним законодавством, що регулює вексельний обіг, не передбачає документального оформлення  факту пред’явлення  векселя до сплати.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом  першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст.  210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції  у Ленінському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову  Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2007 року  у справі  №1/244/05 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України.

                               Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

                               Судді:            

---

Г.К. Голубєва

                                                      

---

О.В. Карась

                                                      

---

А.О. Рибчинко

                                                      

---

М.О. Федоров