Постанова

від 31.10.2006 по справі 1/244/05

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/244/05

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2006 р. 11:20Справа №  1/244/05

   м. Миколаїв

За позовом:  Приватного підприємства “МАП”                      /54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 4/ До відповідача: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва                             /54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 1/про: визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2004р.: № 0000113500/0/757,  № 0000103500/758.

Суддя Васильєва Л.І.

Секретар судового засідання Дьяченко Т.В.

Представники:                                                                                 

Від позивачаЛемле Н.В., довіреність від 30.06.2006р.

Від відповідачаКурганов О.Ю., довіреність від 02.03.2006р.

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.12.2004р.: № 0000113500/0/757,  № 0000103500/758 (а.с.233). Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує  посиланням на пункт 7.9.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, наполягає на тому, що зазначена норма не ставить в обов'язкову залежність факт включення до складу валових витрат  нараховані проценти по простим векселям від факту обов'язкового здійснення платежу за векселем. Проценти включені в валові витрати по даті, коли проценти підлягали виплаті –тобто по даті пред'явлення векселя до сплати.

          Оскільки, на думку позивача, проценти по простим векселям відносяться до складу валових витрат, то відповідно до пункту 7.4.1. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” правомірно сума податку на додану вартість, нарахована на такі проценти за ставкою20%, віднесена до податкового кредиту відповідних податкових періодів.

          Відповідач позовні вимоги не визнає з тих підстав, що позивачем допущено порушення пункту 7.9.3. статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”:  включено до складу валових витрат відповідних періодів нараховані проценти по простим векселям та віднесено їх на витрати відповідних періодів. Оскільки нараховані проценти по неоплаченим векселям не відносяться до складу валових витрат, то відсутні підстави до віднесення податку на додану вартість по цим векселям до податкового кредиту (а.с.106-110).

          Дослідивши  надані сторонами докази, заслухавши доводи сторін і прокурора у судовому засіданні, суд –

встановив:

          відповідач здійснив позапланову   документальну  перевірку з окремих питань дотримання вимог податкового законодавства позивачем за період з 01.01.2002 року по 30.09.2004 року, про що склав акт від  29.11.2004 року (а.с.27-66).

          За результатами перевірки відповідач направив позивачу податкові повідомлення-рішення від  1 грудня  2004 року № 0000103500/0/758 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 257 472 грн. і застосування штрафної санкції у сумі 257 472 грн., від 1 грудня  2004 року № 0000113500/0/757 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 176 710 грн. і застосування штрафної санкції в сумі 88 355 грн.

          Не погоджуючись з вказаними актами, позивач звернувся до суду з  позовом і просить  оспорювані податкові повідомлення-рішення  визнати протиправними  і скасувати.

В процесі вирішення спору ухвалою господарського суду від 7 листопада 2005 року була призначена судово-економічна експертиза, на вирішення якої були поставлені наступні питання:

1.Чи підлягають   віднесенню до складу  валових витрат Приватного підприємства   «МАП» суми процентів по векселям власної емісії за періоди 2-й квартал 2002 року  -  3-й квартал 2004 року  по даті, коли проценти підлягали виплаті?

2.Чи підлягають віднесенню до податкового кредиту Приватного підприємства «МАП»суми податку на додану вартість, розраховані  в розмірі 20% від суми нарахованих процентів по простим  процентним векселям власної емісії по податковим періодам 2-го кварталу 2002 року  -  3-го кварталу 2004 року?

3.Коли виникає об'єкт оподаткування  і що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість для Приватного підприємства «МАП»при обміні векселя, виданого третьою особою на простий процентний вексель власної  емісії за період 2-й квартал 2002 року  -  3-й квартал 2004 року?

          У своєму висновку від 15.06.2006 року (а.с.231-249)  експерт зазначив про необґрунтованість віднесення до складу валових витрат  суми нарахованих процентів  по прости векселям власної емісії, безпідставність віднесення до податкового кредиту   податку на додану вартість за ставкою 20% від суми нарахованих процентів  по простим векселям власної емісії і визначив, що об'єктом оподаткування  податком на додану вартість при обміні векселів є угоди, по яким сплачені, або повинні бути сплачені векселі в відповідних податкових періодах.

          Суд вважає позовні вимоги  обґрунтованими, а доводи відповідача і висновок експерта  безпідставними, виходячи з наступного:

          в перевіряємий період позивач  здійснював операції з купівлі-продажу товарів з такими юридичними особами  як  ТОВ КК “Філком”,  ТОВ “Українська експортна компанія”,  ТОВ “Екостар”. Розрахунок за товар позивач  відповідно укладених угод здійснювався шляхом    видачі  простих процентних векселів власної емісії. У векселях  строк оплати векселя   вказаний “за пред'явленням”  і зазначений розмір проценту по векселю за кожний день.

          На виконання умов договорів позивач по актам приймання-передачі передав вказаним вище суб'єктам підприємницької діяльності прості процентні векселі власної емісії :

№7432612601978 від 03.06.2002 року номінальною вартістю 121 616,06 грн. з розміром процентів 2.4% в день;

№7432612602017 від 01.08.2002 року номінальною вартістю 124 000 грн. з розміром процентів 2,501 %  в день;

№7432612602019 від 02.09.2002 року номінальною вартістю 100011,6 грн. з розміром процентів  3,0% в день;

№7432612601803712 від 03.03.2003 року номінальною вартістю 160 000 грн.   з розміром процентів  2,5% в день;

№ 7432612602217 від 05.05.2003 року номінальною вартістю 160 000 грн.   з розміром процентів  2,5% в день;

№ 7432612602219 від 01.07.2003 року номінальною вартістю 200 000 грн.   з розміром процентів  2,5% в день;

№ 7432601803795 від 01.12.2003 року номінальною вартістю 260 869,57 грн. з розміром процентів  2,76% в день;

№ 7432601804754 від 02.08.2004 року номінальною вартістю 209 059,26 грн. з розміром процентів 2,87% в день.

          Після пред'явлення вказаних вище векселів до оплати постачальниками товарів на підставі договорів обміну цінними паперами та актів прийому-передачі цінних паперів до цих договорів  сума номіналів векселів на частина процентів, нарахованих на ці векселі, була погашена  шляхом обміну на векселі третьої особи(ПП “Лакта”, ТОВ “Компанія Агросервіс”, ТОВ “Континент”, АТВТ “Трест Південатоменергобуд”, ТОВ “Білком”), а залишок непогашених процентів , нарахованих на прості векселі власної емісії,  погашено шляхом обміну на прості векселі власної емісії № 7432612601979 від 27.02.2002 року, № 7432612602018 від 26.08.2002 року №  7432612602020 від 27.09.2002 року, № 7432601803713 від 28.03.2003 року, №743261260221 від 29.05.2003 року № 743261260220 від 25.07.2003 року, № 7432601803196 від25.12.2003 року і № 7432601804755 від 26.08.2004 року  і подальшого їх погашення шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ КК “Філком”,  ТОВ “Українська експортна компанія”,  ТОВ “Екостар”.

          Пункт 7.9.3.  статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає, що за процентними цінними паперами, емітованими платником податку,  суми процентів включаються  до  складу  його  валових   витрат

у  податковий  період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена   виплата   таких   процентів.  За  дисконтними  цінними паперами,  емітованими  платником податку, балансові збитки від їх розміщення  відносяться до складу його валових витрат у податковий період,  протягом  якого  відбулося погашення (викуп) таких цінних паперів.

          Зазначена норма не ставить в обов'язкову  залежність факт включення  до складу валових витрат від факту обов'язкового здійснення платником податків платежу за векселем саме у грошовій формі.

          Доводи відповідача і експерта щодо порушення позивачем статті 6 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, про нездійснення платежу по векселям і процентам у безготівковій формі  судом не приймаються: стаття 1 Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі  визначає, що виконання  зобов'язання за векселями здійснюється шляхом платежу. Стаття 6 Закону України “Про обіг векселів в Україні” уточнює, що  платіж за векселем здійснюється лише у безготівковій формі.

          Види безготівкових розрахунків визначені у частині 1  статті 1088 Цивільного кодексу України: при   здійсненні  безготівкових  розрахунків  допускаються розрахунки  із  застосуванням  платіжних  доручень,   акредитивів, розрахункових  чеків (чеків),  розрахунки за інкасо,  а також інші розрахунки,  передбачені  законом,   банківськими   правилами   та звичаями ділового обороту.

          Пункт 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою  Національного Банку України від 21.01.2004 №22 визначає вексель  формою безготівкових розрахунків.

Отже, посилання відповідача  на те, що сплата   зобов'язань по векселям , в тому числі і процентів по векселям повинна здійснюватись лише в безготівковій грошовій формі є помилковим.

Суд вважає висновок експерта, що використані позивачем векселі є товаром помилковим, оскільки в акті перевірки відповідача чітко зазначено, що векселі використані  для розрахунку за отриманий і поставлений товар, тобто векселі використані як засіб платежу(грошовий документ).

За таких обставин позивач правомірно відніс до складу валових  витрат  відповідних податкових періодів   витрати по нарахованим процентам по простим векселям .

Таким чином, відповідач безпідставно зменшив валові витрати за 2002 рік  на суму 228 550 грн. (2-й квартал –76 010 грн., 3-й квартал 152 540 грн.), за 2003 рік  на 505000 грн. (1-й квартал –100 000 грн., 1-е півріччя –200 000 грн., 3-й квартал –325 грн.),  за 2004 рік на 150 000 грн. ( 3-й квартал –150 000 грн.) і донарахував податок на прибуток  за 2-й і 3-й квартали 2002 року у сумі 68 522 грн.,  за 1-й квартал, 1-е півріччя, 3-й квартал 2003 року 151 520 грн., за  3-й квартал 2004 року –37 400 грн.

Оспорюване податкове повідомлення - рішення щодо визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі  257 472 грн. і застосування фінансової санкції у сумі  257 472 грн. є неправомірним і підлягає скасуванню.

У відповідності з пунктом 7.4.1. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий  кредит звітного періоду складається із сум податків,  сплачених (нарахованих) платником  податку  у  звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,  послуг),  вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва  (обігу)  та основних   фондів   чи   нематеріальних   активів,  що  підлягають амортизації.

Як зазначено вище, позивач правомірно відніс до складу  валових витрат відповідних податкових періодів   витрати по нарахованим процентам по простим векселям.

Отже, правомірними є дії позивача  по  віднесенню до складу податкового кредиту  податок на додану вартість у сумі  176 710 грн., розрахований в розмірі 20% від суми нарахованих процентів  по простим процентним векселям власної емісії (за червень, серпень, вересень 2002 року - 45 710 грн.), березень, травень, липень  грудень 2003 року –101 000 грн., серпень 2002 року –30 000 грн.)

Посилання  відповідача на  пункт 4.8. статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим, оскільки  суд вважає доведеним факт оплати  виданих позивачем векселів, про що зазначено вище.

За таких обставин, оспорюване податкове повідомлення-рішення щодо  донарахуванню  податку на додану вартість в сумі176 710 грн. і застосування 88 355 грн. штрафних санкцій  є неправомірним і підлягає скасуванню.

          Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи  бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень  обов'язок  щодо доказування правомірності  свого  рішення,  дії  чи  бездіяльності покладається    на   відповідача,   якщо   він   заперечує   проти адміністративного позову.

          Відповідачем не доказано правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, судом встановлена невідповідність їх чинному податковому законодавству.

          За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 87, 94, 160, 162-163, 167, 254, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати противоправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.12.2004р.: № 0000113500/0/757,  № 0000103500/758.

Стягнути з Державного бюджету України через Відділення державного казначейства в м. Миколаєві /54055, м. Миколаїв, пр-т. Леніна, 97, код ЄДРПОУ 23626096/ на користь Приватного підприємства “МАП” /54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 4, код ЄДРПОУ 13862476/ судові витрати в сумі 85 грн. державного мита; 118 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу; 1776, 80 грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи.

Постанова у відповідності зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виконавчий лист у відповідності зі ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України видається за заявою позивача після набрання законної сили рішенням господарського суду.

Суддя Л.I.Васильєва