Постанова

від 16.04.2008 по справі 2-17/11017.1-2007

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-17/11017.1-2007

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 квітня 2008 р.                                                                                    № 2-17/11017.1-2007  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС"

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 р.

у справі№ 2-17/11017.1-2007

господарського судуАвтономної Республіки Крим

за позовомПрокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради

доТовариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС"

третя особа на стороні позивача:Санаторій "Нижня Ореанда" Управління справами апарату Верховної Ради України,

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору,Верховної ради України

доЛівадвйської селищної ради,Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС"

провизнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності повноважень щодо розпорядження і передачі в оренду земельної ділянки, зобов'язання внести доповнення до рішення, визнання незаконним рішення та його скасування

в судовому засіданні взяли участь  представники:

прокуратури:Рудак О.В., ст. прокурор відділу Прокуратури м. Києва, посв. № 226 від 18.12.2006 р.;

позивача:— не з'явились;

відповідача:Жицький О.М., дов. № б/н від 15.04.2008 р.;Стиранка І.Є., дов. № 7 від 31.12.2007 р.;

третьої особи на стороні позивача:— не з'явились;

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору:Лаптієв А.М., дов. № 560 від 11.12.2007 р.;

В С Т А Н О В И В:

У липні 2005 р. Прокурор м. Ялти звернувся в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 05.03.2004 р. (далі –Договір від 05.03.2004 р.) про надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАКС" (далі –Товариство) земельної ділянки площею 1,6 га за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район Санаторію "Нижня Ореанда" та зобов'язати Товариство повернути земельну ділянку площею 1,6 га за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район Санаторію "Нижня Ореанда" у відання Лівадійської селищної ради.

Позовні вимоги Прокурор м. Ялти обґрунтовував тим, що:

– Договір від 05.03.2004 р. укладено на підставі рішення Лівадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р., яким затверджено проект відведення земельної ділянки площею 1,6 га за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район Санаторію "Нижня Ореанда" та передано її у довгострокову  оренду Товариству строком на 49 років;

– проект відведення земельної ділянки площею 1,6 га за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район Санаторію "Нижня Ореанда" в порушення вимог ст. 124 Земельного кодексу України не було узгоджено з природоохоронним органом;

– на підставі подання Управління екологічної інспекції Південнокримського регіону Лівадійська селищна рада рішенням № 4 від 29.03.2005 р. скасувала рішення № 81 від 02.10.2003 р.;

– Договір від 05.03.2004 р. підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, оскільки його зміст не відповідає законодавству України.

У процесі розгляду справи у жовтні 2005 р. Верховна Рада України звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою, у якій просила визнати недійсним Договір від 05.03.2004 р. з відшкодуванням заподіяної шкоди природно-заповітному фонду на землях, які незаконно займаються Товариством, визнати відсутність повноважень Лівадійської селищної ради щодо розпорядження (відчуження) і передачі в оренду земель природно-заповітного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме –охоронюваних земель, що знаходяться у користуванні Санаторію "Нижня Ореанда" Управління справами Апарату Верховної Ради України, та зобов'язати Лівадійську селищну раду внести доповнення у рішення № 4 від 29.03.2005 р. про визнання неправомірним користування відповідною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов'язанням Санаторію "Нижня Ореанда", будь-якими іншими суб'єктами господарювання.

Позовні вимоги Верховна Рада України обґрунтовувала тим, що при укладенні Договору від 05.03.2004 р. Лівадійська селищна рада вийшла за межі повноважень, наданих ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України", та незаконно вилучила із земель Санаторію "Нижня Ореанда" Управління справами апарату Верховної Ради України, які знаходять під охороною, і передала Товариству в оренду земельну ділянку, яка є об'єктом вказаного договору та знаходиться за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район Санаторію "Нижня Ореанда", без погодження з нею, що є порушенням ст. 84 Земельного кодексу України, оскільки вказана земельна ділянка є власністю держави та складає єдину територію, яка використовується об'єктом, що забезпечує її діяльність.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

У ході судового розгляду Верховна Рада України заваою від 22.11.2007 р. доповнила позовні вимоги та просила також визнати незаконним рішення Лівадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р.

Останнім рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим  від 19-20.12.2007 р. (колегія суддів: Гайворонський В.І., Цикуренко А.С., Яковлев С.В.):

– у задоволенні позовних вимог Прокурора м. Ялти інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради відмовлено;

– у задоволенні позовних вимог Верховної Ради України в частині визнання недійсним Договору від 05.03.2004 р. відмовлено;

– щодо позовних вимог Верховної Ради України в частині визнання відсутності повноважень Лівадійської селищної ради щодо розпорядження (відчуження) і передачі в оренду земель природно-заповітного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме –охоронюваних земель, що знаходяться у користуванні Санаторію "Нижня Ореанда" Управління справами Апарату Верховної Ради України, зобов'язання Лівадійської селищної ради внести доповнення у рішення № 4 від 29.03.2005 р. про визнання неправомірним користування відповідною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов'язанням Санаторію "Нижня Ореанда", будь-якими іншими суб'єктами господарювання та визнання незаконним рішення Лівадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р. та його скасування провадження у справі припинено на підставі п. 1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради та частини позовних вимог Верховної Ради України рішення мотивовано тим, що Договір від 05.03.2004 р. укладено на виконання рішення Лівадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р., яке є чинним і обов'язковим для виконання, та у відповідності до вимог Земельного кодексу України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У частині припинення провадження щодо частини позовних вимог Верховної Ради України рішення мотивовано тим, що:

– відповідні вимоги є публічно-правовим спором, а тому мають розглядатись у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України;

– ст. 12 Господарського процесуального кодексу України не передбачає розгляду господарськими судами спорів про визнання недійсними актів, у тому числі за вимогами про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування та їх скасування.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 р. (колегія суддів: Котлярова О.Л., Антонова І.В., Ткаченко М.І.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим  від 19-20.12.2007 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким:

– позовні вимоги Прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради задоволено, а  позовні вимоги Верховної Ради України задоволено частково:

- рішення Лівадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р. визнано незаконним;

- Договір від 05.03.2004 р. визнано недійсним;

- зобов'язано Товариство повернути земельну ділянку площею 1,6 га за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район Санаторію "Нижня Ореанда" у відання Лівадійської селищної ради;

– провадження у справі у частині позовних вимог Верховної Ради України про визнання відсутності повноважень Лівадійської селищної ради щодо розпорядження (відчуження) і передачі в оренду земель природно-заповітного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме –охоронюваних земель, що знаходяться у користуванні Санаторію "Нижня Ореанда" Управління справами Апарату Верховної Ради України, припинено;

– провадження у справі у частині позовних вимог Верховної Ради України про зобов'язання Лівадійської селищної ради внести доповнення у рішення № 4 від 29.03.2005 р. про визнання неправомірним користування відповідною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов'язанням Санаторію "Нижня Ореанда", будь-якими іншими суб'єктами господарювання припинено.

У частині задоволення позовних вимог Прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради та часткового задоволення позовних вимог Верховної Ради України постанова мотивована тим, що:

– земельна ділянка, яка є об'єктом Договору від 05.03.2004 р. та знаходиться за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район Санаторію "Нижня Ореанда", входить до складу земель, які перебувають у користуванні Санаторію "Нижня Ореанда" Управління справами апарату Верховної Ради України, а тому рішення Левадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р., на підставі якого її було передано в оренду Товариству, та відповідний договір оренди суперечать вимогам Земельного кодексу України;

– спір про визнання незаконним рішення Левадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р. пов'язаний з реалізацією права на оренду земельної ділянки, а тому не є публічно-правовим, у зв'язку з чим на нього не поширюється компетенція адміністративних судів і він має розглядатись господарськими судами на підставі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України.

У частині припинення провадження щодо частини позовних вимог Верховної Ради України постанова мотивована тим, що:

– рішення № 4 від 29.03.2005 р. постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2006 р. у справі № 2-2/3509-2006А, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2007 р., визнано протиправним та скасовано;

– такий спосіб захисту цивільного права або інтересу як визнання відсутності повноважень Лівадійської селищної ради щодо розпорядження (відчуження) і передачі в оренду земель природно-заповітного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме –охоронюваних земель, що знаходяться у користуванні Санаторію "Нижня Ореанда" Управління справами Апарату Верховної Ради України, не передбачено ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненням до неї, у яких просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим  від 19-20.12.2007 р. Викладені у касаційній скарзі та доповненнях до неї вимоги Товариство обґрунтовує тим, що апеляційний господарський суд при прийнятті оскаржуваної постанови порушив ст. ст. 1, 2, 43, 22, 35, 87, 98 та 99 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 1, 2 та 17 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 116, 123, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 15 та 16 Цивільного кодексу України,  ст. 4 Закону України "Про судоустрій України".

Верховна Рада України скористалась правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги Верховна Рада України обґрунтовує тим, що постанова, яка оскаржується, прийнята у відповідності до норм матеріального і процесуального права, а доводи Товариства, наведені у касаційній скарзі, є надуманими.

Лівадійська селищна рада та Санаторій "Нижня Ореанда" Управління справами апарату Верховної Ради України не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційну скаргу Товариства та доповнення до неї до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Товариство також звернулось до Вищого господарського суду України з заявою, у якій зазначило, що заперечує проти оголошення лише вступної та резолютивної частини постанови Вищого господарського суду України та просить оголосити її повний текст.

Розглянувши вказану заяву, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вона підлягає відхиленню, оскільки не ґрунтується на нормах Розділу XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" Господарського процесуального кодексу України, які не встановлюють обов'язку суду касаційної інстанції оголошувати у судовому засіданні повні тексти прийнятих ним постанов. Зазначений обов'язок встановлено для господарського суду першої інстанції частиною другою ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у випадку відсутності згоди сторін на оголошення тільки вступної та резолютивної частини судового рішення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

З матеріалів справи, зокрема, з Договору від 05.03.2004 р. (т. 1, а. с. 6 –13) та довідки Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим № 09/2-6-01/2657 від 13.11.2003 р. (т. 1, а. с. 20), вбачається, що на момент укладення Договору від 05.03.2004 р. Товариство знаходилось за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Нагорна, 11, кв. 15.

Саме така адреса була вказана у позовній заяві Прокурора м. Ялти.

Матеріали справи не містять документів, зокрема, довідки Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, які б у відповідності до законодавства України містили інформацію про зміну місцезнаходження Товариства (про його інше місцезнаходження).

Крім того, відсутні у матеріалах справи заяви Товариства про зміну його місцезнаходження та про необхідність направлення усіх процесуальних документів на іншу адресу.

Матеріали справи свідчать, що процесуальні документи по справі направлялись Товариству на адресу: 98600, м. Ялта, вул. Нагорна, 11, кв. 15.

На цю ж саму адресу були надіслані ухвали Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.01.2008 р. про прийняття до провадження та призначення до розгляду апеляційного подання заступника Прокурора м. Ялти та Верховної Ради України. Факт надсилання вказаних ухвал підтверджується відповідною відміткою на зворотному боці їх останнього аркушу (т. 2, а. с. 90 та 99).

У матеріалах справи відсутні докази неодержання Товариством зазначених ухвал, не надало таких доказів і Товариство. Довідка Ялтинського центру поштового зв'язку № 3, додана Товариством до касаційної скарги, не є таким доказом, оскільки свідчить про те, що з м. Севастополя на адресу Товариства: 98676, м. Алуппка, вул. Західна, 19, кв. 30, рекомендована кореспонденція у період з 25.12.2007 р. по 06.02.2008 р. не надходила, проте не свідчить про ненадходження вказаної кореспонденції на адресу Товариства: 98600, м. Ялта, вул. Нагорна, 11, кв. 15.

Наведене спростовує твердження Товариства, викладені у касаційній скарзі, про те, що господарський суд другої інстанції при прийнятті постанови, яка оскаржується, порушив ст. ст. 43, 22, 87, 98 та 99 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі –адміністративна справа) –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною другою ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що спірні правовідносини у даній справі вникли у зв'язку з прийняттям Левадійською селищною радою рішення № 81 від 02.10.2003 р. та укладенням на підставі цього рішення з Товариством Договору від 05.03.2004 р. Вказані рішення та договір регулюють питання щодо надання земельної ділянки в оренду, тобто предметом спору у справі є право оренди земельної ділянки.

Таким чином, між учасниками даної справи існує спір про право, що свідчить про те, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер. Наведене виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Частина перша ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частина перша ст. 2 Господарського процесуального кодексу України  визначає, що господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Вказане спростовує посилання Товариства у доповненнях до касаційної скарги на порушення господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови ст. ст. 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 1, 2 та 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційним господарським судом також встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

– рішенням Ялтинського міськвиконкому від 23.04.1958 р. № 12 було затверджено межі та розміри землекористування Санаторію "Нижня Ореанда" у розмірі 49,39 га;

– на підставі рішення Ялтинського міськвиконкому від 23.04.1958 р. № 12 Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради був виданий Акт на право користування землею у розмірі 49,39 га;

– постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.1995 р. № 315 Санаторій "Нижня Ореанда" було передано Управлінню справами Апарату Верховної Ради України;

– на підставі розпорядження Голови Верховної Ради України № 361 від 13.10.1998 р. було проведено реорганізацію лікувально-оздоровчих закладів та підприємств, розміщених в Автономній Республіці Крим і підвідомчих Управлінню справами, шляхом приєднання до Санаторного комплексу "Дюльбер": Санаторію "Нижня Ореанда", автопідприємства, ремонтно-будівельного управління, підсобного господарства "Ялтинське", у зв'язку з чим до Санаторного комплексу "Дюльбер" перейшли усі майнові права та обов'язки реорганізованих підприємств та санаторію;

– Санаторій "Нижня Ореанда" з 06.12.1998 р. був відокремленим структурним підрозділом Санаторного комплексу "Дюльбер", власник майна –Верховна Рада України (підтверджується довідкою ЄДРПО України за № 23-5-1119/519 від 15.02.1999 р.);

– на підставі розпорядження Голови Верховної Ради України № 537 від 25.07.2002 р. було проведено реорганізацію Санаторного комплексу "Дюльбер" шляхом виділення, зокрема Санаторію "Нижня Ореанда" зі статусом юридичної особи, у зв'язку з чим до нього перейшли у відповідній частині майнові права та обов'язки реорганізованого Санаторного комплексу "Дюльбер";

– згідно розпорядження керуючого справами Апарату Верховної Ради України від 04.09.2002 р. № 52 зі складу Санаторного комплексу "Дюльбер" було виділено Санаторій "Нижня Ореанда".

Відповідно до статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні", який був чинним на момент проведення зазначених вище дій щодо реорганізацій Санаторію "Нижня Ореанда", реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства проводиться за рішенням власника. У разі приєднання одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств, до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що Санаторій "Нижня Ореанда" Управління справами Апарату Верховної Ради України є землекористувачем земельної ділянки площею 49,39 га на підставі рішення Ялтинського міськвиконкому від 23.04.1958 р. № 12.

Частина 8 Постанови Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи і приватизації землі" від 13.03.1992 р. № 2200 передбачає, що підприємства, яким були надані у встановленому порядку земельні ділянки в користування, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Господарським судом другої інстанції встановлено та матеріали справи свідчать, що Санаторій "Нижня Ореанда" на виконання вимог Земельного кодексу України розпочав оформлення права користування земельною ділянкою, на якій він розташований.

Частина п'ята ст. 116 Земельного кодексу України встановлює, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яка є об'єктом Договору від 05.03.2004 р., у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, не вилучалась.

Вказане свідчить, що Лівадійська селищна ради, прийнявши рішення № 81 від 02.10.2003 р., яким затвердила проект відведення земельної ділянки площею 1,6 га за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район Санаторію "Нижня Ореанда" та передала її Товариству в довгострокову оренду строком на 49 років шляхом укладення Договору від 05.03.2004 р., порушила норми Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина перша, п. п. 2 та 10 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України встановлюють, що Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що апеляційний господарський суд обґрунтовано визнав незаконним рішення Лівадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р. та недійсним Договір від 05.03.2004 р. як такі, що не відповідають вимогам Земельного кодексу України.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що визнання незаконним рішення Лівадійської селищної ради № 81 від 02.10.2003 р. є ще однією підставою для визнання недійсним укладеного на підставі нього Договору від 05.03.2004 р., оскільки:

– частина перша ст. 2 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі;

– абзац перший частини першої ст. 124 Земельного кодексу України встановлює, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї Товариство не наводить підстав для скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 р. в частині припинення провадження у справі щодо частини позовних вимог Верховної Ради України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши вказану постанову у зазначеній частині, не знаходить підстав для її скасування.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 р. у справі № 2-17/11017.1-2007 господарського суду Автономної Республіки Крим –без змін.

Головуючий суддя                                                       Г.А. Кравчук

Суддя                                                                          Г.М. Мачульський

Суддя                                                                          В.І. Шаргало