Постанова

від 29.06.2011 по справі 15/211

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2011                                                                                           № 15/211

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гольцової  Л.А.

суддів:            Рябухи  В.І.

          Ропій Л.М.

за участю секретаря

судового засідання           Філоненко М.В.

від позивача: ОСОБА_3, представник, довіреність № 57 від 25.05.2010;

від відповідача: ОСОБА_4,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4

на рішення                            Господарського суду міста Києва від 08.04.2011

у справі                                 № 15/211 (суддя Хоменко М.Г.)

за позовом                            Громадської організації Фундація сприяння

                                               розвитку місцевого самоврядування в м. Києві

                                               „Європейський Київ”;

до                                           Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4;

про                                         стягнення суми

   постанова прийнята 29.06.2011, оскільки відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України засідання суду відкладалось слуханням з 08.06.2011 до 29.06.2011

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація Фундація сприяння розвитку місцевого самоврядування в м. Києві „Європейський Київ” (далі – ГО Фундація сприяння розвитку місцевого самоврядування в м. Києві „Європейський Київ”) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 (далі – ФОП ОСОБА_4) про стягнення 38 242,62 грн., з яких 35 432,00грн. основного боргу, 2 046,88 грн. штрафних санкцій, 674,62 грн. інфляційних втрат ,89,12 грн.3% річних.

Під час розгляду справи позивач на підставі ст. 22 ГПК України збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 48 765,53 грн., з яких 38 242,62 грн. сума, яка заявлена до стягнення в позовній заяві, 9 141,46 грн. штрафних санкцій, 803,10 грн. інфляційних втрат, 578,35грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 у справі № 15/211 позов задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, ФОП ОСОБА_4 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

Зокрема, скаржник посилається, що відповідачем було поставлено на адресу позивача товар та направлено поштовим зв’язком накладні та відповідні свідоцтва, але суд не надав цим обставинам належної оцінки.

ГО Фундація сприяння розвитку місцевого самоврядування в м. Києві „Європейський Київ” у відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 та представник в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 у справі № 15/211 залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 – без задоволення.

29.06.2011 відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про дослідження речових доказів у справі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та зупинення провадження у справі до завершення перевірки заяви відповідача правоохоронними органами.

Частиною 2 ст. 79 ГПК України передбачено, що господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Слід зазначити, що установлений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто будь-які інші обставини не можуть бути підставою зупинення провадження у справі.

Зважаючи на зазначене, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до завершення перевірки заяви останнього правоохоронними органами задоволенню не підлягає, оскільки ст. 79 ГПК України не передбачено такої підстави для зупинення провадження у справі, як до завершення перевірки заяви правоохоронними органами.

Що стосується клопотання в частині дослідження речових доказів, то слід зазначити, що ст. 39 ГПК України (огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження) наділяє суд правом проведення огляду та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів. Проте, підставою для доказування обставин, з якими пов’язано звільнення відповідача від відповідальності (поставка позивачу товару) є первинні документи, які мають свідчити про належне виконання останнім своїх зобов’язань за спірними відносинами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Сторонами 21.11.2009 та 22.11.2009 складені та підписані бланки замовлення №130, №131, №133, №134 та №135 на поставку меблів на загальну суму 35 432,00 грн.

Строк виконання замовлення становить 30 робочих днів з моменту внесення попередньої оплати за м’які меблі та 40 робочих днів з моменту внесення попередньої оплати за корпусні меблі.

Пунктом 2.4 замовлень передбачено, що Продавець зобов‘язується у випадку неможливості поставки товару повернути Покупцю суму в розмірі 100% від отриманого ним авансового платежу на протязі 2-х тижнів з моменту підписання Покупцем замовлення.

Позивачем 23.11.2009 на підставі вказаних замовлень перераховано відповідачу кошти, як „попередня оплата комплекту меблів” на загальну суму 35 432,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка з банківського рахунку позивача (а.с. 7, т.с. 1).

Проте, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про поставку відповідачем меблів на виконання вказаних вище замовлень та суму, перераховану позивачем.

Такі докази не надані відповідачем і до матеріалів апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту правовідносин, що склалися між сторонами щодо поставки меблів по замовленням №130, №131, №133, №134 та №135 та оплати за їх поставку, між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач листом від 01.02.2010 № 2 звернувся до відповідача з претензією, в якій просив у термін до 10.02.2010 виконати свої зобов’язання по поставці меблів, або, у випадку неможливості поставки меблів, повернути попередню оплату в сумі 35 432,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 09.03.2010 надіслав на адресу позивача накладні №№ 04, 06, 07 та належним чином засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію відповідача, які, на його думку, підтверджують поставку меблів (а.с. 67, т.с. 1).

В подальшому, позивач листом від 15.03.2010 № 32 повідомив відповідача, що накладні не приймаються, оскільки поставка не була здійснена.

Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Оскільки матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем своїх зобов’язань по поставці товару за спірними замовленнями та не повернення суми попередньої оплати, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано визнав доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 35 432,00 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 9 141,46 грн., інфляційні втрати в сумі 803,10 грн. та 578,35 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 578,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 803,10 грн.

Відносно штрафу, то відповідно до п. 2.1 замовлень у випадку несвоєчасної поставки товару замовлення Продавець (відповідач) виплачує Покупцю (позивачу) штрафні санкції у розмірі 0,2% від суми передоплати за кожен робочий день прострочення.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Підставою застосування штрафних санкцій є, зокрема, порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності.

В зв’язку з тим, що матеріали справи не свідчать про дотримання відповідачем правил здійснення господарської діяльності (відсутні докази поставки товару), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи положення п. 2.1 замовлень, мотивовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення суми штрафу.

Судом не може бути взято до уваги заперечення скаржника, що відповідачем було поставлено на адресу позивача товар, оскільки таке твердження не підтверджено матеріалами справи в розумінні ст.ст. 32, 33 ГПК України.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд, при розподілі господарських витрат відповідно до ст. 49 ГПК України, мав виходити із суми задоволених позовних вимог, а це загалом становить 45 954,91 грн., що складається з: 35 432,00 грн. основного боргу, 9 141,46 грн. штрафних санкцій, 803,10 грн. інфляційних втрат та 578,35 грн. 3% річних.

Таким чином, враховуючи положення ст. 49 ГПК України, сума державного мита, яка підлягає стягненню з відповідача складає 459,54 грн., проте, при обрахуванні суми державного мита, суд стягнув 487,65 грн. державного мита, що не відповідає нормам вказаної статті ГПК України.

Крім того, постановою Дарницького РУ ГУМВС України в місті Києві від 04.07.2010 відмовлено в порушенні кримінальної справи по факту заволодіння гр. ОСОБА_3, який є генеральним директором позивача меблями шахрайським шляхом. Підставою для відмови стало відсутність документів щодо отримання гр. ОСОБА_3 меблів, а також відсутність документів, які засвідчують придбання меблів у заводу виробника та отримання їх ФОП ОСОБА_4

ОСОБА_4 оскаржено постанову Дарницького РУ ГУМВС України в місті Києві від 04.07.2010 до Дарницького райсуду міста Києва. Слухання справи було призначено на 01.11.2010, явку скаржника визнано судом обов’язковою, проте ОСОБА_4 не надано до матеріалів справи документів, які б свідчили про остаточний результат розгляду Дарницьким райсудом міста Києва вказаної скарги.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 у справі № 15/211 підлягає зміні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 у справі № 15/211 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2011 у справі № 15/211 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (02225, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1), на користь Фундації сприяння розвитку місцевого самоврядування в м.Києві “Європейський Київ”(04212, м.Київ, вул. Богатирська, 2, офіс 54, код ЄДРПОУ 25881094) 35 432,00 грн. основного боргу, 9 141,46 коп. штрафних санкцій, 803,10 грн. інфляційних втрат, 578,35 грн. 3% річних, 459,54 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання п. 2 зазначеної постанови суду.

4. Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (02225, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з Державного бюджету України надлишково сплачені кошти в сумі 5,23 грн. за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2010 у справі № 23/566, перерахованих квитанцією від 27.04.2011 № 7 (оригінал квитанції від 27.04.2011 № 7 залишити в матеріалах справи №15/211).

5. Справу № 15/211 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Гольцова  Л.А.

Судді                                                                                          Рябуха  В.І.

                                                                                          Ропій Л.М.

01.07.11 (відправлено)