Постанова

від 15.04.2008 по справі 20-9/312-2/191

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-9/312-2/191

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 квітня 2008 р.                                                                                    № 20-9/312-2/191  

Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Разводової С.С.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу           Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія"

на постанову          Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року

у справі          №20-9/312-2/191

господарського суду          м. Севастополя

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія"

до           Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

третя особа без самостійних вимог          Товариство з обмеженою відповідальністю "Санта-Юг"

про          визнання договору недійсним

за участю представників:

позивача -           Монько С.В.

відповідача -           не з'явились

третьої особи -           не з'явились

 ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації про визнання договору оренди № 133 від 07 березня 2000 року недійсним.

Справа розглядалась різними судовими інстанціями.

Ухвалою від 15 листопада 2006 року Севастопольський апеляційний господарський суд України залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Санта-Юг".

Господарський суд міста Севастополя ухвалою від 08 травня 2007 року замінив відповідача Управління з питань майна комунальної власності  Севастопольської міської державної адміністрації на його правонаступника - Фонд комунального майна Севастопольської міської ради.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23 жовтня 2007 року у справі № 20-9/312-2/191 (суддя Шевчук Н.Г.) залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року (судді: Антонова І.В., Фенько Т.П., Ткаченко М.І.) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти попередніх інстанцій скасувати.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, 16 січня 1997 року товариство покупців членів трудового колективу ДКП "Магазин № 6 "Мелодія" викупило у власність за договором №262/40К державне майно цілісного майнового комплексу "Магазин № 6 "Мелодія", що надало йому право на викуп патенту № 28 на право торгівлі у вбудованому приміщенні по вул. В.Морська, 25 у місті Севастополі строком на 10 років –до 26 грудня 2006 року.

19 квітня 1997 року товариством покупців членів трудового колективу ДКП "Магазин № 6 "Мелодія" було засновано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія", якому було передано у власність майно за договором № 262/40К від 16 січня 1997 року та патент № 28 на право оренди приміщення, розташованого по вул. В.Морська, 25 у місті Севастополі.

3 липня 1997 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" (орендар) та Управлінням з питань майна  комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації (орендодавець) було укладено договір № 2206 оренди приміщення, розташованого по вул. В.Морська, 25 у місті Севастополі; та встановлено строк дії договору до 26 грудня 2006 року.

Згодом, а саме 07 березня 2000 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" (орендар) та Управлінням з питань майна  комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації (орендодавець) було укладено інший договір  оренди № 133-00, предметом якого також були приміщення розташовані по вул. В.Морська, 25 у місті Севастополі; та встановлено строк дії договору до 26 грудня 2006 року.

Вважаючи, що договір оренди № 133-00 від 07 березня 2000 року є таким, що суперечить чинному законодавству, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" звернулося до господарського суду міста Севастополя з цим позовом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України проаналізувавши норми матеріального права не вбачає причин не правомірного застосування законодавства господарськими судами, оскільки відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ним чинності.

П. 9 цих Положень встановлено, що до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Оскільки договір, який просить визнати недійсним позивач, укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм, але щодо прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, застосовуються положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Порядок підписання правочину та визначення уповноваженою на це особи врегульовані нормами  ст. 207 Цивільного кодексу України, недодержання чих вимог є дефектом форми правочину.

Вимога щодо вчинення правочину у формі, встановленій законом, відповідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину вимог ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України не є безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним.

Ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України зазначено якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (спірний правочин).

Відповідно до вимог ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією  особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Статтями 29, 41 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або за статутом (положенням). Порядок признання або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Відповідно до ст. 63 Цивільного кодексу УРСР правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією  особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на період укладення спірного договору директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" був Востоков Г.Г., який 16 лютого 2000 року був поновлений на посаді генерального директора.

Що стосується виконання обов'язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" Шишкіна В.В. на момент укладення спірного договору, судами попередніх інстанцій встановлено, що ця інформація суперечлива.

Стосовно посилання касатора про не прийняття до уваги доказів про прийняття або розірвання договору оренди № 2206 від 03 липня 1997 року у встановленому законом порядку, судова колегія Вищого господарського суду встановила наступне.

Севастопольським апеляційним господарським судом встановлено, що згідно з довідкою державного комунального підприємства "Аррікон" № 70 від 27 вересня 2004 року станом на 20 вересня 2004 року заборгованості по орендній платі за оренду нежитлових приміщень у будинку № 25 по вул. В. Морській Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" не має.

Довідкою державного підприємства "Аррікон" № 15 від 31 січня 2007 року підтверджується, що орендна плата за зазначені приміщення здійснювалась Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" за договором оренди № 133-00 від 07 березня 2000 року у визначеному цим договором розмірі.

У зв'язку з наведеним, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про те, що зазначені обставини спростовують посилання позивача на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" договір оренди від 07 березня 2000 за № 133-00 не виконувався і не був схвалений.

Посилання касатора в якості доказу та не дослідження судами попередніх інстанцій на недійсність спірного договору у зв'язку з відсутністю акту приймання –передачі орендованого майна та оцінки об'єкту оренди, оскільки нежилі приміщення у будинку № 25 по вул. В.Морській на той час вже були передані позивачу і перебували у його користуванні згідно з актом приймання –передачі до договору оренди № 2206 від 03 липня 1997 року, і при укладенні цього договору була виконана оцінка об'єкту, погоджена сторонами; при укладенні договору від 07 березня 2000 року вартість об'єкту не змінилась і не оспорювалась сторонами договору; був об'єктом дослідження апеляційної інстанції та знайшов своє відображення у постанові.

Крім того, діюче на момент укладення спірного договору законодавство не встановлює вимог щодо обов'язку сторін при укладенні нового договору оренди до закінчення строку дії раніше укладеного договору оренди цього майна вчиняти дії по припиненню раніше укладеного договору, як от: укладати окрему відповідну угоду, обмінюватись відповідними листами, передбачити такий пункт у даному договорі.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи по суті правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які  відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог є правомірними.

          Отже, при вирішенні спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги  не спростовують  висновків суду.

          За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

          На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –   

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма Мелодія" залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року у справі №20-9/312-2/191 залишити без змін.

Головуючий                                                                                 І. А. Плюшко

Судді                                                                                                    С. С. Разводова

С. С.Самусенко