Постанова

від 03.04.2008 по справі 32/372

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

32/372

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 квітня 2008 р.                                                                                    № 32/372  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Грейц К.В.,

суддів:Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р.

у справі№32/372

господарського суду м.Києва

за позовомДержавного комітету України з державного матеріального резерву

до Управління житлово-комунального господарства Рівненської обласної державної адміністрації

про стягнення 174 971,12 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Михайлець О.В.,

від відповідача:Якубович Т.Л.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 14.08.2007 р. у справі №32/372 (суддя Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. (судді: Губенко Н.М., Барицька Т.Л., Ропій Л.М.),  у позові Державного комітету України з державного матеріального резерву до Управління житлово-комунального господарства Рівненської обласної державної адміністрації про стягнення 174 971,12 грн. відмовлено повністю.

У касаційній скарзі Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. у справі №32/372, як таку, що не відповідає законодавству України та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Держкомрезерву України, посилаючись на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та невірну оцінку матеріалів справи, оскільки акти про приймання ТМЦ форми №1 (які є доказом закладання матеріальних цінностей до Державного резерву) знищені у зв'язку з закінченням строків їх зберігання, однак підтвердженням закладання та зберігання матеріальних цінностей є річні звіти за формою 12-мр (які також є належними доказами).

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Позивач звернувся з позовом про зобов'язання відповідача повернути до державного матеріального резерву самовільно відчужені матеріальні цінності та стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 92 421,12 грн., посилаючись в обґрунтування позовних вимог на проведення працівниками Контрольно-ревізійного департаменту Державного комітету України з державного матеріального резерву перевірки наявності, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні в Управлінні житлово-комунального господарства Рівненської обласної державної адміністрації, за результатами якої 07.04.2006 р. складено акт №32/3/М, яким зафіксовано порушення діючого законодавства, а саме: самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву (електростанція дизельна пересувна та труби азбестоцементові) та несвоєчасне освіження і заміна матеріальних цінностей державного резерву (протигази).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивачем не доведено факт закладення матеріальних цінностей на відповідальне зберігання саме у відповідача, оскільки: по-перше, договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву між позивачем і відповідачем не укладався; по-друге, номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відповідно до якої було проведено закладання матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідача, в матеріалах справи відсутня; по-третє, акти закладання матеріальних цінностей на відповідальне зберігання за формою №1 також в матеріалах справи відсутні; по-четверте, звіти за формою 12-мр (на які позивач посилається як на докази закладання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання саме у відповідача), складені, підписані та скріплені печатками інших юридичних осіб, у зв'язку з чим не можуть бути доказом закладання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання саме у відповідача

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про державний матеріальний резерв" номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. №1129, на підприємствах, установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо. Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держкомрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей (п. 5 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. №1129).

Позивач, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що закладка матеріальних цінностей мобрезерву на відповідальне зберігання відповідача була проведена відповідно до номенклатури накопичення матеріальних цінностей мобрезерву, затвердженої наказом Міністерства житлово-комунального господарства УРСР від 11.07.1979 р. №МО-11 та від 04.02.1980 р. №МО-03, не подав відповідні докази до господарського суду (в матеріалах справи номенклатура матеріальних цінностей мобрезерву, відповідно до якої проведена закладка матеріальних цінностей мобрезерву на відповідальне зберігання відповідача, та накази Міністерства житлово-комунального господарства УРСР від 11.07.1979 р. №МО-11 та від 04.02.1980 р. №МО-03 відсутні).

Відповідно до п. 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 08.10.1997 р. №1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. Отже, документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1.

Однак, акти приймання матеріальних цінностей за формою №1 на відповідальне зберігання відповідача в матеріалах справи також відсутні, а позивач посилається на знищення вказаних актів у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до акта від 07.04.2006 р. №32/3/М "Про результати позапланової перевірки з питань наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву Управління житлово-кому нального господарства Рівненської обласної державної адміністрації", на який посилається позивач в обґрунтування позову, самовільно відчужені матеріальні цінності державного резерву (електростанція дизельна пересувна та труби азбестоцементові) та несвоєчасно освіжені і замінені матеріальні цінності державного резерву (протигази) зберігались на двох підприємствах: Обласному виробничому комунальному підприємстві водопровідно-каналізацій ного господарства "Рівнеоблводоканал" та Комунальному теплопостачаючому підприємстві "Комуненергія", які є окремими юридичними особами.

Доводи позивача про підтвердження факту закладання і зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву саме відповідачу річними звітами за формою 12-мр також не підтверджені документально, оскільки (як встановлено господарськими судами) надані позивачем звіти за формою 12-мр складені, підписані та скріплені печатками інших юридичних фірм.

Крім того, господарськими судами встановлено і позивачем не заперечується, що договір на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву між позивачем і відповідачем не укладався.

З огляду на викладене, цілком правомірними є висновки господарських судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем факту закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання відповідачу та їх самовільного використання відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.  

З огляду на викладене, підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. у справі №32/372 не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. у справі №32/372 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. у справі №32/372 —без змін.

Головуючий                                                                                           К.Грейц

Судді                                                                                                        О.Глос

                                                                                                       С.Бакуліна