Постанова

від 23.05.2008 по справі 4/120

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/120

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "23" травня 2008 р.       Справа №  4/120

 Суддя господарського суду Кіровоградської області Хилько Ю.І., розглянувши матеріали справи № 4/120

за позовом: державної податкової інспекції в м. Кіровограді, 25009,                       м. Кіровоград, вул. Глінки, 2,

до відповідача: приватного підприємства "Граб", 25006, м. Кіровоград,                  вул. Червоногвардійська, 22,

про стягнення 1 940, 42 грн.

При секретарі судового засідання - Волоткевичу А.В.

Час прийняття вступної та резолютивної частини постанови - 10 год. 55 хвилин.

Представники:

від позивача - Скрипник О.М., довіреність № 120 від 04.09.2007 року;

від відповідача - участі не брав. Про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Однак, направлена відповідачу поштова кореспонденція за місцем його державної реєстрації (м. Кіровоград вул. Червоногвардійська 22) повернута до суду без вручення адресату з відміткою установи поштового зв'язку про відсутність відповідача за вказаною адресою.

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Водночас, законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. Відповідач несе відповідальність за всі можливі наслідки неподання відомостей стосовно змін свого місцезнаходження, оскільки згідно правил статті 19 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” юридичні особи зобов'язані подавати відомості стосовно змін свого місцезнаходження державному реєстратору.

СУТЬ СПОРУ :

Державною податковою інспекцією в м. Кіровограді подано позов про стягнення з приватного підприємства "Граб" м. Кіровоград заборгованості по сплаті земельного податку на суму 1 940 грн. 42 коп. за рахунок активів.

Відповідач у судове засідання не з'явився, витребувані документи не подав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, здійснивши оцінку наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд, -

                                                 ВСТАНОВИВ:

Платники податків зобов'язані сплачувати податки та інші обов'язкові  платежі у строки, встановлені відповідними законами (ст.ст. 9, 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування").

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію, серія АОО № 077957 від 14.10.1992 року відповідач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі України як суб'єкт підприємницької діяльності та взятий на облік ДПІ в                     м. Кіровограді як платник податків.

Відповідно до узгодженого податкового зобов'язання яким є податковий розрахунок земельного податку № 310 від  24.01.2006 року відповідач нарахував до сплати 2 133 грн. 66 коп. земельного податку, однак провів оплату у встановлені строки лише 193 грн. 24 коп., у зв'язку з чим виникла заборгованість на суму 1940 грн. 42 коп. Згідно свідоцтва серія Д № 504508 від 15.01.2007 року відповідач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, займається різкою скла, виконанням робіт з завершення будівництва та інших видів спеціалізованого посередництва в торгівлі і являється платником єдиного податку.

Згідно п. 2 Указу президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства" від 03.07.1998 року суб'єкти малого підприємництва мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 та більше 200 грн. на місяць.

Суб'єкт малого підприємництва сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця.

Згідно до наданої до Державної податкової інспекції в м. Кіровограді заяви на право застосування спрощеної системи оподаткування відповідач в термін з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року одержав єдиний патент з нарахуванням єдиного податку в сумі 2400 грн. Сформовані 06.04.2006 року податкову вимогу на 162 грн. 36 коп. за №1/392 та 19.06.2006 року за № 2/700 на суму 517 грн. 96 коп. залишено відповідачем без задоволення. Причому першу податкову вимогу відповідач отримав, а другу податкову вимогу було повернуто без вручення через відсутність відповідача за місцем реєстрації та вивішено на дошку податкових оголошень актом від 19.06.2006 року.

Однак, станом на 08.04.2008 року за відповідачем рахується заборгованість по сплаті земельного податку в розмірі 1940 грн. 42 коп., яка визнається як недоїмка та підлягає до стягнення в примусовому порядку за рахунок активів платника.

Податкова заборгованість по сплаті земельного податку виникла за період з січня 2006 року по грудень 2006 року в розмірі 1940 грн. 42 коп.

При цьому, господарським судом враховується, що відповідачем частково погашено 193 грн. 24 коп. нарахованої до сплати суми земельного податку.

Таким чином, загальна сума заборгованості по сплаті земельного податку становить 1 940 грн. 42 коп.

Згідно п.п 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" вказано, що узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки визначені даною статтею, визначаються сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" активи платника податків можуть бути примусово стягненні в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Докази сплати податкового боргу по сплаті земельного податку у сумі 1 940 грн. 42 коп. у господарського суду відсутні.

Враховуючи правовий статус позивача, господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути спір по суті в порядку Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні  ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначившись з питанням щодо правовідносинами між учасниками спору про віднесення їх до таких, які підлягають до розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, провівши розгляд адміністративної справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд враховує особливість вказаного Кодексу стосовно презумпції винності суб'єкта владних повноважень та приписи ст. 71 КАС України про обов'язок доказування кожною стороною обставин на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, приходить до переконання, що позивачем надано безспірні докази про наявність правопорушення з боку відповідача, наданими позивачем доказами доведено сам факт скоєного правопорушення, тобто порушення його права.

Керуючись ст. ст. 71, 160, 162, 163, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

                                        П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємства "Граб", 25006, м. Кіровоград, вул. Червоногвардійська, 22 (р/р невідомі, код ЄДРПОУ 13767275) на користь державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції в м. Кіровограді, 25009, м. Кіровоград, вул. Глінки, 2 (р/р 34122999600002 в УДК у Кіровоградській області, МФО 823016, ідент. код 24145329) заборгованість в розмірі 1 940 грн. 42 коп. за рахунок активів відповідача.

Після набрання судовим рішенням законної сили, за заявою стягувача, буде виданий виконавчий лист.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлено 26.05.2008 року.

           Суддя

  Ю. І. Хилько