Постанова

від 14.05.2008 по справі 34/315-07-7201

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

34/315-07-7201

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 травня 2008 р.                                                                                    № 34/315-07-7201  

Доповідач –суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю

"Виробничо-комерційна фірма "Спіка"

на постанову            Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2007р.

у справі                                                  № 34/315-07-7201

господарського суду                              Одеської області

за позовом                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю

"Виробничо-комерційна фірма "Спіка"

до                                                            Військової частини 1474 Державної

прикордонної служби України

про                                                            стягнення 120 698 грн.

за участю представників:

позивача –          Каніковського О.О.

відповідача –          Павловського В.Р.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України про стягнення 120 698 грн. заборгованості за здійснений ремонт адміністративної будівлі в/ч 1474.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.2006 р. у даній справі (суддя Фаєр Ю.Г.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 120 698 грн. заборгованості  та судові витрати.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2007 року (судді: Мирошниченко М.А., Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка" відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка"  звернулось до Вищого господарського суду України  з касаційною скаргою, в якій  просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, залишивши без змін рішення господарського суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового акту.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково  з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду  України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року  №11 “Про  судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального     законодавства  і всебічно перевіривши обставини, вирішив  справу у відповідності з нормами  матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному повному  і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.  

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.04.2000 року між Військовою частиною 1474 прикордонних військ України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка” укладено договір взаємної оренди будинку та двох житлових квартир, згідно умов якого орендодавець (Військова частина 1474)  передав, а орендар (Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка”) прийняв в тимчасове володіння одноповерхову споруду, розташовану за адресою: м. Ізмаїл, вул. Фортечна, 15, загальною площею 150 кв.м.,  вартістю 69 300 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка”, в свою чергу, відповідно до п.1.2 даного договору, передало Військовій частині 1474 на умовах взаємної оренди дві житлові квартири, розташовані за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 3, кв. 12, загальною площею 48,5 кв.м., вартістю 38 133 грн. та за адресою: м.Ізмаїл, пр. Леніна, 20-б, кв. 53, загальною площею 53,8 кв.м., вартістю 43 650 грн.

Передача нерухомого майна в оренду підтверджується актами прийому-передачі від 26.04.2000р. та від 08.12.2000р.

Термін оренди сторони визначили у пункті 4.1 названого договору, який складає 10 років з моменту прийняття об'єктів взаємної оренди за актом прийому-передачі.

Згідно п.п.1.1.7 п.1.1 вказаного договору сторони визначили, що стан об'єкту, що орендується, на момент передачі в оренду потребує капітального ремонту. Також підпунктом 1.1.8 п.1.1 цього ж договору визначені недоліки майна, що орендується, зокрема, потреба в ремонті.

У вказаному договорі (абз.6 п.6.3) сторони також передбачили, що орендар зобов'язується не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову, перепланування, реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення об'єктів, що орендуються.

При цьому, сторони домовились (п.7.8 договору), що здійснені відокремлювані покращення об'єктів, що орендуються, є їх власністю.

08.04.2003 року позивач звернувся до відповідача з листом за вих. №0051 з проханням погодити контракт на проведення ремонту та благоустрою прилеглої території за власний рахунок, згода на який надана відповідачем.

Вподальшому 16.04.2003р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма "Спіка” та приватним підприємством ”Роднік” укладено договір №11-1604/03 на ремонт адміністративної будівлі в/ч 1474, розташованої за адресою: м.Ізмаїл, вул.Фортечна, 15, за яким позивачем сплачено 120 698 грн.

У зв"язку з наміром відповідача відчужити будинок №15 по вул. Фортечна в м.Ізмаїлі іншій юридичній особі, Військова частина 1474 звернулась до ТОВ "ВКФ "Спіка" про розірвання договору взаємної оренди будинку та двох житлових квартир від 26.04.2000р. та повернення їх сторонами у справі.

Відповідно до п.7.9 договору оренди у випадку, коли сторони здійснили за власний рахунок та за взаємною згодою покращення, не відокремлювані без шкоди для об'єктів, що орендуються, вони мають право після припинення договору на відшкодування вартості цих покращень.

Внаслідок розірвання вказаного договору оренди, ТОВ "ВКФ "Спіка" звернулось до Військової частини 1474 з вимогою про повернення йому вартості здійснених поліпшень орендованого майна у розмірі 120 698 грн., в задоволенні якої відповідач відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ “ВКФ "Спіка”, суд першої інстанції встановив, що орендодавець передав в оренду орендарю не придатне до використання майно без проведення капітального ремонту. В зв"язку з наявністю згоди Військової частини 1474 на здійснення робіт щодо реконструкції орендованого приміщення та підтвердження здійснення цієї реконструкції відповідними доказами, суд першої інстанції виходив з правомірності позовних вимог про стягнення грошових коштів за виконаний ремонт.

При цьому, місцевий суд зазначив, що оскільки позивач згідно акту прийому –передачі звільнив приміщення 29.04.2006 р. та в березні і травні 2007 року звертався з позовами до Державної прикордонної служби України про стягнення 120 698 грн., залишеними без розгляду господарським судом міста Києва, строк позовної  давності для звернення до суду з даним позовом перервано в силу ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України.

Проте, такі вимоги ТОВ “ВКФ "Спіка” були пред"явлені не до Військової частини 1474 і вона не була зазначена позивачем у позові в якості сторони (відповідача), а вказаний у позові відповідач –Державна прикордонна служба України не є стороною договору і, відповідно, не є боржником, а тому застосування судом першої інстанції частини 2 статті 264 ЦК України є помилковим.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи, та, приймаючи оскаржувану постанову, допущені місцевим господарським судом порушення усунув, але припустився власних, які є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови суду.

Так, Одеський апеляційний господарський суд скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, помилково виходив з того, що Цивільним кодексом України по різному врегульовані питання щодо відшкодування орендарю витрат на поточний, капітальний ремонт та здійснення ним невід'ємних поліпшень, що суперечить приписам статті 778 ЦК України.

Також в порушення вимог статті 786 ЦК України, якою встановлено  річний строк позовної давності до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі, поза увагою місцевого та апеляційного господарських судів залишились доводи позивача щодо дати звільнення ним спірного приміщення, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який документ щодо звільнення позивачем та передачі ним вказаного приміщення В/ч 1474.

Відповідно до вимог ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав та обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесені рішення та постанови у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясували обставини справи та невірно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованих судових актів.

Враховуючи вимоги ст. 1117 ГПК  України, відповідно до яких  касаційна  інстанція не має  права  встановлювати або вважати доведеними обставини, що  не були  встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи  відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того  чи іншого доказу, про  перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення і постанова, прийняті у даній справі, підлягають  скасуванню, а справа - направленню  на новий  розгляд.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спіка" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2007р.  у справі № 34/315-07-7201 та рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2007 року у справі № 34/315-07-7201 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суддів.

Головуючий суддяТ.П. Козир

СуддіН.І. Мележик

О.А. Подоляк