Постанова

від 06.07.2011 по справі 7/5(11) (10/267(25/185))

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

06.07.11                                                                                           Справа  № 7/5(11) (10/267(25/185))

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                    Бойко С.М.,

суддів:                                          Бонк Т.Б.,

                                                     Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

з участю представників:

від скаржника (позивача) – з’явився,

відповідача-2 –    з’явився,

відповідача-1 – з’явився,

розглянув апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові

на рішення   господарського  суду Львівської області від 09.03.2011 року, суддя Фартушок Т.Б.,   у справі    №7/5(11)(10/267)(25/185)

за позовом: відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові

до відповідача-1 приватного торговельно-виробничого підприємства «Фіаніт», с.Добряни Стрийського району Львівської області

до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю «Віко-Тех», м.Стрий

про стягнення 129725,89 грн.,

                                                         ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Львівської області від 09.03.2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові про стягнення з приватного торговельно-виробничого підприємства «Фіаніт»та товариства з обмеженою відповідальністю «Віко-Тех»в порядку 129725,89 грн. збитків, які складаються з вартості страхових виплат, здійснених позивачем потерпілим на виробництві.

Рішення суду мотивоване тим, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, як страховик за обов'язковим особистим страхуванням, не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, що випливає з аналізу статей 993, 999 ЦК України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

В апеляційній скарзі скаржник (позивач) просить рішення  суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, в зв’язку з неповним з»ясуванням  місцевим судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що дія Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"  поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору, що відсутнє в спірному випадку, оскільки страхові виплати здійснювалися особам, які не є працівниками відповідачів.

З наведеного, скаржник вважає, що в спірному випадку слід застосовувати загальні положення ст.1166 Ц України, що регулюють питання, пов»язані із відшкодуванням шкоди, завданою третьою особою (право регресної вимоги), оскільки вищевказаний закон не поширюється на спірні правовідносини.

Скаржник покликається на те, що згідно вимог діючого законодавства ним здійснюються  страхові виплати та надаються соціальні послуги  потерпілим на виробництві  як у разі, коли відповідальність за ушкодження здоров»я несе роботодавець, так і у разі, коли відповідальність за ушкодження здоров»я несуть треті особи, що наявне в спірному випадку. Оскільки в останньому випадку понесені збитки не покриваються за рахунок страхових внесків позивач зобов»язаний такі збитки відшкодувати шляхом подання регресних вимог до заподіювача шкоди з метою збереження своїх фінансових ресурсів, що місцевим судом не враховано.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях, та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.09.2006 року  в с.Пятничани Стрийського  району Львівської області, на залізничному переїзді, відбулася  дорожньо-транспортна пригода  в результаті зіткнення  автомобіля  КРАЗ-64101, реєстраційний номер НОМЕР_1, із електропоїздом “Львів –Трускавець”№ 817.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, та у відповідності до  Порядку розслідування  та ведення  обліку нещасних  випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві,  затвердженого  постановою КМ України  від 25.08.2004 року №1112, проведено спеціальне розслідування, та встановлено, що  нещасний випадок  вважається пов‘язаним  із виробництвом. Винним у ДТП визнано  водія  автомобіля  КРАЗ-64101, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Зокрема, згідно з висновками службового розслідування за фактом цієї пригоди, зіткнення першого вагона електропоїзда Львів-Трускавець № 817 та автомобіля КрАЗ-65101 (д.н. НОМЕР_1), яким керував водій ОСОБА_1, мало місце внаслідок невиконання водієм автомобіля вимог знака “Проїзд без зупинки заборонено”; в результаті чого отримали тілесні ушкодження машиніст електропоїзда ОСОБА_2 і помічник машиніста ОСОБА_3

За актом спеціального розслідування нещасного випадку останній вважається пов’язаним з виробництвом; складено також акти №№ 2 і 3 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1;

ОСОБА_2 призначено одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності в сумі 31 500 грн. та щомісячні грошові виплати в розмірі 900 грн., ОСОБА_3 –одноразову допомогу в сумі 20 200 грн. та щомісячні грошові виплати в сумі 1 307, 05 грн.

На підставі Закону України “Про загальнообов‘язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили  втрату  працездатності” відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові (далі –ВВД ФССНВ у м.Львові) проведено страхові виплати у зв‘язку з нещасним випадком на виробництві  потерпілим -  машиністу  електропоїзда  та помічнику  машиніста.

Наявними в матеріалах справи довідками Філії Львівського міського відділення Ощадбанку №6319 №341 від 08.02.2011р. та №409 від 15.02.2011р. підтверджується факт переказу позивачем щомісячних зарахувань страхових внесків ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а ціна позову, яка складається із сум щомісячних відрахувань ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком.

Оскільки  ВВД ФССНВ у м.Львові за рахунок коштів Фонду  проведено страхові  виплати, що знаходяться в  безпосередньому  причинному зв‘язку  з діями особи  (працівника відповідача-1), правовідносини з якою не охоплюються сферою загальнообов‘язкового державного соціального  страхування  від нещасних випадків  на виробництві  та професійних  захворювань, позивач вважає, що  витрачені  Фондом кошти  є шкодою в розумінні  статті 1166 ЦК України, в зв»язку з чим подано даний позов.

При цьому, вимоги  про  відшкодування шкоди, завданої  працівником  під час  виконання ним  своїх  трудових (службових)  обов‘язків позивачем згідно ч.1 ст.1172 ЦК України заявлено до ТзОВ “Віко-Тех” та ПТВП «Фіаніт», зважаючи на те, що  автомобіль КРАЗ-64101, державний реєстраційний  номер  НОМЕР_1 належав  відповідачу - 2 –ТзОВ “Віко-Тех”, а у відповідності до  договору оренди  укладеного між відповідачем 1 та  відповідачем 2, використовувався  приватним  торговельно-виробничим  підприємством  “Фіаніт” м.Тернопіль, та  винний у скоєні ДТП  водій є працівником ПТВП “Фіаніт”.

Факт перебування водія ОСОБА_1 у трудових відносинах з ПТВП “Фіаніт” підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1, в якій зазначено під порядковим номером 12, що 14.09.2006 р. згідно наказу №4 від 14.09.2006 р. останнього прийнято на роботу водієм на ПТВП “Фіаніт”, та копією наказу по ПТП “Фіаніт” №4 від 14.09.2006 р. про прийом на роботу ОСОБА_1 на посаду водія.

Факт використання автомобіля КРАЗ 6501, державний номер НОМЕР_1 ПТВП “Фіаніт” підтверджується договором оренди від 14.09.2006р., за умовами якого ТзОВ “Віко Тех” передало в тимчасове володіння та користування майно, а саме автомобіль КРАЗ 6501, державний номер НОМЕР_1, а також актом прийому-передачі від 14.09.2006 р. за договором.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача-1 в порядку зворотної вимоги (регресу) 129725,89 грн., посилаючись на те, що шкода, яку він, тобто позивач, відшкодував, була заподіяна з вини особи, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем-1, під час виконання нею трудових обов’язків.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що чинним законодавством не передбачено регресного права Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як страховика за обов’язковим особистим страхуванням на вимогу до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому. Проте, з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.

Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ст.21 Основ внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Статтею 11 Основ та ст.13 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"  визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно із ст.2 вказаного закону його дія поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.

Статтею 6 цього ж закону встановлено, що суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відповідно до частини першої ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, місцевим судом не враховано, що хоча потерпілі є застрахованними особами, на користь яких здійснювалося страхування страхувальником-роботодавцем, яке, в свою чергу, і є платником страхових внесків до Фонду, але вказане підприємство виступає страхувальником лише стосовно своїх працівників, тобто тих осіб, які працюють на даному підприємстві на умовах трудового договору (контракту), але не щодо інших осіб, які не перебувають з ним у трудових відносинах. А оскільки позивачем за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України проведено страхові виплати, що знаходяться в безпосередньому причинному зв’язку з діями особи, винної у скоєнні ДТП, правовідносини з якою не охоплюються сферою загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, то витрачені позивачем за наведених обставин кошти є по суті відшкодуванням шкоди, яка була завдана іншою особою.

Відповідно ж до ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з частиною першою ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Крім того, відповідно до частини другої ст.1187 названого кодексу шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З врахуванням наведеного висновок місцевого суду про те, що позивач як страховик за обов’язковим соціальним страхуванням згідно із Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", за умови сплати ним страхового відшкодування потерпілим особам, не може мати права зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, суперечить вимогам чинного законодавства і не може вважатись правильним.

Таким чином, позовні вимоги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові про стягнення з приватного торговельно-виробничого підприємства «Фіаніт»в порядку регресу 129725,89 грн. збитків, які складаються з вартості страхових виплат, здійснених позивачем потерпілим на виробництві, правильність розрахунку яких відповідач-1, як це вбачається з наявних матеріалів справи, не оспорює, підлягають задоволенню, а рішення місцевого суду  в цій частині скасуванню з огляду на неправильну юридичну оцінку обставин справи.

Щодо позовних вимог Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові до товариства з обмеженою відповідальністю «Віко-Тех», то з вищенаведених обставин підстав для їх задоволення апеляційний суд не вбачає.

Позивач в суді першої інстанції подав  заяву про зміну позовних вимог від 28.02.2011 року (а.с.28, т.3), за змістом якої він відмовився від позовних вимог до ТзОВ “Віко-Тех”, просив залучити його в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та стягнути шкоду лише з ПТВП “Фіаніт”. Оскільки вказана заява була подана позивачем в порядку ст.22 ГПК України, відповідає вимогам діючого законодавства, проте, безпідставно не розглянута місцевим судом, апеляційний суд вважає, що провадження по справі в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Віко-Тех»підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1ст.80 ГПК України в зв»язку з відмовою від позовних вимог. З цих підстав рішення підлягає скасуванню  і в цій частині. Дана відмова від позовних вимог до відповідача ТзОВ “Віко-Тех” не суперечить вимогам діючого законодавства та  не зачіпає права та інтереси інших осіб.

Оскільки судом першої інстанції неповно з”ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає  скасуванню, а апеляційна скарга позивача  – задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача-1  належить стягнути в доход державного бюджету 1297,25 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 648,66 грн.  державного мита за апеляційне провадження та 236 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,                                                           

                                                   постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 09.03.2011 року в справі за номером  7/5(11)(10/267)(25/185) -  скасувати, а апеляційну скаргу  Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові –задоволити.

В частині позовних вимог відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові до товариства з обмеженою відповідальністю «Віко-Тех»провадження в справі припинити.

Стягнути з приватного торговельно-виробничого підприємства «Фіаніт»(Львівська область, Стрийський район, с.Добрин, вул.Шевченка, 16, код ЄДРПОУ: 22424396) на користь  Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Львові (79000, м.Львів, вул.Чайковського,27, р/р 37179400900004 банк одержувача УДК у Львівській області, МФО 825014, код ЄДРПОУ 25258840) 129725,89 грн. збитків.

Стягнути з приватного торговельно-виробничого підприємства «Фіаніт»(Львівська область, Стрийський район, с.Добрин, вул.Шевченка, 16, код ЄДРПОУ: 22424396) в доход державного бюджету 1945,88 грн. державного мита та 236 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С.М.Бойко

Судді:                                                            Т.Б.Бонк

                                                                       Р.І.Марко