Постанова

від 22.09.2006 по справі 8/559ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/559ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22.09.06                                                                                 Справа № 8/559ад.

Суддя   Середа А.П.,  розглянувши матеріали справи за позовом

Державної податкової інспекції у місті Брянка Луганської області

до Відкритого акціонерного товариства „Брянківський завод фільтрувального устаткування”, місто Брянка, -

про  звернення стягнення  на активи на суму 121127 грн.  00 коп.,

при секретарі судових засідань  Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Меркулова М.В. –завідуюча юридичним сектором, - довіреність №1/10 від 11.01.06 року;

від відповідача –Кравченко І.Л., - довіреність №04-266 від 28.08.06 року, -

встановив:

           суть спору: позивачем заявлено вимогу про звернення стягнення на активи відповідача на суму 121127 грн. 00 коп. –у зв'язку з наявністю у нього податкового боргу з податку на додану вартість (далі –ПДВ) у сумі 121094 грн. 00 коп. та комунального податку у сумі 33 грн. 00 коп.

          Розпорядженням  заступника голови господарського суду Луганської області Воронька В.Д. від 29.08.06 року розгляд цієї справи доручено судді названого суду Середі А.П.

          Згідно ст. 111 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАСУ) попереднє судове засідання призначене та фактично відбулося 29.08.06 року.

Представниками сторін заявлено клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами, що не суперечить  вимогам ст. 41 та п. 2-1 розділу УІІ „Прикінцеві та перехідні положення” КАС України, а тому судом його задоволено.

У судовому засіданні  представник позивача позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач позов НЕ визнав, про що також зазначив у своєму відзиві на нього за №04-267  від 28.08.06 року, посилаючись на те, що щодо підприємства господарським судом Луганської області порушено справу №10/208-б –про банкрутство, провадження по якій не закінчено, а тому згідно зі ст. 14 Закону України від 30.06.1999року №784-ХІУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –ЗУ №784-ХІУ) позивач не має права ставити питання про стягнення з відповідача податкового боргу у сумі 121127,00 грн. шляхом звернення стягнення на його активи.

В той же час відповідач ні в який спосіб не заперечує та не спростовує факт наявності у нього податкових зобов'язань з ПДВ та комунального податку у вищезгаданій сумі.

Позивач не погоджується з такими доводами (відзив на заперечення до позовної заяви №б/н від 22.09.06 року).

          Заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи та додатково надані  матеріали,  суд  дійшов  наступного.

          І.1. 02.08.1995 року виконавчим комітетом Брянківської міської ради  Луганської області Відкрите акціонерне товариство „Брянківський завод фільтрувального устаткування” (далі –ВАТ ”БЗФУ”, - Відповідач), ідентифікаційний код 00222137, зареєстроване в якості суб'єкта підприємницької діяльності –юридичної особи, про що зроблено запис №13851200000000050 та видано відповідне Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

          Підприємство внесено до ЄДРПО України, що підтверджується довідкою  №42958, виданою 15.03.05 року Луганським обласним управлінням статистики.          

          Державною податковою інспекцією у місті Брянка Луганської області (далі –ДПІ, - Позивач)  02.08.96 року підприємство  взято на облік в якості платника податків.

          2.Як вбачається  з процесуальних  рішень господарського суду Луганської області, наданих відповідачем до суду, - 31.10.2003 року названим судом дійсно винесено ухвалу про порушення справи №10/208-б –про банкрутство ВАТ „БЗФУ”, пунктом 3 якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

          Ухвалою того ж суду щодо боржника введено режим санації на термін до 12.11.05 року.

          Господарський суд Луганської області своєю ухвалою від 18.11.05 року продовжив процедуру санації підприємства до 18.05.06 року.

          Ухвалою від 14.07.06 року той же суд зупинив провадження по справі №10/208-б, а ухвалою від 09.08.06 року –поновив його, призначивши слухання справи на 22.08.06 року (інші дані відсутні). Однак дані про подальше вирішення долі банкрута на даний час не існують.

          Як твердить відповідач, наявних доказів достатньо для вирішення судом питання про відмову у задоволенні позовних вимог.

          Однак суд вважає, що така думка відповідача є помилковою, оскільки:

          а)згідно частини 2 ст. 13 ЗУ №784-ХІУ мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Мораторій вводиться на задоволення усіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених цим законом.

          Отже, законодавець говорить про те, що після порушення провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення НЕ БУДЬ-ЯКИХ вимог кредиторів, а лише ТИХ, СТРОКИ ВИКОНАННЯ ЯКИХ НАСТАЛИ ДО ПОДАННЯ ЗАЯВИ ПРО ПОРУШЕННЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО, –позивач же, як видно з матеріалів справи, ставить вимогу про стягнення боргу за податковими зобов'язаннями, які виникли ПІСЛЯ порушення справи про банкрутство.

          б)у частині 4 ст. 12 того ж Закону передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та  життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах розпорядження майном боржника та санації.

          Позивачем заявлено вимоги про стягнення боргу, який виник у той час, коли відповідач перебував у процедурі санації.

          Отже, наведені доводи спростовують твердження відповідача про те, що позовні вимоги ДПІ є незаконними та необґрунтованими.

           3. Цей висновок підтверджується також наступними доказами, наявними у справі.

           Так, позивач звернувся до суду з позовом у зв'язку з тим, що відповідач відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ „Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі –З№2181-ІІІ) самостійно узгодив свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі –ПДВ) та комунального податку, що підтверджується  наданими  до суду доказами, але не сплатив їх у строк, передбачений у підпункті 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, в якому сказано:

          платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

          З матеріалів справи відомо, що відповідач щомісячно надає податкові декларації з ПДВ, а тому відповідно до підпункту „а” підпункту 4.1.4 п. 4.1 ст.4 ЗУ №2181-ІІІ був зобов'язаний сплатити визначену у деклараціях суму не пізніше 10-го дня від дня подання декларації. Однак такі дії ним не вчинено.

          З огляду на це суд вважає правомірними твердження позивача щодо того, що відповідач за станом на 20.06.06 року (згідно наданому до справи розрахунку) має узгоджене податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 121094,00 грн. та комунального податку у сумі 34,00 грн.

            4.Факт узгодження податкових зобов'язань підтверджується наступними документами:

          а)податковими деклараціями з ПДВ:

          за січень 2006 року  №41311 від 20.02.06 року на суму 21790 грн.;

          за лютий 2006 року №41616 від 20.03.06 року на суму 58651 грн.;

          за березень 2006 року №43037 від 19.04.06 року на суму 4155 грн.;

          за квітень 2006 року №44039 від 22.05.06 року на суму 39555 грн.;

          за травень 2006 року №44431 від 19.06.06 року на суму 804 грн., -

а всього на суму 124955,00 грн., з яких несплачено 121094,00 грн.;

          б)податковими розрахунками комунального податку:

          за квітень 2006 року №43409 від 03.05.06 року на суму 34 грн.;

          за травень 2006 року №44430 від 19.06.06 року на суму 32,30 грн.;

          за червень 2006 року №45941  від 18.07.06 року на суму 15,30 грн., -

а всього на суму 81,60 грн., з яких не сплачено 33,00 грн.

          (Копії кожної декларації долучено до матеріалів справи; їх оригінали оглянуто у судовому засіданні).

          Факт наявності податкового боргу підтверджується:

          а)вищепереліченими податковими деклараціями та розрахунками;

          б)виписками з карток платника ПДВ та комунального податку;

          в)актом взаємозвірки, запропонованої до  здійснення з боку ДПІ, але не підписаним платником податків.

          Як вбачається з матеріалів справи (розрахунок боргу та акт взаємозвірки), пеня у зв'язку з несплатою податків не нараховувався.

          5.Відповідач проти  факту наявності у нього таких  узгоджених непогашених податкових зобов'язань  не заперечує.

          Заслухавши  представників сторін,  оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення з таких підстав.          

          ІІ.1.Згідно статті 4 Закону України  від 25.06.1991 року №1251-ХІІ „Про систему оподаткування” (далі –ЗУ №1251-ХІІ) платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

          Пунктом 1 частини 1 ст.14 цього Закону податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

          2.Як сказано у п. 1.3 ст.1  Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, - податковий борг (недоїмка) –податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

          Матеріалами справи належним чином доведено, що спірне податкове зобов'язання платник податку визначив та узгодив сам, -  у порядку, передбаченому пунктом 5.1 ст.5 ЗУ №2181-ІІІ.

          4.Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 цього Закону передбачено, що активи платника  податків можуть бути  примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу  виключно за рішенням суду.

Іншого порядку стягнення податкового боргу на підставі  рішення суду, ніж передбачено підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3  ЗУ №2181-ІІІ,  ним  не встановлено.

          5.Активами платника податків за змістом п.1.7 статті 1 ЗУ №2181 є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі на праві власності або повного господарського відання.

          6.Суд вважає документально підтвердженою суму податкового боргу з ПДВ у розмірі 121094,00 грн. та комунального податку у сумі 33,00 грн.

          Приймаючи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено наявність у Відповідача податкового боргу з податку на додану вартість та комунального податку,  а також факт його ухилення від його сплати, - позовні вимоги  підлягають повному задоволенню.

Відповідач позовні вимоги не спростував, обґрунтованість своїх доводів та їх відповідність чинному законодавству України не довів.

Відповідно до частини 4 ст. 94 КАС України суд не стягує з Відповідача  судові витрати.

Судом прийнято до уваги те, що позивач згідно ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 “Про державне мито”  при зверненні до суду з позовом звільнений від сплати державного мита.

          На підставі викладеного, ст.9 та 14 ЗУ від 25.06.1991 №1251-ХІІ „Про систему оподаткування”;  п.1.3 та 1.7 ст.1; п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України  від 20.12.2000 року №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; ст.ст.8, 10 та 11 Закону України від 04.12.90 року №509 „Про державну податкову службу в Україні”, керуючись ст.ст.94, 158-163 та 167 КАС України,  суд

п о с т а н о в и в :

           1.Позов задовольнити у повному обсязі.           

           2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Брянківський завод фільтрувального устаткування”, ідентифікаційний код 00222137, яке знаходиться за адресою: місто Брянка, село Глибоке Луганської області, р/р 2600330120100 у відділенні „Промінвестбанк” у місті Стаханові Луганської області, МФО 304353, - на  користь державного бюджету на р/р 31110029600017 у ВДК у місті Брянка, МФО 804013, - податковий борг з податку на додану вартість у сумі 121094 (сто двадцять одна тисяча дев'яносто чотири) грн. 00 коп. та комунального податку у сумі 33 (тридцять три) грн. 00 коп., звернувши  стягнення на активи платника податку.

          Відповідно до частини 4 ст. 167 КАС України  за згодою представників сторін у судовому засіданні 22.09.2006 року оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.

          Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення  постанови у повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу - з  дня  складення  в  повному обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Постанову у повному обсязі складено та підписано 27.09.2006 року.

Суддя                                                                                                А.П.Середа