Рішення

від 31.05.2011 по справі 44/390-50/49-49/53

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  44/390-50/49-49/53 (зустрічний)

31.05.11

За позовом          Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод»

До          Міністерства оборони України

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кабінет Міністрів України

про          зобов’язання вчинити дії

  За зустрічним позовом   Міністерства оборони України

До  Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кабінет Міністрів України

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача   Головне управління Державного казначейства Україна у м. Києві

Про визнання частково недійсним договору

Головуюча суддя Митрохіна А.В.

Судді         Станік С.Р.

Дідиченко М.А.       

 Представники сторін:

Від позивача   ОСОБА_1 –за дов. № 57  від 14.02.2011р.;

Лизін С.І. – директор (наказ № 455  від 27.08.2010р.)

Від відповідача ОСОБА_2 –за дов. № 220/48/д  від 10.01.2011р.;

ОСОБА_3 –за дов. № 220/687/д  від 30.12.2010р.;

ОСОБА_4 –за дов. № 220/425/д від 05.04.2011р.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні   відповідача  - Кабінет Міністрів України   не з’явилися

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  - Головне управління Державного казначейства Україна у м. Києві

не з’явилися

Від Міністерства юстицій України ОСОБА_5 –за дов. № 29-22/114 від

Від Генеральної прокуратури України Рубан Д.В. –посвідчення

  Обставини справи:

  Державне підприємство «Рівненський автомобільний ремонтний завод»(далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Центрального автомобільного управління озброєння Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України (в/ч А 0119) (далі –відповідач)  про зобов’язання вчинити дії, а саме: визнати заборгованість, підтвердити останню, підписавши акти звірки розрахунків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2009 по справі № 44/390 позов було задоволено в повному обсязі, а саме стягнуто з Міністерства оборони України на користь Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод»14 522 556,73 грн.  заборгованості, 25 500,00 грн. - державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 по справі № 44/390 рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2009 по справі № 44/390 було залишено без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2009 по справі № 44/390 касаційну скаргу Міністерства оборони України було задоволено частково, Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 по справі № 44/390 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2009 по справі № 44/390 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно з резолюцією керівництва Господарського суду м. Києва справу № 44/390 передано судді Головатюку Л.Д. на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2010 по справі № 44/390-50/49 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Міністерства оборони України 10 206 870,00 грн. основного боргу,  25 500,00 грн . - витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010  рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2010 по справі № 44/390-50/49 було залишено без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2011 по справі № 44/390-50/49 було касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково, Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 по справі № 44/390-50/49 та рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2010 по справі № 44/390-50/49 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованої системи «Документообіг господарських судів»та протоколу розподілу справи між суддями справу № 44/390-50/49 передано на новий розгляд судді Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду м. Києва  від 31.01.2011 суддя Митрохіна А.В. прийняла справу № 44/390-50/49 до свого провадження, присвоїла справі новий номер - № 44/390-50/49-49/53 та призначила до розгляду на 21.02.2011.

Ухвалою Господарського суду м. Києва  від 28.02.2011 розгляд заяви Міністерства оборони України про визнання наказу та рішення Господарського суду м. Києва від 23.07.2010 таким, що не підлягає виконанню призначено на 14.03.2011.

Розпорядженням Виконуючого обов’язки  Голови Господарського суду міста Києва від 09.03.2011, доручено розгляд справи № 44/390-50/49-49/53 здійснити колегіально у наступному складі суду: Митрохіна А.В. (головуюча), Станік С.Р., Дідиченко М.А.

14.03.2011 справа № 44/390-50/49-49/53 була знята зі складу призначених до слухання у зв’язку з прийняттям справи до розгляду колегіально.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2011 справу № 44/390-50/49-49/53 було прийнято до розгляду колегією cуддів, у складі: Митрохіна А.В. (головуюча), Станік С.Р., Дідиченко М.А. та призначено розгляд справи на 05.04.2011.

Ухвалою Господарського суду м. Києва  від 14.03.2011 прийнято зустрічну позовну заяву № 342/7/31 від 10.03.2011 для спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2011 розгляд справи було відкладено на 21.04.2011 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2011 залучено до участі у  справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства Україна у м. Києві та відкладено розгляд справи на 17.05.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2011 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відповідно до вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи на 25.05.2011 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача у судове засідання 25.05.2011 з’явилися, надали додаткові документи по справі та письмові пояснення по справі №267 від 24.05.2011р.

Представники відповідача у судове засідання 25.05.2011 з’явилися, надали додаткові документи по справі та письмові пояснення до зустрічної позовної заяви №342/7/55 від 04.04.2011р., крім того повністю підтримали клопотання про проведення судової бухгалтерсько -  економічної експертизи.

Представник Міністерства юстицій України   у судове засідання 25.05.2011 з’явився, надав пояснення по справі, крім того не заперечували проти поданого відповідачем клопотання про призначення судової бухгалтерсько -  економічної експертизи.

Представник Генеральної прокуратури України у судове засідання 25.05.2011 з’явився, надав письмові пояснення по справі, розгляд клопотання про призначення судової бухгалтерсько -  економічної експертизи залишив на розсуд суду.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у судове засідання 25.05.2011 не з’явилися.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення по справі судової бухгалтерсько -  економічної експертизи.

 Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких містяться в матеріалах справи, Господарський суд м. Києва, -

  В С Т А Н О В И В :

  28 лютого 2001 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Рівненський автомобільний ремонтний завод»(військова частина А 0834) (далі –Виконавець) та Міністерством оборони України (далі –Замовник) було укладено державний контракт з оборонного замовлення №158/5/82/3 (далі –Контракт).

Відповідно до умов якого (п. 1.1)  Замовник замовляє, оплачує, а Виконавець зобов'язується виконати роботи та надати послуги по капітальному ремонту автомобільної техніки Збройних Сил України, пов'язані із забезпеченням потреб оборони і національної безпеки. Замовник зобов'язаний зробити передоплату продукції  (робіт або послуг) і прийняти її після ремонту (виготовлення), згідно умов цього акту.

Виконавець здійснює капітальний ремонт автомобільної техніки, двигунів та агрегатів у відповідності до вимог стандарту (ГОСТ 22581-77 і ГОСТ 18505-73). Параметри капітально відремонтованих автомобілів, двигунів та агрегатів повинні відповідати параметрам, які встановлені для автомобілів, яким проведено капітальний ремонт. Допускається застосування виготовлених по кресленням авторемонтного підприємства окремих деталей і збірних одиниць. Виконавець гарантує справну роботу відремонтованого автомобіля і всіх його складових, включаючи виготовлені чи відремонтовані іншими підприємствами комплектуючі вироби, крім автомобільних шин та акумуляторних батарей. Гарантійний термін експлуатації після веденого капітального ремонту —12 місяців з дня видачі після ремонту і не більше 18 кілометрів пробігу (для першої категорії умов експлуатації).Етапи, терміни виконання цього Контракту щодо оборонного замовлення визначаються Календарним планом робіт, який є невід'ємною його частиною (додаток 1) (п.п. 1.2-1.3 Договору).

Пунктом 2.4 Договору сторони погодили, Замовник має право перевіряти хід і якість виконання завдання за Контрактом, здійснювати контроль за фактичними витратами та дотриманням рівня цін без втручання в оперативно - господарську діяльність Виконавця.

Згідно до п. 3.1 Договору, Вартість поставок продукції (робіт, послуг) на час укладання Контракту визначається відповідно до Протоколу погодження ціни від 15 березня 2001р. (додаток 2), який є невід’ємною частиною Контракту, в сумі 480 570,00 грн.

Датою здійснення поставок (закупівлі) продукції (завершення робіт, послуг) за Контрактом є дата підписання Замовником акта про здавання - приймання, або ж/д квитанція про відправку.

Так, відповідно до п. 3.7 Договору, Виконавець приступає до виконання замовлення тільки після підписання Контракту та отримання авансового платежу в розмірі 146 000,00 грн. (30 % суми Конт ракту), який Замовник сплачує на протязі 30 діб з моменту підписання. Оплата отриманої продукції (наданих послуг) здійснюється Замовником в місячний термін з дня отримання виставленого Виконавцем рахунку на оплату.

Крім того, за зберігання техніки, яка зарахована в резерв ГЛАВТУ Замовник сплачує вартість з розрахунку 2,0 грн. за один автомобіль за добу зберігання, 1,0 грн. за один агрегат за зберігання.

Термін дії Контракту сторони погодили у строк з 01.01.2010 року по 31.12.2001 року.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач посилався на те, що Відповідач в порушення умов Контракту, а саме п. 4.4, за період зберігання автомобільної техніки, агрегатів, двигунів на території Позивача не компенсував кошти за зберігання свого майна, яке останній отримав з метою здійснення капітального ремонту.

Крім того, зазначав, що неодноразово звертався до Відповідача з проханням компенсувати витрати на зберігання автомобільної техніки, агрегатів, двигунів, однак  станом на дату подання позову Відповідач так і не розрахувався з Позивачем.

Відповідач заперечував проти позову посилаючись на те, що під час затвердження бюджету 2001 року та укладання спірного Контракту основних показників державного оборонного замовлення Кабінетом Міністрів України затверджено не було, а тому враховуючи зазначене Контракт є договором на виконання робіт за рахунок коштів Державного бюджету України та не відноситься до Державного контракту з оборонного замовлення та п. 7.2 Контракту суперечить нормам Закону України «Про бюджетну систему України»та за своєю суттю є нікчемним.

Враховуючи те, що предметом спору є стягнення заборгованості за державним контрактом з оборонного замовлення то до нього застосовуються норми Закону України «Про державне оборонне замовлення», який  і визначає загальні правові економічні засади (принципи) формування, розміщення, фінансування і виконання державною»оборонного замовлення та регулює відносини у цій сфері.

Так, пунктом 5 статті 1 Закону України «Про державне оборонне замовлення», державний контракт з оборонного замовлення»-  договір, укладений державним замовником виконавцем відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України основних показників оборонного замовлення (обсяги поставок (закупівлі) продукції, виконання робіт, на послуг, строки виконання замовлення тощо), який передбачає зобов'язання сторін відповідальність за виконання оборонного замовлення.

Основні показники оборонного замовлення що формуються як пакет документів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України і передбачають перелік державних замовників, номенклатуру та кількість продукції, що поставляється (закуповується), обсяги робіт, послуг, їх вартість, і є підставою для укладення відповідних державних контрактів (ст. 2 Закону України «Про державне оборонне замовлення»).

Статтею 5 вищезазначеного закону передбачено, що фінансування оборонного замовлення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом виділення цільових асигнувань  державним замовникам. Крім того, видатки Державного бюджету України на фінансування оборонного  замовлення входять до переліку захищених статей видатків і передбачаються окремим для кожного державного замовника. Обсяги та розподіл коштів за напрямами оборонного  замовлення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На дату укладання Контракту у бюджетній системі був чинним Закон України «Про бюджетну систему», який введено в дію з 1 січня 1991 року Постановою Верховної Ради Української РСР  від 5 грудня 1990 року N 513-XII, а тому до Контакту застосовувались саме ці положення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бюджетну систему» Правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Також слід відзначити, що Порядок формування основних показників державного оборонного замовлення, розміщення та коригування обсягів поставок (закупівлі) продукції, виконання робіт, надання послуг за оборонним замовленням, внесення змін до укладених державних контрактів, а також порядок контролю за виконанням оборонного замовлення та Порядок проведення конкурсів (тендерів) з вибору виконавців державного оборонного замовлення, на час укладання контракту, встановлювалось постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 року № 2244.

Згідно із ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 252 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття   629 ЦК України  встановлює, що   договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі –ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 598  ЦК  України   встановлені  підстави    припинення  зобов‘язання,  так  зобов‘язання припиняються   частково або   у повному  обсязі  на  підставах  встановлених  договором  або  законом. Припинення   зобов‘язання  на   вимогу  однієї із  сторін   допускається   лише  у  випадках,  встановлених  договором    або  законом.

Якщо  у  зобов‘язанні    встановлений  строк  (термін)  його виконання,  то  воно  підлягає   виконанню   у  цей  строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Пунктом 7.2 Контракту сторони погодили, що дія Контракту автоматично продовжується на термін, передбачений Контрактом, при відсутності за 1 місяць до закінчення його строку пропозицій Сторін щодо його дії.

Однак, статтею 215 Цивільного Кодексу України визначено, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи те, що сторонами спірного Контракту не надавалися пропозиції щодо його дії, а саме стосовно дострокового припинення, розірвання, тощо, він вважається автоматично продовженим на не вказаний термін, що грубо порушує норми Закону України «Про бюджетну систему України»(що була чинна на момент укладання Контакту), адже, кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України, тоді як бюджетний рік розпочинається з 01 січня по 31 грудня кожного року (ст. 6 Закону України «Про бюджетну систему України»), а розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до цього Закону (ст. 9).

Обґрунтовуючи вимоги зустрічної позовної заяви Позивач (відповідач) аргументував тим, що Договір був укладений з метою виконання роботи та надання послуг по капітальному ремонту автомобільної техніки Збройних Сил України, тоді як п. 4.4 передбачає і збереження техніки, яка зарахована в резерв ГЛАВТУ, що суперечить цілям Міністерства оборони України та ст. 11 Закону України «Про оборону».

Крім того, зазначав і про те, що керівник Позивача –полковник ОСОБА_6 не мав повноважень на укладення відповідних договорів (угод) зі зберігання автомобільної техніки, а Державне підприємство «Рівненський автомобільний ремонтний завод»не мало відповідних дозволених видів діяльності як зберігання (відповідальне зберігання) техніки (майна).

Однак твердження Відповідача (позивача за зустрічним позовом) спростовуються наступним.

На момент укладення спірного Контракту полковник ОСОБА_6 був керівником Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод»(в/ч А0834), що підтверджується наказом заступника Міністра оборони України №017 від 14.07.1992р. та був наділений повноваженнями, які визначені Статутом підприємства, що затверджений Міністром оборони України 24.02.1997р.

Стосовно наявності у Відповідача дозволених видів діяльності як зберігання (відповідальне зберігання) техніки (майна) слід відзначити, що у обох Статутах Позивача (від 24.02.1997р. та від 14.07.2006р.), а саме пунктах 2.2 та 2.3, передбачені мета та предмет юридичної особи Позивача.

Зокрема, у Статуті від 24.02.1997р. визначено, що Державне підприємство «Рівненський автомобільний ремонтний завод»може провадити іншу діяльність не заборонену законодавством України, а у п. 2.3 Статуту від 14.07.2006р., одним із видів діяльності визначено - зберігання та технічне обслуговування озброєння та військової техніки.

При цьому слід зазначити, що надання послуг по зберіганню автомобільної техніки та агрегатів не заборонено законодавством, а отже і Позивачем не порушувалися норми Закону та твердження Відповідача (позивача за зустрічним позовом) стосовно відсутності повноважень на укладення відповідних договорів (угод) зі зберігання автомобільної техніки та відсутності у Позивача (відповідача за зустрічним позовом) відповідних дозволених видів діяльності як зберігання (відповідальне зберігання) техніки (майна) не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 6  Закону України «Про державне оборонне замовлення»№464-14 від 03.03.1999р. із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державне оборонне замовлення»№ 2560-VІ (2560-17) від 23.09.2010р. (далі - Закон), який визначає загальні правові засади планування і формування державного оборонного замовлення та регулює особливості відносин, пов’язаних з визначенням та здійсненням процедур закупівлі продукції, виконанням робіт та наданням послуг оборонного призначення (продукція, роботи послуги).

Зазначеним Законом передбачено, що державні замовники з оборонного замовлення визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи –головні розпорядники бюджетних коштів.

А тому враховуючи норми Закону державні замовники розробляють орієнтовні показники обсягів оборонного замовлення з урахуванням орієнтовних обсягів оборонного замовлення з урахуванням орієнтованих обсягів фінансових ресурсів, необхідних для виконання завдань передбачених документами оборонного планування та погоджують з центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства оборонно - промислового комплексу, пропозиції щодо виконання робіт оборонного призначення, а проект основних показників оборонного замовлення на наступний бюджетний період готує уповноважений орган з урахуванням пропозицій державних замовників у встановленому законодавством порядку (ст. 6 Закону).

Зі слів Позивача (відповідача за зустрічним позовом) Міністерством оборони України при підготовці основних проектів основних показників оборонного замовлення на кожний наступний бюджетний період не було включено фінансування на зберігання військового майна Відповідача на території Позивача.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази того, що Відповідачем при підготовці проектів основних показників оборонного замовлення було також включено витрати на зберігання військового майна.

З листа №248/5/455 від 22.04.2010р. Департаменту фінансів Міністерства Оборони України вбачається, що послуги зі зберігання автомобільного до державного оборонного замовлення не належать. Відповідач в обґрунтування визнання п. 4.4 Контракту недійсним посилався на те, що полковник  ОСОБА_6 не мав права підпису договорів зі зберігання військового майна.

Однак, п. п. 4.4 Контракту за своєю природою не є окремим Договором, а тому твердження Відповідача не відповідають дійсності.

Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) доказів на спростування обставин, повідомлених Позивачем, не надав.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу  України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, вимоги позивача (відповідача за зустрічним позовом) про зобов’язання вчинити дії, а саме сплатити заборгованість за державним контрактом є необґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що задоволенню не підлягають, вимоги відповідача (позивача за зустрічним позовом) про визнання частково недійсним договору є не обґрунтованими, документально  не підтвердженими та такими, що задоволенню не підлягають.

 В силу вимог ч. 3 та ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладаються на відповідача (за первісним позовом), судові витрати за зустрічним позовом покладаються на відповідача (за зустрічним позовом).

 За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, ст.ст. 33, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд м. Києва, -

  В И Р І Ш И В :

 1.          У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2.          У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

 Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

  Головуючий суддя                                                                                       А.В.Митрохіна

 Судді                                                                                                 С.Р.Станік

  М.А.Дідиченко

  Дата підписання рішення 06.06.2011