Постанова

від 21.07.2011 по справі 50/114

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2011                                                                                           № 50/114

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Я.Л.

суддів:            Скрипка І.М.

          Остапенка  О.М.

при секретарі:            

за участю представ- ників сторін:          

від прокуратури:          не з’явились

від позивача:          ОСОБА_1, дов.№6від 08.06.2011 року

від відповідача:          не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу           

Комунального підприємства „Київпастранс”

на рішення

Господарського суду          

м. Києва

від          23.03.2011 року

у справі          № 50/114 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за позовом          Прокурора Менського району Чернігівської області в інтересах держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області

до          Комунального підприємства „Київпастранс”

про          стягнення в порядку регресу сум страхових виплат в сумі 15 706, 51 грн.

В судовому засіданні 21.07.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року у справі № 50/114 позов Прокурора Менського району Чернігівської області в інтересах держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області (далі-позивач) до Комунального підприємства „Київпастранс” (далі – відповідач) про стягнення в порядку регресу сум страхових виплат в сумі 15 706, 51 грн. задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 15 706, 51 грн. страхових виплат в порядку регресу. З відповідача в доход Державного бюджету України стягнуто державне мито в сумі 157, 07 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.06.2011 року.

В судовому засіданні 16.06.2011 року позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року відкладено розгляд справи на 21.07.2011 року.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить розглядати справу за відсутності представника останнього та залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

В судове засідання 21.07.2011 року з’явився представник позивача. Представник апелянта в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Представник прокуратури в судове засідання також не з’явився.

В судовому засіданні 21.07.2011 року представник позивача просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Прокурор Менського району Чернігівської області звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області про стягнення з відповідача в порядку регресу  сум страхових виплат у розмірі 15 706,51 грн.

Відповідно до ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій і бездіяльності фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, дана позовна заява у відповідності до ст.ст. 20, 36-1 Закону України “Про прокуратуру” вжита як захід прокурорського реагування на захист інтересів держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Менському районі з метою повернення фактично витрачених Фондом коштів на проведення страхових виплат потерпілому, ушкодження здоров'я якого настало з вини особи, яка зобов'язана сплачувати страхові внески за нього.

Місцевим господарським судом встановлено, що 19.01.1977 року з ОСОБА_2, який працював шофером вантажного автомобіля в радгоспі ім. Т.Г. Шевченка, під час виконання ним службових обов'язків стався нещасний випадок (дорожньо-транспортна пригода) на виробництві з вини водія Київського автопідприємства № 09122, яке в послідуючому було реорганізовано у філію комунального підприємства “Київпастранс” “Автобусний парк № 7”, ОСОБА_3, що підтверджується рішенням Менського районного суду від 05.07.1979 року.

Внаслідок нещасного випадку потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, що призвело до встановлення третьої групи інвалідності та 60% стійкої втрати професійної працездатності - безстроково.

На підставі вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105) відділенням виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 призначена та виплачується щомісячна допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, індексація щомісячної страхової виплати, що підтверджується постановами № 2511/20492/20492/12 від 31.03.2009 року № 2511/20492/20492/17 від 12.04.2010 року, № 2511/20492/16 від 31.03.2010 року, № 2511/20492/18 від 31.05.2010 року, № 2511/20492/19 від 02.08.2010 року, № 2511/20492/21 від 31.08.2010 року, № 2511/20492/22 від 30.09.2010 року, № 2511/20492/23 від 29.10.2010 року, № 2511/20492/24 від 30.11.2010 року, №2511/20492/25 від 31.12.2010 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ст. 34 Закону № 1105 та “Порядку забезпечення інвалідів автомобілями” у березні 2007 року ОСОБА_2 був забезпечений автомобілем моделі ЗАЗ 110377-40 “Славута”, в зв'язку з чим останньому також виплачується грошова компенсація на бензин, що підтверджено постановами № 2511/20492/20492/15 від 26.02.2010 року, № 2511/20492/20492/20 від 13.08.2010 року.

За період з січня по грудень 2010 року сума відшкодування складає 15 706,51 грн., в т.ч. виплачено допомоги в сумі 15 096,24 грн., індексації - 468,27 грн. та виплачено компенсацію на бензин в сумі 142 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до ст.21, 28, 34-36, 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке спричинило втрату працездатності” позивачем були здійснені страхові виплати ОСОБА_2 на загальну суму 15 706,51 грн.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновими правами фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, у відповідності зі ст. 1187 ЦК України, повинна відшкодовуватись власником транспортного засобу, тобто відповідачем.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не є особою, яка була зобов'язана сплачувати за потерпілого на виробництві ОСОБА_2 внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві (ст.6 Закону № 1105), а тому, згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України позивач, який відшкодував шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Згідно з ст. 15 Закону № 1105 страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статусом і Положенням про виконавчу дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного значення. Управління та відділення виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 46 Закону № 1105, Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Фінансування фонду здійснюється за рахунок, зокрема, внесків роботодавців.

Кошти, які надходять до фонду у вигляді страхових внесків, використовуються виключно для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

За загальним правилом відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров’я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться у відповідності із законодавством про страхування від нещасного випадку, складовою якого, зокрема, є Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне страхування від 14.01.1998 року №16/98-ВР, Закон України „Про охорону праці”, Закон України „Про загальнообов’язкове державне, соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності”, Кодекс законів про працю, а також інші нормативно-правові акти у частині, що не суперечить вказаному Закону (п.1 постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992 року „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” із внесеними змінами).

Відповідно до ст.21 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне страхування внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з ст.13 Закону України „Про загальнообов’язкове державне, соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності” та ст.11 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне страхування страховим ризиком є обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до ст.6 Закону України „Про загальнообов’язкове державне, соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик; застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування ; страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Відповідно до ч. 1. ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, під шкодою слід розуміти зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага.

Як вбачається з рішення Менського народного суду Чернігівської області від 05.07.1979 року, ОСОБА_2 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, що призвело до встановлення третьої групи інвалідності та 60% стійкої втрати професійної працездатності - безстроково з вини ОСОБА_3 працівника Київського автопідприємства № 09122, яке в послідуючому було реорганізовано у філію комунального підприємства “Київпастранс” “Автобусний парк № 7”, під час виконання Конченком Д.С. трудових обов‘язків на посаді водія відповідача.

Як зазначив місцевий господарський суд, філія комунального підприємства “Київпастранс” “Автобусний парк № 7” є платником страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, але виступає страхувальником лише стосовно своїх працівників, тобто до осіб, які працюють на даному підприємстві на умовах трудового договору, але не щодо працівників радгоспу ім. Т.Г. Шевченка. Отже, оскільки позивачем за рахунок коштів Фонду проведено страхові виплати, що знаходиться в безпосередньому причинному зв‘язку з діями особи (працівника відповідача), правовідносини з якою не охоплюються сферою загальнообов‘язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, то витрачені позивачем кошти є для нього шкодою в розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Згідно із ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст.1193 Цивільного кодексу України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу.

Згідно з ст.1195 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідачем факт того, що дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої ОСОБА_2 отримав травми (страховий випадок), сталася з вини працівника відповідача під час виконання ним трудових обов‘язків відповідачем в суді першої інстанції не заперечувався.

Отже, в даному випадку нещасний випадок на виробництві із ОСОБА_2 стався з вини працівника відповідача, який і повинен відшкодувати 15 706,51 грн. позивачу.

За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди України” від 27.03.1992 № 6 джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Абзацом п’ятим, шостим частини другої статті 46 Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 р. передбачено, що фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок, зокрема, надходжень, отримання яких не суперечить законодавству. Отже, позивач, відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, вправі звернутися до відповідача про відшкодування шкоди, завданої його працівником та відшкодованої позивачем згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 15 706,51 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в порядку регресу в сумі 15 706,51 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є помилковими та такими, що не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року у справі № 50/114 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства „Київпастранс” - без задоволення.

2.Матеріали справи № 50/114 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Я.Л.

Судді                                                                                          Скрипка І.М.

                                                                                          Остапенко  О.М.