Рішення

від 09.06.2008 по справі 36/210

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

36/210

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  36/210

09.06.08

За позовом          Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

До                             1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс»;

                              2) Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового)

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача           Філія Центрального спеціалізованого будівельного

управління (госпрозрахункового)

Про                          визнання недійсним договору № 11-2/03-06/КД від 15.03.2006р.

Суддя   Т.Ю.Трофименко

Представники:

Від прокуратури                    Гриненко Г.Є. по довіреності № 958 від 01.04.2008р.          

Від позивача                    Шеремет О.В. по довіреності №220/13/д від 11.01.2008р.

Від відповідача-1                    не з'явився

Від відповідача-2                    Коваль О.Б. по довіреності № 4/1 від 14.01.2008р.

Від третьої особи           не з'явився

В засіданні приймали участь

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс»та до Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) про визнання недійсним інвестиційного договору № 11-2/03-06/КД від 15.03.2006р. про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеного між Міністерством оборони України, від імені якого за дорученням діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс».

Позовні вимоги мотивовані тим, що з боку Міністерства оборони України оскаржуваний договір підписаний не уповноваженою особою, його зміст суперечить чинному законодавству, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.     

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2008р. порушено провадження у справі № 36/210, розгляд справи призначений на 14.04.2008р.

В засіданні суду 14.04.2008р. представник прокуратури надав суду доповнення до позовної заяви, відповідно до якої просить суд також визнати недійсним договір № 11-2/03-06/1-КД про викуп (компенсацію пайової участі) (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 15.03.2006р. № 11-2/03-06/КД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін від 22.03.2006р., укладений між Міністерством оборони України, від імені якого за дорученням діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2008р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 19.05.2008р.

У зв'язку з неявкою представників відповідача-1 та третьої особи ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2008р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.06.2008р.

В засіданні суду 09.06.2008р. представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача-2 надав в судовому засіданні 09.06.2008р. письмовий відзив на позов, в якому він позов визнає в повному обсязі та просить суд задовольнити його.

Представники відповідача-1 та третьої особи в судове засідання не з'явилися, вимог суду, викладених в ухвалах суду від 15.03.2008р., 14.04.2008р. та від 19.05.2008р., не виконали, відповідач-1 письмовий відзив на позов не надав.

Відповідач-1 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду надсилались відповідачу-1 за адресою, вказаною в позовній заяві та в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 204462, наданій представником прокуратури.

На підставі ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача-2, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

15 березня 2006 року між державою Україною в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони –«Укроборонбуд»Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс»(далі відповідач-1) був укладений інвестиційний договір № 11-2/03-06/КД про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Предметом договору, згідно з пунктом 2.5, сторони визначили спільну діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечко № 34 (м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 24).

Пайовим внеском відповідача-1, згідно з п. 2.9 договору, є його витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) 100% площі об'єкту та кожної його складової частини та всі інші витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням предмету договору та всіх інших заходів, що його забезпечують.

Пайовий внесок Міністерства оборони України за оскаржуваним договором склало нерухоме майно, перелік якого наведено у п. 2.6 договору, та яке в той же день, відповідно до п. 2.7 договору, було передано у спільну діяльність відповідачу-1 за актом прийому-передачі розміру пайової участі (паю) за цим договором.

Крім того, пунктами 10.1 та 10.2 оскаржуваного договору передбачалося право відповідача-1 здійснити викуп пайової участі (паю) Міністерства оборони України шляхом укладання цивільно-правових угод (правочинів) купівлі-продажу, міни матеріальних активів та інших угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно, що складає розмір пайової участі Міністерства оборони України за договором.

Крім того, 22 березня 2006 року між державою Україною в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони –«Укроборонбуд»Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс»було укладено договір № 11-2/03-06/1-КД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 15.03.2006р.  № 11-2/03-06/КД про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін.

Згідно з пунктом 2 договору від 22.03.2006р. компенсація вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс»шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі Міністерства оборони України.

Оцінюючи подані прокуратурою та сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2008р. у справі № 10/372-07 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс»до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Центральне спеціалізоване будівельне управління «Укроборонбуд»про визнання права власності та спонукання вчинити дії в задоволенні позову відмовлено. Суд визнав недійсним інвестиційний договір № 11-2/03-06/КД від 15.03.2006р., укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Враховуючи те, що однією з позовних вимог прокуратури у справі № 36/210 є визнання недійсним інвестиційного договору № 11-2/03-06/КД від 15.03.2006р., укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс», а оскаржуваний договір вже визнаний недійсним постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2008р. у справі № 10/372-07, то суд приходить до висновку, що провадження у справі № 36/210 в цій частині, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, підлягає припиненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік вимог, додержання  яких є необхідно для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний договір № 11-2/03-06/1-КД від 22.03.2006р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 15.03.2006р. № 11-2/03-06/КД було укладено від імені Міністерства оборони України директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд»Мельником В.Л. на підставі довіреності від 09.03.2006р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованої в реєстрі за № 610.

З тексту цієї довіреності вбачається, що Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України Гриценка А.С. уповноважило директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд»Мельника В.Л. укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Отже, повноважень укладати від імені Міністерства оборони України правочинів (договорів, контрактів) про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорах про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення шляхом  пайової участі сторін, якими Міністерство оборони України передає свій пай (майно) у договорі про спільне будівництво іншій стороні у договорі, директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд»Мельнику В.Л. надано не було.

Крім того, довіреністю від 09.03.2006р. Мельнику В.Л. було надано повноваження вчиняти від імені Міністерства оборони України лише певні види правочинів, перелік яких наведено у довіреності.

Таким чином, при укладенні оскаржуваного договору № 11-2/03-06/1-КД від 22.03.2006р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 15.03.2006р. № 11-2/03-06/КД директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд»Мельник В.Л. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення оскаржуваного договору.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Оскаржуваний договір не був нотаріально посвідчений та не пройшов державну реєстрацію в установленому чинним законодавством порядку.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного договору суд приходить до висновку, що він укладений з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, пунктом 2 оскаржуваного договору передбачено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс»здійснює компенсацію вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 15.03.2006р. № 11-2/03-06/КД шляхом купівлі-продажу майна, яке становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України. зазначене нерухоме майно є державною власністю.

Спірне державне нерухоме майно, розміщене на території військового містечка № 34, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 24-А, має статус військового, яке має особливості правового режиму та порядок його відчуження.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України регламентується  Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»та іншими нормативними актами.

Так, згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919 затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил (далі Положення).

Відповідно до пункту 2 Положення реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі, а відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Отже, укладення оскаржуваного договору повинно було відбуватися в межах законодавства, що регламентує правовий режим військового майна.

Згідно з пунктом 3 Положення повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

За змістом пункту 12 Положення реалізація нерухомого військового майна здійснюється на аукціонах у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами встановлено єдиний можливий порядок відчуження військового майна шляхом його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Враховуючи викладене, договір № 11-2/03-06/1-КД про викуп (компенсацію пайової участі) (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 15.03.2006р. № 11-2/03-06/КД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін від 22.03.2006р., укладений між Міністерством оборони України, від імені якого за дорученням діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс», підлягає визнанню недійсним.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів і стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № 11-2/03-06/1-КД про викуп (компенсацію пайової участі) (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 15.03.2006р. № 11-2/03-06/КД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін від 22.03.2006р., укладений між Міністерством оборони України, від імені якого за дорученням діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс».

В іншій частині провадження у справі припинити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-правовий альянс»(03039, м. Київ, проспект Червонозоряний, 119, код ЄДРПОУ 33881086) в доход Державного бюджету України 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, фактична адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 58, код ЄДРПОУ 32200555) в доход Державного бюджету України 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                                        Трофименко Т.Ю.