Постанова

від 20.05.2008 по справі 15/277-07-7532

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/277-07-7532

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 травня 2008 р.                                                                                    № 15/277-07-7532  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової –головуючогоН.О. ВолковицькоїЛ.І. Рогач

за участю представників:

позивачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)

відповідача

відповідачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Виконавчого комітету Одеської міської ради

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 07.02.2008 року

у справі№ 15/277-07-7532 господарського суду Одеської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТОН"

до

- Одеської міської ради; - Виконавчого комітету Одеської міської ради

провизнання права власності на майно

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОН" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до  Одеської міської ради про визнання права власності на самовільно збудоване нежитлове приміщення загальною площею 150,6 кв. м., що складається з двох поверхів, розташоване за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 4, мотивуючи позов статтею 319 та частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України; при цьому позивач зазначає про надання йому земельної ділянки під самовільно збудований об'єкт у встановленому порядку (укладення з відповідачем договору оренди земельної ділянки) та про відповідність реконструйованого приміщення будівельним нормам та розробленому проекту.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що нежитлове приміщення реконструйоване позивачем самочинно, за відсутності належних дозвільних документів на будівництво та  за відсутності належного відведення земельної ділянки та підлягає знесенню за рахунок відповідача за статтею 376 Цивільного кодексу України

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.11.2007 року (суддя Петров В.С.) позов задоволено; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тон" право власності на нежитлове приміщення загальною площею 150,6 кв. м., що складається з двох поверхів, розташоване за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 4.

Судове рішення мотивовано приписами частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України та встановленими обставинами справи, що свідчать про відповідність даного нежитлового приміщення вимогам експлуатації станцій технічного обслуговування, здійснення будівництва на підставі проекту реконструкції, узгодженого з відповідними службами, відведенням позивачу в установленому порядку земельної ділянки.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2008р. до участі у справі в якості відповідача було залучено виконавчий комітет Одеської міської ради.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2008р. (судді: Поліщук Л.В. –головуючий, Бандура Л.І., Бойко Л.І.) рішення місцевого господарського суду було залишено без змін з огляду на правомірність його висновків, правильне застосування статті 376 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, до Вищого господарського суду звернувся виконавчий комітет Одеської міської ради з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

При цьому скаржник покликається на порушення та неправильне застосування судами приписів чинного законодавства, оскільки судами не було враховано положення статей 3 та 23 Закону України "Про планування та забудову територій", пункти 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України, статтю 73 Закону України "Про місцеве самоврядування", Правила забудови міста Одеси", що визначають порядок виконання будівельних робіт та проведення реконструкції, та наслідком недотримання яких є визнання нерухомого майна самовільно збудованим; судом неправильно застосовано статтю 331 Цивільного кодексу України, оскільки не прийнято до уваги пункту 2 частини 2 цієї статті. Вважає, що спірне майно, як самовільно збудоване, підлягає знесенню за рахунок самого забудовника, а узаконення його правового статусу є неможливим.

Сторони не направили відзив по суті позовних вимог; не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання права власності на самовільно збудоване майно відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу  України.

Господарськими судами інстанції було встановлено, що 07.04.1997р. Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.1995р., реєстр. № 1-5567 та договору купівлі-продажу від 29.03.1996р., реєстр. № 1-892 позивачу було видано свідоцтва про право власності № 150 та № 151 на майно, розташоване за адресою м. Одеса, вул. Добровольського, 4, та нежилу окремо стоячу будівлю загальною площею 310,1 кв.м., розташовану в м. Одесі по проспекту Добровольського № 4; судами з'ясовано, що приміщення використовується позивачем для експлуатації станції технічного обслуговування.

У відповідь на звернення позивача надати дозвіл на проведення реконструкції нежитлової будівлі (позначеної літ. "Б" у технічному паспорті) листом виконавчого комітету Одеської міської ради № 37-8-329/2 від 19.05.2003р. було надано дозвіл на виготовлення проекту реконструкції; проект реконструкції було розроблено та погоджено з компетентними державними службами.

Також позивачу було надано дозвіл на будівництво № 232/02 від 08.08.2003р. (а.с.74); за судовим рішенням суду першої інстанції даний дозвіл було скасовано (за постановою апеляційної інстанції його було відкликано) Управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради у зв'язку з відсутністю у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій здійснювалась реконструкція СТО.

Об'єкт реконструкції не було прийнято в експлуатацію у встановленому порядку, хоча погодження щодо  прийняття в експлуатацію реконструйованого приміщення СТО загальною площею 150,76кв.м. надали санітарно-епідеміологічна станція, інспекція управління екології та природних ресурсів, Держнагляд охорони праці та Головне управління МНС України в Одеській області; за висновком про технічний стан будівлі СТО, вона перебуває у задовільному технічному стані, підлягає збереженню та подальшій експлуатації.

Також судами встановлено, що рішенням Одеської міської ради № 1229-V від 05.04.07р. позивачу надано в оренду земельну ділянку площею 0,1484 га за адресою м. Одеса, пр. Добровольського, 4, для експлуатації та обслуговування станції технічного обслуговування автомобілів, актом від 16.08.2007р. визначено межі земельної ділянки, а 16.10.2007р. укладено договір оренди землі, предметом якого є надання позивачу в оренду земельної ділянки площею 1484кв.м., що знаходиться в м. Одесі, по пр. Добровольського, 4, для експлуатації та обслуговування станції технічного обслуговування автомобілів

На підставі встановлених вище обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що  позивач проводив будівельні роботи без відповідного дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, в зв'язку з чим реконструйована будівля по пр. Добровольського, 4 є самочинним будівництвом; натомість вказаний об'єкт реконструкції  в цілому відповідає вимогам експлуатації СТО, знаходиться на земельній ділянці, відведеній для експлуатації СТО.

Керуючись статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність вимог позивача щодо захисту його майнових прав та інтересів у спосіб, передбачений статтею 376 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги в частині неправильного застосування судами приписів статті 331 Цивільного кодексу України не може бути прийнято до уваги, оскільки суди до спірних правовідносин цю норму не застосовували, а правомірно керувалися статтею 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною у регулювання спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у випадках порушення вимог законодавства при створенні нової речі.

Однак судова колегія вважає висновок господарських судів передчасним та таким, що не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи з наступних підстав.

Частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України містить незалежні ознаки самочинного будівництва: у випадку, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; будівництво не має належного дозволу чи належно затвердженого проекту; будівництво має істотні порушення будівельних норм та правил.

Відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване майно може бути  за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї  мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; тобто, вказана норма законодавства надає можливість судового визнання права власника земельної ділянки на самочинно збудований ним на цій ділянці об'єкт.

Тобто, законодавець надає можливість усунути порушення, пов'язане з будівництвом на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, у разі надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, для правильного вирішення вказаного спору судам належало з'ясувати, які саме недоліки визначають статус реконструйованого майна, як самочинно збудованого, чи надає законодавець можливість узаконити таке нерухоме майно, а також на підставі належних та допустимих доказів встановити, чи відповідає будівля встановленим нормам,  та під яке саме нерухоме майно було надано земельну ділянку (під новозбудоване, чи під те, що було розташовано на ній у попередній період).

Крім того, відповідно до положень статті 95 Земельного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця (ради).

Вирішуючи юридичну долю спірного майна, зокрема, постановляючи рішення про задоволення позову та визнання права власності на це майно за позивачем, суди не з'ясували обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

         Разом з тим постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

         З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

         Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

          Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2008р. у справі № 15/277-07-7532 господарського суду Одеської області та рішення господарського суду Одеської області від 27.11.2007р. скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий                                                                                 Т. Дроботова

Судді :                                                                                           Н. Волковицька    

                                                                                                       Л.Рогач