Постанова

від 25.07.2011 по справі 4/68/2011/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/68/2011/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"25" липня 2011 р.                                                                       Справа № 4/68/2011/5003  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя                                                                            Петухов М.Г.

суддя                                                                                                    Гулова А.Г. ,

 суддя                                                                                                    Маціщук А.В.   

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача Державної екологічної інспекції у Вінницькій області

на рішення господарського суду Вінницької області від 31.05.2011 р.

у справі №4/68/2011/5003 (суддя Білоус В.В.)

за позовом Державної екологічної інспекції у Вінницькій області

до  Вендичанського селищного житлово-комунального підприємства "Комунальник"

про стягнення 34 598,06 грн. збитків.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 31.05.2011 р. у справі №4/68/2011/5003  у задоволенні позову Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Вендичанського селищного житлово-комунального підприємства "Комунальник" про стягнення 34 598,06 грн. збитків за порушення природоохоронного законодавства відмовлено в повному обсязі.

Приймаючи вищезазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що акт перевірки від 15.09.2010 р. є неналежним доказами, оскільки суперечить іншим доказам.

Так, зокрема, як зазначає місцевий суд,  із довідки від 11.10.2010 р. відповідача вбачається, що державний інспектор, здійснюючи перевірку не визначав самостійно період і кількість самовільно використаної води, оскільки дані про це в акті перевірки відсутні, а дані про кількість води та період записав в розрахунку на підставі даних, вказаних в довідці відповідача, які були отримані позивачем тільки 14.10.2010 р.

Таким чином, місцевий суд вказує на те, що дані про кількість самовільно використаної води, про період використання з 01.12.2008 р. по 01.12.2009 р. не могли бути відомі на дату складання акту перевірки від 15.09.2010р. В даному акті взагалі не вказано періоду самовільного водокористування. Це свідчить про те, що акт перевірки є неналежним доказом і не береться судом до уваги.

Згідно ч.2 ст.8 Закону України від 05.04.2007 р. № 877-V органи державного нагляду (контролю) зобов"язані: повно, об"єктивно та неупереджено здійснювати державний контроль. Всупереч цьому і ч.1 ст.48 Водного кодексу України акт перевірки позивача від 15.09.2010 р. свідчить про те, що перевірка дотримання природоохоронного законодавства проведена позивачем неповно, необ"єктивно, оскільки особою, яка складала акт, не встановлювався, не визначався, не обчислювався обсяг, кількість самовільно використаної води, також в актах не вказано в який спосіб із застосуванням яких технічних пристроїв, засобів, споруд здійснювався забір води, які вихідні дані, документи використані для визначення , обчислення кількості води, оскільки в акті перевірки не вказані дані про це.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що на підставі акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 15.09.2010р., проведеною позивачем перевіркою не встановлено факту забруднення товариством води внаслідок самовільного водокористування, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Державна екологічна інспекція у Вінницькій області звернулась з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 31.05.2011р. у справі № 4/68/2011/5003 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято за невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач вказує наступне.

Усунення порушень шляхом відшкодування шкоди від самовільного водокористування із зазначенням її розміру, строку, терміну, враховуючи положення чинного законодавства, не повинно міститися у приписі. Дані вимоги згідно ст. 6 ГПК України зазначаються шляхом  пред'явлення претензії, з метою безпосереднього врегулювання порушником прав та законних інтересів, які порушено, що і було зроблено Інспекцією, виставивши 09.02.2011 року за вих. № 584/03 вимогу до відповідача про добровільне відшкодування суми нанесених збитків.

Скаржник зазначає, що застосування позивачем Методики № 37 для розрахунку збитків за період з 01.12.2008 року по 24.08.2009 року є законним та правомірним, оскільки останнім при здійсненні розрахунку збитків, нанесених державі відповідачем внаслідок самовільного забору підземних вод без дозволу на спецводокористування та з каптажної криниці, було застосовано дві методики: за період з 01.12.2008 року по 24.08.2009 року «Методику розрахунку розмірів  відшкодування  збитків,  заподіяних  державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затверджену Наказом Мінекобезпеки № 37 від   18.05.1995 року, та за період з 25.08.2009 року по 01.12.2009 року «Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів при обчисленні збитків за самовільне водокористування», затверджену Наказом Мінприроди України № 389 від 20.07.2009 року.

Разом з тим, апелянт звертає увагу на те, що під час проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства 28.04.2009 року було встановлено, що відповідач здійснював спеціальне водокористування без наявності дозвільних документів.

Під час перевірки відповідачем не було надано інформації про об'єм видобутої води у період самовільного водокористування, оскільки водомірні лічильники знаходились у неробочому стані, а одлік водопостачання здійснювався розрахунковим методом.

Інспекція під час проведення перевірки не мала можливості самовільно встановити об'єм води, видобутої без відповідного дозволу. Підприємство відмовилось надати таку інформацію на момент проведення перевірки.

Потрібен був тривалий час для вжиття відповідних заходів, що й стало причиною незазначення 28.04.2009          року в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, а стало можливим лише через певний час, отримавши довідку підприємства № 12 від 11.10.2010 року. Що й було зроблено після отримання довідки відповідача про об'єм видобутої води у період самовільного водокористування.

Враховуючи вищенаведені аргументи на підтвердження своєї позиції, скаржник вважає, що слід прийняти рішення, яким задоволити позовні вимоги.

В свою чергу, від відповідача - Вендичанського селищного житлово-комунального підприємства "Комунальник" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На спростування доводів позивача, відповідач вказує наступне.

Під час перевірки відповідачем не було надано інформації про об'єм використаної води в період самовільного водокористування, оскільки водомірні лічильники знаходились у неробочому стані, а облік водопостачання здійснювався розрахунковим методом. Тобто, на момент перевірки, неможливо було достовірно встановити кількість видобутої води.

Крім того, відповідач зазначає, що на момент перевірки останній мав дозвіл на спеціальне водокористування на каптажну криницю до 01.08.2009 р. Відповідач завчасно почав погоджувати документи, необхідні для отримання дозволу на спецводокористування. Але в силу обставин, які склалися не з вини відповідача,  дозвіл було отримано в грудні 2009 року. На даний час, відповідач має дозволи на спеціальне водокористування до грудня 2012р. і на свердловину, і на каптажну криницю.

З огляду на викладене, відповідач рахує, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

25 липня 2011 року в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представники позивача - Державної екологічної інспекції у Вінницькій області та відповідача -  Вендичанського селищного житлово-комунального підприємства "Комунальник" не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 40-41), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а оскаржуване рішення слід скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у позові в частині стягнення збитків в сумі 34062,01 грн., нарахованих за період з 25.08.2009р. по 01.12.2009р., виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області було проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Вендичанським селищним житлово-комунальним підприємством "Комунальник".

За результатами перевірки було складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 15.09.2010 року (а.с.4).

Із акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 15.09.2010 р. вбачається, що в період з 01.12.2008 р. по 01.12.2009 р. підприємство здійснювало забір підземних вод із водозабірної свердловини та в період з 02.08.2009 р. по 01.12.2009 р. із каптажної криниці без дозволу на спеціальне водо користування, що є порушенням ст.ст. 44, 49 Водного кодексу України.

Згідно довідки № 12 від 11.10.2010 р. підприємством було видобуто підземних вод: із артезіанської свердловини за періоди: з 01.12.2008 р. по 31.12.2008 р. - 657 м.куб., з 01.01.2009 р. по 24.08.2009 р. - 4835 м.куб., з 25.08.2009 р. по 01.12.2009 р. - 2080 м.куб. (всього із артезіанської свердловини - 7572 м.куб.); із каптажної криниці: з 02.08.2009 р. по 24.08.2009 р. - 322 м.куб., з 25.08.2009 р. по 01.12.2009 р. - 1487 м.куб. (всього із каптажної криниці - 1809 м.куб.). Разом: 9381 м. куб.

Встановлені факти, а саме забір води без дозволу на спецводокористування, є порушенням п. 9 ст. 44 та ст. 49 Водного кодексу України, де зазначено, що водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд враховує наступні положення чинного законодавства України.

Згідно з статтями 16, 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 19.12.2006 року за № 548, Державна екологічна інспекція в областях, містах Києві та Севастополі в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами),  екологічної безпеки на відповідній території.

Відповідно до пункту 4 вказаного Положення, інспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органами виконавчої влади, суб'єктами господарювання, фізичними особами: додержанням правил, нормативів, стандартів у сфері охорони навколишнього природного середовища; додержанням умов виданих дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище.

Інспекція має право, зокрема, обстежувати у встановленому порядку підприємства, установи, організації з метою дотримання ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, складати акти перевірок .

Статтею 38 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно з статтею 68 вказаного Закону порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до статей 1, 48 Водного кодексу України, водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів); спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Згідно з пунктом 9 статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Статтею 50 Водного кодексу України передбачено, що строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Як вбачається із матеріалів справи, водокористування відповідачем здійснювалося всупереч вищезазначеним нормам закону, тобто без одержання спеціального на те дозволу.

Таким чином, з огляду на вказане, суд апеляційної інстанції наголошує на встановленні факту порушення природоохоронного законодавства відповідачем.

Тоді як, всупереч вищезазначеним нормам законодавства, судом першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, не було враховано наявність паравопорушення в діях відповідача.

З приводу відшкодування відповідачем завданих збитків, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 110 Водного кодексу України, порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Відповідно до норм статті 111 Водного кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок розміру збитків, заподіяних внаслідок самовільного забору підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування із водозабірної свердловини та із каптажної криниці за період з 01.12.2008р. по 24.08.2009р. проведений позивачем згідно пункту 6.1 за формулою 12 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", яка затверджена наказом Мінекобезпеки України № 37 від 18.05.1995р. та зареєстрованої в Мінюсті України 01.06.1995р. за № 162/698 (а.с.6).

Згідно розділу 1, Методика розрахунку збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (надалі - Методика), встановлює основні вимоги щодо порядку проведення розрахунку заподіяних збитків і застосовується при здійсненні державного контролю у галузі охорони та раціонального використання водних ресурсів. Методика є обов'язковою для інспекторів інспекційних підрозділів органів Мінекоресурсів України.

Пунктами 4.1, 4.1  Методики розрахунку збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів визначено:

4.1. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації юридичними та фізичними особами, в тому числі іноземними, як правило, в повному обсязі, без застосування норм зниження розміру стягнення і незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів (ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

4.2. Відповідальність юридичних і фізичних осіб настає внаслідок порушення ними встановлених умов водокористування, а саме:

- самовільного водоспоживання, тобто забору води з поверхневих чи підземних джерел без дозволу на спецводокористування;

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 536,05 грн. за період з 01.12.2008р. по 24.08.2009р., заподіяних внаслідок самовільного забору підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування із водозабірної свердловини та із каптажної криниці, згідно розрахунку, проведеного позивачем відповідно до пункту 6.1 за формулою (12) Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", яка затверджена наказом Мінекобезпеки України № 37 від 18.05.1995р. та зареєстрованої в Мінюсті України 01.06.1995р. за № 162/698, є правомірними. Тому, рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 536,05 грн. слід скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов в цій частині.

В той же час, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища  України від 20.07.2009 року № 389 затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання природних ресурсів" та зареєстрованої в Мінюсті України 14.08.2009р. за №767/16783 (чинна з 25.08.2009р.,  далі –Методика №389).

Згідно положень підпунктів 1.2, 9.1 Методики №389, встановлено порядок визначення  розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які призвели до:

забруднення водних об'єктів, у тому числі пов'язаного із самовільними та аварійними скидами у водний об'єкт забруднюючих речовин із зворотними водами або речовин у складі сировини, продукції чи відходів, крім випадків забруднення територіальних і внутрішніх морських вод та виключної морської економічної зони України із суден, кораблів та інших плавучих засобів; забруднення поверхневих та підземних вод під впливом полігонів (сміттєзвалищ) твердих побутових та промислових відходів;

та обумовлені: самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування.  

Розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування (крім прісних підземних вод глибиною більше 20м), здійснюється за формулою  

     З сам   = 100 х W х Тар, (23)

  де W - об'єм води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування або з порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, куб.м;

    Тар - норматив збору за спеціальне водокористування, грн./куб.м., що діє в регіоні на момент виявлення порушення.

Таким чином, обов'язковими передумовами для застосування позивачем Методики №389 при визначенні розміру збитків від самовільного водокористування визначено факти забруднення підземних вод водокористувачем та самовільне використання ним водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в їх сукупності, що не було враховано позивачем при здійсненні розрахунку заподіяних збитків за вказаною Методикою.

Водночас, згідно з п.4.1 Методики №389, факт забруднення підземних вод встановлюється державними інспекторами за результатами перевірки суб'єктів господарювання інструментально-лабораторними методами контролю, на основі візуальних спостережень чи встановлених розслідуваннями або оцінених у результаті еколого-гідрологічних вишукувань.

Як вбачається з акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 15.09.2010р., проведеною позивачем перевіркою не встановлено факту забруднення підприємством підземних вод внаслідок самовільного водокористування та не зазначено про завдані збитки.  

Таким чином, даний факт виключає можливість розрахунку збитків за формулою, визначеною п.9.1 Методики №389.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення збитків, розрахованих за вказаною вище Методикою, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки виявлене позивачем правопорушення у вигляді самовільного водокористування відповідача (використання підземних вод без спеціального дозволу) не завдало шкоди водним об'єктам та не містить таких кваліфікуючих ознак, як забруднення водних об'єктів, забруднення поверхневих та підземних вод, наявності яких вимагає застосована позивачем Методика №389, так як проведеною перевіркою не встановлено факту забруднення підприємством підземних вод внаслідок самовільного водокористування.

Наведеним спростовується як належний доказ розрахунок позивача щодо стягнення зитків в сумі 34 062,00 грн., заподіяних державі внаслідок самовільного забору підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування із водозабірної свердловини та із каптажної криниці за період з 25.08.2009р. по 01.12.2009р.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази,  які  мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути  підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 ГПК України, фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Згідно статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими   учасниками судового процесу.

Таким чином, рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 34 062,00 грн. є правомірним, оскільки із встановлених обставин справи вбачається, що

передумови, за яких при розрахунку вказаної суми збитків слід застосовувати Методику №389 відсутні. Тому, рішення в цій частині слід залишити без змін.

Разом з тим, судом першої інстанції неправомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 536,05 грн. Такий висновок суду суперечить встановленим обставинам справи та вищезазначеним нормам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином доведено факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства (водокористування без спеціального на те дозволу). Разом з тим, позивачем обраховано заподіяні збитки за період з 01.12.2008р. по 24.08.2009р. за Методикою  №389, яка підлягає до застосування в даному випадку.

Наведене вище свідчить про неповне з'ясування обставин справи та невірне застосування господарським судом Вінницької області норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

          З врахуванням викладеного, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 536,05 грн. збитків внаслідок самовільного використання відповідачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в період з 01.12.2008р. по 24.08.2009р., розрахованих згідно Методики №37, підлягає скасуванню з  прийняттям  в цій частині нового рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення залишити без змін.  

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, –

                    ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Вінницькій області  задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 31.05.2011 р. у справі №4/68/2011/5003 в частині відмови про стягнення з відповідача 536,05 грн. збитків, заподіяних внаслідок самовільного використання відповідачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в період з 01.12.2008р. по 24.08.2009р. скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

В решті рішення господарського суду Вінницької областівід 31.05.2011 р. у справі №4/68/2011/5003 залишити без змін.

В зв'язку з цим пункти 1,2 резолютивної частини рішення господарського суду Вінницької області від 31.05.2011 р. у справі № 4/68/2011/5003 викласти в наступній редакції :

     "1.  Позов задоволити частково.

      2. Стягнути з Вендичанського селищного житлово-комунального підприємства "Комунальник"

(вул.Леніна, 155, смт. Вендичани, Могилів - Подільський район, Вінницька область, 24032) в дохід Державного бюджету України (місцевий бюджет смт. Вендичани) призначення платежу: за порушення природоохоронного законодавства - 536 грн. 05 коп. збитків. "

    3.  Господарському суду  Вінницької області видати накази на виконання даної постанови.

    4. Справу № 4/68/2011/5003 направити в господарський суд  Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                       Петухов М.Г.  

Суддя                                                                                              Гулова А.Г.  

Суддя                                                                                              Маціщук А.В.