Постанова

від 05.06.2008 по справі 35/570-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/570-07

  Україна

 Харківський апеляційний господарський суд

 ПОСТАНОВА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2008 р.                                                           Справа № 35/570-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В. ,  Барбашова С.В.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників сторін:

позивача - Агафонова Д.В. (дов. № б/н від 28.09.07р.)

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірми "Авенга", с. Буди, Харківський район, Харківська область (вх. № 1163 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 21.04.08р. по справі № 35/570-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірми "Авенга", с. Буди, Харківський район, Харківська область

про стягнення 28550,30 грн., -     

встановила:

У грудні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Провімі Дніпропетровськ» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом  до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірми «Авенга»про стягнення заборгованості в сумі 28550,30 грн., мотивуючі свої вимоги тим, що 08.12.2006р. між позивачем та відповідачем у справі укладено договір купівлі-продажу б/н. В період з 08.12.2006р. до 12.04.2007р. позивач передавав відповідачу концентрати виробництва «Провімі»в асортименті та кількості згідно замовлень-рахунків відповідача, а 12.04.2007р. позивач передав відповідачеві товар - кормові добавки (суперпрестартер 1,5 тон, стартер 25% 1,5 тон, гроуер 15% 1 тон, фінішер 10% 1,5 трон) на загальну суму 25530,00 грн. згідно видаткової накладної №РН-001488. На підставі того, що відповідачем дана сума не була сплачена, позивач звернувся до  останнього із претензією від 04.06.2007р за № 17, яку відповідач отримав. Протягом вересня та жовтня 2007 року відповідачем було перераховано на рахунок позивача в якості оплати боргу 1500,00 грн. Крім того, позивач просив суд відповідно до ст. ст. 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України   стягнути з відповідача на його користь штрафні санкції в сумі 4520,30 грн., а також  відшкодувати витрати, пов'язані з розглядом справи та наданням адвокатських послуг в сумі 5000,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.04.08р. по справі № 35/570-07 (суддя Швед Е.Ю.) позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з   Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Авенга»на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю «Провімі Дніпропетровськ»24030,00 грн. заборгованості, 4520,30 грн. неустойки, 5000,00 грн. за оплату послуг адвоката, 285,50 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та  процесуального права, просить дане рішення скасувати, оскільки вважає, що у позові повинно бути відмовлено, так як строк виконання зобов'язання по оплаті вартості товару ще не настав.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що господарський суд повно та всебічно дослідив всі обставини справи, дав належну оцінку доказам та прийняв рішення у справі у відповідності до вимог чинного законодавства, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, як необґрунтовану та безпідставну.

Представник відповідача у судове засідання 03.06.08р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення за № 426780 (в матеріалах справи), про причини неявки свого представника відповідач суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив, жодних доказів щодо неможливості приймати участь в даному судовому засіданні не представив.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України    судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає, що оскільки  відповідач належним чином був повідомлений про час, день і місце розгляду справи, а тому мав можливість скористатись своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України; явку  представників сторін у судове засідання не визнано обов'язковою; позицію ТОВ  "Агрофірми "Авенга" викладено в апеляційній скарзі; і відповідач також не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, тому приходить до висновку, що в  матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційної скарги по суті без участі представника відповідача.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, який підтримав свою позицію у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Із матеріалів справи вбачається, 08 грудня 2006 року між позивачем та  відповідачем було укладено договір б/н, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався продати, а відповідач оплатити та прийняти товар - концентрати виробництва «Провімі»в асортименті та кількості згідно замовлення-рахунку відповідача (далі - Договір).

На виконання умов даного Договору, 12 квітня 2007 року позивач передав, а відповідач прийняв товар - кормові добавки, а саме: суперпрестартер у кількості 1,5 тон, стартер 25% в кількості 1,5 тон, гроуер 15% в кількості 1 тона, фінішер 10% в кількості 1,5 трон на загальну суму 25530,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № РН-001488 від 12.04.2007р.

Згідно договору б/н від 08.12.2006р. пунктом 2.1. передбачено, що поставка товару здійснюється продавцем на умовах франко-склад продавця протягом трьох днів після отримання 100 % попередньої оплати за товар.

Приймаючи оскаржене рішення господарським судом встановлено, що 04 червня 2007 року позивач в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України направив на адресу відповідача претензію за № 17, яка 12 червня 2007 року була прийнята відповідачем, про що свідчить копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Однак, наявні у справі матеріали свідчать про те, що відповідач дану вимогу позивача у визначений строк залишив без відповіді та виконання.

В обґрунтування вимог по стягненню заборгованості позивач послався на те, що оскільки відповідач на виконання свого зобов'язання сплатив позивачеві за видатковою накладною № РН-001488 від 12.04.2007р. лише 1500,00 грн., про що свідчать підсумкові  виписки з поточного рахунку ТОВ «Провімі Дніпропетровськ»від 04.09.2007р. № 487, від  09.10.2007р. № 521 та від 29.10.2007р. № 552, тому повинен погасити решту суми заборгованості, яка на момент звернення з даним позовом до суду складає 24030,00 грн.  

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні положення містить ст. 526 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вказане, господарський суд визначився, що в порушення договірних умов, відповідач свої зобов'язання по сплаті за наданий товар виконав неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості відповідача перед позивачем на суму 24030,00 грн., яка підтверджується наданими до справи доказами і відповідачем не погашена, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача у вказаній  сумі.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, за загальним правилом, кожна сторона  повинна  вжити  усіх  заходів,  необхідних для належного виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси  другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для  застосування  господарських  санкцій, передбачених цим   Кодексом,   іншими  законами  або  договором.

На підставі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням  зобов'язання  є  його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення  зобов'язання  настають  правові  наслідки,  встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у тому числі штраф та пеня (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 4.1. Договору сторонами обумовлено, що одностороння відмова від своїх обов'язків під час дії Договору тягне для винної сторони штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день порушення терміну виконання зобов'язань.

На думку колегії суддів, в даному випадку позивач та відповідач мали на  увазі такий різновид неустойки як пеня, оскільки на відміну від штрафу, яким визнається неустойка, що розраховується у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання, саме пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового обов'язку за кожен день прострочення.

Отже, з урахуванням умов спірного Договору та вимог чинного законодавства, господарський суд правомірно визнав вимогу позивача щодо стягнення з відповідача  неустойки (пені) в сумі 1829,48 грн. обґрунтованою та задовольнив її, оскільки із наявних у справі документів випливає, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті отриманого товару у встановлений термін, а розмір пені вірно розрахований від суми заборгованості за кожен день прострочення та відповідає положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96-ВР.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням зазначеної норми, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд також дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2347,06 грн. інфляційних збитків та 343,76 грн. –3 % річних законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного законодавства, а позивач має всі правові підстави вимагати їх  стягнення у вказаних сумах.

Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зауважити, що при прийнятті оскарженого рішення господарський суд Харківської області в його мотивувальній та резолютивній частині помилково вказав, що формою  відповідальності відповідача за порушення строків виконання зобов'язань за спірним Договором є лише неустойка в сумі 4520,30 грн.

Однак, вказана помилка не впливає на правильний висновок господарського суду та резолютивну частину судового акту щодо стягнення з відповідача на користь позивача правомірно нарахованої позивачем пені в розмірі 1829,48 грн., інфляційних в розмірі 2347,06 грн. та 3% річних в розмірі 343,76 грн., так як загальна сума цих нарахувань і складає 4520,30 грн.  

Окрім іншого, позивачем заявлено вимогу щодо відшкодування відповідачем  адвокатських витрат в сумі 5000,00 грн., на підтвердження чого позивачем були надані копія договору на надання правової допомоги № 3661-И від 28.09.2007р., копія  платіжного доручення № 2167 від 23.11.2007р., копія довіреності від адвокатського об'єднання, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1510, копія виписки з поточного рахунку Адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Верітас»за 23.11.2007р, копія акту виконаних робіт від 29.02.2008р., укладеного між ТОВ «Провімі Дніпропетровськ»та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська контора «Верітас».

З огляду на вказані документи, котрі містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з наданням послуг адвоката в сумі 5000,00 грн., оскільки вказані кошти є судовими витратами у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача на підставі ст. 49 згаданого Кодексу.  

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що господарським судом при винесенні рішення не враховано, що термін виконання зобов'язань по сплаті вартості товару спірним Договором не визначений, а позивач з відповідною вимогою оплатити товар у встановленому законом порядку до відповідача не звертався, в зв'язку з чим  позивач позбавлений права вимагати стягнення боргу в сумі 24030,00 грн.

Проте вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються наявними у справі матеріалами та не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що регулюють правовідносини сторін.

Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Аналізуючи умови Договору № б/н від 08.12.2006р. колегія суддів визначає, що за своєю правовою природою він є Договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Господарського та Цивільного   кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення ст. 712 Цивільного кодексу України щодо договорів поставки та параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".

Відповідно до ч. 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 2.1. спірного Договору сторонами передбачені умови оплати вартості товару у вигляді 100% його передплати.

Отже, колегія суддів вважає, що зобов'язання з оплати товару відповідачем взагалі повинно передувати обов'язку з його поставки позивачем, що відповідачем зроблено не було.

12 квітня 2007 року відповідач прийняв від позивача товар по спірному Договору на загальну суму 25530,00 грн. згідно видаткової накладної № РН-001488 від 12.04.2007р. без зауважень та  заперечень, проте розрахунку за отриманий товар не провів. При цьому, факт поставки товару відповідачем взагалі не заперечується та не оспорюється.

В силу положень ст. 6 Господарського процесуального кодексу України  підприємства та організації,  що  порушили  майнові  права  і законні інтереси інших  підприємств  та  організацій,  зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії. Підприємства та організації, чиї  права  і  законні  інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з  порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

За правилами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджуючись з висновками господарського суду також вважає, що позивач належним чином скориставшись наданим йому правом, звернувся до відповідача з вимогою за № 17 від 04.06.2007р.  про сплату заборгованості в сумі 24030,00 грн. протягом строку, встановленого чинним законодавством.

Але, як вбачається з матеріалів справи, відповідач дану претензію (вимогу)  отримав,  проте у встановлений даною вимогою термін борг не погасив, залишивши її без відповіді та задоволення, а тому є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Після спливу терміну, визначеного претензією № 17 від 04.06.2007р. у позивача виникли правові підстави для нарахування відповідачеві неустойки у вигляді пені, інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також виникло право на позов.

При цьому, не можуть бути прийнятими колегією суддів до уваги посилання  заявника апеляційної скарги на необґрунтованість вимог претензії № 17 від 04.06.2007р., оскільки на думку скаржника вона стосується іншого, не спірного Договору, а номер накладної, вказаний позивачем у цій претензії (№ РН-0001488 від 12.04.2007р.), не співпадає з оригіналом видаткової накладної № РН-001488 від 12.04.2007р.

Проте, в порушення обов'язку доказування, який законодавчо покладений на сторони, відповідач не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодних доказів існування інших правовідносин між сторонами у справі, ніж спірний Договір, тому колегія суддів вважає, що вимога № 17 від 04.06.2007р. була направлена позивачем саме на підставі невиконання відповідачем умов Договору № б/н від 08.12.06р., а технічна помилка, допущена в нумерації накладної, не впливає на обов'язок  відповідача виконати вимоги вищевказаної претензії та розрахуватися з позивачем за отриманий товар, в тому числі сплатити суму неустойки (пені), інфляційні та річні, з урахуванням сплачених сум. Більш того, уповноважений представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 03.06.2008р. підтвердив факт того, що інші договори, окрім спірного, між сторонами у справі не укладались. Інших даних матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів вважає, що поставка товару за видатковою  накладною № РН-001488 від 12.04.2007р. відбулась саме в рамках спірного Договору, який наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог. Жодних доказів сплати вартості товару у повному обсязі за цією накладною відповідачем не надано і у справі такі документи відсутні.

Наявний у матеріалах справи лист від 07.02.2008р., на який відповідач звертає увагу колегії суддів, не є першою та основною вимогою позивача, а лише дублює її зміст, тому ніякого правового навантаження для правильного вирішення спору по суті не несе.  

Щодо стягнення 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката, то ці витрати підтверджені матеріалами справи, а докази на їх підтвердження знайшли своє відображення в оскарженому рішенні, тому колегія суддів вважає, що господарським судом зроблено правильний висновок про їх стягнення з відповідача на підставі статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи ж відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що надані позивачем документи не підтверджують обсягу та переліку послуг, наданих адвокатом, а сума цих послуг в розмірі 5000,00 грн., є необґрунтованою та безпідставною, і тому  не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не узгоджуються з нормами чинного законодавства та спростовуються наявними у справі матеріалами.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

На думку колегії суддів, господарський суд цілком правомірно, а також  правильно застосовуючи вищевказану норму, співрозмірно з урахуванням заявленого позову, стягнув з відповідача на користь позивача витрати за послуги адвоката,  пов'язані із розглядом даної справи, в сумі 5000,00 грн. Матеріали справи свідчать про те, що вартість послуг адвоката, включених до складу судових витрат, визначена та обґрунтована Договором № 3661-И про надання правової допомоги від 28.09.2007р., що не суперечить ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі якщо  договором  передбачено  надання  послуг  за плату, замовник  зобов'язаний  оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, факт надання правових послуг, пов'язаних із підготовкою відповідних документів, та участю при розгляді справи у суді адвоката Андрусенко В.В., підтверджується наявними у справі доказами, зокрема копією договору на надання правової допомоги № 3661-И від 28.09.2007р., копією довіреності від адвокатського об'єднання № 43/07 від 05.12.2007р., копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1510,  копією акту виконаних робіт від 29.02.2008р., укладеного між ТОВ «Провімі Дніпропетровськ»та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська контора «Верітас». Вартість даних послуг сплачена позивачем у повному обсязі, про що свідчить копія платіжного доручення № 2167 від 23.11.2007р. та виписка з поточного рахунку Адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Верітас»за 23.11.2007р.  Всі ці обставини були враховані господарським судом при винесенні оскарженого рішення і їм надана належна правова оцінка в їх сукупності.

Слід зауважити, що саме з вини відповідача даний господарський спір був доведений до суду, а позивач змушений був скористатися послугами адвоката з метою захисту та відновлення свого порушеного права. Вказані дані відповідачем не спростовані. При цьому, колегія суддів визначає, що витрати сторін у справі, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших  адвокатських  об'єднань  з  надання  правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних  підставах,  визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, матеріали справи свідчать, що господарський суд Харківської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача та довів суду, що відповідачем, в порушення вимог укладеного між ними Договору та чинного законодавства здійснена оплата вартості товару згідно спірної видаткової  накладної лише частково. Проте, відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді  Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним у своїй апеляційній скарзі твердження про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не відповідають законодавству.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 21.04.2008 року по справі № 35/570-07  відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його  скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірми "Авенга", с. Буди, Харківський район, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.04.2008р. по справі № 35/570-07 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                    Демченко В.О.  

                                 Судді                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                                                                                               Барбашова С.В.