Постанова

від 06.03.2008 по справі 17/206-07-8196

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 06 березня 2008 р.                                                                                   

№

17/206-07-8196 

Вищий господарський

суд України у складі колегії суддів:

головуючого

  Добролюбової Т.В.

суддів

   Гоголь Т.Г.,  Швеця В.О.

за

участю представників сторін

позивача   відповідача 1 розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу 

 ОСОБА_2 дов. від 01.02.08 № 02/149 ОСОБА_3

дов.від 08.01.08 № 02/1 Савицька О.В. - прокурор відділу Генеральної

прокуратури Науменко Л.В. дов. від 03.03.08     Малого приватного підприємства

"Сігма"

на

постанову

Одеського

апеляційного господарського суду 

від

18.12.2007

року 

у

справі

№

17/206-07-8196    

за

позовом

Заступника

прокурора  Малиновського району міста

Одеси в інтересах держави в особі Причорноморського державного геологічного

підприємства  

до 

третя особа на стороні позивача 1.Малого приватного

підприємства "Сігма" 2.Суб'єкта підприємницької діяльності

-фізичної особи ОСОБА_1  Регіональне

відділення Фонду державного майна України 

по Одеській області  

прозобов'язання вчинити певні дії та

визнання договорів оренди та суборенди недійсними на майбутнє 

  Заступник прокурора Малиновського району  міста Одеси звернувся  до господарського суду Одеської області в

інтересах держави в особі 

Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства з

позовом та уточненням до позовних вимог до малого приватного підприємства

"Сігма" та суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4  та  

просив   визнати   недійсними  

на   майбутнє   договір 

оренди  від

Доповідач

Гоголь Т.Г.

30.04.1999

року укладений між Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством

та малим приватним підприємством „Сігма" 

і договір суборенди від 

03.01.2000 року, укладений між малим приватним підприємством

„Сігма" та суб'єктом підприємницької діяльності  ОСОБА_1; повернути державне нерухоме майно -

одноповерховий будинок, загальною площею 186кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

балансоутримувачу - Причорноморському державному регіональному геологічному

підприємству; виселити мале приватне підприємство „Сігма" та суб'єкт  підприємницької діяльності ОСОБА_1 з  зазначеного приміщення.

Господарський

суд Одеської області рішенням від 12.11.2007 року  (суддя Зуєва Л.Є.) позов задовольнив, визнав

договір оренди, укладений між Причорноморським державним регіональним

геологічним підприємством та малим приватним підприємством  „Сігма" недійсним; виселив мале приватне

підприємство „Сігма" з нежитлового одноповерхового будинку, загальною

площею 186 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, 1, яке знаходиться на балансі

Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства;

зобов'язав мале приватне підприємство 

„Сігма" передати позивачу за актом приймання-передачі зазначене

нерухоме майно - нежитловий одноповерховий будинок, визнав недійсним на

майбутнє договір суборенди, укладений 03.01.2000 року між малим приватним

підприємством „Сігма" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1;

виселив суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 з нежитлового

одноповерхового будинку, АДРЕСА_1, яке знаходиться на балансі Причорноморського

державного регіонального геологічного підприємства.

Одеський

апеляційний господарський суд постановою від 18.12.2007 року ( судді Савицький

Я.Ф., Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.) рішення господарського суду Одеської

області залишив без змін з тих самих підстав.

Мале

приватне підприємство „Сігма" звернулося до Вищого господарського суду

України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду

Одеської області від 12.11.2007 року та постанову Одеського апеляційного

господарського суду від 18.12.2007 року 

скасувати, ухвалити нове рішення, яким залишити позов без розгляду,

посилаючись на те, що господарськими судами попередніх інстанцій не прийнято до

уваги  ті обставини, що Причорноморське

державне регіональне геологічне підприємство, позивач  у  

справі,   є   юридичною  

особою,   самостійним   суб'єктом господарювання. Воно не є органом

державної влади, а відтак прокурор не мав права 

на пред'явлення позову в його інтересах. За таких обставин господарський

суд повинен був залишити позов без розгляду на підставі пункту 1 частини 1

статті  81 Господарського процесуального

кодексу країни. Крім того, скаржник зазначив, що, незважаючи на надані до

матеріалів справи докази розгляду господарським судом справи №21/227-05-8512 за

участю тих же самих сторін про той же самий предмет спору та за таким ж самими

підставами, господарськими судами, в порушення вимог статті  35 Господарського процесуального кодексу

України, були переглянуті обставини та факти, що встановлені іншим рішенням,

котре набрало законної сили, при цьому всупереч вимогам пункту 2 частини 1

статті 80 Господарського процесуального кодексу України провадження по

справі  не було припинено. Скаржник

зазначив, що, встановивши незаконність укладення спірного договору, судами

застосовані норми права, які не діяли на час укладення угоди, а саме, незаконно

застосовані норми Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки

майна і майнових прав'' затвердженого Постановою КМ України № 1440 від

10.09.2003 року,  статті 287

Господарського кодексу України  ( 2003)

та статті 4, 203, 215 Цивільного кодексу України (2003). Посилання в рішенні на

вказані норми, на думку скаржника, є порушенням порядку застосування норм для

регулювання правовідносин, визначених у Прикінцевих та перехідних положеннях

Господарського кодексу України  та Цивільного

кодексу України (2003). Окрім того, скаржник зауважував на тому, що предметом

спірного договору оренди є нежитлові приміщення, площею 186 кв.м., у зв'язку з

чим безпідставним, на думку скаржника, є 

висновок господарських судів попередніх інстанцій, щодо необхідності

отримання дозволу на його укладення від Фонду державного майна України.

Відзиви

на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України  не надходили.

Заслухавши

доповідь судді доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні

представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет

правильності застосування  норм

матеріального та процесуального 

права  господарським судом

Одеської області  та Одеським апеляційним

господарським судом, Вищий госпо дарський суд України вважає, що касаційна

скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно

до вимог частини  2 статті  1115 Господарського процесуального

кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої

інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх

встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Крім того згідно зі

статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна

інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не

були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під

час розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій    встановили, що 30.04.1999 року між

Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством

(орендодавець) та малим приватним підприємством „Сігма" (орендар) укладено

договір про оренду та надання супутніх послуг, відповідно до умов якого

орендодавець передає орендарю в оренду нежитлове приміщення одноповерхової

будівлі, загальною площею 186кв.м., розташоване на території Причорноморського

державного регіонального геологічного підприємства за адресою: АДРЕСА_1, яке

використовувалося раніше під склади підприємства та знаходиться на балансі

орендодавця, для організації пункту технічного обслуговування легкових

автомобілів.

Відповідно

до пункту  3.1 договору оренди орендна

плата визначається орендодавцем на підставі акта оцінки та затверджується

регіональним відділенням Фонду державного майна України та складає 181,59 грн.

в місяць.

Згідно

з пунктом 4.7 договору орендар не має права без письмової згоди орендодавця

передавати зобов'язання по даному договору третім особам або організаціям,

здавати орендовані приміщення, будівлі в суборенду або часткову переуступку

права користування будівлі, в тому числі по договору про сумісну діяльність.

Пунктом

7.1 договору встановлено строк дії договору: з 01.05.1999 року до 31.12.2004

року, дія договору оренди припиняється, якщо одна із сторін в строк до 30 днів

до закінчення строку дії договору заявить про намір його розірвати, в іншому

випадку даний договір автоматично пролонгується на строк дії договору (підпункт

1 пункту  7.9 договору).

03.01.2000

року між малим приватним підприємством „Сігма" (суборендодавець) та

суб'єктом підприємницької діяльностіОСОБА_1 (суборендар) укладено договір про

суборенду №1, за яким суборендодавець передає суборендарю в суборенду

приміщення нежитлової одноповерхової будівлі, площею 186 кв.м, яке знаходиться

в стадії реконструкції зі складу в пункт технічного обслуговування легкових

автомобілів, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та яке знаходиться на балансі

Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства.

Відповідно

до пункту  3.1 договору суборенди №1

суборендар сплачує орендну плату у вигляді надання суборендодавцю робочої

кімнати з телефоном та оплати на розрахунковий рахунок Причорноморського

державного регіонального геологічного підприємства орендної плати за

суборендодавця на строк дії договору.

Строк

дії договору суборенди сторони встановили з 03.01.2000 року до 31.12.2004 року

(пункт 7.1. договору), дія договору суборенди припиняється внаслідок спливу

строку дії даного договору (пункт 7.9 договору суборенди).

Задовольняючи

позовні вимоги, щодо визнання недійсним 

договору оренди та суборенди приміщення нежитлової одноповерхової

будівлі, площею 186 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1, господарські суди

попередніх інстанцій виходили з того, що договір оренди, в порушення приписів

287 Господарського кодексу України було укладено без згоди регіонального

відділення Фонду державного майна України по Одеській області. Господарський

суд  Одеської області в рішенні зазначив,

що згідно з довідкою, наданою Причорноморським ДРГП, об'єкти нерухомості , які

розташовані за адресою: АДРЕСА_1, 

передані з 1999 року в оренду юридичним особам, своєю загальною площею

становлять 341,7 кв.м, у зв'язку з чим при укладенні даного договору оренди

було обов'язковим отримання дозволу від регіонального відділення Фонду

державного майна по Одеській області. Окрім того, при укладенні спірного

договору сторонами не було дотримано порядок узгодження орендної плати,

передбачений п. 2 Методики  розрахунку і

порядку  використання  орендної 

плати  державного  майна, затвердженої Постановою Кабінету

Міністрів України №786 від 04.10.1995 року. Стосовно договору суборенди суди

зазначили, що договір суборенди від 03.01.2000 року по своїй природі випливає

з  договору оренди від 30.04.1999 року і

існування договору суборенди неможливе без наявності договору оренди, на

підставі якого його було укладено.

Проте

з таким висновком судів попередніх інстанцій 

погодитися не можна, зважаючи на його передчасність.

Порядок

укладення договору найму (оренди) визначено главою 58 Цивільного кодексу

України .

Відповідно

до пункту 4  Прикінцевих і перехідних

положень Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, до

господарських відносин, які  виникли до

набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу,  зазначені положення застосовуються щодо тих

прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ними

чинності.

Зважаючи

на те, що спірні правовідносини продовжували існувати і після набрання чинності

вказаним  Кодексом, позов заявлено про

визнання договорів оренди недійсними на майбутнє, до них треба застосовувати

норми Цивільного кодексу України (2003 року).

За

приписами статті  759 вказаного Кодексу

за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати

наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути

передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею

761 визначено, що  право передання майна

у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем

може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Правові

засади оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим

або перебуває у комунальній власності унормовані Законом України "Про

оренду державного та комунального майна".

Відповідно

до статті 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна"

орендодавцями  зокрема є Фонд державного

майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних

майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна

що є державною власністю. Також орендодавцем державного майна може бути

підприємство - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого

майна площею до 200 кв. м, а з дозволу 

Фонду державного майна України, його регіонального відділення та

представництва - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів,

дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м. 

Визнаючи

договір оренди недійсним, з тих підстав, що орендодавцем не було отримано

дозвіл регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській

області на укладення спірного договору оренди господарські суди попередніх

інстанцій  не надали належної правової

оцінки тому факту, що оскаржуваний договір оренди укладено щодо нерухомого

майна площею до 200 кв. м. Посилання на те, що згідно з довідкою, наданою

Причорноморським ДРГП, об'єкти нерухомості, які розташовані за адресою:

АДРЕСА_1,  передані з 1999 року в оренду

юридичним особам, своєю загальною площею становлять 341,7 кв.м., не може

прийматися в якості підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки

за спірним договором  в оренду було

передано нежитлове приміщення одноповерхової будівлі, загальною площею 186

кв.м. Довідка, надана Причорноморським ДРГП, в матеріалах справи відсутня. В

ході розгляду справи суди повинні були витребувати всі договори оренди об'єктів

нерухомості за 1999 рік, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, дослідити

обставини справи пов'язані з укладенням договорів, з'ясувати черговість

укладення зазначених договорів оренди.  

Частина

1 статті  32 Господарського

процесуального кодексу України 

встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на

підставі  яких господарський   суд  

у  визначеному  законом 

порядку  встановлює наявність  чи 

відсутність  обставин, на яких

ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статей

43, 47 Господарського процесуального кодексу України  судочинство в господарських судах

здійснюється на засадах змагальності, а господарський суд забезпечує сторонам

умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування

законодавства та прийняття рішення після обговорення усіх обставин

справи. Господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в

сукупності, що відображується в судовому рішенні. Ніякі докази не мають для

суду заздалегідь встановленої сили.

Господарські

суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення, в супереч вимогам статей 38,

43 Господарського процесуального кодексу України, не витребували та не

дослідили повно і всебічно всі обставини справи, чим порушили основний

галузевий принцип здійснення правосуддя - принцип змагальності, згідно з яким

господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних

обставин справи і, відповідно, правильного застосування законодавства.

      Також 

не може бути самостійною підставою для визнання недійсним договору

оренди посилання на те, що всупереч вимогам пункту 2 Методики розрахунку і

порядку використання орендної плати державного майна ( затв. Постановою

Кабінету Міністрів України  № 786 від

04.10.1995 року) розмір орендної плати не було погоджено з регіональним

відділенням Фонду державного майна України по Одеській області. Статтею 207

Господарського   кодексу України надано

вичерпний перелік підстав визнання зобов'язання недійсним у судовому порядку.

До них між іншим,належать випадки, коли зобов'язання не відповідає вимогам закону.

Проте в даному випадку йдеться про підзаконний нормативний акт, не додержання

вимог якого не може бути визнано беззаперечною підставою для визнання недійсним

укладеного договору оренди в цілому.  

Викладене

свідчить про те, що господарськими судами попередніх інстанцій не вжито заходів

для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти

прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи.

Відповідно

до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови

від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд,

виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі

обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права,

що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки,

відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального

кодексу України  передбачені  процесуальним законом межі перегляду справи в

касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати

питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над

іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення

господарського суду Одеської області та постанова Одеського апеляційного

господарського суду підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд

до господарського суду Одеської області.

При

новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене,

всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати

об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду,

правильно застосувати норми матеріального права, які   регулюють спірні відносини та прийняти нове

рішення.

Враховуючи

викладене, керуючись статтями  1115,

1117, 1119-11111, 11112

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

            Рішення господарського суду  Одеської області від 12.11.2007  року та постанову  Одеського апеляційного  господарського суду  від 18.12.2007 року у справі  №  

17/206-07-8196 скасувати, справу скерувати на новий розгляд до

господарського суду Одеської області .

Касаційну

скаргу малого приватного підприємства "Сігма" задовольнити частково.

Головуючий        суддя                                                  

Т. Добролюбова

Судді                                                                                

Т.Гоголь

                В.Швець