Постанова

від 04.10.2006 по справі 20-8/094

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

04 жовтня 2006 р.                                                                                  

№ 20-8/094 

Вищий  господарський 

суд  України  у 

складі  колегії  суддів:

головуючого     

Подоляк О.А.

суддів :

Грека Б.М., Дерепи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

 ВАТ “Науково-виробниче  підприємство “ЮГ”

на постанову

від 22.06.2006 р.

Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі

№

20-8/094

за позовом

ПП “Таврида-МРТ” (надалі

-Підприємство)

до

ВАТ “Науково-виробниче  підприємство “ЮГ” (надалі -Товариство)

про

стягнення 58472 грн.

за участю представників:

від позивача

- 

Кузьмович Є.І.

від відповідача

- 

Степанова Н.М.

В С Т А Н О В

И В:

В березні 2006 р. Підприємство

звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства 58472 грн., витрачених

на проведення поліпшень майна наймодавця за договором оренди нежилого

приміщення № 53/02-ЮГ від 01.03.2002 р.

Товариство проти пред'явлених вимог

заперечувало та посилалось на те, що витрати на здійснення позивачем поліпшення

орендованого майна сторони врахували уклавши новий договір оренди на теж саме

приміщення № 56/02-ЮГ від 01.09.2002 р., в якому визначили плату за

експлуатацію приміщень (не орендну плату) в сумі 500 грн. із розрахунку

середньої щомісячної вартості комунальних послуг та витрат Товариства на

утримання приміщень. Крім того, Товариство посилалось на сплив позовної

давності.

Рішенням господарського суду міста

Севастополя від 10.05.2006 р. (суддя Ткаченко М.І.) в задоволенні позову

відмовлено.

Постановою Севастопольського

апеляційного господарського суду від 22.06.2006 р. (судді: Плут В.М., Горошко

Н.П., Борисова Ю.В.) рішення господарського суду міста Севастополя від

10.05.2006 р. скасовано, позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь

позивача 58472 грн. вартості зроблених поліпшень орендованого приміщення.

Не погоджуючись з постановою,

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною

скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду

залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням

апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників

сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги,

перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та

процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла

до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із

наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115

ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та

повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові

апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що

викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11

“Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді, 

коли  суд,  виконавши 

всі  вимоги процесуального  законодавства 

і  всебічно перевіривши

обставини,  вирішив справу у

відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до

даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені

судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також

оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та

інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це

обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на

закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено

права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається

рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної

справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є

вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,

дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити

чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних

обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим

до спірних відносин нормам права.

Прийняті у справі рішення та

постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи

та встановлено судами, 01.03.2002 р. між Товариством (орендодавець) та

Підприємством (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення № 53/02-ЮГ,

на виконання умов якого у відповідності до акту прийому-передачі орендодавець

передав, а орендар прийняв в оренду частину нежилого приміщення, загальною

площею 65 м2, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул.

Луначарського, 9, на третьому поверсі, для використання у якості медичного

центру. Відповідно до п. 1.5 цього договору строк його дії встановлений з

01.03.2002 р. по 01.03.2005 р. Згідно п. 3.1 договору оренда плата встановлена

у розмірі 1037,40 грн. В пункті 2.4.3 договору сторони передбачили, що якщо з

дозволу орендодавця орендар здійснить поліпшення орендованого майна, орендар

має право на відшкодування здійснених у зв'язку з цим витрат.

Судами досліджено, що Підприємство

за згодою Товариства здійснило поліпшення орендованого майна.

28 серпня 2002 р. сторони підписали

акт фіксації здійснених Підприємством невід'ємних поліпшень приміщень,

орендованих за договором оренди № 53/02-ЮГ від 01.03.2002 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 272 ЦК УРСР

в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має

право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не

передбачено законом або договором.

Поряд з цим, матеріали справи

містять адресований Товариству лист Підприємства, на якому стоїть відмітка про

його отримання 30.08.2002 р. (а. с. 48). В листі міститься посилання на те, що

згідно п. 2.4.3 договору оренди № 53/02-ЮГ від 01.03.2002 р. Підприємство має

право на відшкодування здійснених витрат за рахунок Товариства. Водночас,

згідно п. 3.1 договору оренди № 53/02-ЮГ від 01.03.2002 р. Підприємство

зобов'язано на протязі дії договору щомісячно сплачувати Товариству орендну

плату в розмірі 1037,40 грн. У зв'язку з цим, Підприємство запропонувало

розглянути питання про можливість заліку взаємних однорідних вимог по договору

оренди № 53/02-ЮГ від 01.03.2002 р.

1 вересня 2002 р. між Товариством

та Підприємством укладено договір № 56/02-ЮГ, відповідно до умов якого

Товариство передає, а Підприємство приймає в користування та експлуатацію

приміщення, загальною площею 65 м2, яке розташоване за адресою: м.

Севастополь, вул. Луначарського, 9, на третьому поверсі. Відповідно до п. 5.1

цього договору строк його дії встановлений з 01.09.2002 р. по 31.12.2005 р.

Згідно п. 3.1 договору за експлуатацію (користування) приміщень Підприємство

зобов'язано щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем що сплив,

перераховувати Товариству 500 грн., із яких Товариство компенсує свої витрати,

пов'язані з утриманням приміщень (вода, каналізація, електроенергія,

теплозабезпечення, плата за землю, тощо). Розмір вказаної суми є фіксованим і

на протязі дії договору перегляду не підлягає.

Відповідно до приписів ст. ст. 45,

47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами

обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім

переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на 

всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх

сукупності, керуючись законом.

В порушення вказаних вимог,

приймаючи рішення та постанову, суди належним чином не дослідили обставини

проведення між сторонами розрахунків за договорами оренди, як і не дослідили

належним чином питання проведення (непроведення) між сторонами заліку вимог,

про що Підприємство пропонувало Товариству у відповідному листі. При цьому,

апеляційний господарський суд не надав належну юридичну оцінку відносинам

сторін з огляду на обставини укладення сторонами нового договору на

користування тими ж самими приміщеннями, в якому сторони замість сплати

Підприємством орендної плати у розмірі 1037,40 грн. передбачили лише сплату

грошових коштів в сумі 500 грн., із яких Товариство передбачало компенсувати

свої витрати, пов'язані з утриманням приміщень (вода, каналізація,

електроенергія, теплозабезпечення, плата за землю, тощо). Відтак, судами

неповно досліджено фактичні обставини справи, що призвело до неналежного

з'ясування дійсних прав і обов'язків учасників спірних відносин, передчасних

протилежних висновків стосовно обставин справи та неправильного застосування

матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, а також порушення норм

процесуального права.

Водночас, належне дослідження

вказаних питань має важливе значення для правильного вирішення спору.

Крім того, скасовуючи рішення

місцевого господарського суду та не застосовуючи позовну давність апеляційний

господарський суд вказав на те, що в силу ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна

давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до

винесення ним рішення, а від сторін такої заяви не надходило.

Вказані твердження суду суперечать

матеріалам справи. Товариство до винесення місцевим господарським судом рішення

заявляло про застосування позовної давності у відзиві на позовну заяву (а. с.

46-47).

Відмовляючи в позові про стягнення

грошових коштів, витрачених позивачем на проведення поліпшень майна наймодавця

за договором оренди нежилого приміщення № 53/02-ЮГ від 01.03.2002 р., суд

першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог, а також із того,

що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову.

Проте у випадку, коли суд на

підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи,

про захист якого вона просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення

про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку

давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, стороною у спорі

до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде

встановлено, що  строк позовної давності

пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює

рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні

причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Приймаючи рішення про відмову в

позові місцевий господарський суд зазначеного не врахував, що призвело до

порушення норм матеріального права.

Згідно ст. ст. 1115, 1117

ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду

першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та

повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна

інстанція не має права встановлювати або 

вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або

постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія

суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та

невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували

норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі

перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України),

рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд

місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи

місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно

з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати

об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду,

правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115,

1117, 1119, 11110, 11111 ГПК

України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ

“Науково-виробниче підприємство “ЮГ” задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста

Севастополя від 10.05.2006 р. та постанову Севастопольського апеляційного

господарського суду від 22.06.2006 р. у справі № 20-8/094 скасувати.

Справу  передати 

на  новий  розгляд 

до  господарського  суду 

міста Севастополя.

Головуючий, суддя                                                  

                   О. Подоляк

С у д д і:                                                                                         

Б. Грек

В. Дерепа