Постанова

від 10.06.2008 по справі 26/444

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

26/444

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 червня 2008 р.                                                                                    № 26/444  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    В.М.Палій,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        Б.М.Грека,

розглянувши    касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрвторресурс"

на                        постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2008р.

у справі           №26/444

за позовом      Товариства з обмеженою відповідальністю "Донтехресурс"

до                       Приватного підприємства "Укрвторресурс"

про                     стягнення 2 651 421,14 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Нижний С.В. (доручення у справі),

від відповідача: Гученко П.Ф. (довіреність у справі),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донтехресурс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Укрвторресурс" і просило суд стягнути з останнього 1 602 032,89 грн. боргу, 493 426,13 грн. інфляційних втрат, 532 735,21 грн. 23% річних, 23 226,91 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №30/01-06 від 30.01.2006р. щодо своєчасної поставки товару (лом чорних металів), позивач втратив інтерес до виконання зобов'язань за цим договором, про що повідомив відповідача, та вимагає  повернути йому передплату за товар з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також сплатити передбачені договором пеню та 23% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2007р. (суддя Пінчук В.І.) позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача 1 602 032,89 грн. основного боргу, 493 426,13 грн. збитків від інфляції, 532 735,21 грн. 23% річних, 23 226,91 грн. пені.

Вказане рішення мотивовано порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором та не поверненням позивачу попередньої оплати в розмірі 1 602 032,89 грн., що є підставою для нарахування відповідачу передбачених договором пені та 23% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2008р. (головуючий, суддя Андрієнко В.В., судді Малетич М.М., Студенець В.І.) рішення суду першої інстанції частково скасовано та ухвалено нове рішення: позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 1 602 032,89 грн. основного боргу, 493 426,13 грн. збитків від інфляції, 532 735,21 грн. 23% річних.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 23 226,91 грн. пені, суд апеляційної інстанції зазначив, що у постачальника (відповідача) не виникло грошового зобов'язання за договором №30/01-06 від 30.01.2006р., а тому нарахування пені, якою відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є безпідставним.

Не погоджуючись з  рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, знаходить касаційну скаргу такою, що  підлягає  задоволенню частково з таких підстав.

Так, відповідно до ст.173,  ч.1 ст.174, ч.1 ст.193 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судами, і вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір №30/01-06 від 30.01.2006р., за умовами якого відповідач зобов'язався передати у власність позивачу лом чорних металів згідно специфікацій, а позивач –прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.3. договору встановлено, що поставка товару здійснюється згідно специфікацій. Належним чином оформлена специфікація з моменту підписання представниками сторін буде вважатись невід'ємним додатком до даного договору.

31 січня 2006р. між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору №30/01-06 (а.с.10).

Згідно п.3.5 договору та п.1 додаткової угоди №1, відповідач зобов'язався здійснити поставку товару на наступний день, з моменту надходження на його поточний рахунок грошових коштів від позивача в рахунок оплати товару.

Пунктом 4 додаткової угоди №1, яким доповнено договір пунктами 7.2 та 7.3,  передбачено, що у разі прострочки виконання зобов'язання, передбаченого п.3.5 цього договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 0,5% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від перерахованої позивачем суми передплати за кожний день прострочки поставки товару.  

Крім сплати пені, відповідач зобов'язаний повернути позивачу всю отриману суму передплати, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 23% річних від простроченої суми.

Під час виконання умов названого договору, сторонами були підписані специфікації №№1-13 від 30.01.2006р., згідно яких відповідач повинен був поставити товар (а.с.12, 13, 18-26).

Судами встановлено, що відповідно до умов п.5.1. договору позивач здійснив попередню оплату товару у розмірі 2 542 000,0 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться у матеріалах справи (а.с.38-52, 59-73).

04.04.2006р. позивач здійснив останній платіж в якості передплати за товар у розмірі 30 000,0 грн., що підтверджується платіжним дорученням №932 (а.с.72).

У період з 19.02.2006р. по 05.05.2006р. на виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 639 967,11 грн., що підтверджується накладними (а.с.27-37).  Остання поставка товару згідно накладної №ДТ-0000179 на суму 3 910,0 грн. була здійснена відповідачем 05.05.2006р.

Таким чином,  позивач недоотримав від відповідача товару на суму 1 902 032,89 грн., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами №15 від 31.05.2006р. (а.с.53).

07.05.2006р. позивач надіслав на адресу відповідача лист №07/05-2006р. з вимогою повернути у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги попередню оплату у розмірі 1 902 032,89 грн. (а.с.56).

Відповідач, платіжними дорученнями від 16.08.2006р. та від 12.01.2007р. повернув позивачу 300 000,0 грн., які були перераховані останнім в якості попередньої оплати за договором №30/01-06 від 30.01.2006р. (а.с.46,47)

Листами №102 від 30.05.2007р. та №161 від 07.09.2007р. відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем та гарантував повернення попередньої оплати у розмірі 1 602 032,89 грн. (а.с.54, 55).

Неповернення відповідачем попередньої оплати товару у сумі 1 602 032,89 грн., стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення з відповідача вказаної суми з урахуванням інфляційних втрат, річних та пені, передбачених пунктом 7 договору у редакції додаткової угоди №1.

Відповідно до ч.3 ст.612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимогати відшкодування збитків.

В силу ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст.530 цього Кодексу.

Частинами 2, 3 названої статті встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності з вимогами п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони підписавши додаткову угоду №1 до договору, встановили відповідальність відповідача (продавця) за прострочку виконання зобов'язання щодо поставки товару, у вигляді сплати позивачу (покупцю) пені у розмірі 0,5% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від перерахованої позивачем суми передплати за кожний день прострочки поставки товару, а також  повернення позивачу всієї отриманої суми передплати, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 23% річних від простроченої суми.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пукти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.546 ЦК України передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що нарахування позивачем відповідачу передбаченої договором санкції - 0,5% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від перерахованої позивачем суми передплати за кожний день прострочки поставки товару, є необґрунтованим, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

За обставин порушення відповідачем зобов'язання, встановивши в його діях склад цивільно-правової відповідальності, господарський суд на підставі пункту 7 договору у редакції додаткової угоди №1 до нього, статей 546, 549 ЦК України та статей 230 і 232 ГК України обґрунтовано задовольнив позов у повному обсязі, а саме присудив до стягнення з відповідача отриманої ним передплати у розмірі 1 602 032,89 грн. з урахуванням інфляційних втрат, 23 річних та пені.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Всупереч вказаним статтям, відповідач не надав господарським судам доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності.

Доводи скаржника відносно того, що між сторонами не укладалася додаткова угода №1 до договору, і ця угода, копія якої є у матеріалах справи, підроблена,  колегія суддів відхиляє, оскільки як зазначає сам скаржник у своїй касаційній скарзі,  під час розгляду справи в апеляційному суді позивачем був наданий оригінал додаткової угоди №1, тобто вона була предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, отже обставини, які виникли навколо укладання цієї угоди,  ретельно перевірені судом, їм дана належна правова оцінка, а з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України, оцінка доказів та переоцінка обставин справи не є компетенцією касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрвторресурс"  задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2008р. у справі №26/444   скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2007р.

Головуючий, суддя                                                            В.М.Палій

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                Б.М.Грек