Постанова

від 26.03.2008 по справі 2/243-06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/243-06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

26.03.08                                                                                               Справа №2/243-06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Колодій Н.А. судді  Колодій Н.А.    , Зубкова Т.П.  , Мойсеєнко Т. В.

при секретарі: Шерник О.В.

за участю представників

позивача: Небрат Л.П. – довіреність №1-9/106 від 22.05.2007 року;

відповідача-1: Добринкіна Ю.М. – довіреність №28/15-942 від 12.02.2008 року;

відповідача-2: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства «Компанія «Дніпро», м. Херсон  

на рішення господарського суду Херсонської області від 09.11.2006 р. у справі № 2/243-06                

за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Компанія «Дніпро», м. Херсон  

до відповідача-1: Північної виправної колонії № 90 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області, м. Херсон

до відповідача-2: Головного управління Державного казначейства у Херсонській області,                   м. Херсон

про стягнення 17.301,15 грн.

за зустрічним позовом: Північної виправної колонії № 90 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області, м. Херсон

до: Відкритого акціонерного товариства «Компанія «Дніпро», м. Херсон

про визнання недійсним договору

Як встановлено матеріалами справи, відкрите акціонерне товариство «Компанія «Дніпро», м. Херсон, звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Установи ЮЗ 17/90, м. Херсон, та до Управління державного казначейства в Херсонській області, м. Херсон, про стягнення 17.301,15 грн., які складаються з 16.878,94 грн. основного боргу за договором № 27 від 29.06.1999 р., 337,58 грн. втрат від інфляції, 84,63 грн. – 3% річних.

 Справа розглядалась судами неодноразово.   

Як встановлено матеріалами справи, на підставі Указу Президента України від 12.03.99 № 248/99 “Про виведення  Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України” Європейських в'язничних правил та рекомендацій експертів Ради Європи, наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань України № 165 від 29.11.99 “Про введення в дію нових найменувань органів  та установ кримінально-виконавчої системи України” установа ЮЗ 17/90 була перейменована на Північну виправну колонію Херсонської області  № 90. (Т.2 а.с.29,39).

          В процесі розгляду справи, Північна виправна колонія №90 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області звернулось до суду із зустрічним позовом до ВАТ Компанія "Дніпро" про визнання недійсним договору № 27 про спільну діяльність від 29.06.1999 року з підстав його невідповідності закону, за відсутністю в ньому істотних умов, які визначені для даного виду договорів.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.10.2007р. у справі №2/243-06 (суддя Немченко Л.М.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.  

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд мотивував своє рішення тим, що у відповідача перед позивачем не було грошових зобов'язань, оскільки розрахунки мали бути проведені векселем. Отже, право позивача порушено саме на отримання векселя, а не грошових коштів. В задоволенні зустрічних позовних вимог також відмовлено, у зв'язку  з тим, що останні заявлені за межами позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі, позивач за первісним позовом, ВАТ компанія «Дніпро» просить рішення Херсонської області від 24.10.2007р. у справі № 2/243-06 скасувати в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та прийняти нове рішення, яким останні задовольнити.

На думку заявника, судом порушено норми процесуального права, в частині зобов'язання позивача провести з відповідачем звірку і надати докази наявності боргу у вигляді актів звірки. До того ж, судом невірно визначено належного відповідача у справі. Крім того, судом всупереч приписам п.3 ст.267 ЦК України, застосовано ст.257 ЦК України щодо строку позовної давності, без подачі такої заяви відповідачем за первісним позовом, що призвело до порушення прав позивача. Зазначає, що за своєю сутністю, договір №27 є договором міни, а тому до нього у відповідності до приписів ст.242 ЦК УРСР та ст.716 ЦК України, застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу.  

Головне управління державного казначейства України в Херсонській області, відповідач-2 у справі, у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що підприємство ПВК-90 не відноситься до бюджетної установи, а тому не знаходиться на казначейському обслуговуванні в ГУДКУ у Херсонської області. вважає, що воно не може бути відповідачем у справі. Просить прийняти обґрунтоване та законне рішення у справі.

Північна виправна колонія Херсонської області у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що вона не підлягає задоволенню. Зазначає, що прослідкувати рух розрахунків між Північною виправною колонією №90 та ВАТ «Компанія «Дніпро» після 2000 року не має можливості, оскільки відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.02.2004р. №21 «Про затвердження переліку документів, що утворюються в процесі діяльності органів та установ кримінально-виконавчої системи, із зазначенням строків зберігання» строк зберігання таких документів визначено у три роки. Вказує, що реорганізації установи ЮЗ 17/90 з утворенням двох юридичних осіб, як зазначено в апеляційній скарзі, не було. Крім того, зазначає, що на теперішній час, бухгалтерські документи Північної виправної колонії УДДУ ПВП у Херсонській області (№90) та підприємства Північної виправної колонії УДДУ ПВП у Херсонській області (№90) ВАТ компанія «Дніпро» ні як кредитор, ні як дебітор не рахується. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.   

 Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.11.2007 р. у цій справі, апеляційна скарга прийнята до розгляду та призначена слуханням на 18.01.2008р.

Розгляд справи відкладався.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 570 від 26.03.2008 р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого – Колодій Н.А.(доповідача), суддів: Зубкова Т.П., Мойсеєнко Т.В.

Представник відповідача-2 в судове засідання 26.03.2007 р. не з'явився, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.  

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї.

За клопотанням представників сторін, судовий процес вівся без застосування технічних засобів фіксації. За їх згодою в судовому засіданні 26.03.2007 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

          Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвалу) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

          Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення (ухвали) місцевого суду у повному обсязі.

          Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення  дійшла висновку про необхідність скасування судового акту виходячи  з  наступного.

          При перегляді попередніх рішення та постанови господарських судів, Вищий господарський суд зазначив на відсутності аргументації правонаступництва у спірному правовідношенні внаслідок реорганізації ЮЗ 17/90.

          В процесі нового розгляду справи, позивачем заявлено клопотання, яким останній просив залучити до участі у справі в якості відповідача-3 – Підприємства північної виправної колонії №90, або  замінити його у якості належного відповідача у справі.

          Як вбачається з положень п.3.6 статуту підприємства Північної виправної колонії Херсонської області №90, Підприємство є правоприємником прав та обов'язків установи ЮЗ 17/90 УМВС України в Херсонській області, місцезнаходження підприємства - м. Херсон вул. Некрасова, 234 (Т.2 а.с.32).

          Згідно довідки головного управління статистики у Херсонській області, станом на 11.09.2007р.  у ЄДРПОУ значиться дві юридичних особи: 1) Північна виправна колонія №90 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області з ідентиф. кодом: 08564699;

2) Підприємство північної виправної колонії №90 Управління державного департаменту з питань виконання покарань з ідентиф. кодом: 08680997;     

          У договорі №27 від 29.06.1999р. сторони зазначили свої реквізити. Зокрема, установа ЮЗ 17/90 знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Некрасова, 234, ЄДРПОУ 08564699. Такий же код за ЄДРПОУ значиться й на копіях довіреностей, на підставі яких, як стверджує позивач представник установи ЮЗ 17/90 отримував товар від ВАТ «Компанія «Дніпро» (Т.1 16-19).

          Таким чином, код ЄДРПОУ – 08564699 мала установа ЮЗ 17/90, а на теперішній час  Північна виправна колонія №90 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області   

          Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) ведеться зокрема з метою забезпечення єдиного державного обліку  та  ідентифікації суб'єктів.

          Відповідно до п.6 Постанови КМУ №118 від 22.01.1996р. «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України», ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом,  якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.

          До того ж, ч.2 п.6 вказано, що у разі перетворення юридичної особи за   правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

          У ч.4 ст.59 Господарського кодексу України зазначено, що у разі поділу суб'єкта  господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом  (балансом)  у відповідних  частках  до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу.  У разі виділення  одного  або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта          

          Таким чином, в даному випадку, колегія суддів вважає, що належним відповідачем слід вважати саме Північну виправну колонію №90. Отже, встановивши належного відповідача, суд мав здійснити процесуальне правонаступництво відповідно до приписів ст.25 Господарського процесуального кодексу України. Натомість, суд лише вказав у резолютивній частині рішення що належним відповідачем слід вважати Північну виправну колонію №90.     

          Відповідно до  частини 2 ст.25 ГПК  України, процесуальне   правонаступництво  можливе   на  будь-якій  стадії  судового  процесу.

          Враховуючи  викладене, колегія  суддів  вважає  за  необхідне  здійснити процесуальне правонаступництво на  апеляційній  стадії та визнати правонаступником Установи ЮЗ 17/90,    м. Херсон   по спірним  правовідносинам Північну виправну колонію №90.  м. Херсон.

Як встановлено матеріалами  справи,  між позивачем та Установою ЮЗ 17/90,                      м. Херсон, був підписаний договір № 27 від 29.06.1999 р. про сумісну діяльність (далі – Договір), відповідно до умов якого позивач передає, а Установа ЮЗ 17/90 приймає товарно-матеріальні цінності в рахунок погашення заборгованості по ПДВ на суму 25.043,00 грн.                (п. 1.1 Договору).

          Позивач зобов'язався відвантажити товарно-матеріальні цінності на суму  25.043,00 грн. (п. 2.1 Договору).

          Установа ЮЗ 17/90 зобов'язалася прийняти товарно-матеріальні цінності, розрахуватися з позивачем векселем державного казначейства на суму відпущених товарно-матеріальних цінностей згідно з накладними (п. 2.2 Договору).

          Предметом зустрічного позову є вимога про визнання договору недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону.  Відповідність договору  приписам закону  оцінюється   відповідно до законодавства, що діяло під час укладення спірної угоди.

          Для системного викладу обставин, колегія суддів вважає за доцільне розпочати аналіз  вимог  з зустрічного позову.  

          Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки взаємовідносини сторін щодо укладення спірного договору виникли до 01.01.2004 року, то вимоги за зустрічним позовом про відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства оцінюється господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладання спірної угоди. Тобто за зустрічним позовом до спірних правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР, що діяли до 01.01.2004 року.

          У мотивувальній частині рішення (Т.1 а.с.71 абз.11), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору №27, із посиланням на те, що  такі вимоги заявлені за межами позовної давності.

В даному випадку, для застосування трирічного строку позовної давності, наведеного  у ст.71 ЦК УРСР, необхідно надати правову оцінку договору та дослідити правовідносини між сторонами, що судом першої інстанції при новому розгляді справи зроблено  не було.

          Проаналізувавши  умови  укладеного між  сторонами  договору, колегії суддів  дійшла  висновку, що за  своєю правовою природою договір №27 від 29.06.1999р. «Про сумісну діяльність», є угодою купівлі-продажу, що також підтверджується наявністю спору між сторонами по розрахункам за поставлений товар.

          На  момент  укладання  спірної  угоди,  правовідносини щодо купівлі-продажу  регулювалися  положеннями статтею 224 ЦК УРСР (1962р.).Відповідно до цієї  норми, за   договором  купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

          Відповідно до положень ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в  потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.      Істотними є ті умови договору, які визнані такими за  законом або необхідні для договорів даного виду, а  також  всі  ті  умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Предметом договору є майно (товар), яке продавець зобов'язується передати покупцю. Предметом договору можуть бути як окремі речі, так і їх сукупність, як рухоме, так і нерухоме майно.

          В даному випадку, предметом договору зазначено «товарно-матеріальні цінності», за які Установа зобов'язалась розрахуватись векселем держказначейства на суму відпущених ТМЦ згідно накладних, а саме на суму 25043грн.

           Посилання позивача за зустрічним позовом, на відсутність у договорі найменування поставляємої продукції та на невизначеність її кількості та  якості не можуть бути прийнятими виходячи з наступного.     

          Оскільки, основним обов'язком покупця є сплата обумовленої ціни, а його правом – вимога до продавця щодо передачі обумовленої договором речі (майна), в даному випадку колегія суддів дійшла висновку, що сторони узгодили всі  істотні умови (предмету та ціну) договору №27 необхідні для укладення договору купівлі-продажу.  

          Крім того, в  цій  частині  сторони  виконали  умови  договору  у повному  обсязі  і  спору з цього приводу немає, продавець передав, а  покупець  прийняв  товар.

          Діюче на час укладення договору законодавство, не містило обов'язкових вимог щодо кількості продукції та її якості. Крім того, відповідно до приписів ст.233 ЦК УРСР, у випадку відсутності у договорі вказівок про якість проданої речі, остання повинна відповідати вимогам, що звичайно виставляються.  

          Спору між сторонами щодо якості отриманого товару  також  не виникало.

          Обґрунтовуючи  вимоги зустрічного позову відповідач по справі фактично посилається  на  недосягнення  сторонами  всіх  істотних  умов, що є  підставою  для  визнання  договору  неукладеним, і  які  вже  оцінені  судом  апеляційної  інстанції та визнані необґрунтованими. Підстав  для  визнання   угоди недійсною  зустрічний  позов  не містить.  

          Отже, підстав  для визнання  спірної  угоди  недійсною апеляційний  суд не вбачає.

          Відповідно до глави 5 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за  позовом  особи,  право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (ст.71).

          За приписами ст.76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого  права.  Винятки  з цього правила, а також  підстави  зупинення  і  перериву  перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу  РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Недійсність  угоди  у  разі  відповідних  підстав  виникає  з моменту  її укладання. Таким  чином про недійсність угоди  позивач  повинен довідатися  в  даному випадку в момент її укладання ( підписання). Спірна угода укладена  у 1999 році, тобто трирічний  строк позовної  давності  закінчився  у 2002р. Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до господарського суду 28.08.2006р. (Т.1 а.с.54), тобто після спливу строку позовної давності.

          Відповідно до приписів ст.80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Посилання заявника апеляційної скарги на порушення судом п.3 ст.267 ЦК України (позовна давність) не приймаються, оскільки діюче на час укладення договору законодавство, передбачало застосування судом строку позовної давності незалежно від зробленої стороною  заяви.

          Виконання умов Договору за період: червень – вересень 1999р. з відвантаження Установі ЮЗ 17/90 товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 16878,94грн., позивач підтверджує залученими до справи копіями накладних на відпуск матеріалів: № 27 червень 1999р., № 15 від 19.06.1999р., № 12 червень 1999р., № 48 вересень 1999р.  (Т.1 а. с. 12 - 15) та довіреностями на отримання цінностей   (Т.1 а.с. 16 - 19).  

          Листом вих. № 1-9/78 від 27.04.2006 р. (Т. 1а.с. 21) позивач звернувся до Установи ЮЗ 17/90, м. Херсон, запропонувавши у семиденний термін виконати умови Договору.

          Тобто, колегія суддів вважає, що позивач вимагав розрахуватися саме векселем, як те передбачене умовами договору.

          Установа ЮЗ 17/90, м. Херсон, залишила зазначену вимогу без відповіді та задоволення.

          За таких обставин, колегія  суддів вважає  обґрунтованим висновок господарського суду, що у ВАТ компанія «Дніпро», виникло право вимагати саме отримання векселя, а не стягнення грошових коштів.  

          Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства та організації   мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ  за  захистом своїх порушених або оспорюваних прав  і  охоронюваних  законом  інтересів, а також для вжиття передбачених  цим  Кодексом  заходів,  спрямованих  на запобігання правопорушенням.

Таким чином, колегією суддів не встановлено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з підстав викладених у первісному позові, в розумінні ст.1 ГПК України.

          У той же час, господарський суд у рішенні від 24.10.2007р. дійшов висновку, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання грошових зобов'язань поза межами трирічного строку передбаченого ст.257 ЦК України, тобто поза межами строку позовної давності.

          Однак, колегія суддів не поділяє такого висновку, оскільки у суду не має підстав розглядати вимоги саме про стягнення грошових коштів у справі №2/243-06, та встановлювати  такі  обставини.

          Переглядаючи    рішення  місцевого суду  по даній  справі  в  апеляційному  порядку  колегія  суддів  встановила  порушення  приписів ст.84 ГПК  України  при оформлені  резолютивної  частини  рішення.

          За приписами п.4 ч.1 ст.84 ГПК України, резолютивна частина рішення господарського суду має містити висновок про задоволення позову або про відмову у позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.  

          В даному випадку, предметом судового розгляду зі справи було декілька вимог (первісний  та  зустрічний  позов), а саме: стягнення грошових коштів за договором та визнання договору недійсним.

          При  прийнятті  судом  оскаржуваного рішення  резолютивна  частина  була  викладена  в такій  редакції : «відмовити  в  задоволенні  позовних  вимог». Таким  чином, судом  не було прийнято рішення  по кожній  заявленій  вимозі, що суперечить  приписам п.4 ч.1 ст.84 ГПК України.            

           Згідно ст. 104  ГПК  України,   порушення  або неправильне  застосування  норм  матеріального  права  може  бути підставою  для   скасування  або  зміни  рішення  лише  за  умови, якщо це порушення  призвело до прийняття  неправильного рішення.

          Допущене  судом порушення  норм  процесуального права п.4 ч.1 ст.84 ГПК України   призвело до прийняття  неправильного  рішення,  у  зв'язку  з чим  останнє  підлягає  скасуванню.

          Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на заявника апеляційної скарги, оскільки  доводи  апеляційної  скарги  визнані  судом  необґрунтованими.

          Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –

Постановив:

          Здійснити процесуальне правонаступництво, визнавши правонаступником відповідача-1 установи ЮЗ 17/90 м.Херсон   Північну виправну колонію №90 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області м.Херсон.

          Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Компанія «Дніпро», м. Херсон залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Херсонської області від 24.10.2007р. у справі № 2/243-06– скасувати.  Прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісних позовних вимог – відмовити. В задоволенні зустрічних  позовних вимог – відмовити.

Головуючий суддя Колодій Н.А.

 судді  Колодій Н.А.  

 Зубкова Т.П.  Мойсеєнко Т. В.