Постанова

від 03.06.2008 по справі 7/341-42/56

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/341-42/56

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.06.2008                                                                                           № 7/341-42/56

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Сотнікова С.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача:Пархоменко І.С. дов. №УО7/8228 від 28.12.2007 р.

від відповідача:Кіщук Т.В. дов. №16 від 29.05.2007 р.

Мельниченко Н.П. –голова правління

від третьої особи:Не з'явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельний кооператив "Суднобудівник-18"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.03.2008

 у справі № 7/341-42/56  

 за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

 до                                                   Житлово-будівельний кооператив "Суднобудівник-18"

 третя особа відповідача           Об"єднання співвласників багатоквартирного будинку "Силует"

 про                                                  стягнення боргу, ціна позову 311794,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду м. Києва від 28.03.2008 року по справі№ 7/341-42/56 позов задоволено повністю. Стягнуто з Житлового-будівельного кооперативу “Суднобудівник - 18” на користь АЕК “Київенерго” 311794,23 грн. боргу, 3117,94 грн. витрат по сплаті державного мита за подачу позову та 1558,89 грн. витрат по оплаті державного мита за подачу касаційної скарги, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Не погоджуючись з даним рішенням, Житловий-будівельний кооператив “Суднобудівник - 18” звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати дане рішення прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що при прийнятті спірного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права та порушено норми матеріального права. Крім того, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Так, місцевим господарським судом невірно застосовано позовну давність, не надано належної оцінки доказам позивача, які не надають можливість суду об'єктивно встановити наявність боргу за зазначений період, не враховано, що відповідач не визнав заборгованість, а також ту обставину, що у разі стягнення заборгованості з Житлово-будівельного кооперативу “Суднобудівник-18”, відповідач не матиме коштів, передбачених Статутом підприємства.

Відзив на апеляційну скаргу позивач суду не надав. Представник позивача в судовому засіданні заперечував вимоги апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання апеляційної інстанції не з'явився представник третьої особи, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що в матеріалах справи є докази (поштові повідомлення) належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановила, що апеляційну скаргу необхідно задовільнити, а рішення місцевого господарського суду слід скасувати із наступних підстав:

Суд першої інстанції встановив, що 01.12.1999 року АЕК “Київенерго” (Енергопостачальна організація) уклало договір № 1630060 на постачання теплової енергії у гарячій воді з ЖБК “Суднобудівник-18” (Абонент), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором. Згідно з Договором позивач зобов'язався постачати теплову енергію до належних відповідачу жилих будинків по вул. О.Бальзака, 52/22 та 54 у м. Києві для потреб опалення та гарячого водопостачання, а останній - оплачувати спожиту теплову енергію не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 5.1 договору, облік обсягу спожитої теплової енергії здійснюється розрахунковим способом.

Строк дії договору відповідно до умов п. 8 договору встановлений з часу його підписання до 31 грудня 1999 р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

У додатку № 5 до договору від 01.12.1999 року зазначено, що АЕК “Київенерго” в особі СП “Енергозбут Київенерго” зобов'язаний постачати теплову енергію у гарячій воді мешканцям двох будинків - № 52/22 та № 54 по вул.. Бальзака у м. Києві.

21.06.2001 року на загальних зборах ЖБК “Суднобудівник-18” було прийнято рішення про поділ ЖБК “Суднобудівник-18” на два самостійних кооперативи: ЖБК “Суднобудівник-18” та ЖБК “Силует”, що підтверджується протоколом № 1 загальних зборів ЖБК “Суднобудівник-18” від 21.06.2001 року. Відповідно, будинок № 52/22 по вул.. Бальзака у м. Києві знаходиться в управлінні ЖБК “Силует”, а будинок № 54 по вул.. Бальзака у м. Києві - в управлінні ЖБК “Суднобудівник-18”.

Про такий розподіл відповідач повідомив позивача листами від 08.04.2002 року та від 25.04.2002 року, що не заперечується АЕК “Київенерго”. Крім того, у вказаних листах відповідач просив укласти договори на постачання теплової енергії у гарячій воді з кожним кооперативом окремо.

Відповідно акту розподілу боргів ЖБК “Суднобудівник-18” перед підприємствами АК “Київенерго” і ДКП “Житлоремфонд”. від 22 грудня 2001 р., поділу підлягають обов'язки (борги) відповідача перед іншими особами.

01.11.2002 року за договором від 01.12.1999 року в обліку АЕК “Київенерго” в особі СП “Енергозбут Київенерго” залишилась неоплачена відповідачем заборгованість.

01.10.2004 року сторони уклали угоду № 501-04 про реструктуризацію заборгованості за договором № 1630060 від 01.11.2003 року на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до якої станом на 01.09.2004 року ЖБК “Суднобудівник-18” визнало борг в розмірі 415 850,16 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.08.2006 року у справі № 48/207 за позовом ЖБК “Суднобудівник-18” до АЕК “Київенерго” угоду № 501-04 про реструктуризацію заборгованості за договором № 1630060 від 01.11.2003 року на постачання теплової енергії у гарячій воді визнано недійсною.

Як встановлено зазначеним рішенням у справі № 48/207 угода № 501-04 про реструктуризацію заборгованості за договором № 1630060 від 01.11.2003 року на постачання теплової енергії у гарячій воді була укладена внаслідок помилки, оскільки на момент її укладення боргу за договором від 01.11.2003 року № 1630060 відповідач не мав. Крім того судом встановлено, що незважаючи на однаковий номер договорів на постачання теплової енергії, вони є різними за змістом, у зв'язку з чим облік розрахунків за ними слід здійснювати окремо.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з позовної заяви, АЕК “Київенерго” просить стягнути заборгованість за договором від 01.12.1999 року.

Відповідно до ст.. 173 Господарського кодексу України (далі -- ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно ст.. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

АЕК “Київенерго” зазначає, що періодом виникнення заборгованості за договором від 01.12.1999 року № 1630060, стягнення якої є предметом спору у цій справі, є 01.11.2000 року - 01.01.2007 року (період споживання теплової енергії становить з 01.11.2000 року - 01.05.2003 року, а період платежів, які зараховані як оплата за договором № 1630060 - з 01.11.2000 року - 01.01.2007 року).

Отже, період споживання теплової енергії, стягнення якої є предметом спору у справі -  01.11.2000 року - 01.05.2003 року.

04.06.2007 р. відповідач звернувся до суду першої інстанції з заявою про застосування позовної давності у три роки до позовних вимог АЕК “Київенерго” про стягнення з ЖБК “Суднобудівник-18” 311 794,23 грн. на підставі ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України.

Однак, судом першої інстанції відмовлено в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності та поновлено АЕК “Київенерго” строк позовної давності мотивуючи це наступним.

Відповідно до угоди № 501-04 про реструктуризацію від 01.10.2004 р., рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2006 р. у справі № 48/207, питання оплати теплової енергії, поставленої позивачем відповідачу протягом позовного періоду, були врегульовані угодою про реструктуризацію від 01.10.2004 р. Вищезгаданим рішенням суду від 01.08.2006 р. угоду про реструктуризацію було визнано недійсною.

Таким чином, до часу визнання угоди про реструктуризацію в установленому порядку недійсною у позивача були відсутні підстави для звернення в суд за захистом свого права на оплату поставленої відповідачу теплової енергії.

З даним висновком суду першої інстанції Київський апеляційний суд не погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно п. 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктами 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення строку позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Отже, нормами діючого цивільного законодавства не передбачено поновлення строку позовної давності з моменту виникнення підстав для звернення до суду за захистом своїх прав за тієї умови, що особа знала про порушення свого права. Доказів на підтвердження того факту, що на момент припинення дії договору від 01.12.1999 року позивачу не було відомо про порушення своїх прав суду, як першої так і апеляційної інстанції не надано.

Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Оскільки 01.11.2003 року сторонами було укладено новий договір на постачання теплової енергії у гарячій воді, а отже договір від 01.12.1999 року припинив свою дію, то, відповідно до вимог ЦК України, перебіг строку позовної давності для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав щодо стягнення заборгованості з ЖБК “Суднобудівник-18” за договором від 01.12.1999 року, почався з 01.11.2003 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Так, строк позовної давності для звернення АЕК “Київенерго” в особі СП “Енергозбут Київенерго” до суду за захистом свого права за договором від 01.12.1999 року закінчився 01.11.2006 року.

Проаналізувавши матеріали справи та доводи позивача, колегія суду приходить до висновку, що АЕК "Київенерго" не наведено поважних причин, що призвели до пропуску строків позовної давності захисту своїх прав шляхом звернення з позовною заявою до суду в межах загального строку позовної давності.

Таким, чином апеляційний суд вважає твердження суду першої інстанції про поважність причини пропуску строку на звернення АЕК "Київенерго" до з ЖБК “Суднобудівник-18” про стягнення 311 794,23 грн. таким, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки господарського суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, не дав їм належну оцінку та прийняв незаконне та необґрунтоване рішення в порушення вимог матеріального права, а тому, рішення необхідно скасувати, а апеляційну скаргу задовільнити.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу ЖБК “Суднобудівник-18” на рішення Господарськогосуду м. Києва від 28.03.2008 р. у справі №7/341-42/56 задовільнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 28.03.2008 р. у справі №7/341-42/56  скасувати повністю.

3. Прийняти постанову, якою відмовити в позові вимоги АЕК "Київенерго" повністю.

4.Матеріали справи № 7/341-42/56 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до ВГС України протягом одного місяця з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги до апеляційного суду, який прийняв оскаржувану постанову.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 19.06.08 (відправлено)