Постанова

від 10.06.2011 по справі 27/329-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2011 р.                                                           Справа № 27/329-10  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я, суддя Гончар Т. В., суддя  Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача –ОСОБА_1 довіреність б/н від 01.10.2010 р.;

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальньстю "Полімерсервіс Трейд", м. Харків (вх. № 1426Х/3-11 від 01.04.11) на рішення  господарського суду Харківської області від 02.03.2011 року у справі № 27/329-10

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерсервіс Трейд", м. Харків   

до  фізичної особи-підприємця ОСОБА_3., м. Харків   

про стягнення 32517,88 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Полімерсервіс Трейд" м. Харків (далі позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, згідно якої, після уточнення позовних вимог, просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 м. Харків (далі відповідач) пеню в розмірі 7553,10 грн., інфляційних витрат в розмірі 9949,45 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 3383,24 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.03.2011 р. у справі № 27/329-10 (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3. на користь ТОВ "Полімерсервіс Трейд" інфляційні витрати в розмірі 9949,45 грн., державне мито в розмірі 99,50 грн. та 72,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення пені в сумі 7553,10 грн. та 3% річних в розмірі 3383,24 грн. - в позові відмовлено.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних рішення мотивоване спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. В частині задоволення позовних вимог про стягнення 9949,45 грн. –обґрунтованістю їх нарахування та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що господарський суд Харківської області при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права, а саме, до вимог про стягнення 3 % річних за порушення грошового зобов'язання судом були застосовані наслідки пропущення строку спеціальної позовної давності, які застосовуються виключно до неустойки (пені або штрафу), не зважаючи на те, що 3 % річних не є неустойкою, а являють собою засіб захисту майнового права та інтересу, таким чином  позивач зазначає, що проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію судді у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2011 р. апеляційну скаргу ТОВ "Полімерсервіс Трейд" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.05.2011 р.

У судове засідання 16.05.2011 р. з’явився представник позивача та надав пояснення по справі.

В судовому засіданні 16.05.2011 р. розгляд справи було відкладено на 06.06.2011 р., про що присутній представник позивача повідомлен під розпис, запропоновано сторонам надати додаткові документи, які мають значення для правильного вирішення спору.

В судове засідання 06.06.2011 р. з’явився представник позивача і надав пояснення у справі.

Представник відповідача у судове засідання 06.06.2011 р. не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується корінцем повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, згідно якого позивач отримав ухвалу суду 11.05.2011 р.

Враховуючи належне повідомлення представника відповідача про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань станом на призначений для розгляду даної справи час, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2009 р. між ТОВ "Полімерсервіс" та ТОВ "Полімерсервіс Трейд" був укладений договір про відступлення права вимоги, згідно якого ТОВ "Полімерсервіс Трейд" набув право вимагати від відповідача сплату заборгованості за договором № 02/09; сплату неустойки у вигляді пені за прострочення виконання обов’язків за договором № 02/09, а також сплату інфляційних витрат.

Господарським судом Харківської області було винесено рішення від 14.07.2009 р. по справі № 38/203-09 та стягнуто з ФОП ОСОБА_3. суму заборгованості в розмірі 65028,43 грн.

Умовами договору про відступлення права вимоги від 02.06.2009 р. встановлено, що ТОВ "Полімерсервіс Трейд" набуває право вимагати від відповідача оплати неустойки у вигляді пені за прострочення виконання обов’язків за договором № 02/09 поставки обладнання від 16.02.2009 р. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення від суми зобов’язання та відшкодування інфляційних витрат.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов’язковість договору для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції, до вимог про стягнення 3% річних, було застосовано наслідки пропущення строку спеціальної позовної давності в один рік.

Колегія суддів не може погодитись з висновком місцевого господарського суду виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України «позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу».

Статтею 257 ЦК України зазначено: «загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки», але згідно з ч. І та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України «для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені)»

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що 3 % річних не є неустойкою, а являють собою засіб захисту майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного процесуального кодексу України «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Статтею 624 ЦК України встановлено відповідальність за порушення зобов'язання: «якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків».

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України «неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання».

Як вбачається з наведеного, законодавцем було чітко виокремлено інфляційні витрат і три відсотки річних від неустойки, у тому числі шляхом віднесення їх у різні статті Цивільного кодексу України. Логічним є висновок, що ці поняття мають різну правову природу.

Неустойка - це санкція за порушення зобов'язання (тобто його невиконання чи неналежне виконання), для якої встановлено особливі вимоги щодо: строку стягнення - у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України зазначено, що «нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано»; позовної давності - відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України «позовна давність в один рік застосовується... до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).; розміру - згідно зі ст. З Закону України від 22.11.1996 року N 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»«розмір пені  обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня».

Натомість, стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання с правом кредитора, пов'язаним з відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним належними до сплати кредиторові грошовими коштами. На це право не поширюються: спеціальні строки позовної давності; строк стягнення у шість місяців, за який кредитор може вимагати інфляційні витрати та три проценти річних; та розміри, встановлені для неустойки (подвійна облікова ставка НБУ).

Таким чином колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р. (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989, та яка набула чинності 01.02.1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74». При цьому, відповідно до ст. 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».

Таким чином, проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.

З огляду на вищенаведене колегія суддів зазначає, що три проценти річних не є видом господарсько-правової відповідальності за порушення господарського договору, зокрема, не є неустойкою. Це законодавчо гарантована компенсаційна ставка при протиправному кредитуванні за рахунок іншого суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України три проценти річних повинні стягуватися кредитором за весь період прострочення, у межах позовної давності основної дійсної грошової вимоги, а саме 3 років (ст. 257 Цивільного кодексу України) та застосовуватись поряд із санкціями господарсько-правової відповідальності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарський суд Харківської області прийняв оскаржуване рішення відповідно до матеріалів справи, фактичних обставин та чинного законодавства, проте необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % процентів річних в сумі 3383,24 грн., через що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області по справі № 27/329-10 від 02.03.2011 р. підлягає скасуванню в частині стягнення 3 % річних в сумі 3383,24 грн. з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Згідно зі ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони. Витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача –при задоволенні позову, на позивача –при відмові в позові, при частковому задоволенні позову –на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктами 1, 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104,  статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерсервіс Трейд", м. Харків –задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2011 року у справі № 27/329-10 скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 3383,24 грн.

В цій частині позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3., м. Харків (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь ТОВ “Полімерсервіс Трейд”(61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 13, корп. А-8, офіс 5-4, код 36373676) 3383,24 грн. 3% річних.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2011 року у справі № 27/329-10 –залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3., м. Харків (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь ТОВ “Полімерсервіс Трейд”(61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 13, корп. А-8, офіс 5-4, код 36373676) - 33,84 грн. витрат за подання позову, 24,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 16,91 грн. витрат за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя                                                                      Погребняк В.Я.

Суддя                                                                                           Гончар Т. В.  

Суддя                                                                                           Слободін М.М.  

Повний текст постанови підписано 10.06.2011 р.