Постанова

від 02.04.2008 по справі 6/138/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 02 квітня 2008 р.                                                                                   

№

6/138/07 

Вищий господарський

суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

                               Кравчука Г.А.

суддів:

                               Мачульського

Г.М.

                               Шаргала В.І.

розглянувши

у відкритому судовому

засіданні

касаційну

скаргу

Закритого

акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" в особі

Запорізької регіональної дирекції

на

постанову

Запорізького

апеляційного господарського суду

від

15.11.2007р.

у

справі

№6/138/07

Господарського

суду

Запорізької

області

за

позовом

Товариства

з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"

до

Закритого

акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" в особі

Запорізької регіональної дирекції

треті

особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача:

  1). Товариство з обмеженою відповідальністю

"Слейпнір" 2). Товариство з обмеженою відповідальністю фірма

"ГЛ" 3). ОСОБА_1

про

стягнення

1 385, 38 грн.

за

участю представників

-

позивача:

не

з'явився

-

відповідача:

1). Стовбира О.О. (довіреність

№ГО-08/1 від 02.01.2008р.) 2). Синько А.В. (довіреність №ГО-07/194 від

06.12.2007р.)

- третіх

осіб:

не

з'явились, -

В С Т А Н О В И В:

Оскарженою

постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 15.11.2007р.

(колегія суддів у складі: головуючого -судді Хуторного В.М., суддів Коробка

Н.Д., Кричмаржевського В.А.) залишено без змін рішення Господарського суду

Запорізької області від 13.09.2007р. (суддя Місюра Л.С.), яким вказаний позов

задоволено, постановлено стягнути з Страхової групи "ТАС" в особі

Запорізької регіональної дирекції страхової групи "ТАС" на користь

Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" пеню в сумі 1

385, 38 грн., витрати по держмиту в сумі 34, 13 грн. та на ІТЗ судового процесу

в сумі 39, 49 грн.

В

касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення, справу

направити на новий розгляд, та стягнути з позивача сплачене державне мито за

подачу апеляційної та касаційної скарг, посилаючись на порушення господарськими

судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме:

ст.ст.610, 611, 549, 614, 1166, 1188 ЦК України ст.ст.6, 15 Закону України

"Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників

наземних транспортних засобів", ст.1, 12, 21, 27, 34, 35, 43

Господарського процесуального кодексу України.

У

відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що відповідач не надав жодних

доказів на підтвердження своїх посилань на відсутність трудових відносин між

водієм та застрахованою особою; факти, встановлені постановою судді про

притягнення до адміністративної відповідальності не мають преюдиційного

значення, тому наявність або відсутність постанови про притягнення до

адміністративної відповідальності не є перешкодою для вирішення спору;

відповідач послався на те, що суд не прийняв до уваги провадження досудового

слідства по кримінальній справі, натомість під час судового розгляду суд

встановив, що кримінальна справа порушена не за фактом ДТП, а за фактом

тілесного ушкодження внаслідок порушення правил безпеки водієм іншого

транспортного засобу, не причетного до транспортних засобів позивача та третьої

особи, ця кримінальна справа декілька років призупинена і предметом справи є не

вина водія ОСОБА_1 в пошкодженні майна, а вина зовсім іншої особи в порушенні

правил безпеки, що призвело до тілесного ушкодження; підставою для нарахування

пені є ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів" і за зазначеною

нормою страховик сплачує пеню у випадку порушення строку, встановленого цією

статтею, при цьому сплата пені є обов'язком за порушення встановлених цією

статтею строків та не обмежена іншими умовами; відповідач аварійного комісара

або експерта не направив, причини настання страхового випадку не визначив, а як

наслідок не встановив винної в цьому особи; відповідач своєю бездіяльністю

створює передумови, за яких стає неможливим отримання страхового відшкодування

за цим видом обов'язкового страхування, а відтак позивач просить залишити

скаргу без задоволення.

Позивач

та треті особи не використали наданого законом права на участь своїх

представників у судовому засіданні.

Переглянувши

у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду

України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції,

приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних

підстав.

Як

встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.09.2005р. відповідач

уклав Поліс №ВА/2568763, за яким об'єктом страхування є цивільно-правова відповідальність

Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ГЛ", як власника

вантажного автомобіля DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 за шкоду, яка може бути

заподіяна життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації цього

транспортного засобу.

Наказом

директора Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ГЛ" прийнято

на роботу водія ОСОБА_1 з 01.10.2005р. та Наказом №1007-02 директора Товариства

з обмеженою відповідальністю фірми "ГЛ" від 01.10.2005р. ОСОБА_1

призначено відповідальним за експлуатацію автомобіля DAF НОМЕР_1.

06.10.2005р.

на автошляху Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя відбулась дорожньо-транспортна

пригода (ДТП) за участю вантажного автомобіля DAF НОМЕР_1, який належить

Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "ГЛ", під керуванням

ОСОБА_1 та автомобіля ЗАЗ-DAEWOO Sens, НОМЕР_2, який належить Закритому

акціонерному товариству "Техенергохім" (правонаступником якого є

позивач) і яким керувала ОСОБА_2, що підтверджується довідкою Відділення ДАІ

відділу внутрішніх справ Солонянського району Дніпропетровської області від

06.10.2007р.

07.10.2005р.

Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ГЛ" подано

відповідачу заяву про страхову подію.

11.10.2005р.

Закрите акціонерне товариство "Техенергохім" звернулось до ДП

Український експертний центр "Експрес-сервіс Авто" з заявою про

проведення автотоварознавчого обстеження. Актом №331 від 12.12.2005р. вказаної

установи визначено, що матеріальна шкода, завдана власнику автомобіля DAEWOO

Sens НОМЕР_2 в результаті його пошкодження складає 15 355, 80 грн.

27.02.2006р.

Закрите акціонерне товариство "Техенергохім" звернулось до

відповідача з заявою про страхове відшкодування.

Відсутність

виплати страхового відшкодування послужила причиною звернення до господарського

суду з позовом про стягнення пені за прострочення виплати страхового

відшкодування в сумі 2 830, 64 грн. В подальшому позивач двічі уточнював

позовні вимоги та остаточно ним було заявлено про стягнення пені за період з

28.03.2006р. по 28.09.2006р. в сумі 1 385, 38 грн.

Місцевий

господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що шкода, завдана

джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній

правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди

тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання,

зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку; в матеріалах справи

міститься заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ГЛ"

від 07.10.2005р., з яким воно звернулось до відповідача; ст.35 Закону України

"Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників

наземних транспортних засобів" не вимагає обов'язкового надання

страховику, для отримання страхового відшкодування постанови суду про

адміністративне правопорушення або іншого рішення суду; виплата страхового

відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком

вказаних в ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування

цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"

або в строки і в об'ємах, визначених рішенням суду; позивач звернувся до

страховика із заявою 27.02.2006р., отже страхове відшкодування повинно було

бути йому виплачено до 27.03.2006р.; оскільки відповідач не виплатив позивачеві

страхового відшкодування, позивач правомірно просить стягнути з відповідача

пеню за період з 28.03.2006р. по 28.09.2006р. в сумі 1 385, 38 грн., а відтак

місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ч.2 ст.1187 Цивільного

кодексу України, п.п.2, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від

27.03.1992р., ст.ст.22, 35, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування

цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних

засобів", дійшов до висновків про наявність правових підстав для

задоволення позову.

Апеляційний

господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду,

зазначивши також в оскарженій постанові, що як вбачається з довідки про ДТП від

06.10.2007р. Відділення ДАІ відділу внутрішніх справ Солонянського району

Дніпропетровської області, протоколу огляду місця події від 06.10.2007р.,

складеного слідчим СВ Солонянського РВ УМВС України в Дніпропетровській

області, постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від

15.10.2005р., затвердженої начальником Солонянського РВ УМВС України в Дніпропетровській

області, стався страховий випадок в розумінні ст.6 Закону України №1961,

внаслідок якого заподіяна шкода третій особі -позивачеві, за участю

забезпеченого транспортного засобу -DAF НОМЕР_1, відповідальність власника

якого застрахована за полісом; Закон №1961 не ставить в залежність виплату

страхового відшкодування від притягнення до адміністративної чи кримінальної

відповідальності фізичної особи, з вини якої відбулось ДТП; страховий випадок

за своєю суттю передбачає настання цивільно-правової відповідальності та

пов'язаних з нею негативних наслідків, а настання цивільно-правової

відповідальності слід відмежовувати від накладення адміністративних стягнень,

застосування яких не може бути передумовою цивільно-правової відповідальності;

страховик через аварійного комісара або експерта самостійно мав визначити

причини страхового випадку, розмір збитків та відшкодування, натомість з боку

відповідача таких дій проведено не було; перелік документів, подання яких є

обов'язковим для прийняття рішення страховиком про виплату страхового

відшкодування, не містить постанови суду, вироку суду або будь-якого іншого

судового рішення, яким б особу було притягнено до відповідальності; після

розгляду страховиком наданих йому визначених ст.35 Закону №1961 документів про

ДТП, страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову

у виплаті страхового відшкодування, однак це також не було зроблено

відповідачем; за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з

вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування,

сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період,

за який нараховується пеня, а відтак апеляційний господарський суд дійшов до

висновків про відсутність правових підстав для скасування рішення місцевого

господарського суду.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до п. 1 ст.

1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду

касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову

апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга

залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова

господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та

процесуального права.

Суд

касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх

інстанцій виходячи з наступного.

Як

встановлено судами попередніх інстанцій, позов заявлений Товариством з

обмеженою відповідальністю "Техенергохім" (правонаступником Закритого

акціонерного товариства "Техенергохім") про стягнення з страховика

(відповідача) пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування шкоди,

спричиненої транспортному засобу позивача внаслідок ДТП за участю забезпеченого

транспортного засобу страхувальника (третьої особи-2, з якою відповідач уклав

Поліс №ВА/2568763.

Згідно

преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів", цей Закон

регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового

страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення

відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих, якими,

згідно п.1.3 ст.1 цього Закону, є треті юридичні та фізичні особи, життю,

здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним

засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник

цього транспортного засобу, при експлуатації наземних транспортних засобів на

території України.         

Відповідно

до ст.6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим

випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час

дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого

транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність

особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно

п.22.1 ст.22 цього Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно

до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом

порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної

пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як

встановлено місцевим господарським судом позивачу завдано майнову шкоду шляхом

пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП, і страхове відшкодування

останньому відповідачем не сплачено.

Відповідно

до п.37.2 ст.37 цього ж Закону за кожен день прострочення виплати страхового

відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання

такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки

Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким

чином господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку

стосовно наявності у позивача правових підстав для стягнення з відповідача

пені, при цьому суди попередніх інстанцій, з врахуванням наведених вище

приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів" дійшли

обґрунтованого висновку стосовно правильності нарахування позивачем розміру

пені.

Також

колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками

господарських судів попередніх інстанцій стосовно відсутності у третьої особи

обов'язку надання страховику, для отримання страхового відшкодування, постанови

суду про адміністративне правопорушення або іншого рішення суду, оскільки ці

документи відсутні в переліку документів, що додаються до заяви про виплату

страхового відшкодування, визначеному п.35.2 ст.35 Закону України "Про

обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних

транспортних засобів".

Крім

того, наявність правових підстав для керування транспортним засобом, з

врахуванням приписів Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету

Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N1306, визначається посвідченням на

право керування транспортним засобом відповідної категорії, талоном, що

додається до посвідчення, реєстраційним документом на транспортний засіб, а у

встановлених законодавством випадках -дорожнім листом і документами на вантаж,

що перевозиться.

З

врахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин

справи, між відповідачем та третіми особами 1 та 2 укладені страхові поліси,

передбачені п.15.1 ст.15 Закону України "Про обов'язкове страхування

цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних

засобів", а саме -страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю,

здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу,

визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на

законних підставах (договір I типу).

Посилання

в касаційні скарзі особи що її подала на непідвідомчість даного спору

господарським судам не ґрунтується на приписах ст.ст.1, 12 ГПК України. Крім

того, такі доводи не відповідають правовій позиції Верховного Суду України,

викладеній в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду

України від 27.06.2006р. у справі №09/3217 Господарського суду

Черкаської області.

Доводи,

викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів

попередніх інстанцій.

Спірні

правовідносини сторін регулюються спеціальним законом - Законом України

"Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників

наземних транспортних засобів", яким і керувались суди при вирішенні

спору.

Таким

чином господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно встановили всі

фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів,

достеменно з'ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували

норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, а відтак судові

рішення господарських судів попередніх інстанцій є законними, обґрунтованими, а

тому підстав для їх скасування немає.

Керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 1, 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну

скаргу Закритого акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" в

особі Запорізької регіональної дирекції залишити без задоволення, а постанову

Запорізького апеляційного господарського суду від 15.11.2007р. у справі

№6/138/07 Господарського суду Запорізької області -без змін.

Головуючий

суддя                                                                

Г.А. Кравчук

С

у д д і                                                             

                       Г.М.

Мачульський

                     В.І. Шаргало