Постанова

від 22.04.2008 по справі 17/660/07

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т

А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"22"

квітня 2008 р.

Справа

№ 17/660/07

Одеський апеляційний

господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.

при

секретарі судового засідання

Бритавській Ю.С.

за участю

представників сторін:

Від

позивача: ОСОБА_2,

по дов.

Від

відповідача: Гожбур

М.А., по дов.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою

відповідальністю „Агротрансторг”, м. Миколаїв

на

рішення господарського суду Миколаївської

області від 28.01.2008 року

по

справі № 17/660/07

за

позовом Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1, м. Миколаїв

до

Товариства з

обмеженою відповідальністю „Агротрансторг”, м. Миколаїв

про

стягнення

заборгованості за договором № 39 від 27.10.2004 р.

ВСТАНОВИВ:

Заява

відповідача про призначення судової експертизи 

судовою колегією апеляційної інстанції відхилена із-за відсутності

підстав.

Суб'єкт

підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з

позовом у місцевий господарський суд до Товариства з обмеженою відповідальністю

(ТОВ) „Агротрансторг” (далі -відповідач) про стягнення з останнього 41 901 грн.

58 коп., у тому числі 15 686, 67 грн. основного боргу, 18 026,15 грн. пені за

прострочку платежу, 1 512,36 грн. 3 % річних, 6 676,40 грн. збитків від

інфляції.

Свій

позов СПД -фізична особа ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідач не сплатив

повну вартість отриманого дизпалива по накладним  № 505 від 27.10.2004 р. і № 535 від

10.11.2004 р. (податкові накладні за тими ж номерами і датами) на підставі

довіреності № 220624 від 24.10.2007 р. згідно укладеному між ними договору № 39

від 27.10.2004 р. купівлі -продажу нафтопродуктів. В зв'язку зі прострочкою

виконання зобов'язання по сплаті вартості отриманого дизпалива позивач

застосував до відповідача відповідні санкції, передбачені укладеним договором

купівлі-продажу і нормами Цивільного та Господарського кодексу України з

наданням до позову відповідного розрахунку суми заборгованості, 3-х % річних,

збитків від інфляції і пені за прострочку оплати, починаючи з листопада 2004

року до серпня 2007 року, а також накладні про нарахування пені з листопада

2004 р. по червень 2006 р.

Відповідач

у запереченнях  на позов і доповненнях до

цих заперечень, поданих у процесі розгляду справи судом, посилається на

необґрунтованість позовних вимог, оскільки акт взаємозвірки розрахунків заборгованості

від 07.03.2007 р., підписаний керівниками сторін, не є доказом такої

заборгованості по укладеному між сторонами договору, так як носить загальний

характер, такий же загальний характер, носить і гарантійний лист відповідача

від 07.03.2007 р. без посилань на договір купівлі-продажу, нарахування штрафних

санкцій згідно ст. 232 ГК України припиняється через шість місяців від дня,

коли зобов'язання має бути виконано, він не отримував від позивача суми пені по

рахунку, що передбачено укладеним договором, накладні про отримання дизпалива

свідчать лише про отримання його позивачем і не можуть бути доказом несплати

коштів за отриманий ним товар, позивач не вимагав від нього сплати сум за

дизпаливо, він не отримував від позивача на вимогу суду акт звірки розрахунків.

Крім того, просить застосувати строк позовної давності щодо стягнення пені

згідно з нормами Цивільного кодексу України.

Позивач,

подаючи до суду заяву від 03.12.2007 р. про залучення до справи заяву від

26.11.2007 р. про направлення відповідачем свого представника для проведення

звірки розрахунків і односторонній акт звірки розрахунків, складений ним, не

змінив первісну суму позову, поданого до суду у вересні 2007 року, на підставі

ст. 22 ГПК України.

Рішенням

господарського суду Миколаївської області від 28.01.2008р. (суддя Коваль С.М.)

позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто суму

заборгованості 15 685,07 грн., 1 512,36 грн. 3% річних, 6 676,40 грн. збитків

від інфляції і відповідно судові витрати. В частині стягнення пені у позові

відмовлено з застосуванням судом строку позовної давності, передбаченого

статтею 258 ЦК України, в порядку ст. 267 ЦК України.

Не

погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в

якій просить відновити йому строк на подання апеляційної скарги (цей строк

апелянту було відновлено ухвалою суду апеляційної інстанції при прийнятті

апеляційної скарги до провадження), скасувати зазначене рішення суду першої

інстанції в частині часткового задоволення позову та судових витрат і  постановити нове рішення, яким у позові

повністю відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та

процесуального права, оскільки доводи позивача з посиланням на акт звірки

розрахунків від 07.03.2007 р., підписаний сторонами, і гарантійний лист

відповідача за такою ж датою про визнання суми заборгованості не є доказами

заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки ні в цьому акті звірки, ні

в його гарантійному листі немає конкретних посилань на укладений між сторонами

договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 27.10.2004 р., по якому він отримав

товар (дизпаливо) від позивача, тобто ті ж самі доводи, що були викладені

відповідачем у відзиві на позов.

Розглянувши

матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін,

перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних

обставин справи і їх повноту, правильність застосування норм матеріального та

процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав

для задоволення апеляційної скарги і зміни чи скасування оскарженого рішення

суду, виходячи з наступного.

Як

вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, відповідач згідно договору

купівлі-продажу нафтопродуктів від 27.10.2004 р. № 39,  укладеного з позивачем, отримав від

останнього по накладній № 505 від 27.10.2004 р. через свого представника по

довіреності № 220624 від 24.10.2004 р. 

дизпаливо в кількості 10,120 м3 на суму 23 613,33 грн., а з

ПДВ -на суму 28 336 грн., а згодом по накладній № 535 від 10.11.2004 р. в

кількості 8055 м3 на суму з ПДВ -23 520,60 грн.

Отримання

відповідачем вказаної кількості дизпалива і на зазначені суми згідно укладеному

договору купівлі-продажу підтверджується і податковими накладними і в

доповненнях відповідача до заперечень на позовну заяву про стягнення боргу

(а.с. 64).

По

розрахунку позивача наданого до позову, заборгованість позивача за отримане ним

дизпаливо по накладній № 505 від 27.10.2004 р. складає 336 грн., а

заборгованість відповідача за отримане дизпаливо по накладній № 535 від

10.11.2004 р. складає 15 350,67 грн.

Вказана

позивачем сума заборгованості, яку повинен йому сплатити відповідач за отримане

дизпаливо по вказаним накладним згідно укладеному договору купівлі-продажу від

27.10.2004 р.,  відповідачем

документально не спростована, тобто відповідач не надав суду доказів, що він

розрахувався з позивачем за отримане  у

останнього по вказаним накладним дизпаливо у повному обсязі.

Тому

судом першої інстанції правомірно відповідно до статтей 526 і 625 ЦК України

задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача

заборгованість в сумі 15 686 грн. 67 коп., 3 % річних у сумі 1 512 грн. 36 коп.

і збитки від інфляції в сумі 6 676 грн. 40 коп., оскільки згідно ст. 526 ЦК

України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору 

та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв  

ділового  обороту  або 

інших  вимог,  що 

звичайно ставляться, а згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який

прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний

сплатити суму боргу з урахуванням встановленого 

індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від 

простроченої  суми,  якщо 

інший  розмір процентів не

встановлений договором або законом.

Статтею

629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Судом

першої інстанції також правомірно застосовані в оскарженому рішенні положення

п. 1 ч. 2 ст. 528 ЦК України щодо строку позовної давності в один рік, зі

спливом якої відповідно до ч. 4 ст. 267 

ЦК України і про застосування якої заявлено стороною у спорі, є

підставою для відмови у позові.

Посилання

відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд взяв до уваги акт звірки

розрахунків від 07.03.2007 р., підписаний сторонами, і його гарантійний лист за

тією ж датою, не відповідає дійсності, оскільки ці документи не зазначені в

рішенні суду як підстава часткового задоволення позову.

Разом

з тим є помилковим посилання суду першої інстанції в оскарженому рішенні (у

мотивувальній частині) на те, що згідно приписів ч. 6 ст. 232 Господарського

кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання

зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється

через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно

роз'яснення Верховного  Суду України з

цього приводу  вказані приписи ч. 6 ст.

232 ГК України суперечать приписам про спеціальну (скорочену) позовну давність

, встановлену у  п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК

України, в якій вимоги про стягнення неустойки (штрафа, пені) застосовується

позовна давність в один рік, у межах якої можливий захист права на стягнення

пені як і інших видів неустойки (див. реферат „Проблемні питання у застосуванні

Цивільного і Господарського кодексів України” під редакцією Яреми А.Г.,

заступника голови Верховного Суду України у співавторстві з Борбарою В.П.,

заступника голови у Судової палати у господарських справах Верховного Суду

України).

Також

є помилковим посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині

оскарженого рішення на те, що відповідно до ст. 3 Закону України „Про

відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені

встановлюється за згодою сторін в договорі, але не може перевищувати подвійної

облікової ставки банку. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо

предметом неустойки є грошова сума,  її

розмір встановлюється  договором або

актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом може

бути збільшений у договорі.

Тобто,

відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступати

від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на

власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за

прострочку виконання зобов'язання у більшому розмірі, ніж передбачену Законом

України „Про відповідальність” за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань,

не суперечить матеріальному праву України.

З

цього приводу також є постанова Верховного Суду України від 28.03.2006 р. у

справі № 48/299 „Про наслідки встановлення в договорі розміру пені, що є

більшим, ніж передбачений в законодавстві”.

Незважаючи

на це, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на

увагу, оскільки є безпідставними, про що зазначено вище.

Враховуючи викладене 

і керуючись  ст. ст. 99, 101,

103-105 Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Рішення

господарського суду Миколаївської області від 28 січня 2008р. у справі №

17/660/07 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою

відповідальністю „Агротрансторг” -без задоволення.

Постанова

набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному

порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий

суддя:                                                           

В.М. Тофан

Судді:                                                                                

О.О.Журавльов                                                                                                                                  

М.В. Михайлов