Постанова

від 04.08.2011 по справі 6/506-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "04" серпня 2011 р.                                                                                    

Справа № 6/506-10  

                   Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г.,  Осетинського А.Й.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Фермерського господарства "Наталка"  

на  постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.05.11

у справі

№6/506-10

за позовом

Фермерського господарства "Наталка"  

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"

про

визнання договору частково недійсним

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача: ОСОБА_1. –за дов. від 08.02.10.

Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати від 03.08.11, для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Осетинського А.Й.

          Фермерським господарством "НАТАЛКА" у грудні 2010 року заявлений позов  до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" про визнання недійсним пункту  Загальних умов (додаток № 4) договору фінансового лізингу №01-98/08-обл від 22.05.08. Обґрунтовуючи свої  вимоги позивач вказував на те, що пункт з додатку № 4 договору фінансового лізингу №01-98/08-обл суперечить приписам частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та передбачає витрати позивача, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до лізингових платежів. Таким чином, на думку позивача, вказаний пункт договору  має бути визнаний недійсним у відповідності до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.  

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.11, ухваленим  суддею Коваленко О.О., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд  визнав пункт  Загальних умов

Доповідач: Добролюбова Т.В.

договору фінансового лізингу таким, що суперечить  приписам частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки цим пунктом договору закріплено платіж не передбачений законом. Судове рішення обґрунтоване також приписами статей 1, 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 6, 806 Цивільного кодексу України.     

          Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Білецької Л.М. –головуючого, Тищик І.В., Верхогляд Т.А., постановою від 19.05.11, перевірене рішення суду першої інстанції  скасував. Прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що можливість здійснення коригувань, визначених оспорюваним пунктом, не суперечить приписам частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки сторони договору погодили, що сума коригувань за пунктом Загальних умов є частиною винагороди, яка є складовою лізингового платежу. Окрім цього, апеляційний суд виходив з того, що суми коригувань, також визначені як частина винагороди і в рахунках на оплату лізингових платежів. Водночас, апеляційний суд зазначив, що відповідач для придбання предмета лізингу для позивача отримав кредит в іноземній валюті від АКІБ "УкрСиббанк", тобто поніс витрати, пов'язані з курсовою різницею.  

          Фермерське господарство "Наталка"  звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити без змін. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", частини 3 статті 762 Цивільного кодексу України та на хибність висновку суду про те, що винагорода передбачена оспорюваним пунктом, є частиною винагороди, що сплачується лізингодавцю за отримане у лізинг майно.  Разом з цим, скаржник вказує на не врахування апеляційним судом того, що АКІБ "УкрСиббанк" є засновником відповідача, а відтак використовує власні кошти на придбання предмета лізингу, при цьому, заявник наголошує на відсутності у справі доказів, підтверджуючих отримання відповідачем кредиту в іноземній валюті. Скаржник звертає увагу суду на те, що розмір додаткової винагороди, передбачений спірним пунктом не погоджувався сторонами у графіку сплати лізингових платежів. Окрім цього, скаржник вважає неправомірним висновок суду апеляційної інстанції і про те, що перелік складових лізингового платежу зазначений в частині 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не є вичерпним, оскільки, на думку заявника, суперечить вимогам цієї норми.  Разом з цим, заявник зауважує на тому, що питання наявності у позивача заборгованості за договором фінансового лізингу не пов'язане з предметом позову, а тому вважає, що апеляційний суд не мав правових підстав встановлювати обставини пов'язані з виконання сторонами зобов'язань за договором.

          Від Фермерського господарства "Наталка" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке задоволенню не підлягає з огляду на те, що явка представників сторін у судове засідання суду касаційної інстанції обов'язковою не визнавалась.   

          Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"  відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

          Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши  правильність  застосування  судами  приписів  чинного   законодавства,  відзначає наступне.

          Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.05.08 Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" –лізингодавець, та Фермерським господарством "НАТАЛКА" –лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу №01-98/08-обл, за умовами якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток №2 до договору), а лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Фермерського господарства "НАТАЛКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" про визнання недійсним пункту Загальних умов (додаток №4) договору фінансового лізингу №01-98/08-обл від 22.05.08. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно статті 215 цього Кодексу  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона, лізингодавець, передає або зобов’язується передати другій стороні, лізингоодержувачеві, у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем ( прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця, постачальника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату, лізингові платежі. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, оренду, з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. За приписами статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", який встановлює особливості окремої форми непрямого виду лізингу, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця, постачальника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату, лізингові платежі. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору фінансового лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За приписами  статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу. Судом установлено і це підтверджується матеріалами справи, що пунктом 3.1 договору фінансового лізингу сторони передбачили, що  лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов статті 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує, компенсує, частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує, компенсує, частину предмету лізингу; винагороду, комісію, лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу. За пунктом 3.6 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4) договору фінансового лізингу,  лізингоодержувач, не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно з пунктом 3.5 Загальних умов, зобов’язаний сплатити винагороду, яка визначається виходячи з вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акта до цієї дати, та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.  Пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4) договору фінансового лізингу  встановлює порядок збільшення (зміни) лізингового платежу, погодженого сторонами договору в додатку №1 «на суму Винагороди, яка визначається за формулою»та підлягає застосуванню у разі «Якщо курс гривні до долара США, за яким Банк за дорученням лізингодавця фактично здійснив купівлю долара США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою Банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує 0,6 відсотка курсу гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті». Коефіцієнт k, передбачений пунктом 3.9 в свою чергу, за умовами наведеного пункту договору, також підлягає «збільшенню на 0,59 відсотка, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ «УкрСиббанк»за дорученням лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту)». Отже, пунктами 3.6 та 3.9 Загальних умов фінансового лізингу встановлені два різні види платежів як винагороду відповідача за отриманий у лізинг майно, а саме:  один платіж –це платіж як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який визначає конкретний розмір платежу (пункт 3.6 Загальних умов); другий платіж –це платіж як додаткова винагорода лізингодавцю, яка підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні (пункт 3.9 Загальних умов). Тобто, платіж визначений пунктом 3.9 Загальних умов фінансового лізингу не передбачений ані пунктом 3.1 договору лізингу, ані частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».  Скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції викладеного не врахував та помилково дійшов висновку, що перелік лізингових платежів, встановлений частиною 2 статті 16 вказаного Закону не є вичерпним, а тому інші складові можуть бути включені до лізингового платежу. Окрім цього, посилання суду апеляційної інстанції на те, що платіж визначений пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу є компенсацією відсотків за кредитом, тобто є іншими витратами відповідача, безпосередньо пов‘язаними з виконанням договору лізингу визнаються не обґрунтованими, оскільки, як установлено судом першої інстанції, і цього не спростовано апеляційним судом,  відповідачем не доведено факту отримання ним кредиту в іноземній валюті саме з метою придбання предмета лізингу для його передачі у фінансовий лізинг.  За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного пункту Загальних умов договору фінансового лізингу, як такого, що суперечить приписам частини 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Проте, скасовуючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, що призвело до безпідставного скасування законного рішення у справі.  Відтак доводи, викладені в касаційній скарзі знайшли своє підтвердження, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення у справі.  

     З  урахуванням  викладеного та  керуючись  статтями  1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд  України -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.05.11 у справі  №6/506-10 скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області  від 03.03.11 у цій справі залишити в силі.

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Наталка"   задовольнити.

Головуючий     суддя                                                                            Т. Добролюбова

   Судді                                                                                                    Т. Гоголь

                                                                                                                 А.Осетинський