Рішення

від 18.07.2011 по справі 22/200

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/200

18.07.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Серхіо-Інвест»

до                  Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Синтез»

про                визнання недійсним договору

                                                                                                                                       суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:         не з’явились;    

від відповідача:     ОСОБА_1 (довіреність № 1364 від 12.07.2011р.);

18.07.2011р. в судовому засіданні, у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Серхіо-Інвест»(надалі ТОВ «Серхіо-Інвест», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним з моменту укладення договору про внесення змін до кредитного договору № 280809/3 від 28.08.2009р., що укладений 31.08.2009р. з Акціонерним банком «Синтез»(надалі відповідач).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зміст спірного договору не відповідає вимогам законодавства, у ньому відсутні істотні умови, які передбачають відповідальність банку та порядок припинення кредитного договору, у зв’язку з чим позивач вважає наявними підстави для визнання його недійсним в судовому порядку.

Позивач в судове засідання не з’явився, про розгляд справи повідомлений належним чином –ухвалу суду про порушення  провадження отримана товариством –04.07.2011р., та його представником ОСОБА_2, довіреність якого залучена до справи –02.07.2011р., завчасно до судового засідання, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення. Заяв щодо відмови від позову судом не отримувалось, у позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими і не потребують додаткового роз’яснення особисто представником, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучений до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2009р. у зв’язку з укладенням договору про заміну сторони у зобов’язанні та переведення боргу від 31.08.2009р., кредитний договір № 280809/3 від 28.08.2009р. викладено у погодженій між його сторонами –АБ «Синтез»та ТОВ «Серхіо-Інвест»редакції, однак  такий за твердженням позивача суперечить вимогам законодавства, у зв’язку з чим має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Згідно укладеного договору (п. 1.1) кредитор, на положеннях та умовах договору відкриває позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію у сумі 250 000 доларів США в порядку передбаченому договором та повинен бути повернутий позичальником в строк по 02 червня 2018р. включно.

Підставою для недійсності договору позивач наводить положення договору (п. 3.3) яким передбачено право перегляду процентної ставки у разі зміни облікової ставки Національного Банку України та (або) зміни економічних умов чи вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу… та встановлену положеннями ст. 1056-1 ЦК України, заборону банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки.

Частиною 2 ст. 1056-1 та ст. 1061 ЦК України прийняттям Закону України від 12 грудня 2008р. № 661 передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору банківського вкладу щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною.

Зазначені положення закону не мають жодного відношення до спірних правовідносин, оскільки положення договору не передбачають права банку в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами.

Порядок розрахунку процентів у договорі врегульовано у розділі 3 договору, та зокрема, п. 3.4 передбачено лише право банку ініціювати зміну розміру процентної ставки при настанні відповідних обставин. Зміна розміру процентної ставки, виходячи з наведених положень договору, передбачає укладення між сторонами додаткової угоди, що при укладенні такої додаткової угоди не вважається односторонньою зміною умов договору.

Згідно з п. 3.3 договору, у разі зміни облікової ставки Національного Банку України та (або) зміни економічних умов чи вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу процентна ставка може бути переглянута між сторонами шляхом укладення додаткової угоди.

Позивач, в свою чергу має можливість не укладати відповідної додаткової угоди, чим не погоджувати запропоноване збільшення розміру ставки за користування кредитними коштами отриманими на умовах договору.

          В силу положень ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, таким чином укладаючи договір, позивач погоджував його умови, що передбачає в свою чергу виконання сторонами протягом такого часу своїх обов’язків відповідно до договору. В даному випадку, усі заяви позивача свідчать про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору, що не може бути підставою недійсності договору, а згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Господарський кодекс України, його норми не пов’язують факт неможливості виконання певних зобов’язань за договором з можливістю передбачити сторонами договору в його умовах відповідних положень, а наполягання позивача на недійсності договору за обставин можливого невиконання зі свого боку договору на таких умовах, свідчить лише про ухилення від його виконання  тощо.

Наведене в свою чергу спростовує суперечність оспорюваних положень договору згідно доводів позивача, та не свідчить про недійсність оспорюваного договору.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Оспорюваний договір за своєю природою є кредитним договором та містить погодження з усіх істотних умов характерних даному виду договорів.

Посилання позивача на наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору через відсутність у ньому умов, які передбачають відповідальність банку, а також порядок припинення кредитного договору, суд визнає необгрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.

В даному випадку сторонами було погоджено, що у вирішенні всіх питань, які можуть виникнути і які не вирішені договором, сторони керуються законодавством України та нормативно-правовими актами Національного банку України (п. 9.9 договору).

Положення Цивільного та Господарського кодексу України не пов’язують факт наявності в договорі відповідних положень з можливістю передбачити в його умовах посилання на норми чинного законодавства, а питання відповідальності сторін та припинення кредитного договору при укладенні договору погоджувались, зокрема у розділі 6 та 9 (тобто в цьому питанні сторонами досягнуто згоди на їх врегулювання шляхом викладення в договорі саме таких положень, а при виконанні договору сторони керуються нормами закону).

За змістом ст. 638 ЦК України, відсутність домовленості сторін щодо істотних умов договору є підставою для твердження про відсутність факту укладення відповідного договору, натомість, якщо сторонами щодо цієї умови досягнуто згоди і договір є дійсним, він підлягає виконанню у відповідності з погодженими умовами, його не можна вважати неукладеним.

Таким чином обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки при укладенні договору сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах, врегулювання яких шляхом внесення змін до договору не заборонено законом, а питання які виникли при виконанні умов договору сторонами не свідчать про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні тощо.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору, затягування вирішення питання про виконання договірних зобов’язань тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 19.07.2011