Рішення

від 12.07.2011 по справі 47/204

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  47/204

12.07.11

За позовом     Дочірнього підприємства «Вторметсплав»

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім»

про                   стягнення 336 037,83 грн.

Суддя   Станік С.Р.

Представники сторін:

від позивача                ОСОБА_1. –представник (довіреність від 04.06.2010 р.), ОСОБА_2 –представник ( довіреність від 29.04.2009 р.)

від відповідача           ОСОБА_3 –представник (довіреність від 04.03.2011 р.)

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.07.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 336 037,83 грн. збитків, у зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання за Договором № 14/08-01 від 14.08.2008 р., з яких: 102 990,06 грн. збитків, понесених позивачем за додатково сплачені банку відсотки за Кредитним договором № 88 від 09.08.2007 р. та 233 047,77 грн. збитків, понесених позивачем від курсових різниць, пов»язаних з необхідністю купувати долари США для погашення зобов»язань за наведеним кредитним договором. Також позивач просить відшкодувати судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 р. було порушено провадження у справі № 47/204, розгляд справи було призначено на 12.07.2011 р. о 10:40 год.

12.07.2011 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи, відповідно до якого відповідач на підставі ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України просив розглянути справу № 47/204 колегіально у складі трьох суддів, оскільки дана справа є складною для одноособового розгляду.

В судовому засіданні 12.07.2011р. представник відповідача підтримав подане ним клопотання про колегіальний розгляд справи.

Вищезазначене клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності місцевих господарських судів, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Фактично у поданому суду клопотанні позивач жодним чином не обґрунтував, а рівно не надав в судовому засіданні відповідних доказів на підтвердження того, що дана справа є складною та потребує колегіального розгляду у складі трьох суддів.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав, зазначених у частині 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, для призначення колегіального складу розгляду справи, подане ж відповідачем клопотання розцінюється судом як свідоме та безпідставне ухилення від розгляду справи, пошук шляхів для затягування судового процесу.

В судовому засіданні 12.07.2011р. представник відповідача заявив клопотання про залучення співвідповідача, посилаючись на укладений між ним та ЗАТ «Азовелектросталь»договір комісії № 63АЄСсп від 05.03.2008 р. Судом у задоволенні клопотання відмовлено, оскільки наявні в матеріалах докази не підтверджують наявність достатніх підстав для залучення до участі у справі вказаного відповідачем співвідповідача (ЗАТ «Азовелектросталь»).

В судовому засіданні 12.07.2011р. представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду від 24.06.2011 р., позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що у зв»язку з неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем зобов»язань за Договором № 14/08-01 від 14.08.2008 р., позивач поніс збитки у загальній сумі 336 037,83 грн. на підставі Кредитного договору № 88 від 09.08.2007 р., який позивач уклав з Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк «ВіЕйБі Банк».

Представник відповідача вимоги ухвали суду від 24.06.2011 р. не виконав,  відзив на позов та докази, що підтверджують викладені в ньому обставини, суду не подав, проти позовних вимог усно заперечував, оскільки позивачем не доведено наявності прямого причинного зв»язку між несвоєчасним виконанням відповідачем умов Договору № 14/08-01 від 14.08.2008 р. в частині оплати поставленого за цим договором товару  та невиконанням позивачем умов Кредитного договору № 88 від 09.08.2007 р.

Справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2008 між позивачем - Дочірнім підприємством «Вторметсплав», та відповідачем –Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовтрім», було укладено Договір № 14/08-01, відповідно до умов якого (п. 1.1) позивач був зобов’язаний поставити та передати у власність відповідачу товар, а останній, в свою чергу, прийняти товар та оплатити його.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов’язання за вищенаведеним договором поставки щодо оплати у повному обсязі отриманого товару, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім»381 462,58 грн. основного боргу, 27 190,65 грн., 20 598,98 грн. інфляційних втрат та 3 386,13 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2009 р. у справі № 7/224 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2010 р. у справі № 7/224 рішення суду першої інстанції змінено. Відповідно до постанови провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 101 462,58 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України; позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 280 000,00 грн. боргу, 27 015,18 грн. пені, 20 598,98 грн. інфляційних втрат, 3 386,13 грн. 3 % річних, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2010 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2010 р. у справі № 7/224 залишено без змін.

Зокрема, апеляційним судом у справі № 7/224 було встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно Договору № 14/08-01 14.08.2008 р. товар становить 280 000,00 грн., у зв’язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд касаційної інстанції, про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного та несвоєчасного виконання останнім договірних зобов»язань щодо внесення плати за поставлений товар, з урахуванням пені, інфляційних втрат, процентів річних.

Як зазначив позивач у позові, посилаючись на судові рішення у справі № 7/224, факт заборгованості відповідача, яка виникла внаслідок неналежного та несвоєчасного виконання останнім зобов»язань за Договором № 14/08-01 від 14.08.2008 р. щодо внесення плати за поставлений товар, є доведеним.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Позивач, на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України стверджує, що поніс збитки у загальній сумі 336 037,83 грн., у зв'язку з неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 14/08-01 від 14.08.2008 р.

При цьому позивач зазначає, що наведена сума збитків складається з додатково сплачених позивачем Відкритому акціонерному товариству Всеукраїнський Акціонерний Банк «ВіЕйБі Банк»(надалі –банк) відсотків за Кредитним договором № 88 від 09.08.07 р. за час прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем у сумі 13 013,33 доларів США, що по курсу Національного банку України на 16.06.2010 р. складає 102 990,06 грн., а також, зі збитків від курсових різниць у сумі 233 047,77 грн., які позивач поніс у зв'язку із необхідністю купувати долари США для погашення зобов'язань за наведеним Кредитним договором за курсом, що набагато вищій ніж курс, що існував на момент настання строку виконання зобов'язань позивачем 102 990,06 грн. + 233 047,77 грн. = 336 037,83 грн.

Отже, на думку позивача, якщо б зобов'язання щодо оплати товару відповідачем за Договором № 14/08-01 14.08.2008 р. було виконано належним чином, то позивачем не були б понесені зазначені збитки.

06.09.2010 р. позивач направив відповідачу Претензію № 73/1 від 16.06.2010 р. про відшкодування збитків на суму 336 037,83 грн., що підтверджується копією фіскального чеку № 0254 від 06.09.2010 р. та описом вкладення у цінний лист.

Згідно відповіді на претензію № 28/10-01 від 28.10.2010 р. відповідач відхилив вимоги позивача як необґрунтовані.

За наведених обставин, позивач звернувся до суду з вимогою про примусове стягнення з відповідача 336 037,83 грн. збитків, понесених ним за Кредитним договором № 88 від 09.08.2007 р. у зв»язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання за Договором № 14/08-01 від 14.08.2008 р.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні  вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Отже договори (правочини) носять вольовий характер, який проявляється у вільному від примусу з боку будь-яких органів та осіб виборі напрямку своєї поведінки щодо набуття прав та створення для себе обов’язків.  

Пунктом 4 частини першої статті 44 ГК України встановлено, що підприємство здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками у відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України є:

втрати, яких особа зазнала у зв‘язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;  неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Крім того, статтею 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Зокрема визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2).

Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов»язання (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідальність за порушення зобов‘язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

-  протиправної дії чи бездіяльності особи;

-  заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

-  причинного зв‘язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

-  вини боржника.

Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні договірного зобов‘язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, підчас розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи приписи  ч. 2 ст. 35 Господарського кодексу України та судові рішення у справі № 7/224, суд погоджується з доводами позивача про те, що факт порушення відповідачем зобов»язання щодо внесення ним плати за поставлений товар за Договором № 14/08-01 від 14.08.2008 р., який був укладений між позивачем та відповідачем, є доведеним.

В той же, в матеріалах справи відсутні докази, які б належним чином підтверджували доводи позивача, що саме вищенаведені протиправні дії відповідача призвели до збитків у загальній сумі 336 037,83 грн., які позивач поніс за Кредитним договором № 88 від 09.08.2007 р. у зв»язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов»язання за Договором № 14/08-01 від 14.08.2008 р.

Так, зібрані у справі докази свідчать, що 09.08.2007 р. між позивачем та Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк «ВіЕйБі Банк»був укладений Кредитний договір № 88, предметом якого сторони цього договору визначили надання банком позичальнику (позивачу) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід»ємну частину договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд звертає увагу, що вищенаведений Кредитний договір № 88 був укладений сторонами 09.08.2007 р., а отже, майже за рік до укладення між позивачем та відповідачем Договору № 14/08-01 від 14.08.2008 р.

Також, відповідно до п. 1.2 наведеного Кредитного договору № 88 від 09.08.2007 р. визначено, що кредит надається позичальнику (позивачу) на наступні цілі: поповнення обігових рахунків, тоді як будь –які посилання на цільове призначення спірного кредиту саме на покупку товару, який позивач у відповідності до Договору № 14/08-01 від 14.08.2008 р. зобов»язаний був поставити відповідачу, у Кредитному договорі № 88 від 09.08.2007 р. відсутні. Також, і у Договорі № 14/08-01 від 14.08.2008 р. відсутні будь –які узгодження сторін стосовно того, що товар, який поставляється відповідачу позивачем, буде придбаний останнім за кредитні кошти. Не надані позивачем суду також докази того, що відповідач був єдиним контрагентом позивача.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено наявність причинного зв‘язку між протиправною дією відповідача у зв’язку із порушення ним зобов»язання за Договором № 14/08-01 від 14.08.2008 р. та заподіяними позивачу збитками за  Кредитним договором № 88 від 09.08.2007 р.

Крім того, суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність вини відповідача у заподіянні збитків позивачу в сумі 336 037,83 грн., оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що саме внаслідок винних дій відповідача ним понесено збитки в наведеній сумі за Кредитним договором № 88 від 09.08.2007 р., який фактично був укладений між позивачем та банком, тоді як відповідач не є ані стороною цього Кредитного договору, а рівно, даний Кредитний договір не містить умов, які б ставили виконання позивачем його умов в залежності від відповідних дій відповідача, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв’язок.

Таким чином, суд дійшов висновку, що по-перше, позивачем не доведено заподіяння збитків в результаті дії чи бездіяльності саме відповідача,  по-друге, причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача та негативними наслідками зазначених дій щодо господарської діяльності позивача - понесення позивачем збитків в сумі 336 037,83 грн. за Кредитним договором № 88 від 09.08.2007 р. - відсутній, по-третє, відсутня вина відповідача у заподіянні збитків позивачу загалом в сумі 336 037,83 грн., а тому позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 336 037,83 грн. збитків, - не є законною та обґрунтованою, і задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при відмові у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 46, 22, 24, 32, 33, 34, 35, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позові відмовити повністю.

2.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським  судом.

Суддя                                                                                                             С.Р.Станік

Дата складання повного тексту рішення –18.07.2011