Постанова

від 17.08.2011 по справі 5021/496/2011

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2011 р.                                                           Справа № 5021/496/2011  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя  Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача –ОСОБА_1 (дов. б/н від 17.03.11 р.)

відповідача –ОСОБА_2 (особисто)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Смартфуд", м. Київ (вх. № 2460 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 16.05.11 р. у справі № 5021/496/2011

за позовом ТОВ "Смартфуд", м. Київ

до ФОП ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 112/120,72 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення з відповідача суми боргу за проданий товар в сумі 70 043,66 грн., пеню в сумі 42 077,06 грн., які виникли за договором поставки від 01.04.2010 року та просив покласти на відповідача судові витрати по справі.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.05.2011 р. у справі №  5021/496/2011 (суддя Коваленко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Смартфуд”16 332,67 грн., в тому числі 15 218,66 грн. боргу, 1 114,01 грн. пені; 163,33 грн. витрат по сплаті державного мита та 34,38 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.    

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 75171,00 грн. та судові витрати по справі. В  обґрунтування викладених вимог зазначає про те, що факт отримання відповідачем пива на загальну суму 15218,66 грн., а також тари –бочки «КЕГ»вартістю 51000,00 грн. підтверджується матеріалами справи та визнається самим відповідачем. Вказує на те, що відповідач претензією від 13.12.2010 р. був офіційно повідомлений про те, що позивач вимагає від нього сплати вартості тари в сумі 54825,00 грн., тому вважає, що після того, як закінчився 60-денний термін повернення тари, передбачений п. 3.9 договору, а також після отримання претензії від 13.12.2010 р., відповідач повинен сплатити позивачу вартість тари.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні проти доводів викладених позивачем заперечує, суму боргу визнає частково, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення –без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 01.04.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Смартфуд»(постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) було укладено Договір поставки (надалі - договір), відповідно до якого (п.1.1 договору) постачальник зобов’язується поставити та передати у власність покупцеві товар у терміни та в порядку, передбаченими цим договором та додатками до нього, а покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 4.1 договору оплату покупець здійснює не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня поставки товару в період з 1-го вересня по 1-ше квітня та 7 (семи) календарних днів з дня поставки товару в період з 1-го квітня по 1-ше вересня.

Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.4.3 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору та поставив покупцеві товар, який ним було прийнято, на суму 15 218,66 грн. у зворотній тарі (бочка КЕГ) на суму 54 825,00 грн. про що свідчить видаткова накладна № 11108 від 20.08.2010 року, але відповідач в порушення умов договору не розрахувався з позивачем до 27.08.2010 року, в зв’язку з чим заборгованість відповідача за поставлений товар перед позивачем на час розгляду справи становила 15 218,66 грн.

З урахуванням таких встановлених обставин справи, та враховуючи, що станом на час розгляду справи відповідач не надав до суду доказів добровільної сплати заборгованості, аргументованих заперечень не представив, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар в розмірі 15 218,66 грн. та визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач поставив товар відповідачу у зворотній тарі (бочка КЕГ) на суму 54 825,00 грн., яку позивачеві повернуто не було.

Договором встановлено (п.3.9 Договору), що в разі неповернення покупцем зворотної тари на протязі 60 календарних днів з моменту отримання, на дану тару нараховується ПДВ і виписується рахунок, який є для покупця обов’язковим для сплати на протязі 10 календарних днів. Після сплати рахунку даний товар переходить у власність покупця.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості тари в розмірі 54 825,00 грн. господарський суд виходив з того, що рахунок для сплати з нарахованим ПДВ за тару покупцеві виписано не було, доказів виписки такого рахунку позивачем суду не подано, тому вимоги позивача в зазначеній частині визнані судом першої інстанції необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача на свою користь 5 127,66 грн. пені, згідно уточненого розрахунку, нарахованої за порушення відповідачем грошового зобов‘язання згідно п. 6.2. договору, відповідно до якого за прострочення термінів розрахунку, передбачених п. 4.1 договору покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від несплаченої суми вартості партії за кожен календарний день прострочення.

Враховуючи вимоги ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань», ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також беручи до уваги встановлення факту існування заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар в розмірі15 218,66 грн., місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позивач мав право нарахувати пеню за період з 27.08.2010 року по 27.02.2011 року, що складає 1 114,01 грн. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені визнані  судом першої інстанції такими, що підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 114,01 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивач в апеляційній скарзі стверджує про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача вартості тари в розмірі 54 825,00 грн., посилаючись на те, що п. 3.9 договору накладає на відповідача зобов’язання по поверненню тари в 60-денний термін і оплату рахунку позивача на протязі 10 днів, а також вказує на те, що відповідач не виконав вимоги претензії від 13.12.2010 р., якою він був офіційно повідомлений про те, що позивач вимагає від нього сплати вартості тари в сумі 54825,00 грн.

Колегія суддів вважає наведені твердження безпідставними, оскільки п. 3.9 договору визнає в разі неповернення покупцем (відповідачем) зворотної тари на протязі 60 календарних днів з моменту отримання настання у останнього обов’язку по сплаті вартості тари на підставі виставленого рахунку.

Відповідно п. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначається моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок в семиденний термін від дня пред`явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, позивачем рахунок відповідачу не був виписаний, що не спростовується позивачем під час розгляду справи.

Також, позивач не надав до суду доказів направлення в установленому законом порядку вимоги про повернення грошових коштів –вартості тари в розмірі 54 825,00 грн. Посилання останнього на факт направлення відповідачу претензії від 13.12.2010 р. матеріалами справи не підтверджений, відповідачем не визнається. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що вказана претензія була предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції. В зв’язку з чим посилання представника позивача під час судового засідання на факт офіційного повідомлення відповідача про сплату вартості тари в сумі 54 825,00 грн. в даному випадку є недоведеним. Оскільки позивач не надав доказів направлення відповідачу вимоги у відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів в розмірі 54 825,00 грн.

Отже, позивач ні під час вирішення спору у господарському суді  Сумської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності заявлених вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій та збитків. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2011 року.

На підставі викладеного та керуючись  статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смартфуд", м. Київ  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 16.05.11 у справі № 5021/496/2011 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.

Суддя                                                                                           Барбашова С.В.  

Суддя                                                                                           Білецька А.М.  

Повний текст постанови підписано 17 серпня 2011 року.