Постанова

від 18.08.2011 по справі 18/5025/269/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "18" серпня 2011 р.                                                                                    

Справа № 18/5025/269/11  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Осетинського А.Й.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення

на  постанову

Рівненського апеляційного господарського суду від 18.05.11

у справі

№18/5025/269/11

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутський покрівельний завод"

до

Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення

про

стягнення  15 000,00  грн

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача: ОСОБА_1 –за дов. від 10.12.10.

Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати від 17.08.11, для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Осетинського А.Й.

          Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутський покрівельний завод" у лютому 2011 року заявлений позов про стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення 15 000,00 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 05.05.10 між ним та відповідачем укладено договір №44/10 про зберігання комплексу технологічного обладнання для виробництва покрівельних і гідроізоляційних матеріалів,  однак після закінчення строку дії вказаного договору відповідач майно передане на зберігання не забрав. Позивач зазначав, що через  зберігання майна відповідача після закінчення строку дії договору, останній має внести плату за увесь фактичний час його зберігання.  При цьому, позивач посилався на приписи статей 509, 510, 525, 526, 610, 946 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України.  

Доповідач: Добролюбова Т.В.

          Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.03.11, ухваленим суддею Саврій В.А., позовні вимоги задоволено. Суд першої інстанції вмотивовуючи рішення установив, що відповідач спірне майно після закінчення строку його зберігання не забрав, а відтак визнав наявними підстави для  сплатити відповідачем спірних коштів у відповідності до пункту 3 статті 946 Цивільного кодексу України.            

          Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Олексюк Г.Є. –головуючого, Гудак А.В., Сініцина Л.М., постановою від 18.05.11, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а  апеляційну скаргу  відповідача залишив без задоволення.

           Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Хмельницького регіонального відділення звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.  Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на те, що в даний час відділенням вживаються заходи з організації продажу спірного обладнання, при цьому, заявник наголошує, що задоволення позову зумовить демонтаж обладнання, тобто часткову руйнацію як приміщення в якому відбувається зберігання, так і самого обладнання. Скаржник також вказує на порушення апеляційним судом приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом не було зупинено провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №16/5025/308/11 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та ЗАТ "Славутський руберойдовий завод", предметом котрого є приміщення в якому знаходиться спірне обладнання.

          Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутський покрівельний завод" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

          Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає  наступне.

          Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального та процесуального права.   

          Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що  05.05.10 між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою в особі Хмельницького регіонального відділення - поклажодавецем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутський покрівельний завод" - зберігачем,  укладено договір зберігання №44/10, за умовами якого  зберігач зобов'язався зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в пункті 2 цього договору, яке передано поклажодавцем. Відповідно до пункту 2.1  договору ринкова вартість обладнання становить 861 450,00 грн з ПДВ та знаходиться за адресою: м. Славута, вул. Князів Сангушків,95. Підпунктами 3.2.1, 3.2.2 пункту 3.2 договору сторони погодили строк зберігання: початок зберігання - 05.05.10, закінчення зберігання - 30.06.10. Судами також установлено, що додатковою угодою №1 від 01.07.10 сторони внесли зміни до підпункту 3.2.2, продовживши строк зберігання до 31.08.10. Згідно з пунктом 5.2 договору поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Пунктом 7.1 договору сторони узгодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до строку зазначеного в пункті 3.2.2. цього договору. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутський покрівельний завод" про стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення                   15 000,00 грн –плата за фактичний час зберігання майна після закінчення дії  договору. Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі статтею 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. За приписами статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ упродовж строку, встановленого у договорі зберігання. Згідно зі статтею  948 вказаного Кодексу поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Судами установлено, що на виконання умов названого договору відповідачем передано, а  позивачем прийнято на зберігання спірне майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 05.05.10.  Установлено судами і те, що позивач зобов‘язався зберігати майно до 31.08.10. Судами обох інстанцій установлено, що відповідач спірне майно після закінчення строку його зберігання не забрав, тому 10.11.10  позивач направив на адресу відповідача вимогу з проханням розрахуватись за фактично надані послуги зберігання, після закінчення строку дії договору, упродовж 7 календарних днів. Ця вимога залишена відповідачем без відповіді. За приписами статті  946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.  Відповідно до  статті 193 Господарського кодексу України, статей  525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його                умов не допускається. Виходячи з того, що судами установлений факт порушення                     відповідачем зобов'язань за договором зберігання в частині обов'язку забирати обладнання після закінчення строку дії договору, висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача                    15 000,00 грн за фактично надані позивачем послуги зі зберігання в період з вересня 2010 року до січня 2011 року є законним. Посилання скаржника на порушення судом приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України через не зупинення провадження у справі визнається безпідставним, оскільки предметом доведення у даній справі є встановлення обставин щодо виконання чи не виконання відповідачем зобов‘язань за договором зберігання та надання позивачем послуг зберігання після  дії договору, наявність спору про недійсність договору купівлі-продажу приміщення в якому знаходиться спірне обладнання, не перешкоджає судові самостійно надати оцінку умовам  договору зберігання та встановити обставини, що входять до предмету доказування у цій справі. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки зводяться до переоцінки доказів та не спростовують установленого судами. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

          Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -          

                                                                      ПОСТАНОВИВ:

          Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.05.11 у справі №18/5025/269/11  залишити без змін.

    Касаційну скаргу Державної інноваційної фінансово - кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення залишити без задоволення.

Головуючий                                                                              Т.Добролюбова

       Судді                                                                                    Т.Гоголь

                                                                                                 А.Осетинський