Рішення

від 20.07.2011 по справі 47/202

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  47/202

20.07.11

За позовом      Товариства з обмеженою відповідальністю “Манушар Україна”

До                     Товариства з обмеженою відповідальністю “Київський лакофарбний завод”

Про                       стягнення 249023,92 грн.                                       

                                                                                                             Суддя Станік С.Р.                                                                              

Представники:

Від позивача       ОСОБА_1 –представник за довіреністю від 03.06.2011 р.,

                              ОСОБА_2 –представник за довіреністю від 19.07.2011 р.

від відповідача    не з’явився

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.07.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

 Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 249023,92 грн. заборгованості по договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р., з яких: 220000,00 грн. основного боргу, 16069,00 грн. пені, 3100,14 грн. 3% річних, 9844,78 грн. інфляційних втрат, а також просив стягнути 2490,24 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 р. було порушено провадження у справі  № 47/202, розгляд справи було призначено на 12.07.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 р. розгляд справи було відкладено до 20.07.2011 р.

Представник позивача в судовому засіданні 20.07.2011 заявлені у позові вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю. Вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем всупереч умов договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р. не було здійснено в повному обсязі та своєчасно оплату за поставлений товар.

Відповідач своїх представників в судове засідання  20.07.2011 р. не направив, відзив та витребувані судом документи - не надав. Про проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження, зазначеній позивачем у  позовній заяві. Суд зазначає про те, що відповідач був обізнаний про наявність судового спору та не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив та витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані матеріали справи, заслухавши позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

                                                               ВСТАНОВИВ:

04.06.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Манушар Україна” (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Київський лакофарбний завод” (відповідач, покупець) було укладено договір № ВЛ-001, відповідно до умов якого продавець зобов’язався передати, а покупець прийняти та оплатити продукцію (товар), найменування , кількість і ціна якої вказуються в додатках до даного договору та являються його невід»ємними частинами (п. 1.1).

Умовами договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р. сторони погодили, що ціна товару встановлюється в додатках до даного договору та приймається сторонами в національній валюті України –гривні, поставка здійснюється по цінам, попередньо узгодженим з покупцем на кожну партію товару (п. 4.1); продавець здійснює продаж товару на умовах –FCA (склад продавця) –згідно ІНКОТЕРМС –2000 (п. 5.1); датою відвантаження товару вважається дата товарно –транспортної накладної (п. 5.4); оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в строки, вказані в додатках до даного договору (п. 6.1); датою оплати вважається дата зарахування перерахованих покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 6.2).

Також, відповідно до п. 7.1 договору сторони узгодили, що при продажу товару продавець передає, а покупець приймає наступні супровідні документи:

-          рахунок –фактуру постачальника –оригінал –1екз.;

-          товарно –транспортну накладну –2 екз.;

-          видаткову накладну –2 екз.;

-          податкову накладну на кожну партію відвантаженого товару.

 Згідно з п. 7.4 договору визначено, що після отримання оригіналів супровідних документів, покупець зобов»язаний поставити печатки, підпис та передати продавцю протягом 3 робочих днів з дати відвантаження товару наступні оригінали документів:

-          видаткову накладну;

-          довіреність;

-          товарно –транспортну накладну (ТТН).  

Відповідно до додатку № 2 до договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р., продавець (позивач) був зобов»язаний передати покупцю (відповідачу) пентаеритет 98% у кількості 20 тон загальною вартістю 272000,00 грн. (з ПДВ), з наступними умовами оплати: 02.07.2010 р. –10000,00 грн.; до 06.07.2010 р. –17200,00 грн.; до 19.07.2010 р. –244800 грн. (16 календарних днів відстрочки платежу з моменту відвантаження). При цьому в даному додатку, рівно як і в п.п. 1.1, 12.1 договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р., зазначено, що він є невід»ємною частиною договору.

Як зазначив позивач у позові, 02.07.2010 р. товар у кількості 20 тон (800 мешків) загальною вартістю 272000,00 грн. (надалі –товар) був відвантажений позивачем згідно з видатковою накладною № 103155/3 від 02.07.2010 р. та прийнятий уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № 97 від 02.07.2010 р. Також, відвантаження наведеного товару позивачем відповідачу підтверджується податковою накладною № 240 від 02.07.2010 р., актом № 100702/2 про видачу вантажу та матеріальних цінностей від 02.07.2010 р. та товарно –транспортною накладною серія АЛ № 07 від 02.07.2010 р. (належним чином засвідчені копії вказаних документів знаходяться в матеріалах справи, а оригінали було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Відповідно до узгоджених сторонами умов додатку № 2 до договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р.,  відповідач повинен був повністю розрахуватись за поставлений товар до 19.07.2010 р., натомість, в порушення даної умови стосовно оплати, відповідач здійснив лише частковий розрахунок за товар, а саме: 02.07.2010 р. –оплатив 10000,00 грн., 07.07.2010 р. –17200,00 грн., 20.07.2010 р. –14800,00 грн., 16.08.2010 р. - 10000,00 грн., а всього –52000,00 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар згідно вищенаведених видаткової накладної № 103155/3 від 02.07.2010 р., податкової накладної № 240 від 02.07.2010 р., акта № 100702/2 про видачу вантажу та матеріальних цінностей від 02.07.2010 р. та товарно –транспортною накладною серія АЛ № 07 від 02.07.2010 р., за розрахунками позивача заборгованість відповідача складає –220000,00 грн. (272000,00 грн. –52000,00 грн. = 220000,00 грн.).

20.07.2010 р., 03.08.2010 р. та 08.09.2010 р. відповідачем направлялись позивачу листи № 1690/10, № 1705/10 та № 1734/10  відповідно, згідно з якими відповідач просив позивача розглянути нові терміни оплати поставленого товару, зокрема, згідно останнього листа № 1734/10  від 08.09.2010 р. відповідач гарантував позивачу остаточну сплату заборгованості до 30.10.2010 р. (належним чином засвідчені копії вказаних листів відповідача знаходяться в матеріалах справи, а оригінали було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Листами № 100720/1 від 20.07.2010 р. та № 100920 від 20.09.2010 р. позивач добровільно визнав запропоновані відповідачем нові строки оплати поставленого товару, а саме: до 30.10.2010 р. (лист № 100920 від 20.09.2010 р.) (належним чином засвідчені копії вказаних листів позивача знаходяться в матеріалах справи, а оригінали було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Однак, відповідач не погасив заборгованість у сумі 220000,00 грн. у гарантований ним позивачу строк –до 30.10.2010 р.

31.12.2010 р. між позивачем та відповідачем був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за договором № ВЛ-001 від 04.06.2010 р., відповідно до якого станом на 31.12.2010 р. відповідач визнав заборгованість у сумі 220000,00 грн. за даним договором, що підтверджується підписом уповноваженої особи та відтиском печатки відповідача.   

Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач заборгованість за поставлений на підставі додатку № 2 до договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р. товар у сумі 220000,00 грн. не здійснив.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу  України.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов’язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу  України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу  України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судом встановлено, що згідно умов укладеного між позивачем та відповідачем договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р. та додатку № 2 до цього договору, позивачем на підставі видаткової накладної № 103155/3 від 02.07.2010 р., податкової накладної № 240 від 02.07.2010 р., акта № 100702/2 про видачу вантажу та матеріальних цінностей від 02.07.2010 р. та товарно –транспортною накладною серія АЛ № 07 від 02.07.2010 р. було поставлено відповідачу товар на  загальну суму 272000,00 грн., який відповідачем було прийнято за довіреністю № 97 від 02.07.2010 р., але всупереч умов додатку № 2 до договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р.  –не оплачено у повному обсязі та у встановлений додатком № 2 до договору№ ВЛ-001 від 04.06.2010 р.  строк, оскільки відповідачем було здійснено лише часткове погашення заборгованості. Крім того, судом  встановлено, що відповідач також не оплатив заборгованість за додатком № 2 до договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р.  і у гарантований ним позивачу строк  - до 30.10.2010 р. (лист № 1734/10  від 08.09.2010 р.).

Заборгованість відповідача перед позивачем згідно з додатком № 2 до договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р.  станом на момент вирішення спору складає суму у розмірі 220000,00 грн. і доказів її погашення суду станом на момент вирішення спору надано не було. Таким чином, суд дійшов висновку, що на даний час у відповідача перед позивачем по договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р. існує непогашена заборгованість в сумі 220000,00 грн., а тому суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за переданий позивачем, прийнятий відповідачем, але не оплачений у повному обсязі товар - законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами,  та такою, що підлягає задоволенню в сумі  220000,00 грн.  

Крім цього, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 3100,14 грн. - 3% річних, 9844,78 грн.  - інфляційних втрат, 16069,00 грн.  –пені.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив  до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 230 Господарського кодексу України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 10.2 договору передбачено, що покупець по даному договору несе відповідальність за несвоєчасну оплату, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від суми, належної до оплати згідно рахунка, за кожний день прострочки оплати.

Як вище було встановлено, відповідач повинен був у відповідності до додатку № 2 до договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р. повністю оплатити позивачу поставлений  товар до 19.07.2010  р., однак, враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати поставленого товару, а також, зважаючи на добровільне визнання позивачем нового строку оплати товару (до 30.10.2010 р.), початок періоду прострочки відповідачем грошового зобов»язання стосовно оплати товару слід вважати з 01.11.2010 р.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

З огляду на вищенаведене, а також здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 16069,00 грн. за період з 01.11.2010 р. по 21.04.2011 р. (172 дні) є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання та визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказану норму Цивільного кодексу України та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру 3 % річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3100,14 грн. за період з 01.11.2010 р. по 21.04.2011 р. є законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку розміру інфляційних втрат за період листопад 2010 р. –березень 2011 р. судом визначено суму останніх у розмірі 9900,00 грн., а саме:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Середній індекс інфляції за період?

Інфляційне збільшення суми боргу?

Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?

01.11.2010 - 31.03.2011

220000.00

1.045

9900.00

229900.00

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі 9844,78 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат. Тому вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 9844,78 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу за поставлений товар згідно з додатком № 2 до договору № ВЛ-001 від 04.06.2010 р. в розмірі 220000,00 грн., сума 3% річних в розмірі 3100,14 грн., сума інфляційних втрат в розмірі 9844,78 грн. та сума пені в розмірі 16069,00 грн.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

                                                                ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський лакофарбовий завод» (ідентифікаційний код 33693098, місцезнаходження: 02088, м. Київ, вул. Леніна, буд. 61) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Манушар Україна»(ідентифікаційний код 34552988, місцезнаходження: 65026, м. Одеса, площа Митна, буд. 1А) суму боргу - 220000 (двісті двадцять тисяч) грн. 00 коп., 9844 (дев»ять тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 78 коп. - інфляційних втрат, 3100 (три тисячі сто) грн. 14 коп. - 3% річних, 16069 (шістнадцять тисяч шістдесят дев»ять) грн. 00 коп. –пені, 2490 (дві тисячі чотириста дев»яносто) грн. 24 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                               С.Р. Станік

Дата складання повного тексту рішення –25.07.2011