Рішення від 11.08.2011 по справі 61/332



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 Справа №  61/332

11.08.11

За первісним позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд»

до:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервіс Інвест»

про:

стягнення боргу в розмірі 1 003 551 грн. 42 коп.

за зустрічним позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервіс Інвест»

до:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд»

про:

визнання договору поставки №06-08/10 від 02.08.2010р. неукладеним

Суддя Івченко А.М.

Представники

Позивача (Відповідача за зустрічним позовом):

ОСОБА_1, довіреність №29 від 04.05.2011

Відповідача (Позивача за зустрічним позовом):

ОСОБА_2, довіреність б/н від 04.08.2011

ОСОБА_3, довіреність б/н від 21.06.2011

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Продсервіс Інвест»про стягнення боргу в розмірі 1 003 551 грн. 42 коп., а саме: 868 937 грн. 44 коп. основного боргу, 76 383 грн. 17 коп. пені, 14 783 грн. 94 коп. трьох відсотків річних, 43 446 грн. 87 коп. збитків від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2011 порушено провадження у справі № 61/332, розгляд справи призначено на 24.06.2011.

В судовому засіданні 24.06.2011 представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду справи № 61/332 на 15 днів.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, але через канцелярію суду 23.06.2011 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 05.08.2011.

05.08.2011 в судовому засіданні було оголошено перерву до 11.08.2011.

Через загальний відділ суду 08.08.2011 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до позивача, в якій відповідач (позивач за зустрічним позовом) просив суд визнати договір поставки №06-08/10 від 02.08.2010р. неукладеним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду з первісним позовом по справі №61/332.

10.08.2011 через загальний відділ суду надійшло клопотання від представника позивача про уточнення суми пені, яка склала 67 158 грн. 15 коп.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду, якими сторін повідомлялось про розгляд справи, надсилались судом належним чином.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

                                                          ВСТАНОВИВ:

По первісному позову.

02.08.2010 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки №06-08/10 (надалі - Договір), згідно з п.1.1 якого, постачальник зобов'язується постачати на замовлення покупця рибу та інші морепродукти (надалі - товар) на протязі строку дії цього договору, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати поставлений згідно його замовлення товар.

Товар постачається партіями в асортименті, кількості і по цінах, указаних в відповідних специфікаціях, що оформляються як додатки до цього договору і є його невід'ємними частинами (п.1.2 Договору).

Відповідно до п.3.3 Договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару за видатковою накладною.

Виконання зобов'язання постачальника з поставки партії товару вважається виконаним з моменту передачі товару покупцю (п. 3.8 Договору).

Згідно п.4.1 Договору, ціна кожної одиниці товару зазначається в специфікації до Договору. Загальна вартість партії товару зазначається в видатковій та податковій накладних.

Ціна на товар, що поставляється за цим договором, є договірною і вказується в специфікації до договору (п. 4.3 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар (різна морожена риба) на загальну суму 1 026 082 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними та рахунками-фактурами, копії яких містяться в матеріалах справи та досліджені судом у судовому засіданні 24.06.2011, а саме:

- № МФ-0000135 від 05.08.2010р. (рахунок-фактура №МФ-0000140 від 02.08.2010) поставлено товар в загальній кількості 19880 кг на суму 325 356 грн. 00 коп.;

- № МФ-0000136 від 05.08.2010р. (рахунок-фактура №МФ-0000141 від 02.08.2010) поставлено товар в загальній кількості 100 кг на суму 2 000 грн.;

- № МФ-0000145 від 19.08.2010р. (рахунок-фактура №МФ-0000149 від 19.08.2010) поставлено товар в загальній кількості 20000 кг на суму 345 400 грн. 00 коп.;

- № МФ-0000154 від 02.09.2010р. (рахунок-фактура №МФ-0000155 від 01.09.2010) поставлено товар в загальній кількості 19800 кг на суму 353 326 грн. 00 коп.

26.11.2010 відповідач повернув позивачу частину товару на загальну суму 157 144 грн. 56 коп., що підтверджується видатковими накладними (повернення), копії яких містяться в матеріалах справи та досліджені судом у судовому засіданні 24.06.2011, а саме:

- № ВЗ-0000001 повернуто 6000 кг товару на суму 90 000 грн. 00 коп.;

- № ВЗ-0000002 повернуто 2000 кг товару на суму 37 392 грн. 00 коп.;

- № ВЗ-0000003 повернуто 1860 кг товару на суму 29 752 грн. 56 коп.

Таким чином, відповідач отримав товар на загальну суму 868 937 грн. 44 коп. (1 026 082 грн. 00 коп. - 157 144 грн. 56 коп.).

Крім того, в матеріалах справи містяться сертифікати відповідності виробника та висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на товар.

Відповідно до п.5.2 Договору, покупець зобов'язується повністю оплатити кожну партію товару згідно рахунку-фактури постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі товару.

Із викладеного вбачається, що останню партію товару Відповідач отримав 02.09.2010  та, згідно пункту 5.2 Договору, строк оплати за поставлений товар настав 02.10.2010, але Відповідач кошти не сплатив.

Позивач 24.02.2011 року відповідачу направив претензію № 11 з вимогою погасити заборгованість по Договору в сумі 868 937 грн. 44 коп., однак відповідач відповіді на претензію не надав та заборгованість не сплатив.

Так, станом на день вирішення спору відповідач не оплатив поставлену продукцію, та заборгованість склала 868 937 грн. 44 коп.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

 Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу  України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Факт продажу позивачем відповідачеві товару підтверджується матеріалами справи, зокрема підписом уповноваженої особи відповідача на накладних, а також відбитком печатки, в зв’язку з чим суд вважає доведеним факт продажу товару позивачем та прийняття його відповідачем на умовах, встановлених договором.

У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач наведених позивачем обставин не спростував, доказів погашення заборгованості в повному обсязі не надав.

Відповідно до наданих суду доказів, відповідачем були порушені договірні зобов’язання щодо оплати поставленого товару, в порядку та на умовах, встановлених Договором.

Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові, зазначені у позові рахунки-фактури позивачем суду надані (копії містяться в матеріалах справи), крім того відповідач у своєму відзиві не зазначив, не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами не отримання ним (та часткового повернення) зазначеного позивачем товару.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи викладене вище, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 868 937 грн. 44 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки, три проценти річних та пеню.

Як визначено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги в частині інфляційних втрат та трьох процентів річних, перевірені судом та підлягають задоволенню в такому розмірі: 43 446 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 14 783 грн. 84 коп. трьох відсотків річних.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування відповідальності.

Відповідно до п. 10.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати покупцем за товар, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в день виникнення заборгованості, за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.

Таким чином, підлягає задоволенню пеня згідно уточнень позивача в розмірі 67 158 грн. 15 коп.

Крім того, позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Розглянувши заяву, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що не вжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»від 22.12.2006 р. № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За змістом інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики забезпечення позову», адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, суд приймає до уваги, що позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів, без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір приховати кошти, наявні на банківських рахунках.

Тому, клопотання позивача про забезпечення позову, задоволенню не підлягає.

Стосовно зустрічного позову суд зазначає наступне.

Відповідач у своєму зустрічному позові просив суд визнати неукладеним Договір, оскільки він не створює правових наслідків і не є підставою виникнення господарських зобов'язань, посилаючись на ст.ст.181, 189, 190 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується  особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.179 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь–які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами  у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимоги однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В свою чергу, заявлена позивачем вимога про визнання договору неукладеним не відповідає встановленим статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України способам захисту цивільних прав, тобто, не може бути самостійним предметом розгляду і доказування в окремому провадженні, оскільки неукладення договору, тобто його відсутність, не породжує цивільних прав та обов'язків. Отже сам лише факт неукладення договору не порушує та не оспорює права і охоронювані законом інтереси сторін між якими не укладено договір. Відповідно, задоволення чи відмова у задоволенні такої вимоги не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.

Відповідно до абзацу шостого частини восьмої Постанови Пленуму Верховного суду №9 від 06.11.2009 року вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Оскільки розгляд справи господарським судом грунтується на принципі диспозитивності, тобто, законом надано право сторонам самостійно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами та враховуючи, що обрання способу захисту суб’єктивних прав, визначення предмету і підстав позову, які (в свою чергу) визначають межі судового дослідження, залежить виключно від волевиявлення позивача, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову повністю.

          Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В :

1.  Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервіс Інвест» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд.13; код 37044279) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд»(03141, м. Київ, вул. Волгоградська, буд.9-А, офіс 149; код 36655647) 868 937 (вісімсот шістдесят вісім тисяч дев’ятсот тридцять сім) грн. 44 коп. основного боргу, 67 158 (шістдесят сім тисяч сто п’ятдесят вісім) грн. 15 коп. пені, 14 783 (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 84 коп. три відсотки річних, 43 446 (сорок три тисячі чотириста сорок шість) грн. 87 коп. збитків від інфляції, 9 943 (дев’ять тисяч дев’ятсот сорок три) грн. 26 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

          3. В задоволенні зустрічного позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

А.М. Івченко

Дата підписання рішення: 15.08.2011