Постанова

від 11.10.2011 по справі 61/332

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2011                                                                                           № 61/332

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  А.І.

суддів:             

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат

від відповідача : ОСОБА_2 – юрист;

                         ОСОБА_3 – юрист;

розглянувши апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест»

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 11.08.2011 р.

у справі № 61/332

за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд»

до    Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест»

про    стягнення боргу в розмірі 1003551,42 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест»

до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд»

про визнання договору поставки №06-08/10 від 02.08.2010р. неукладеним

ВСТАНОВИВ:

       Товариство з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервіс Інвест» про стягнення боргу в розмірі 1 003 551 грн. 42 коп., а саме: 868 937 грн. 44 коп. основного боргу, 76 383 грн. 17 коп. пені, 14 783 грн. 94 коп. трьох відсотків річних, 43 446 грн. 87 коп. збитків від інфляції.

       В ході розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Продсервіс Інвест» подало зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд», в якій просить суд визнати Договір поставки №06-08/10 від 02.08.2010р. неукладеним.

      Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.08.2011 р. по справі № 61/332 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервіс Інвест» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд.13; код 37044279) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд» (03141, м. Київ, вул. Волгоградська, буд.9-А, офіс 149; код 36655647) 868 937 (вісімсот шістдесят вісім тисяч дев’ятсот тридцять сім) грн. 44 коп. основного боргу, 67 158 (шістдесят сім тисяч сто п’ятдесят вісім) грн. 15 коп. пені, 14 783 (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 84 коп. три відсотки річних, 43 446 (сорок три тисячі чотириста сорок шість) грн. 87 коп. збитків від інфляції, 9 943 (дев’ять тисяч дев’ятсот сорок три) грн. 26 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.  В задоволенні зустрічного позову «Торговий дім Продсервіс Інвест» - відмовити.

        Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест», не погодившись з прийнятим рішенням, звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати повністю, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, оскільки дана позиція Позивача, призвела суд до прийняття необґрунтованого рішення.

         В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Господарський суд м. Києва неповно з'ясував обставини, які мали значення для справи, дав невірну оцінку наявним у справі доказам, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, порушивши норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого суд постановив незаконне та необгрунтоване рішення, яке повинно бути скасовано судом апеляційної інстанції.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 09.09.2011 року порушено апеляційне провадження у справі № 61/332 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд» до Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест» про стягнення боргу в розмірі 1003551,42 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест» до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд» про визнання договору поставки №06-08/10 від 02.08.2010р. неукладеним.

        Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін,  колегія встановила наступне:

    02.08.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд» (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест»  (як покупцем) було укладено Договір №06-08/10 поставки.

      Відповідно до п.1.1 укладеного договору постачальник зобов'язується постачати на замовлення покупця рибу та інші морепродукти (надалі - товар) напротязі строку дії цього договору, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати поставлений згідно його замовлення товар.

      Товар постачається партіями в асортименті, кількості і по цінах, указаних в відповідних специфікаціях, що оформляються як додатки до цього договору і є його невід'ємними частинами (п.1.2 Договору).

        Відповідно до п.3.3 Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару за видатковою накладною. Виконання зобов'язання постачальника з поставки партії товару вважається виконаним з моменту передачі товару покупцю (п. 3.8 Договору).

        Згідно п. 4.1 Договору ціна кожної одиниці товару зазначається в специфікації до Договору. Загальна вартість партії товару зазначається в видатковій та податковій накладних.  Ціна на товар, що поставляється за цим договором, є договірною і вказується в специфікації до договору (п. 4.3 Договору).

        На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар (різна морожена риба) на загальну суму 1 026 082 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними та рахунками-фактурами, а саме:

- № МФ-0000135 від 05.08.2010р. (рахунок-фактура №МФ-0000140 від 02.08.2010) поставлено товар в загальній кількості 19880 кг на суму 325 356 грн. 00 коп.;

- № МФ-0000136 від 05.08.2010р. (рахунок-фактура №МФ-0000141 від 02.08.2010) поставлено товар в загальній кількості 100 кг на суму 2 000 грн.;

- № МФ-0000145 від 19.08.2010р. (рахунок-фактура №МФ-0000149 від 19.08.2010) поставлено товар в загальній кількості 20000 кг на суму 345 400 грн. 00 коп.;

- № МФ-0000154 від 02.09.2010р. (рахунок-фактура №МФ-0000155 від 01.09.2010) поставлено товар в загальній кількості 19800 кг на суму 353 326 грн. 00 коп.

26.11.2010 відповідач повернув позивачу частину товару на загальну суму 157 144 грн. 56 коп., що підтверджується видатковими накладними (повернення), копії яких містяться в матеріалах справи та досліджені судом у судовому засіданні 24.06.2011, а саме:

- № ВЗ-0000001 повернуто 6000 кг товару на суму 90 000 грн. 00 коп.;

- № ВЗ-0000002 повернуто 2000 кг товару на суму 37 392 грн. 00 коп.;

- № ВЗ-0000003 повернуто 1860 кг товару на суму 29 752 грн. 56 коп.

Таким чином, відповідач отримав товар на загальну суму 868 937 грн. 44 коп. (1 026 082 грн. 00 коп. - 157 144 грн. 56 коп.).

Відповідно до п.5.2 Договору покупець зобов'язується повністю оплатити кожну партію товару згідно рахунку-фактури постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі товару.

02.08.2010р. відповідач отримав останню партію товару, строк оплати за поставлений товар настав 02.10.2010, однак грошові кошти за отриманий товар відповідач всупереч умовам договору не сплатив.

24.02.2011 року позивач направив відповідачу  претензію № 11 з вимогою погасити заборгованість по Договору №06-08/10 від 02.08.2010р. в сумі 868 937 грн. 44 коп.  

Відповідач відповідь на претензію не надав,  та заборгованість не сплатив.

          Відповідно до ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором, законодавством або не впливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 693 ЦК України договором купівлі-продажу може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

        Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За таких обставин колегія  приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 868 937 грн. 44 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки в розмірі 43 446, 87 грн., три проценти річних 14 783,94 грн., а також 76 383,17 грн. пені.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування відповідальності.

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як визначено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 Таким чином, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення 43 446 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 14 783 грн. 84 коп. трьох відсотків річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення  ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст. 549 ЦК України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках   від   суми   несвоєчасно   виконаного   грошового   зобов'язання   за   кожен   день прострочення виконання.

Відповідно до п. 10.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем за товар, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в день виникнення заборгованості, за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.

Відповідно до ч.6 ст. 232  ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов”язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня коли зобов”язання мало бути виконано

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав заяву про уточнення розрахунку розміру пені, виходячи з того, що останню партію товару ( риба та морепродукти) відповідач отримав 02.09.2010р., згідно п.5.3. договору поставки строк оплати за поставлений товар настав 02.10.2010р. Таким чином, враховуючи вимоги ч.6 ст. 232 ГК України строк для нарахування штрафних санкцій закінчується 02.04.2011р., отже розмір пені складає 67 158,15 гн.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені згідно уточненого розрахунку позивача в розмірі 67 158 грн. 15 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Меконг Фуд» звернулося до суду про забезпечення  позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест».

Розглянувши заяву, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський  суд  за  заявою  сторони,  прокурора  чи  його заступника, який подав позов, або з  своєї  ініціативи  має  право вжити  заходів  до  забезпечення   позову.   Забезпечення   позову допускається  в  будь-якій  стадії  провадження  у  справі, якщо невжиття  таких  заходів  може  утруднити  чи  зробити  неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, із змісту вищенаведеної статті  вбачається, що необхідною  умовою вжиття  заходів до забезпечення позову є  наявність обставин, які  свідчать про те, що в  разі  невжиття  таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття  заходів  є саме забезпечення виконання  рішення.

Відповідний висновок міститься в роз’ясненні   Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. №02-5/611 “Про деякі  питання  практики  застосування  заходів  до забезпечення позову” в пункті 3 якого зазначено, що умовою  застосування  заходів  до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення,  що майно (в  тому  числі грошові  суми, цінні  папери тощо), яке  є у відповідача  на момент пред’явлення  позову  до нього, може зникнути, зменшитись або  погіршитись за якістю на момент  виконання  рішення.

У вирішені питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку  обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступного:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв»язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв»язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.  

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу) про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов»язано вирішення питання про забезпечення позову.

З матеріалів  даної справи вбачається, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову  до вирішення спору по суті може утруднити виконання рішення суду, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для забезпечення позову та відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Продсервіс Інвест» у зустрічному позові просить суд визнати Договір №06-08/10 від 02.08.2010 року неукладеним, вважаючи, що договір не створює правових наслідків і не є підставою виникнення господарських зобов'язань, посилаючись на ст.ст.181, 189, 190 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 626,638 ЦК України договором визнається домовленість  двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов”язків, договір вважається укладеним, коли між сторонами у потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується  особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.179 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь–які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами  у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимоги однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до абзацу шостого частини восьмої Постанови Пленуму Верховного суду №9 від 06.11.2009 року вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Крім того, у висновках Судової палати у господарських справах Верховного суду України, викладених у Постанові у справі № 15108/7-20, зазначено, що “вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Вона не може бути предметом спору, самостійно розглядатися в окремій справі. Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обгрунтованості вимог”.

        Таким чином,  заявлена позивачем вимога про визнання договору неукладеним не відповідає встановленим статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України способам захисту цивільних прав, тобто, не може бути самостійним предметом розгляду і доказування в окремому провадженні, оскільки неукладення договору, тобто його відсутність, не породжує цивільних прав та обов'язків. Отже сам лише факт неукладення договору не порушує та не оспорює права і охоронювані законом інтереси сторін, між якими не укладено договір. Відповідно, задоволення чи відмова у задоволенні такої вимоги не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.

Доводи апеляційної скарги про наявність у позивача всіх правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання договору неукладеним з колегія вважає безпідставними.

           Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору ( ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному  і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

        Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

      Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

      Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

       Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім» Продсервіс Інвест» залишити без задоволення.

     Рішення Господарського суду м. Києва від 11.08.2011 року у справі № 61/332 залишити без змін.

      Матеріали справи № 61/332 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді