Рішення

від 09.08.2011 по справі 9/470-3/131

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  9/470-3/131

09.08.11

За позовом     Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна»

До                      Державного територіально-галузевого об‘єднання «Південно-Західна

                        залізниця»

Про                       стягнення  75 861 472,16 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача       ОСОБА_1 –по дов. № 25/2011 від 10.01.2011

Від відповідача   ОСОБА_2 –по дов. № 9-НЮ від 04.01.2011

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва (з урахуванням прийнятої судом заяви про уточнення позовних вимог) передані вимоги Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна»про стягнення з Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»75 861 472,16 грн. заборгованості, з яких 67 757 528,80 грн. основного боргу,  3 966 465,12 грн. пені, 3 441 686,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 695 791,59 грн. по наступним договорам фінансового лізингу:

по договору № 10-ФЛ-ПЗ/П-071621/НЮ від 20.06.2007 –12 653 047,02 грн. основного боргу, 738 148,24 грн. пені, 138 356,82 грн. 3% річних, 701 368,09 грн. інфляційних втрат;

по договору №11-ФЛ-ПЗ/П-071620/НЮ від 20.06.2007 –2 861 345,61 грн. основного боргу, 173 861,37 грн. пені, 29 588,19 грн. 3% річних, 151 585,79 грн. інфляційних втрат;

по договору №12-ФЛ-ПЗ/П-071622/НЮ від 12.06.2007 –1 527 817,19 грн. основного боргу, 91 556,76 грн. пені, 16 309,33 грн. 3% річних, 83 129,43 інфляційних втрат;

по договору №223-ФЛ-ПЗ/Ш-072116/НЮ від 23.08.2007 –1 100 474,46 грн. основного боргу, 71 118,72 грн. пені, 9 862,66 грн. 3% річних, 51 571,22 грн. інфляційних втрат;

по договору №224-ФЛ-ПЗ/Ш-72122/НЮ від 23.08.2007 –3 221 765,44 грн. основного боргу, 195 594,01 грн. пені, 33 433,74 грн. 3% річних, 171 201,14 грн. інфляційних втрат;

по договору №227-ФЛ-ПЗ/Ш-072124/НЮ від 23.08.2007 –2 911 978,30 грн. основного боргу, 173 861,37 грн. пені, 31 241,95 грн. 3% річних, 159 089,71 грн. інфляційних втрат;

по договору №228-ФЛ-ПЗ/Е-072129/НЮ від 23.08.2007 –3 043 462,37 грн. основного боргу, 194 236,05 грн. пені, 27 603,03 грн. 3% річних, 143 741,51 грн. інфляційних втрат;

по договору №229-ФЛ-ПЗ/П-072123/НЮ від 23.08.2007 –2 869 205,33 грн. основного боргу, 173 861,37 грн. пені, 29 987,24 грн. 3% річних, 153 396,52 грн. інфляційних втрат;

по договору №230-ФЛ-ПЗ/Ш-072427/НЮ від 09.10.2007 –891 840,49 грн. основного боргу, 54 045,73 грн. пені, 9 320,49 3% річних, 47 678,62 грн. інфляційних втрат;

по договору №232-ФЛ-ПЗ/Ш-072303/НЮ від 25.09.2007 –5 933 301,02 грн. основного боргу, 384 789,75 грн. пені, 53 362,12 грн. 3% річних, 279 001,03 грн. інфляційних втрат;

по договору №234-ФЛ-ПЗ/Л-072172/НЮ від 31.08.2007 –2 089 640,49 грн. основного боргу, 122 740,45 грн. пені, 27 582,91 грн. 3% річних, 138 098,54 грн. інфляційних втрат;

по договору №239-ФЛ-ПЗ/Л-072305/НЮ від 25.09.2007 –3 685 231,59 грн. основного боргу, 214 646,48 грн. пені, 49 424,71 грн. 3% річних, 246 856,11 інфляційних втрат;

по договору №244-ФЛ-ПЗ/Ш-072304/НЮ від 25.09.2007 –389 979,24 грн. основного боргу, 25 291,18 грн. пені, 3 507,35 грн. 3% річних, 18 343,55 грн. інфляційних втрат;

по договору №256-ФЛ-ПЗ/Ш-072302/НЮ від 25.09.2007 –8 341 606,38 грн. основного боргу, 540 219,09 грн. пені, 74 917,05 3% річних, 391 697,10 грн. інфляційних втрат;

по договору №270-ФЛ-ПЗ/Ш-072329/НЮ від 29.12.2007 –3 759 400,60 грн. основного боргу, 243 806,74 грн. пені, 33 810,79 грн. 3% річних, 176 780,13 грн. інфляційних втрат;

по договору №ПЗ/Т-073267/НЮ від 27.12.2007 –9 721 477,03 грн. основного боргу, 568 687,81 грн. пені, 127 483,21 грн. 3% річних, 636 489,04 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за вказаними договорами фінансового лізингу в частині своєчасного та повного внесення лізингових платежів, які складаються із сум, скоригованих на Коефіцієнт коригування і еквівалентних відшкодуванню вартості предмету лізингу, а також винагороди позивача, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків та інших витрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 9/470 від 20.01.2011 позов  задоволено частково та стягнуто з Державного територіального-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»на користь Приватного підприємства «ВТБ  Лізинг Україна»65 001 572 грн. 56 коп. основного боргу, 3 966 465 грн. 12 коп. пені, 695 791 грн. 59 коп. 3% річних, 3 441 686 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 22 109 грн. 36 коп. державного мита та 204 грн. 62 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 9/470 від 20.01.2011 відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 9/470 від 31.03.2011 рішення Господарського суду міста Києва  № 9/470 від 20.01.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 та рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 у справі № 9/470 відповідач  звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 9/470 від 01.06.2011 рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 та постанову  Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 у справі № 9/470 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 9/470 були отримані Господарським судом міста Києва 09.06.2011 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2011 справі було присвоєно номер 9/470-3/131 та призначено її до розгляду на 30.06.2011.

Відповідач у поданих до відділу діловодства суду 30.06.2011 письмових поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що лізингові платежі по усіх договорах відповідачем сплачено в повному обсязі. Вважає, що в договорах фінансового лізингу лізинговий платіж включає дві складові (суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу і суму процентів), тому коригування на коефіцієнт (К) є безпідставним так як коригується не тільки імпортна складова ціни (а саме коригується не лише основний борг лізингодавця по кредиту в іноземній валюті і проценти в іноземній валюті за цей кредит), а ще й коригується винагорода (прибуток) лізингодавця –резидента, яка не має імпортний складової. Зазначає, що застосування коефіцієнту коригування призводить до зміни вартості предмета лізингу за договором, а отже внесення змін до договорів повинно оформлюватись відповідними додатковими угодами.

В судовому засіданні 30.06.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 14.07.2011.

Позивач у поданих в судовому засіданні 14.07.2011 письмових поясненнях зазначає, що з моменту подачі позову сума заявленого позивачем основного боргу з урахуванням коригування лізингових платежів (розрахованого станом на 30.11.2010 та з урахуванням виплат станом на 31.12.2010) була частково погашена відповідачем і станом на 11.07.2011 становить 20 898 748,49 грн. сума заявлених штрафних санкцій за період розгляду справи відповідачем не погашалась. При цьому, станом на 11.07.2011, загальний розмір заборгованості відповідача з урахуванням нарахованих та несплачених поточних лізингових платежів за період з моменту подачі позову збільшився і становить 68 436 055,28 грн.

Представником позивача в судовому засіданні 14.07.2011 подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу для проведення звірки взаєморозрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 9/470-3/131 від 14.07.2011, в зв‘язку з заявленим клопотанням представника позивача, розгляд справи було відкладено на 26.07.2011.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.07.2011 було оголошено перерву до 09.08.2011.

Позивачем до відділу діловодства суду 29.07.2011 подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 20 898 748,49 грн. боргу з урахуванням коефіцієнту коригування, 3 966 465,12 грн. пені, 3 441 686,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 695 791,59 грн.

В судовому засіданні 09.08.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У 2007 році між Приватним підприємством «ВТБ Лізинг Україна»(лізингодавець) та Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»(лізингоодержувач) було укладено ряд договорів фінансового лізингу, а саме: № 10-ФЛ-ПЗ/П-071621/НЮ від 20.06.2007; № 11-ФЛ-ПЗ/П-071620/НЮ від 20.06.2007; № 12-ФЛ-ПЗ/П-071622/НЮ від 12.06.2007; № 223-ФЛ-ПЗ/Ш-072116/НЮ від 23.08.2007; № ПЗ/Т-073267/НЮ від 27.12.2007; № 224-ФЛ-ПЗ/Ш-72122/НЮ від 23.08.2007; № 227-ФЛ-ПЗ/Ш-072124/НЮ від 23.08.2007; № 228-ФЛ-ПЗ/Е-072129/НЮ від 23.08.2007; № 229-ФЛ-ПЗ/П-072123/НЮ від 23.08.2007; № 230-ФЛ-ПЗ/Ш-072427/НЮ від 09.10.2007; № 232-ФЛ-ПЗ/Ш-072303/НЮ від 25.09.2007; № 234-ФЛ-ПЗ/Л-072172/НЮ від 31.08.2007; № 239-ФЛ-ПЗ/Л-072305/НЮ від 25.09.2007; № 244-ФЛ-ПЗ/Ш-072304/НЮ від 25.09.2007; № 256-ФЛ-ПЗ/Ш-072302/НЮ від 25.09.2007; № 270-ФЛ-ПЗ/Ш-072329/НЮ від 29.12.2007.

Вищезазначені договори, укладені між позивачем і відповідачем, за своєю правовою природою є договорами фінансового лізингу. Вказані договори є типовими. Дані договори є ідентичними за змістом і відрізняються лише предметами лізингу, їх вартістю, розміром лізингових платежів та в деяких договорах нумерацією пунктів.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов‘язань не було у повному обсязі сплачено вартість лізингових платежів за договорами з урахуванням коефіцієнту коригування, в зв’язку з чим відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 20 898 748,49 грн. та за неналежне виконання зобов‘язань нараховані пеня в розмірі 3 966 465,12 грн., інфляційні витрати в розмірі 3 441 686,65 грн. та 3% річних в сумі 695 791,59 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до умов договорів лізингодавець набуває у власність у продавця предмет лізингу, визначений лізингоодержувачем, технічні параметри. Гарантія якості, необхідний склад документації яких задовольняють потреби лізингоодержувача, і передає їх лізингоодержувачу за плату в тимчасове володіння і користування на умовах, передбачених договорами.

Кількість, виробник товару, модель та термін передачі предмет лізингу в лізинг визначаються додатками до договорів.

Згідно умов договорів фінансового лізингу позивач за замовленням відповідача набув у власність предмети лізингу та передав їх відповідачу у строкове платне володіння, що підтверджується актами передачі майна в лізинг, а саме:

- по договору № 10-ФЛ –ПЗ/П-071621/НЮ від 20.06.2007 актами від 01.09.2008 та від 29.09.2008 було передано дві машини для виправки колії зі стабілізатором баласту 09-32 CSMxDYN;

- по договору № 11-ФЛ –ПЗ/П-071620/НЮ від 20.06.2007 актом від 08.10.2007 було передано одну машину виправно - підбивочно - рихтувальну ДКМ-1 (машина для виправки стрілочних переводів);

- по договору № 12-ФЛ –ПЗ/П-071622/НЮ від 12.06.2007 актом від 27.06.2008  було передано одну пересувну рейкозварювальну машину КРС-1;

- по договору № 223-ФЛ –ПЗ/Ш-072116/НЮ від 23.08.2007 актом від 07.04.2008  було передано один мотовоз вантажно-транспортний МПТ-6;

- по договору № 224-ФЛ –ПЗ/П-72122/НЮ від 23.08.2007 актами від 29.10.2007, від  27.11.2007 та від  28.12.2007 було передано три моторні платформи самохідні ПМ-2Д;

- по договору № 227-ФЛ –ПЗ/П-072124/НЮ від 23.08.2007 актом від 30.07.2008  було передано один тяговий модуль ПТМ-630 (шляхова тягова машина);

- по договору № 228-ФЛ –ПЗ/Е-072129/НЮ від 23.08.2007 актом від 26.03.2008 було передано три автомотриси дизельні монтажні типу 1АДМ-1.3;

- по договору № 229-ФЛ –ПЗ/П-072123/НЮ від 23.08.2007 актом від 23.01.2008  було передано одну машину виправно –підбивочно –рихтувальну для стрілочних переводів ДКМ-1;

- по договору № 230-ФЛ –ПЗ/П-072427/НЮ від 09.10.2007 актами від 25.01.2008 та від 15.01.2008 було передано двадцять один автомобіль ЗИЛ-5301 МЕ «Бичок»;

- по договору № 232-ФЛ –ПЗ/Ш-072303/НЮ від 28.08.2007 актом від 29.12.2007 було передано один комплект обладнання цифрових систем комутації для ст. Жмеринка;

- по договору № 234-ФЛ –ПЗ/Л-072172/НЮ від 31.08.2007 актом від 26.03.2008  було передано один комплект обладнання для прально –прасувального комплексу;

- по договору № 239-ФЛ –ПЗ/Л-072305/НЮ від 25.09.2007 актом від 14.07.2008 було передано одну вагономийну машину LFT-W/L03973-600 (потужністю 600 вагонів/доба);

- по договору № 244-ФЛ –ПЗ/Ш-072304/НЮ від 25.09.2007 актом від  09.12.2007 було передано один комплект обладнання для цифрової АТС ст. Біла Церква;

- по договору № 256-ФЛ –ПЗ/Ш-072302/НЮ від 25.09.2007 актами від 29.12.2007 та від 21.03.2008 було передано один комплект обладнання  для організації транспортної мережі SDH на дільницях Жмеринка-Одеса, Київ-Миронівка, Київ-Підволочиськ, Київ-Конотоп-Ворожба;

- по договору № 270-ФЛ –ПЗ/Ш-073329/НЮ від 29.12.2007 актом від 29.12.2007 було передано один комплект обладнання для цифрової АТС ст. Коростень;

- по договору № ПЗ/Т-073267/НЮ від 27.12.2007 актом від 15.01.2008 було передано один рейковий автобус РА-2.

Оплату лізингових платежів за користування вказаним майном відповідач зобов‘язався здійснювати згідно графіків нарахування платежів, які є невід’ємними частинами договорів.

Графіки нарахування платежів розраховані з урахуванням вартості кожної одиниці предмета лізингу та винагороди лізингодавця в розмірі 17 % (п. 1.7. кожного з договорів).

Сторони вносили зміни до вказаних договорів, шляхом підписання додаткових угод та підписували фактичні Графіки лізингових платежів, які також є невід’ємними частинами договорів.

Пунктами 3.2. (3.1.), 3.4. (3.3. або 3.2.) договорів встановлена вартість кожного з предметів лізингу, а також встановлено, що загальна ціна договорів визначається виходячи з підписаних сторонами графіків лізингових платежів, які є додатками до договорів, величина лізингових платежів, що підлягають оплаті, зафіксована в графіках до договорів і розраховується згідно з пунктами 1.8, 1.9. договорів.

Пунктом 3.5. (3.4. або 3.2.) договорів встановлена вартість кожного з предметів лізингу, а також встановлено, що загальна ціна договорів визначається виходячи з підписаних сторонами графіків лізингових платежів, які є додатками до договорів, величина лізингових платежів, що підлягають оплаті, зафіксована в графіках до договорів і розраховується згідно з пунктами 1.8, 1.9. договорів.

Пунктом 3.5. (3.4. або 3.3.) договорів встановлено, що лізингові платежі за користування предметом лізингу по кожному графіку здійснюються відповідачем до закінчення лізингового періоду не пізніше 20 числа (не пізніше 10 числа лише в договорі ПЗ/Т-073267/НЮ від 27.12.2007) поточного місяця відповідно до графіка і мають бути скоригованими на коефіцієнт коригування сумами лізингових платежів.

Згідно з пунктом 3.6 (3.5. або 3.4.) договорів зобов’язання відповідача по оплаті лізингових платежів, викупної вартості та інших сум, що підлягають сплаті, вважаються виконаними тільки після зарахування суми відповідного платежу на рахунок позивача.

Згідно з п. п. 3.7. (3.6. або 3.5.), 3.11. (3.10. або 3.9.) договорів, лізингові платежі, що надійшли від відповідача зараховуються позивачем у наступному порядку: 1) в рахунок оплати прострочених лізингових платежів; 2) в рахунок оплати поточних лізингових платежів. Відповідач не має права затримувати лізингові платежі, строк сплати яких настав.

Відповідно до п. 1.8., 1.9., 3.4. (3.3. або 3.2.), 3.7 (3.6. або 3.5.), 3.11. (3.10. або 3.9.) договорів, відповідач зобов’язався щомісячно, виходячи з підписаного сторонами фактичного графіку лізингових платежів, який є невід’ємною частиною цього договору, не пізніше 20 числа поточного місяця, сплачувати лізингові платежі скориговані на коефіцієнт коригування на день, коли фактично здійснюється платіж, починаючи з 20 числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулась передача предметів лізингу.

Згідно п. 1.8., 1.9. договорів коефіцієнт коригування –це розрахункова величина, одержана з відношення: К = «Курс2»/ «Курс1», де «Курс1»курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату підписання договору. «Курс2»курс, встановлений НБУ для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж.

Таким чином, з умов договору випливає, що коефіцієнт коригування не є складовою лізингового платежу, а є величиною для визначення суми оплати відповідного чергового лізингового платежу в порядку, встановленому договором.

Відповідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.  Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов‘язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 1.8. кожного з договорів встановлено, що в лізинговий платіж входять суми, скориговані на  Коефіцієнт коригування (К) і еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, а також винагороди лізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків, сплачуваних відносно предмета лізингу лізингодавцем, інші витрати тощо.

Так, до складу лізингових платежів включені, зокрема, відсотки за користування позиковими коштами по договору позики № 2-В від 16.04.2007, що долучений до матеріалів справи.  Оскільки позика була надана в іноземній валюті (доларах США), а курс гривні по відношенню до долара США, що встановлюється Національним банком України, не є сталим, то специфічний порядок розрахунків, передбачений п. 1.8. та 1.9. договорів фінансового лізингу, врегульовує інтереси сторін в разі зміни курсу гривні по відношенню до долара США.

Таким чином, умовами договорів фінансового лізингу сторонами було погоджено спеціальний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, що будуть перераховані відповідачем  на час здійснення відповідних розрахунків.

Вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з урахуванням коефіцієнту коригування є вимогами про належне виконання умов договору (даної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах, копії яких наявні в матеріалах справи).

Відповідач не визнає застосування коефіцієнту коригування і відмовляється від виконання своїх зобов’язань, передбачених в п. 1.8, 1.3. договорів, що підтверджується, зокрема, і актами звіряння розрахунків, підписаними станом на 22.07.2011.

Зі змісту долучених позивачем до матеріалів справи актів звірки взаєморозрахунків за договорами між сторонами вбачається, що позивачем у відповідності до умов договорів фінансового лізингу здійснювалось коригування проведених відповідачем платежів на момент їх перерахування, виходячи з розміру коефіцієнту коригування, тому така сума правомірно зарахована позивачем до заборгованості відповідача.

Стосовно твердження відповідача, що застосування позивачем коефіцієнту коригування призводить до зміни вартості предмета лізингу за договорами, а внесення змін повинно оформлюватись відповідними договорами та згідно з передбаченим порядком, слід зазначити наступне.

Згідно ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до долару США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.

Згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України).

Відповідно д ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).

В п. 1 Постанови Кабінету міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін»від 18.12.1998 № 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 № 34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування ані вказаною постановою, ані іншими нормами законодавства, не передбачено.

Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов’язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

Таким чином, положення договорів фінансового лізингу та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись в гривнях.

В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1-3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підписуючи редакцію договорів фінансового лізингу відповідач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договорів не скористався наданим йому законом  правом  за  наявності  заперечень  щодо  окремих  умов договору  скласти  протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Отже, сторонами при укладенні договорів фінансового лізингу у момент їх укладення було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, серед яких ціна та порядок розрахунків, тому такі умови є погодженими при повному їх розумінні сторонами під час підписання вказаних договорів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов‘язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов‘язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення лізингових платежів за договорами з урахуванням коефіцієнту коригування у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача,  складає 20 898 748,49 грн.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу з урахуванням коефіцієнту коригування в розмірі 20 898 748,49 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов‘язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов‘язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання   (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 9.2 договорів якщо лізингоодержувач порушує передбачені договорами терміни перерахування лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов договорів то на суму простроченої заборгованості лізингодавець має право нарахувати пеню починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов‘язань, встановленого договорами у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості.

 Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договорів сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати лізингових платежів, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, при здійсненні розрахунку позивачем обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеними між сторонами договорами передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті лізингових платежів  з урахуванням коефіцієнту коригування у встановлені договорами строки відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 9.2. договорів, розмір якої, за розрахунками суду на уми та періоди визначені позивачем в розрахунках становить 3 687 316,48 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 3 687 316,48 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню та відповідно в частині розміру пені в сумі 279 148,64 грн. в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України із застосуванням невірних розмірів діючих у період нарахування облікових ставок НБУ.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті лізингових платежів, позивач на підставі  ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь  з відповідача 3 441 686,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 695 791,59 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем розрахунок розміру інфляційних втрат здійснений з порушенням вимог викладених в листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»та із застосуванням невірних розмірів індексів інфляції, що діяли у період нарахування.

За розрахунками суду розмір збитків від зміни індексу інфляції на суми та періоди визначені позивачем становить 2 380 785,13 грн., а тому позов підлягає задоволенню в цій частині.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі  695 791,59 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»(м. Київ, вул. Лисенка, 6, код ЄДРПОУ 04713033) на користь Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна»(м. Київ, вул. Гоголівська, 22/24, код ЄДРПОУ 34356910) 20 898 748 (двадцять мільйонів вісімсот дев‘яносто вісім тисяч сімсот сорок вісім) грн. 49 коп. боргу з урахуванням коефіцієнту коригування, 3 687 316 (три мільйони шістсот вісімдесят сім тисяч триста шістнадцять) грн. 48 коп. пені, 2 380 785 (два мільйони триста вісімдесят тисяч сімсот вісімдесят п‘ять) грн. 13 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 695 791 (шістсот дев‘яносто п‘ять тисяч сімсот дев‘яносто одну) грн. 59 коп. –3% річних, 25 500 (двадцять п‘ять тисяч п‘ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Суддя

В.В.Сівакова

Рішення підписано 11.08.2011.