Постанова

від 24.10.2011 по справі 9/470-3/131

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2011                                                                                           № 9/470-3/131

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Мальченко  А.О.

суддів:             

при секретарі:            

розглянувши апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»

на рішення господарського суду міста Києва

від 09.08.2011 року

у справі № 9/470-3/131 (суддя – Сівакова В.В.)

за позовом приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна», м. Київ,

до державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця», м. Київ,

про стягнення 75 861 472,16 грн., -

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 – предст. (дов. № 9-НЮ від 04.01.2011 р.),

від відповідача: не з’явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ВТБ Лізинг Україна» (надалі - ПП «ВТБ Лізинг Україна», позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» (надалі – ДТГО «Південно-Західна залізниця», відповідач) про стягнення 75 861 472,16 грн. заборгованості, з яких 67 757 528,80 грн. основного боргу,  3 966 465,12 грн. пені, 3 441 686,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції та три проценти річних в сумі 695 791,59 грн. по договорам фінансового лізингу:

по договору № 10-ФЛ-ПЗ/П-071621/НЮ від 20.06.2007 року  - 12 653 047,02 грн. основного боргу, 738 148,24 грн. пені, 138 356,82 грн. три проценти річних, 701 368,09 грн. інфляційних втрат;

по договору №11-ФЛ-ПЗ/П-071620/НЮ від 20.06.2007 року – 2 861 345,61 грн. основного боргу, 173 861,37 грн. пені, 29 588,19 грн. три проценти річних, 151 585,79 грн. інфляційних втрат;

по договору №12-ФЛ-ПЗ/П-071622/НЮ від 12.06.2007 року – 1 527 817,19 грн. основного боргу, 91 556,76 грн. пені, 16 309,33 грн. три проценти річних, 83 129,43 грн. інфляційних втрат;

по договору №223-ФЛ-ПЗ/Ш-072116/НЮ від 23.08.2007 року – 1 100 474,46 грн. основного боргу, 71 118,72 грн. пені, 9 862,66 грн. три проценти річних, 51 571,22 грн. інфляційних втрат;

по договору №224-ФЛ-ПЗ/Ш-72122/НЮ від 23.08.2007 року – 3 221 765,44 грн. основного боргу, 195 594,01 грн. пені, 33 433,74 грн. три проценти річних, 171 201,14 грн. інфляційних втрат;

по договору №227-ФЛ-ПЗ/Ш-072124/НЮ від 23.08.2007 року – 2 911 978,30 грн. основного боргу, 173 861,37 грн. пені, 31 241,95 грн. три проценти річних, 159 089,71 грн. інфляційних втрат;

по договору №228-ФЛ-ПЗ/Е-072129/НЮ від 23.08.2007 року – 3 043 462,37 грн. основного боргу, 194 236,05 грн. пені, 27 603,03 грн. три проценти річних, 143 741,51 грн. інфляційних втрат;

по договору №229-ФЛ-ПЗ/П-072123/НЮ від 23.08.2007 року – 2 869 205,33 грн. основного боргу, 173 861,37 грн. пені, 29 987,24 грн. три проценти річних, 153 396,52 грн. інфляційних втрат;

по договору №230-ФЛ-ПЗ/Ш-072427/НЮ від 09.10.2007 року – 891 840,49 грн. основного боргу, 54 045,73 грн. пені, 9 320,49 грн. три проценти річних, 47 687,62 грн. інфляційних втрат;

по договору №232-ФЛ-ПЗ/Ш-072303/НЮ від 25.09.2007 року – 5 933 301,02 грн. основного боргу, 384 789,75 грн. пені, 53 362,12 грн. три проценти річних, 279 001,03 грн. інфляційних втрат;

по договору №234-ФЛ-ПЗ/Л-072172/НЮ від 31.08.2007 року – 2 089 640,49 грн. основного боргу, 122 740,45 грн. пені, 27 582,91 грн. три проценти річних, 138 098,54 грн. інфляційних втрат;

по договору №239-ФЛ-ПЗ/Л-072305/НЮ від 25.09.2007 року – 3 685 231,59 грн. основного боргу, 214 646,48 грн. пені, 49 424,71 грн. три проценти річних, 246 856,11 грн. інфляційних втрат;

по договору №244-ФЛ-ПЗ/Ш-072304/НЮ від 25.09.2007 року – 389 979,24 грн. основного боргу, 25 291,18 грн. пені, 3 507,35 грн. три проценти річних, 18 343,55 грн. інфляційних втрат;

по договору №256-ФЛ-ПЗ/Ш-072302/НЮ від 25.09.2007 року – 8 341 606,38 грн. основного боргу, 540 219,09 грн. пені, 74 917,05 грн. три проценти річних, 391 697,10 грн. інфляційних втрат;

по договору №270-ФЛ-ПЗ/Ш-072329/НЮ від 29.12.2007 року – 3 759 400,60 грн. основного боргу, 243 806,74 грн. пені, 33 810,79 грн. три проценти річних, 176 780,13 грн. інфляційних втрат;

по договору №ПЗ/Т-073267/НЮ від 27.12.2007 року – 9 721 477,03 грн. основного боргу, 568 687,81 грн. пені, 127 483,21 грн. три проценти річних, 636 489,04 грн. інфляційних втрат,  вказуючи, що така заборгованість утворилась у зв’язку з несвоєчасним та неповним виконанням зобов’язань за вищенаведеними договорами.

29.07.2011 року, в ході розгляду справи місцевим господарським судом, позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, якою просив стягнути з відповідача 20 898 748,49 грн. боргу з урахуванням коефіцієнту коригування, 3 966 465,12 грн. пені, 3 441 686,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції та три проценти річних в сумі 695 791,59 грн. (а.с.98-100  т.15).

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.08.2011 року у справі № 9/470-3/131 позов задоволено частково. Стягнуто з  ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ПП «ВТБ Лізинг Україна» 20 898 748,49 грн. боргу з урахуванням коефіцієнту коригування, 3 687 316,48 грн. пені, 2 380 785,13 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 695 791,59 грн. – три проценти річних, 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДТГО «Південно-Західна залізниця» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2011 року у повному обсязі та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2011 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 26.09.2011 року.

Позивач скористався правом, наданим йому статтею 96 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

За наслідками судових засідань 26.09.2011 року та 13.10.2011 року, в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви до 13.10.2011 року та 24.10.2011 року відповідно.

В судових засіданнях 26.09.2011 року та 13.10.2011 року представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити повністю; представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У зв’язку з неявкою представника позивача в судове засідання, призначене на 24.10.2011 року, колегія суддів, вислухавши думку представника скаржника, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами справи, за відсутності представника позивача.     

24.10.2011 року в судовому засіданні колегією суддів були оголошені вступна та резолютивна частини постанови Київського апеляційного господарського суду.  

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зважаючи на наступне.  

Місцевим господарським судом встановлено, що на протязі 2007 року Приватним підприємством «ВТБ Лізинг Україна» (лізингодавцем) та ДТГО «Південно-Західна залізниця» (лізингоодержувачем) було укладено 16 договорів фінансового лізингу, а саме, № 10-ФЛ-ПЗ/П-071621/НЮ від 20.06.2007 року, №11-ФЛ-ПЗ/П-071620/НЮ від 20.06.2007 року, №12-ФЛ-ПЗ/П-071622/НЮ від 12.06.2007 року, №223-ФЛ-ПЗ/Ш-072116/НЮ від 23.08.2007 року, №224-ФЛ-ПЗ/Ш-72122/НЮ від 23.08.2007 року, №227-ФЛ-ПЗ/Ш-072124/НЮ від 23.08.2007 року, №228-ФЛ-ПЗ/Е-072129/НЮ від 23.08.2007 року, №229-ФЛ-ПЗ/П-072123/НЮ від 23.08.2007 року, №230-ФЛ-ПЗ/Ш-072427/НЮ від 09.10.2007 року,  №232-ФЛ-ПЗ/Ш-072303/НЮ від 25.09.2007 року, №234-ФЛ-ПЗ/Л-072172/НЮ від 31.08.2007 року, №239-ФЛ-ПЗ/Л-072305/НЮ від 25.09.2007 року, №244-ФЛ-ПЗ/Ш-072304/НЮ від 25.09.2007 року, №256-ФЛ-ПЗ/Ш-072302/НЮ від 25.09.2007 року, №270-ФЛ-ПЗ/Ш-072329/НЮ від 29.12.2007 року та №ПЗ/Т-073267/НЮ від 27.12.2007 року.

Вказані договори є типовими та різняться між собою лише предметами лізингу, їх вартістю, розміром лізингових платежів, а в деяких договорах – нумерацією пунктів.  

За умовами договору фінансового лізингу № 10-ФЛ-ПЗ/П-071621/НЮ від 20.06.2007 року позивач за замовленням відповідача набув у Продавця у власність та передав відповідачеві в строкове платне володіння і користування на умовах, передбачених договором предмети лізингу - дві машини для виправки колії зі стабілізатором баласту 09-32 CSMxDYN, вартістю 20 166 666,67 грн. за одиницю, що підтверджується специфікацією та актами приймання-передачі майна в лізинг від 01.09.2008 року та від 29.09.2008 року (а.с.14,30  т.2);

- за договором № 11-ФЛ-ПЗ/П-071620/НЮ від 20.06.2007 року позивач передав, а відповідач отримав машину виправно-підбивочно-рихтувальну ДКМ-1 (машина для виправки стрілочних переводів) вартістю 9 500 000,00 грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна від 08.10.2007 року (а.с.51,62  т.2);

- за договором № 12-ФЛ-ПЗ/П-071622/НЮ від 12.06.2007 року позивач передав, а відповідач отримав одну пересувну рейкозварювальну машину КРС-1 вартістю 5 002 775,00 грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна від 27.06.2008  року (а.с.75,89  т.2);

- за договором № 223-ФЛ-ПЗ/Ш-072116/НЮ від 23.08.2007 року позивач передав, а відповідач отримав один мотовоз вантажно-транспортний МПТ-6 вартістю 2 929 166,67 грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна в лізинг від 07.04.2008  року (а.с.114,127 т.2);

- за договором № 224-ФЛ-ПЗ/Ш-72122/НЮ від 23.08.2007 року позивач передав, а відповідач отримав три моторні платформи самохідні ПМ-2Д вартістю 3 562 500,00 грн. за одиницю, що підтверджується специфікацією та актами приймання-передачі майна в лізинг від 29.10.2007 року, від  27.11.2007 року та від  28.12.2007 року (а.с. 148,158-160,164 т.2);

- за договором № 227-ФЛ-ПЗ/Ш-072124/НЮ від 23.08.2007 року позивач передав, а відповідач отримав один тяговий модуль ПТМ-630 (шляхова тягова машина) вартістю 9 500 000,00грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна в лізинг від 30.07.2008 року (а.с.179,186 т.2);

- за договором № 228-ФЛ-ПЗ/Е-072129/НЮ від 23.08.2007 року позивач передав, а відповідач отримав три автомотриси дизельні монтажні типу 1АДМ-1.3 вартістю 2 666 666,67 грн. за одиницю, що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна в лізинг від 26.03.2008 року (а.с.6,13  т.3);

- за договором № 229-ФЛ-ПЗ/П-072123/НЮ від 23.08.2007 року позивач передав, а відповідач отримав одну машину виправно-підбивочно-рихтувальну для стрілочних переводів ДКМ-1, вартістю 9 500 000,00 грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна в лізинг від 23.01.2008 року (а.с.34,40 т.3);

- за договором № 230-ФЛ-ПЗ/Ш-072427/НЮ від 09.10.2007 року позивач передав, а відповідач отримав двадцять один автомобіль ЗИЛ-5301 МЕ «Бичок», вартістю 112 500,00 грн., що підтверджується специфікацією та актами приймання-передачі майна в лізинг від 25.01.2008 року та від 15.01.2008 року (а.с. 56,67-87 т.3);

- за договором № 232-ФЛ-ПЗ/Ш-072303/НЮ від 25.09.2007 року позивач передав, а відповідач отримав один комплект обладнання цифрових систем комутації для ст. Жмеринка, вартістю 15 848 333,33 грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна від 29.12.2007 року (а.с.106,112-120  т.3);

- за договором № 234-ФЛ-ПЗ/Л-072172/НЮ від 31.08.2007 року позивач передав, а відповідач отримав один комплект обладнання для прально-прасувального комплексу, а саме, потокову пральну лінію вартістю 3 981 100,83 грн., систему хімводоочистки вартістю 229 963,33 грн., систему автоматичного дозування сипких миючих засобів вартістю 251 195,83 грн., прасувальну лінію вартістю 2 685 580,84 грн., що підтверджується специфікацією та актом від 26.03.2008 року (а.с.132, 152-160  т.3);

- за договором № 239-ФЛ-ПЗ/Л-072305/НЮ від 25.09.2007 року позивач передав, а відповідач отримав одну вагономийну машину LFT-W/L03973-600 (потужністю 600 вагонів/доба) вартістю 12 500 000,00 грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна в лізинг від 14.07.2008 року (а.с.175,183  т.3);

- за договором № 244-ФЛ-ПЗ/Ш-072304/НЮ від 25.09.2007 року позивач передав, а відповідач отримав один комплект обладнання для цифрової АТС ст. Біла Церква вартістю 1 041 666,67 грн. , що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна від 09.12.2007 року (а.с.207,218  т.3);

- за договором № 256-ФЛ-ПЗ/Ш-072302/НЮ від 25.09.2007 року позивач передав, а відповідач отримав один комплект обладнання  для організації транспортної мережі SDH на дільницях Жмеринка-Одеса, Київ-Миронівка, Київ-Підволочиськ, Київ-Конотоп-Ворожба, загальною вартістю 26 700 000,00 грн., що підтверджується специфікацією та актами від 29.12.2007 року та від 21.03.2008 року (а.с.230 т.3, а.с.21 т.5);

- за договором № 270-ФЛ-ПЗ/Ш-072329/НЮ від 29.12.2007 року позивач передав, а відповідач отримав один комплект обладнання для цифрової АТС ст. Коростень вартістю 10 041 666,67 грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна в лізинг від 29.12.2007 року (а.с.150,169  т.5);

- та за договором № ПЗ/Т-073267/НЮ від 27.12.2007 року позивач передав, а відповідач отримав один рейковий автобус РА-2 вартістю 25 666 666,67 грн., що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі майна в лізинг від 15.01.2008 року (а.с.185,191 т.5).

Таким чином, за умовами вищенаведених договорів позивач зобов’язався передати на умовах фінансового лізингу у строкове платне володіння та користування відповідно до встановлених специфікацій та технічних вимог предмети лізингу, а лізингоодержувач - прийняти від лізингодавця предмети лізингу та сплачувати йому за користування цими предметами протягом визначеного договорами строку обумовлені лізингові платежі (п.2.1 договорів).   

Згідно з пунктом 4.1 договорів строк фінансового лізингу становить 84 місяці (лізингових періодів). Поряд з цим, пунктом 12.1 сторони передбачили, що договори фінансового лізингу набувають чинності з моменту їх підписання та діють до виконання сторонами всіх зобов’язань, передбачених договорами.    

Положеннями статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.  Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов‘язані з виконанням договору лізингу.

У відповідності до Розділу 1 договорів фінансового лізингу «Основні визначення понять», лізинговий платіж – це сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню лізингодавцю в день розрахунку відповідно до графіку нарахування платежів. В лізинговий платіж входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування і еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, а також винагороди  лізингодавця.

У Розділі 3 договорів фінансового лізингу сторони погодили ціну та порядок розрахунків. Так, загальна ціна кожного договору визначається, виходячи з підписаних сторонами Графіків лізингових платежів, які узгоджуються та підписуються сторонами, та в яких встановлюються суми і терміни нарахування та оплати лізингових платежів.

Лізингові платежі складаються з винагороди лізингодавця, що включає в себе відсотки, комісії та інші витрати лізингодавця, які пов’язані з виконанням договору та суми, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу. Суми і терміни нарахування та оплати лізингових платежів встановлюються згідно з Графіками лізингових платежів.      

Сторони у справі також погодили, що Графіки нарахування платежів до договорів фінансового лізингу розраховуються з урахуванням вартості кожної одиниці предмета лізингу та винагороди лізингодавця у розмірі 17%. При цьому, лізингові платежі сплачуються щомісячно в національній валюті України в безготівковому порядку з прив’язкою до доларового еквіваленту по курсу НБУ.

Поряд з цим, договірні сторони погодили, що лізингові платежі за користування предметом лізингу по кожному Графіку мають здійснюватись лізингоодержувачем не пізніше 20 числа поточного місяця відповідно до Графіків сплати лізингових платежів. Сума лізингового  платежу, що підлягає сплаті, має бути скоригована на коефіцієнт коригування (К) у випадку зміни курсу долара США за ставкою НБУ на момент здійснення такої оплати.

Як слідує з визначення понять, що застосовуються в договорах фінансового лізингу, коефіцієнт коригування – це розрахункова величина, одержувана з відношення: К = »Курс2»/»Курс1», де »Курс1» - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату підписання договору, а »Курс2» - курс, встановлений НБУ для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж (п.1.9. договорів).   

З огляду на встановлене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що погоджений сторонами у договорах фінансового лізингу порядок розрахунків є специфічним, оскільки такий передбачає проведення коригування лізингових платежів, що перераховуються відповідачем на час здійснення ним відповідних розрахунків. Тобто, момент коригування лізингового платежу пов'язаний з моментом  фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача, а відтак, коефіцієнт коригування є не складовою лізингового платежу, а величиною для визначення суми оплати відповідного чергового лізингового платежу в порядку, встановленому договором.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач здійснював коригування проведених відповідачем лізингових платежів на момент їх перерахування, виходячи з розміру коефіцієнту коригування, що підтверджується актами звіряння розрахунків за договорами фінансового лізингу, а відтак, судова колегія вважає, що ця сума правомірно визначена  позивачем як заборгованість відповідача (а.с. 142-169 т.7).

В силу частини 2 та 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Аналогічні приписи містять положення статті 627 цього ж Кодексу, а саме, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме, зміна курсу гривні по відношенню до долара США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Так, частина 1 статті 524 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Однак, частиною 2 названої статті законодавець надає право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 та 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов’язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

Відповідно до частин 1-3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оскільки сторонами на момент укладення договорів фінансового лізингу відбувалось досягнення згоди щодо всіх істотних умов договорів, серед яких - ціна та порядок розрахунків, тому такі є погодженими при повному розумінні сторонами під час їх підписання.

З огляду на викладене, судова колегія находить безпідставним та необґрунтованим посилання скаржника на положення статті 4 Закону України «Про ціни та ціноутворення» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 року № 1998, якими встановлено, що формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.  

Згідно з п.1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 року № 34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

Відтак, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти до національної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування постановою Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 року № 1998  не передбачено.

Безпідставними є посилання апелянта і на п.п.7.9.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки даний підпункт стосується лише оподаткування операцій лізингу і жодним чином не стосується порядку (способу) оплати лізингових платежів, визначених умовами договорів.    

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договорів фінансового лізингу позивачем передано, а відповідачем отримано відповідні предмети лізингу, останні підписали Графіки нарахування та сплати лізингових платежів, проте, в порушення умов  договорів та Графіків, відповідач лізингові платежі в строки, обумовлені останніми з відповідним коригуванням не оплатив, у зв’язку з чим позивач просить суд, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з відповідача по договору № 10-ФЛ-ПЗ/П-071621/НЮ від 20.06.2007  року – основний борг у розмірі 4 196 043,97 грн., по договору №11-ФЛ-ПЗ/П-071620/НЮ від 20.06.2007 року - основний борг у розмірі 925 383,31 грн., по договору №12-ФЛ-ПЗ/П-071622/НЮ від 12.06.2007 року основний борг у розмірі 518 256,11 грн., по договору №223-ФЛ-ПЗ/Ш-072116/НЮ від 23.08.2007 року основний борг у розмірі 341 605,07 грн., по договору №224-ФЛ-ПЗ/Ш-72122/НЮ від 23.08.2007 року  – основний борг у розмірі  975 126,93 грн., по договору №227-ФЛ-ПЗ/Ш-072124/НЮ від 23.08.2007 року  – основний борг у розмірі 878 048,46 грн.,  по договору №228-ФЛ-ПЗ/Е-072129/НЮ від 23.08.2007 року – основний борг у розмірі 977 560,58 грн., по договору №229-ФЛ-ПЗ/П-072123/НЮ від 23.08.2007 року – основний борг у розмірі 872 033,00 грн., по договору №230-ФЛ-ПЗ/Ш-072427/НЮ від 09.10.2007 року – основний борг у розмірі 268 062,35 грн., по договору №232-ФЛ-ПЗ/Ш-072303/НЮ від 25.09.2007 року  – основний борг у розмірі 1 872 646,34 грн., по договору №234-ФЛ-ПЗ/Л-072172/НЮ від 31.08.2007 року – основний борг у розмірі 729 485,32 грн., по договору №239-ФЛ-ПЗ/Л-072305/НЮ від 25.09.2007  року – основний борг у розмірі 1 293 413,10 грн., по договору №244-ФЛ-ПЗ/Ш-072304/НЮ від 25.09.2007 року – основний борг у розмірі 123 083,77 грн., по договору №256-ФЛ-ПЗ/Ш-072302/НЮ від 25.09.2007 року – основний борг у розмірі 2 615 444,97 грн., по договору №270-ФЛ-ПЗ/Ш-072329/НЮ від 29.12.2007 року – основний борг у розмірі 1 186 528,07 грн. та по договору №ПЗ/Т-073267/НЮ від 27.12.2007 року  - основний борг у розмірі 3 126 027,14 грн.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов‘язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).  

Згідно з положеннями частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договорів фінансового лізингу передбачено, що відповідач не має права затримувати платежі, строк сплати яких настав.

Строки виконання зобов’язань по оплаті лізингових платежів встановлені в Графіках сплати лізингових платежів та за сумами, які складають заборгованість, заявлену до стягнення, є такими, що настали. При цьому, судом визнається правомірним коригування заборгованості з лізингових платежів на коефіцієнт коригування, проведений на момент звернення до суду першої інстанції з позовом, оскільки строки виконання зобов’язання з оплати таких платежів настали та мають бути здійснені відповідачем з урахуванням такого коригування.

Положеннями статей 202 Господарського кодексу України та 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи свідчать, що відповідач допустив порушення зобов’язання щодо своєчасного внесення лізингових платежів за договорами з урахуванням коефіцієнту коригування у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка згідно з представленим позивачем розрахунком складає 20 898 748,49 грн.

Враховуючи відсутність доказів щодо внесення відповідачем лізингових платежів у відповідності до погоджених Графіків сплати лізингових платежів з урахуванням  коригування на відповідний коефіцієнт, колегія визнає правомірним висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявленої вимоги про стягнення з відповідача боргу з урахуванням коефіцієнту коригування в розмірі 20 898 748,49 грн.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями в силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 9.2 договорів фінансового лізингу сторони погодили, що у разі порушення лізингоодержувачем передбачених договорами термінів перерахування лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов договорів, то на суму простроченої заборгованості лізингодавець має право нарахувати пеню, починаючи з наступного дня, з дати настання терміну виконання зобов‘язань, встановленого договорами у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості.

Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається позивачем відповідно до положень п. 9.2 договорів застосовуються саме у зв’язку із затримкою перерахування коштів у строк, обумовлений договорами фінансового лізингу, (тобто за несвоєчасно виконане зобов’язання щодо сплати Лізингових платежів, які обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання), колегія суду приходить до висновку, що встановлена договорами відповідальність передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

Як вбачається з матеріалів справи, такі не містять доказів належного виконання відповідачем зобов’язань за договорами фінансового лізингу.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Водночас, частиною 6 статті 232 цього ж Кодексу унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Таким чином, наведеною нормою визначено строк, в межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права є присікальним.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, умови укладених  сторонами договорів фінансового лізингу передбачають нарахування пені за кожний день прострочення. Оскільки відповідачем взяті на себе договірні зобов’язання належно не виконані, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції про сплату останнім на користь позивача, крім основного боргу, пені.

Заявлений позивачем до стягнення розмір пені становить 3 966 465,12 грн.

Колегія вважає вірною позицію місцевого господарського суду щодо задоволення вимоги про стягнення пені в частині, в сумі 3 687 316,48 грн., оскільки пеня в розмірі 279 148,64 грн. була нарахована із застосуванням невірних розмірів облікових ставок НБУ, діючих у період їх нарахування.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу про стягнення з відповідача трьох процентів річних у сумі 695 791,59 грн.  

Поряд з цим, місцевим господарським судом вірно зазначено, що розрахунок розміру інфляційних втрат позивачем здійснений з порушенням вимог, викладених у листі  Верховного Суду України № 62-97 від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а саме, із застосуванням невірних розмірів індексів інфляції, що діяли у період нарахування, а тому правомірно задовольнив вимогу про стягнення інфляційних втрат в частині, в сумі 2 380 785,13 грн., з урахуванням періодів та сум, визначених позивачем.    

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд належним чином з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку.  

З огляду на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення Господарського суду м.Києва від 09.08.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ДТГО «Південно-Західна залізниця» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2011 року у справі № 9/470-3/131 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2011 року у справі № 9/470-3/131 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 9/470-3/131 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді