Рішення

від 09.08.2011 по справі 3/194

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/194

09.08.11

За позовом    Прокурора Солом‘янського району міста Києва в інтересах держави в особі

                       1) Солом‘янської районної у місті Києві державної адміністрації та

                       2) Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування

                       житлового фонду»Солом‘янської районної у місті Києві ради

До                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезис»

Про                 стягнення 78 686,85 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від прокуратури     Джурик О.М. –посвідчення № 364 від 10.12.2010

Від позивача-1        не з‘явився

Від позивача-2        ОСОБА_1 –по дов. № 3 від 30.12.2010

від відповідача        не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Прокурора Солом‘янського району міста Києва в інтересах держави в особі 1) Солом‘янської районної у місті Києві державної адміністрації та 2) Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом‘янської районної у місті Києві ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезис»74 658,27 грн. основного боргу по орендній платі, 2 301,53 грн. пені та 1 727,05 грн. компенсації плати за землю за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору № 852/Б від 01.09.2008 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом‘янського району міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2011 порушено провадження у справі № 3/194 та призначено її до розгляду на 09.08.2011.

Прокуратура в судовому засіданні 09.08.2011 позовні вимоги підтримала повністю.

Позивач-1 в судове засідання 09.08.2011 не з‘явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.07.2011 не виконав.

Позивач-1 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення позивачу-1  - 01.08.2011.

Позивач-2 у поданих в судовому засіданні 09.08.2011 поясненнях позовні вимоги прокуратури підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 09.08.2011 не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 26.07.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвала суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві  та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 01.08.2011 : м. Київ, вул. Урицького, 43.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 04.05.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників  прокуратури та позивача-2, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»об’єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).

01.09.2008 між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом‘янської районної у місті Києві ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Генезис»(орендар) було укладено договір № 852/Б оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом‘янського району міста Києва (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі розпоряджень Солом‘янської районної у місті Києві державної адміністрації № 2492 від 29.12.2007 та        № 2251 від 07.12.2007 передав, а орендар прийняв в оренду нежиле приміщення за адресою м. Київ, вул. Урицького, 43, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.09.2008 (копія знаходиться в матеріалах справи).

Згідно п. 2.1. договору об‘єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 78 кв. м., у тому числі цоколь –78 кв. м.

Спір виник в зв’язку з тим, що прокуратурою при проведенні перевірки дотримання вимог законодавства щодо оренди державного та комунального майна було встановлено, що  відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди та не відшкодовано видатки по платі за землю у період з листопада 2010 року по червень 2011 року, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем-2 в розмірі 74 658,27 грн. та  відповідно 1 727,05 грн. За несвоєчасне виконання зобов‘язань нарахована пеня в сумі 2 301,53 грн.

Оцінюючи подані прокуратурою і позивачем-2 докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов‘язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 9.1. договору встановлено, що договір діє з 01.09.2008 до 07.11.2010.

Додатковою угодою від 20.11.2008 сторонами внесено зміни в частині розміру площі об‘єкта замінивши площу 78 кв. м. на 70,9 кв. м., в зв‘язку з чим також змінено розмір орендної плати.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно п. 3.1 договору за користування об‘єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Солом‘янської районної у місті Києві радою або за результатами конкурсу на право оренди об‘єкту комунальної власності.

Орендна плата на момент укладення договору встановлюється у розмірі 25% від вартості майна і становить 5 367,92 грн. на місяць (п. 3 додаткової угоди від 20.11.2008).

Відповідно до п. 3.2. договору  розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п. 3.3. договору).

Згідно п. 3.5. договору крім орендної плати орендар компенсує орендодавцеві його видатки по сплаті за землю (додаток № 3).

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.8. договору орендар повинен сплачувати орендну плату та інші платежі незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Пунктом 3.9. договору встановлено, що орендна плата та інші передбачені договором платежі сплачуються орендарем починаючи з дати підписання акту прийому-передачі. Орендна плата нараховується до дати підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні об‘єкта оренди орендодавцеві або до дати складення акту державним виконавцем про виселення на підставі рішення суду.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами, а тому підтвердженням передачі та відповідно звільнення приміщення є підписаний обома сторонами акт приймання-передачі орендованого приміщення. В матеріалах справи такий акт відсутній.

Всупереч вищеназваному договірному зобов’язанню відповідач не виконав своїх обов’язків в частинні внесення орендної плати та компенсації видатків по сплаті за землю, в результаті чого виникла заборгованість за період з листопада 2010 року по червень 2011 року, що становить за розрахунками позивача-2, які неоспорені відповідачем, 74 658,27 грн. та відповідно 1 727,05 грн.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»однією із істотних умов договору оренди та основним обов’язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 4.2. договору орендар зобов‘язався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вимоги прокуратури про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 74 658,27 грн. та компенсації видатків по сплаті за землю в розмірі 1 727,05 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за послуги оренди не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»за невиконання зобов‘язань за договором оренди, …, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Умовами пункту 6.2. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від розміру не сплачених орендних платежів за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо сплати орендної плати, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов пункту 3.8. договору, відповідач зобов‘язаний був вносити орендні платежі до 1 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця оренди, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг оренди відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача-2 становить  2 301,53 грн.

Вимоги прокуратури в частині стягнення пені в сумі 2 301,53 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Прокурора Солом‘янського району міста Києва є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Керуючись  ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезис» (м. Київ, вул. Урицького, 43, код ЄДРПОУ 33096339) на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом‘янської районної у місті Києві ради (м. Київ, вул. Соціалістична, 6, код ЄДРПОУ 35756919) 74 658 (сімдесят чотири тисячі шістсот п‘ятдесят вісім) грн. 27 коп. боргу по орендній платі, 1 727 (одну тисячу сімсот двадцять сім) грн. 05 грн. компенсації видатків по сплаті за землю, 2 301 (дві тисячі триста одну) грн. 53 коп. пені.

3. Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю «Генезис»(м. Київ, вул. Урицького, 43, код ЄДРПОУ 33096339) в доход Державного бюджету України  786 (сімсот вісімдесят шість) грн. 86 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

В.В.Сівакова

Рішення підписано 15.08.2011