Рішення

від 03.08.2011 по справі 51/214

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/214

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/214

03.08.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фудекспорт Плюс”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД “Добре”

про стягнення 6 671, 34 грн.  

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Крилов А.В.

від відповідача: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 899 від 01.08.2010 р. у розмірі 6 107, 76 грн., 472, 42 грн. –пені та 91, 15 грн. –3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.07.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2011 р. на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 03.08.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

  01.08.2010 року між сторонами був укладений договір поставки № 899, за умовами якого позивач зобов'язався систематично постачати і передавати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався приймати цей товар та своєчасно оплачувати його вартість на умовах, викладених у даному договорі.

Відповідно до п. 1.2. договору поставки № 899 від 01.08.2010 р. право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної на товар, яка засвідчує момент передачі товару.

Згідно з п. 2.1. договору поставки № 899 від 01.08.2010 р. асортимент, кількість та ціна товару визначається в накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін. Вартість товару в накладних є підставою для проведення розрахунків між сторонами даного договору.

Пунктом 3.1. договору поставки № 899 від 01.08.2010 р. встановлено, що загальна вартість окремої партії товару та ціна кожного виду товару, зазначаються в накладній на товар.

Відповідно до п. 3.2. договору поставки № 899 від 01.08.2010 р. оплата за товар здійснюється протягом 21 календарних дня з моменту отримання товару.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 3.3. договору поставки № 899 від 01.08.2010 р. за отриманий товар розрахунки здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 8.1. договору поставки № 899 від 01.08.2010 р. визначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2010 р., а в частині взаєморозрахунків –до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до п. 8.2. договору поставки № 899 від 01.08.2010 р.  якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону за 1 (один) місяць до закінчення дії даного договору про свої наміри розірвати договір, то даний договір вважається сторонами автоматично пролонгований.

Оскільки суду не надано відомостей про розірвання договору поставки № 899 від 01.08.2010 р.  в порядку п. 8.2. даного договору, суд приходить до висновку, що він є чинним на день прийняття рішення у даній справі.  

Судом встановлено, що позивачем була здійснена поставка товару згідно договору  поставки № 899 від 01.08.2010 р. на загальну суму 6 107, 76 грн., що підтверджується накладними № 1719 від 17.08.2010 р. на суму 64, 62 грн., № 1720 від 17.08.2010 р. на суму 153,60  грн., № 1736 від 18.08.2010 р. на суму 97,80 грн., № 1737 від 18.08.2010 р. на суму 576,42 грн., № 1782 від 20.08.2010 р. на суму 214,20 грн., № 1783 від 20.08.2010 р. на суму 687,84 грн., № 1784 від 20.08.2010 р. на суму 228,00 грн., № 1806 від 21.08.2010 р. на суму 324,30 грн., № 1807 від 21.08.2010 р. на суму 1 143,12 грн., № 1875 від 27.08.2010 р. на суму 227,80 грн., № 1994 від 03.09.2010 р. на суму 257,34 грн., № 2059 від 07.09.2010 р. на суму 127,50 грн., № 2051 від 07.09.2010 р. на суму 110,40 грн., № 2052 від 07.09.2010 р. на суму 94,80 грн., № 2060 від 07.09.2010 р. на суму 22,80 грн., № 2070 від 09.09.2010 р. на суму 310,20 грн., № 2097 від 09.09.2010 р. на суму 110,40 грн., № 2185 від 14.09.2010 р. на суму 217,68 грн., № 2330 від 20.09.2010 р. на суму 261,06 грн., № 2893 від 14.10.2010 р. на суму 657,36 грн., № 2941 від 15.10.2010 р. на суму 104,28 грн. та № 2942 від 15.10.2010 р. на суму 66,24 грн.(копії - у матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо сплати за поставлений товар за договором поставки № 899 від 01.08.2010 р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 107,76 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору  № 899 від 01.08.2010 р суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

 Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

 Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД “Добре” утворилась заборгованість в розмірі 6 107,76 грн.

Вказана заборгованість відображена сторонами у акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2010 р. по 18.01.2011 р., підписаному посадовими особами сторін та скріпленому печатками підприємств.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором поставки № 899 від 01.08.2010 р. виконав в повному обсязі, а відповідач вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 6 107,76 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором поставки № 899 від 01.08.2010 р.не здійснив.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 6 107,76 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 472,43  грн. за період з 05.11.2010 р. до 05.05.2011 р.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 6.3. договору встановлено, що у випадку порушення відповідачем терміну оплати, за поставлений товар, відповідач сплачує позивачу  пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в момент існування заборгованості, від суми боргу.

У відповідності до розрахунку позивача розмір пені  становить 472,43 грн.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що розмір пені не відповідає наданому розрахунку і становить 360,44 грн.

З огляду на викладене, вищезазначену вимогу суд задовольняє частково, в сумі 360,44 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача  91,15 грн. – 3% річних за період з 05.11.2010 р. до 05.05.2011 р.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір 3% річних становить 91,15 грн.

Наданий позивачем розрахунок перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 91,15 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі: 6 107,76 грн. –заборгованості за договором поставки № 899 від 01.08.2010 р., 360,44  грн. –пені та 91,37 грн. –3 % річних.

           Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

           Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

              1. Позовні вимоги задовольнити частково.

           2. Стягнути з     Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД “Добре” (03148, м. Київ, вул.. Якуба Коласа, буд. 25, код - 35977487)  з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фудекспорт Плюс” (04108, м. Київ, проспект Правди, буд. 35, код - 36867258) 6 107 (шість тисяч сто сім) грн. 76 коп. ––заборгованості за договором поставки № 899 від 01.08.2010 р., 360 (триста шістдесят) грн. 44 коп. – пені, 91 (дев'яносто один) грн. 37 коп. –3 % річних,  100 (сто) грн. 29 коп. - державного мита, 232 (двісті тридцять дві) грн. 05 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

           4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

             Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                                     Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 12.08.2011 р.