51/237
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 51/237
08.08.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ»
про стягнення 42 822,35 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Брайко М.В.
від відповідача: не з'явилися
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
ТОВ «Арда-Трейдинг»звернулось до суду з позовом до ТОВ «ОЛМІ», в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 42 202,07 грн. основного боргу, 100,59 грн. 3% річних від суми заборгованості, 519,69 грн. неустойки. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1192 КИЕ від 28.10.2010 р., укладеним між сторонами, в частині оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ»поставленого позивачем товару на виконання зазначеного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 18.07.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Розгляд справи відкладався на підставі п.п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням представників відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду.
У даному судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити.
Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв. Заявлені позовні вимоги не заперечив.
Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".
Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
У судовому засіданні 08.08.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
28.10.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ»(далі –покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг»(далі –постачальник) укладено договір поставки № 1192 КИЕ (далі – договір).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 1192 КИЕ від 28.10.2010 р. є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.
Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник зобов'язався передавати у власність покупця, а останній –приймати та оплачувати на умовах і в порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід'ємною частиною договору. Поставка товару на склад покупця (адреса місця призначення узгоджується у замовленні) здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника на умовах DDP (Інкотермс 2000) (п. 2.2 договору). Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару переходять від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної (п. 2.3 договору).
Тож, згідно з п. 3.1 договору асортимент та кількість товару, що постачається зазначається у накладних.
Ціни на товар вказуються у накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється у національній валюті України виключно у формі безготівкових розрахунків (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 днів з дати її поставки. При здійснені оплати поставленого товару покупець зобов'язаний у платіжному дорученні вказувати номер та дату видаткової накладної за якою такий товар був поставлений (п. 4.4 договору). При цьому, п. 4.6 договору сторони погодили, що поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш ранні строком виникнення, а вказане покупцем призначення платежу до уваги прийматись не буде.
Згідно з п. 8.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28 лютого 2011 року. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за один місяць до дати закінчення строку дії, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.
Оскільки сторонами до суду не надано звернень одна до одної з пропозиція про припинення договору № 1192 КИЕ від 28.10.2010 р., тому такий визнається пролонгованим на новий строк на тих же умовах, що передбачені ним.
Тож, сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, на виконання умов якого позивачем здійснено поставку відповідачу обумовленого цим договором товару на суму 123 321,56 грн. за видатковими накладними, як в копіях додані до матеріалів справи.
В ході вирішення спору встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, а саме –в сумі 81 119,49 грн.
До матеріалів справи надано банківські виписки, з яких вбачається, що відповідачем здійснено наступне перерахування грошових коштів на рахунок позивача: 23.11.2010 р. –22 880,74 грн., 22.12.2010 р. –13 912,75 грн., 05.01.2011 р. –3 471,15 грн., 19.01.2011 р. –4 585,56 грн., 19.01.2011 р. –6 919,95 грн., 17.02.2011 р. –5 278,03 грн., 17.02.2011 р. –3 475,20 грн., 09.03.2011 р. –6 816,37 грн., 31.03.2011 р. –13 779,74 грн.
Таким чином, станом на момент вирішення спору заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар складає 42 202,07 грн. Доказів повної оплати товару, поставленого за доданими до матеріалів справи видатковими накладними, про яку заявлено позивачем у позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.
Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з наданими суду доказами відповідачем були порушені договірні зобов'язання щодо сплати поставленого позивачем товару за договором.
Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).
В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому відсутність своєї вини, відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України, доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 42 202,07 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Як передбачено сторонами у п. 6.6 договору, у випадку порушення покупцем строків, визначених п. 4.2 договору, покупець оплачує постачальникові неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Сторони домовились про те, що неустойка за порушення покупцем строків, вказаних у п. 4.2 договору, нараховується та сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар.
Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається позивачем відповідно до положень п. 6.6 договору застосовуються саме у зв'язку із затримкою перерахування коштів у строк, обумовлений договором, тобто за несвоєчасно виконане зобов'язання щодо оплати поставленого товару, останні обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд приходить до висновку, що встановлена договором відповідальність передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.
Сума пені, що заявлена до стягнення з відповідача, розрахована позивачем відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та положень ч. 6 ст. 232 ГК України виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням виникнення зобов'язання щодо оплати по сумах, які складають суму боргу та за період прострочення, і підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ»в сумі 519,69 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума 3% річних розрахована позивачем відповідно до періодів прострочення і підлягає стягненню з відповідача в силу положень закону.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг»задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМІ»(02088, м. Київ, вул. Леніна, б. 34, код 30530080) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг»(52500, Дніпропетровська обл., м. Синельникове, вул. Миру, б. 29, кв. 28, код 37029549) 42 202 (сорок дві тисячі двісті дві) грн. 07 коп. основного боргу, 100 (сто) грн. 59 коп. 3% річних, 519 (п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 69 коп. неустойки, 428 (чотириста двадцять вісім) грн. 22 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пригунова А.Б.
Дата підписання рішення: 12.08.2011 р.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 08.08.2011 |
Оприлюднено | 09.09.2011 |
Номер документу | 17912845 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Пригунова А.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні