Постанова

від 25.06.2008 по справі 8/476/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/476/07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 25 червня 2008 р.                                                                                    № 8/476/07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                                Дунаєвської Н.Г.,

                                                Воліка І.М.,

                                                Михайлюка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж та касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запорізький комбінат будматеріалів" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10 квітня 2008 року у справі № 8/476/07 Господарського суду Запорізької області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, м. Запоріжжя, до Відкритого акціонерного товариства "Запорізький комбінат будматеріалів", м. Запоріжжя, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Комунальне підприємство "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 10, м. Запоріжжя, про стягнення 33 754,72 грн.,

за участю представників:

позивача –  Стініч М.М.    (дов. від 09.10.2007 №194),

–          Сарібекян Н.А. (дов. від 14.01.2008 №70),

–          Зінченко О.М.   (дов. від 29.05.2008 №218),           

відповідача –не з'явився,

третьої особи –не з'явився,

                                                  ВСТАНОВИВ :

  У вересні  2007 року позивач, ВАТ "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж, пред'явив у господарському суді позов до відповідача, ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів", про стягнення 33 754,72 грн.   

Вказував, що 09.07.1997 між ним та ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" було укладено договір на використання електричної енергії №3607, відповідно до умов якого він (електропостачальна організація) здійснює постачання електричної енергії по регульованим тарифам відповідно до умов договору, а відповідач (споживач) своєчасно оплачує використану електричну енергію та виконує інші умови договору.   

     Посилаючись на невиконання відповідачем умов договору в частині оплати за спожиту електроенергію, - позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 33 754, 72 грн. за період з червня 2006 року по травень 2007 року.

      Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19 листопада 2007 року (суддя Попова І.А.) у задоволені позову відмовлено.

      Рішення мотивоване посиланнями на прикінцеві положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п.7.10 Правил користування електричною енергією ( Постанова НКРЕ від 31.07.1996 №8) та припинення дії укладеного між сторонами договору №3607 від 09.09.1997.  

      Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10 квітня 2008 року (колегія суддів у складі: Коробка Н.Д.–головуючий, Колодій Н.А., Шевченко Т.М.) рішення суду змінено, позов задоволено частково.

     Постановлено стягнути з ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" на користь позивача 6 813, 04 грн. основного боргу, 68,12 грн. державного мита, 23,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

     В іншій частині позову відмовлено.

     Постанова мотивована посиланнями на припинення дії договору № 3607 від 09.07.1997 з січня 2007 року та невиконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором,  в частині оплати спожитої електричної енергією протягом червня-грудня 2006 року, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті заборгованості.

      У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильно застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 526, 525, 651 ЦК України та ст.ст. 173, 193 ГК України, просив постанову змінити та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильно застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.317, 322, 598 ЦК України, ст.ст. 78, 136 ГК України та прикінцевих положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", просив постанову в частині задоволення позову скасувати.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

 Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова  зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.275 ГК України за договором енергопостачання    енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск  енергії  без оформлення договору енергопостачання не допускається.

      Судами встановлено що, 09.07.1997 між сторонами по справі було укладено договір № 3607 на постачання електричної енергії, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати електричну енергію, а відповідач –своєчасно оплачувати використану електроенергію та виконувати інші умови, обумовлені договором.

       Протягом червня 2006 –травня 2007 років позивач здійснив постачання електроенергії в будинок під №13 по вул. Цегельна в м. Запоріжжя згідно додатку №2.1 до Договору, в кількості 190621 к Вт/год. всього на суму 33 754, 72 грн.

       Відповідно до умов договору вказана сума була пред'явлена відповідачу до сплати шляхом надіслання платіжної вимоги –доручення № 3607 від 03.09.2007, яку позивач не виконав.

        Відповідач факт поставки йому електричної енергії не визнає та вважає, що оскільки об'єкт енергопостачання знаходиться у повному господарському віданні КП "ВРЕЖО №10", то обов'язок оплачувати спожиту електроенергію лежить на останньому.

        Як встановлено судами, електроенергія, вартість якої заявлена до стягнення позивачем, постачалась в гуртожиток, що розташований під №13 по вул. Цегельній в м. Запоріжжя.

        Вказаний гуртожиток на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №412/2 від 28.10.2004 по акту приймання-передачі було передано в комунальну власність, в повне господарське відання КП "ВРЕЖО №10".

В зв'язку з цим, відповідач неодноразово повідомляв позивача про припинення споживання електроенергії на вказаному об'єкті, зокрема листами №01/59 від 10.03.2006, №01/193 від 11.07.2006.

Місцевий господарський відмовляючи у задоволені позову, виходив з того, що спірний договір припинив дію з моменту передачі об'єкта енергопостачання КП "ВРЕЖО №10" та відповідно до п.1 Прикінцевих положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" мав бути приведений у відповідність з цим законом до 1.01.2006, що позивачем не виконано.

Відповідно до ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах встановлених законом або договором.

Згідно ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

 Дані положення закону узгоджуються з п.10.1 Договору, яким строк його дії визначено до 31.12.1997, разом з тим, він вважається щорічно пролонгованим, якщо за місяць до закінчення цього строку не надійде заява однієї із сторін про відмову від договору або його перегляд.

Судами встановлено, що  відповідач неодноразово повідомляв позивача про припинення споживання електроенергії, між тим, про відмову від договору відповідач повідомив позивача 18.12.2006 листом №01/333.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що дія спірного договору та зобов'язання сторін за таким договором припинилися з січня 2007 року, а тому вартості електроенергії що постачалась позивачем протягом червня - грудня 20006 року підлягає стягненню з відповідача.

Дані висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають наведеним вимогам закону.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що апеляційний господарський суд допустив порушення ст.103 ГПК України, оскільки зміна рішення може полягати у внесені деяких поправок до резолютивної частини рішення, не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду про права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Апеляційний суд, змінюючи рішення, фактично частково його скасував та прийняв нове рішення. Проте, зазначене порушення норм процесуального права не є істотним та не впливає на правильне вирішення спору.      

           У касаційній скарзі позивач посилався на те, що спірний договір є безстроковим. Вказані посилання слід залишити поза увагою, оскільки вони суперечать вимогам чинного законодавства та положенням договору, зокрема  п.10.1, яким передбачено, що договір укладений строком до 31.12.1997 і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення цього строку не надійде заяви однієї із сторін про відмову від договору або його перегляд.   

У касаційній скарзі відповідач посилався на те, що він не зобов'язаний утримувати майно, яке належить іншій особі, а спірний договір не приведений позивачем у відповідність з положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Зазначені посилання не беруться судом до уваги, оскільки всі перелічені відповідачем обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, не перешкоджали йому реалізувати передбачене договором та законом право на відмову від договору.

            Інші доводи касаційних скарг про порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального при постановлені  рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

  Постанова у справі винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин справи та належної оцінки доказів, є законною та обґрунтованою, тому її слід залишити без змін, а касаційні скарги без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

           Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж та касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запорізький комбінат будматеріалів" залишити без задоволення.

           Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10 квітня 2008 року у справі № 8/476/07залишити без змін.

Головуючий:                                                                                                     Дунаєвська Н.Г.

Судді:                                                                                                   Волік І.М.

                                                                                                     Михайлюк М.В.