Постанова

від 24.06.2008 по справі 10/405-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/405-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 червня 2008 р.                                                                                    № 10/405-07  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Подоляк О.А.

суддів :Барицької Т.Л., Губенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ФГ "Шкляр-2004"

на  постановувід 29.01.2008 р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду

у справі№ 10/405-07

за позовомПідприємства "Злагода" Всеукраїнської організації інвалідів України "Союз організації інвалідів України"

доФГ "Шкляр-2004";Бориспільської районної державної адміністрації Київської області

провизнання недійсним договору та визнання недійсним акта

за участю представників:

від позивача-  Бойченко С.А.

від відповідача-1-  Барсова Н.М., Стеблівський Т.В.

від відповідача-2-  не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Київської області від 31.07.2007 р. (суддя Тищенко О.В.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.01.2008 р. (судді: Мазур Л.М., Андрейцева Г.М., Жук Г.А.), позов задоволено: визнано недійсним укладений відповідачами договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2004 р., який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 7328; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 575646, який виданий ФГ "Шкляр-2004" 15.03.2007 р.

Не погоджуючись з постановою, ФГ "Шкляр-2004" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Згідно із статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 12 розділу X ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Статтею 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" районну державну адміністрацію визначено як місцевий орган виконавчої влади.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України по Київській області організаційно-правовою формою відповідача-1 є фермерське господарство.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 02.12.2004 р. № 1024 "Про продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення ФГ "Шкляр-2004", 03.12.2004 р. між Бориспільською державною адміністрацією (продавець) та ФГ "Шкляр-2004" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого продавець на підставі вищевказаного розпорядження зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у договорі, та відповідно до земельного законодавства України передати у власність покупця земельну ділянку для ведення фермерського господарства загальною площею 70 гектарів сіножатей, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у договорі, та відповідно до земельного законодавства України прийняти вказану земельну ділянку та оплатити її вартість (пункт 1.1 договору).

Пункт 1.2 договору від 03.12.2004 р. встановлює, що категорія земель, до якої відноситься земельна ділянка, землі сільськогосподарського призначення. Цільове призначення земельної ділянки – для ведення фермерського господарства.

Як передбачено розділом 4 договору від 03.12.2004 р. договір та документ про оплату покупцем договірної ціни земельної ділянки є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

В подальшому, 15.03.2007 р. на підставі договору від 03.12.2004 р. ФГ "Шкляр-2004" видано державний акт серії ЯЕ № 575646 на право власності на земельну ділянку площею 70 гектарів для ведення сільського господарства.

Матеріали справи свідчать про те, що на підставі договору від 03.12.2004 р. земельна ділянка була продана саме для ведення фермерського господарства.

Укладення місцевою державною адміністрацією договору з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства" шляхом прийняття відповідного рішення є законодавчо передбаченим способом реалізувати свої повноваження.

Згідно ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до приписів ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до положень ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приймаючи рішення та постанову про задоволення позову господарські суди не встановили в даному випадку право інших осіб подавати позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.12.2004 р., окрім сторін за вказаним договором або відповідного органу державної влади.

В силу ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Можливість отримання земельної ділянки у власність є передбаченим ст. ст. 78, 116 ЗК України правом фізичних та юридичних осіб. При цьому, законодавство передбачає чіткий порядок набуття вказаного права.

Матеріали справи свідчать про те, що Підприємство "Злагода" Всеукраїнської організації інвалідів України "Союз організації інвалідів України" не зверталось ані до Бориспільської районної державної адміністрації, ані до Бориспільського районного відділу земельних ресурсів з заявами, клопотаннями щодо надання підприємству в оренду чи у власність земельної ділянки, в тому числі земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору, що безпідставно не враховано судами.

Приймаючи до уваги рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 та положення ст. ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України, колегія суддів зазначає, що судами належним чином не встановлено фактів порушення прав і охоронюваних законом інтересів Підприємства "Злагода" Всеукраїнської організації інвалідів України "Союз організації інвалідів України" під час укладання та дії договору від 03.12.2004 р.

Позивачем в процесі розгляду справи не доведено порушення свого права згідно ст. ст. 1, 2 ГПК України, не доведено належним чином, які норми чинного законодавства порушені при укладенні оспорюваного договору, судами також належним чином не встановлені порушення прав позивача та норм законодавства, а тому підстави для задоволення позову були відсутні.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувані судові рішення господарські суди надали невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

При цьому, допущені порушення норм законодавства є істотними, оскільки судами не дотримано конституційних положень щодо законності судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а в силу п. 2 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції повністю і прийняти нове рішення.

Враховуючи надання господарськими судами в рішенні та постанові неналежної юридичної оцінки обставинам справи, а також допущені судами порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.01.2008 р. та рішення господарського суду Київської області від 31.07.2007 р. підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ФГ "Шкляр-2004" задовольнити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.01.2008 р. та рішення господарського суду Київської області від 31.07.2007 р. у справі № 10/405-07 скасувати.

В позові відмовити.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і                                                                                           Т. Барицька

                                                                                                        Н. Губенко