Постанова

від 01.07.2008 по справі 6/2325

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/2325

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 01 липня 2008 р.                                                                                    № 6/2325  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В. Овечкін  –головуючого,

Є. ЧерновВ. Цвігун

за участю представників:

Міністерства аграрної політики УкраїниБальвінська Т.С. –(дор. № 31-4/9 від 20.03.2008)

Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"Шепель Л.І. –(дор. №306д від 19.12.2007)

розглянув касаційну скаргупершого заступника прокурора Житомирської області

на рішеннягосподарського суду Житомирської області від 16.04.2008

у справі№ 6/2325 господарського суду Житомирської області

за позовомпрокурора Корольовського району м. Житомира в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України, Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" уповноваженою особою якого є ТОВ "Хліб України-Полісся"

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Іскра"

простягнення 219, 33 тонни пшениці

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.04.2008 (суддя: Н.Терлецької-Байдюк) в позові відмовлено.

Рішення господарського суду мотивовано тими обставинами, що за умовами договору доручення від 16.02.2005 відповідач повинен був виконати своє зобов'язання до 01.12.98 і саме з цього строку починається перебіг позовної давності, тому строк позовної давності сплинув 01.12.2001, тому в позові слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

Прокурор в касаційному поданні просить судове рішення скасувати як незаконне.

Прокурор вважає, що судом не враховано, що на спірні правовідносини поширюється дія ст. 2 Закону України "Про врегулювання заборгованості за бюджетними позичками, наданими державним та іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності і господарювання через обслуговуючі, заготівельні і переробні підприємства, та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) переробних підприємств агропромислового комплексу", а отже спірна заборгованість реструктуризується на 8 років з виплатою рівними частинами щороку, починаючи з 01.01.2004. суд не взяв до уваги, що договір № 19 від 12.11.97 діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Судом не встановлено обставин щодо строку дії договору. Судом не враховано, що мирова угода від 27.02.2001 є самостійною правовою підставою для стягнення. Суд не врахував, що на відповідача поширює свою дію Закон України "Про списання та реструктуризацію заборгованості сільськогосподарських товаровиробників і заготівельних підприємств за отриманими  бюджетними позичками", відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 якого реструктуризується на 5 років,  з виплатою рівними частинами по роках, з початком сплати з 1 серпня 2001 року заборгованість сільськогосподарських товаровиробників, що потерпіли від стихійного лиха і перебувають у скрутному фінансовому становищі, а також заготівельних підприємств, з якими зазначені товаровиробники укладали угоди на закупівлю зерна, за отриманими ними в 1994-1998 роках бюджетними позичками, включаючи нафтопродукти, інші натуральні та грошові аванси, для закупівлі зерна до державних ресурсів; перелік сільськогосподарських товаровиробників і заготівельних підприємств, щодо яких на підставі висновків комісій, утворених Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, списується, реструктуризується заборгованість за бюджетними позичками відповідно до цього Закону, із зазначенням сум такої заборгованості затверджується Кабінетом Міністрів України в місячний термін.

Оскільки, спірні правовідносини регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, якими передбачений особливий порядок стягнення заборгованості за бюджетними позичками, строк позовної давності у спірних правовідносинах не пропущений.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарським судом встановлено, що між ВАТ "Ружинський райагрохім", Зарудинецьким ХПП та КСП "Іскра" (правонаступником якого є відповідач) був укладений договір № 19 від 12.11.97.

Згідно п. 3.1, 3.2 договору відповідач зобов'язувався прийняти від райагрохіму на баланс засоби хімізації по акту приймання-передачі та поставити Зарудинецькому ХПП в обумовлені договором строки до 01.12.98 на адресу ДАК "Хліб України" за свій рахунок сільськогосподарську продукцію у кількості згідно з додатком.

Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідачу передані мінеральні добрива в кількості 517,32 тонни, що підтверджено актом звірки від 31.12.99.

За одержані мінеральні добрива відповідач зобов'язався поставити 414,45 тон пшениці третього класу. Станом на 31.12.99 зобов'язання виконано відповідачем частково, залишок заборгованості становить 299,55 тон пшениці третього класу.

27.02.2001 між ОДП ДАК "Хліб України" та СВК "Ікра" було укладено мирову угоду, якою передбачено, що відповідач розрахується за одержані мінеральні добрива на протязі трьох років.

На виконання п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690 "Про утворення державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості                   підприємств агропромислового комплексу" актом передачі-приймання від 31.07.2003 ДАК "Хліб України" передала ДП "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" непогашені за бюджетними позичками зобов'язання, що виникли у зв'язку з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.97 № 977.

Згідно договору доручення від 16.02.2005 № 84, укладеного між ДП "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" та ТОВ "Хліб України-Полісся", повіреному доручено стягнути заборгованість з відповідача.

Касаційна інстанція не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо пропуску строку позовної давності та, як наслідок, відмову у позові з таких підстав з огляду на таке.

Так, суд не взяв до уваги, що згідно з п.5.2 Договору № 19 від 12.11.1997 року договір набирає чинності з моменту отримання засобів хімізації і діє до повного виконання всіма сторонами своїх зобов'язань.

На зазначену умову договору суд уваги не звернув, обставин щодо строку дії договору не встановив.

Так, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Одержувач за договором (правонаступником якого є відповідач), не поставивши зерно в строк, передбачений договором, порушив право заготівельника (правонаступником якого є Агентство) на отримання сільськогосподарської продукції в строк, передбачений договором, тобто право отримати належне виконання.

Однак, починаючи з 02.12.1998 року, враховуючи строк дії договору, одержувач припустився продовжуваного порушення прав заготівельника на отримання взагалі виконання за договором. Оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.216 ЦК УРСР, ст.599 ЦК України), то не виконане зобов'язання за договором, який діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, не припинялось. Відповідно помилковим є висновок про пропуск позивачем строку позовної давності.

Оскільки права і обов'язки за договором сторін не припинились станом на 01.01.2004 року, то на правовідносини щодо спонукання до виконання обов'язку в натурі розповсюджується дія Цивільного кодексу України.

Касаційна інстанція зазначає, що мирова угода від 27.02.2001, на яку посилався прокурор в позові, є самостійною підставою для стягнення, оскільки в ній встановлено сторони, предмет і строк виконання зобов'язання.

Термін дії цієї угоди згідно пункту 3.1. також до повного погашення заборгованості. Судом не встановлено коли саме (число, місяць, рік) відповідачем було здійснено поставку сільськогосподарської продукції на її виконання.

Крім того, касаційна інстанція звертає увагу на те, що позов прокурором заявлено в інтересах держави в особі Агентства, якому, як відзначалося вище, було передано право вимоги до дебіторів ДП ДАК “Хліб України” за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 року № 977, які надавалися сільськогосподарським товаровиробникам за бюджетними позичками.

Отже, оскільки позов стосується спонукання до виконання обов'язку в натурі, то предметом доказування є наявний реальний борг на дату прийняття рішення, а не грошова заборгованість, що була передано до стягнення повіреному, яка сама по собі розмір боргу не підтверджує. Суд не позбавлений права вимагати у сторін провести і надати суду акт звірки розрахунків.

За таких обставин ухвалене у справі рішення місцевого суду підлягає скасуванню як незаконне, а справа - передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання задовольнити.

Рішення господарського суду Житомирської області від 16.04.2008 у справі № 6/2325 господарського суду Житомирської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Головуючий                                                                                                                     В. Овечкін          

судді                                                                                                                                 Є. Чернов

                                                      В. Цвігун