29/732
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2008 № 29/732
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Алданової С.О.
Коротун О.М.
при секретарі: Царук І.О.
За участю представників:
від позивача - Певнова А.М. (довіреність № б/н від 22.05.2008 р.) Шаталінська Г.М.(довіреність № б/н від 08.07.2008 р.)
від відповідача -Лупич К.Ю. (довіреність № б/н від 12.03.2008 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Джі.Ті.Ел."
на рішення Господарського суду м.Києва від 11.04.2008
у справі № 29/732 (Усатенко І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бедж"
до Малого приватного підприємства "Джі.Ті.Ел."
про стягнення боргу, пені, штрафних санкцій
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Бедж” звернулось з позовом до Малого приватного підприємства “Джі.Ті.Ел.” про стягнення боргу, пені та штрафних санкцій в розмірі 48077,38 грн.
В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 26140,02 грн. основного боргу з урахуванням індексації грошових коштів, 77652,96 грн. штрафу (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог 71318,95 грн. + 6334,01 грн.), 470,35 грн. 3 % річних, 979,29 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.04.2008 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 26140,02 грн. – боргу з урахуванням індексу інфляції, 2827,17 грн. – штрафних санкцій, 470,35 грн. – 3 % річних від суми основного боргу, 329,84 грн. – судових витрат. В іншій частині в позові відмовлено.
Часткова відмова в задоволенні позовних вимог мотивована тим, що відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, отже стягненню підлягає сума, обмежена законодавством. Крім того, суд першої інстанції зазначив в оскаржуваному рішенні, що договір про надання юридичних послуг, яким обґрунтовані витрати позивача в розмірі 2000 грн., свідчить лише про отримання позивачем юридичних послуг, та жодним чином не підтверджує витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи за позовом до Малого приватного підприємства “Джі.Ті.Ел.” про стягнення боргу.
Мале приватне підприємство “Джі.Ті.Ел.”, не погоджуючись з вказаним рішенням подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Скаргу мотивовано тим, що всі видаткові накладні, на підставі яких стягнуто кошти, не містять реквізитів, за яким саме договором поставки здійснювалась передача продукції, а оскільки, за твердженням відповідача, між позивачем та відповідачем було укладено кілька договорів, то судом не встановлено, за яким саме договором здійснювалась поставка продукції. Крім того, відповідач посилається на те, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення, які підтверджують перерахування відповідачем коштів на рахунок позивача, що також, на думку відповідача, не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її доводів, вважає їх необґрунтованими та такими, що не враховують суттєвих обставин справи, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 01.05.2007 р. між сторонами по справі було укладено договір, за умовами якого позивач передає у власність, а відповідач отримує товар та проводить розрахунки з продавцем (позивачем). Продавець зобов'язується поставляти, а покупець отримувати та своєчасно оплачувати продукцію у відповідності з замовленнями покупця (п.1.1, п. 1.2 договору).
Про отримання відповідачем товару свідчать видаткові та податкові накладні, довіреності, виписані на отримання товарно-матеріальних цінностей згідно накладних, рахунків-фактур. Зокрема, у період з 14.05.2007 р. по 08.06.2007 р. відповідачем отримано товару: згідно видаткової накладної № РН-0004022 від 14.05.2007 р. на суму 4 819, 70 грн. на підставі довіреності НАН 195401, на відпущений товар виписано податкову накладну № 2793 від 14.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004114 від 16.05.2007 р. на суму 5 080 грн. на підставі довіреності НАН 195412, на відпущений товар виписано податкову накладну № 2870 від 16.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004218 від 18.05.2007 р. на суму 977, 50 грн. на підставі довіреності НАН 195430, на відпущений товар виписано податкову накладну № 2954 від 18.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004261 від 21.05.2007 р. на суму 1 552, 50 грн. на підставі довіреності НАН 195437, на відпущений товар виписано податкову накладну № 2988 від 21.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004296 від 22.05.2007 р. на суму 3 720 грн. на підставі довіреності НАН 195444, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3015 від 22.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004337 від 23.05.2007 р. на суму 2 196, 50 грн. на підставі довіреності НАН 195456, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3057 від 23.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004387 від 24.05.2007 р. на суму 1 512, 49 грн. на підставі довіреності НАН 195463, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3092 від 24.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004452 від 25.05.2007 р. на суму 1 023 грн. на підставі довіреності НАН 195474, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3144 від 25.05.2007р.; згідно видаткової накладної № РН-0004501 від 29.05.2007 р. на суму 1 750 грн. на підставі довіреності НАН 195479, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3171 від 29.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004532 від 30.05.2007 р. на суму 6068,30 грн. на підставі довіреності НАН 195496, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3199 від 30.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004610 від 31.05.2007 р. на суму 1 100 грн. на підставі довіреності НАН 195497, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3249 від 31.05.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004646 від 01.06.2007 р. на суму 5 040 грн. на підставі довіреності ЯНЯ 945211, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3296 від 01.06.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004796 від 07.06.2007 р. на суму 249 грн. на підставі довіреності ЯНЯ 945243, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3424 від 07.06.2007 р.; згідно видаткової накладної № РН-0004841 від 08.05.2007 р. на суму 1 120, 50 грн. на підставі довіреності ЯОА 228008, на відпущений товар виписано податкову накладну № 3460 від 08.06.2007 р. Всього відповідно до вищезазначених накладних відповідач отримав товару на суму 36209,49 грн..
Матеріалами справи підтверджується той факт, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар (в справі наявні платіжні доручення, які свідчать про часткову оплату товару).
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що розмір основного боргу відповідача за поставлений товар складає 21 621, 20 грн.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.
Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)
3 урахуванням положень п. 5.1-5.4 договору повний розрахунок покупця з продавцем проводиться через 30 календарних днів з моменту виписування накладної, але не пізніше звітного податкового періоду. Оплата проводиться шляхом перерахування вартості товару в цінах вказаних у накладних на розрахунковий рахунок продавця. Датою перерахування грошових коштів на користь продавця вважається дата відмітки банку на платіжному дорученні покупця.
В матеріалах справи відсутні докази повної оплати вартості товару, отриманого згідно видаткових накладних № РН-0004296 від 22.05.2007р., № РН-0004337 від 23.05.2007р., № РН-0004387 від 24.05.2007р., № РН-0004452 від 25.05.2007р., № РН-0004501 від 29.05.2007р., № РН-0004532 від 30.05.2007р., № РН-0004610 від 31.05.2007р., № РН-0004646 від 01.06.2007р., № РН-0004796 від 07.06.2007р., № РН-0004841 від 08.05.2007р., тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність задоволення судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 21 621, 20 грн.
Колегія суддів вважає, що твердження відповідача про те, що продаж товару здійснювався не в межах договору від 01.05.2007 р., оскільки в накладних, які підтверджують поставку товару, відсутнє посилання на укладений між сторонами договір від 01.05.2007 р., є необгрунтованим, виходячи з наступного.
Проаналізувавши норми Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що неправильне відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності певних операцій або невідображення їх взагалі не тягне за собою припинення господарських зобов'язань. Спір у даній справі виник не у зв'язку з регулюванням, організацією або веденням бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Частиною 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, зазначена норма не визначає в якості обов'язкового реквізиту номер та дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказує на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно ст. 1 Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (у даному випадку зазначені накладні підтверджують здійснення господарської операції (передачу товару), що викликає певні зміни у структурі зобов'язань). Аналогічна позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України від 06.06.200 р. по справі № 42/664.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 21621,20 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 77652,96 грн., то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором встановлено, що оплата за поставлений товар має бути здійснена протягом 30 днів з дати підписання видаткової накладної.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, вказані строки відповідачем були порушені.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи вищезазначене, місцевий господарський суд дійшов вірних висновків про наступне.
Оскільки штраф, сплата якого вимагається позивачем згідно положень п. 9.1 Договору від 01.05.2007 р. застосовується саме у зв'язку із затримкою перерахування коштів у строк обумовлений договором, тобто за несвоєчасно виконане зобов'язання щодо оплати отриманого товару, сума штрафу обраховується у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, то відповідальність, встановлена договором, передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що стягненню в примусовому порядку підлягає сума, обмежена законодавством.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку.
Перевіривши розрахунок пені, зроблений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 2 827, 17 грн.
Позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексації грошових коштів та 3 % річних з простроченої суми.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, наданий позивачем і підтверджений судом першої інстанції, вважає його обґрунтованим.
Отже, з відповідача підлягає стягненню 4518,82 грн. збитків від інфляції та 470,35 грн. – 3 % річних.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000 грн., виходячи з наступного.
За приписом частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Таким чином, стаття 44 ГПК передбачає відшкодування в якості судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників. Аналогічна позиція міститься у п. 10 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973.
Договір про надання юридичних послуг від 02.08.2007 р., яким обґрунтовані витрати позивача в розмірі 2 000 грн., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Експерт-Адвокат” та позивачем, свідчить лише про отримання підприємством юридичних послуг, та жодним чином не підтверджує витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи за позовом до Малого приватного підприємства "Джі.Ті.Ел." про стягнення боргу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства “Джі.Ті.Ел.” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 11.04.2008 р. у справі № 29/732 залишити без змін.
Матеріали справи № 29/732 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя Смірнова Л.Г.
Судді Алданова С.О.
Коротун О.М.
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 08.07.2008 |
Оприлюднено | 14.07.2008 |
Номер документу | 1803771 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Алданова С.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні